Норми цивільного процесуального законодавства
Розглянемо норми цивільного процесуального законодавства. Вони складають зміст законодавства, яке регламентує відносини в сфері цивільного судочинства.
Поділ в законодавстві юридичних норм на окремі види відноситься до микроструктуре права. З цієї причини при їх розгляді помітніше особливості правового регулювання в різних правових сферах, в цьому випадку цивільної процесуальної.
Юридичні норми, які в сукупності утворюють акти законодавства в сфері цивільного судочинства, підрозділяють на три види:
– регулятивні;
– охоронні;
– узагальнюючі.
Регулятивні норми – це приписи, які спрямовані на регламентування відносин за допомогою наділення учасників процесу правами і покладання обов’язків.
У літературі виділяють три різновиди регулятивних норм:
– зобов’язують;
– забороняють;
– управомочівающіе.
Зобов’язуючі норми визначають обов’язки особи здійснювати певні дії. Прикладом подібних приписів в цивільному процесуальному законодавстві є положення частини 1 статті 70 ЦПК, згідно з яким особа, викликана як свідок, має з’явитися в суд і надати правдиві свідчення.
Заборонні норми визначають обов’язки особи утриматися від деяких дій. Прикладом в цивільному процесуальному законодавстві є правила допустимості доказів з негативної суттю, тобто законодавчу заборону використовувати певні докази для встановлення юридично значимих фактів. Так, стаття ЦК України при порушенні простої письмової форми правочину встановлює заборону на посилання на показання свідків для підтвердження угоди та її умов.
Управоваження норми визначають суб’єктивні права на вчинення певних дій. Приклад в цивільному процесуальному законодавстві міститься в статті ЦПК. Згідно з її положеннями особи, які беруть участь у справі, наділені такими правами:
– знайомитися з матеріалами справи;
– виробляти з них виписки;
– знімати копії документів;
– подавати докази і брати участь в їх дослідженні;
– задавати питання іншим учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам;
– заявляти відводи і т. п.
Охоронні норми встановлюють в законодавстві державні примусові заходи для захисту прав учасників процесу.
Узагальнюючі норми мають додатковим характером і не виступають самостійною нормативною базою для виникнення правовідносин.
В системі узагальнюючих приписів прийнято виділяти наступні види норм:
– загальні;
– декларативні;
– дефінітивного.
Загальні норми націлені на фіксування в законодавстві в узагальненій формі особливостей регламентованих відносин.
Декларативні норми представляють собою розпорядження, в яких відображені правові принципи, закладені в основу правового регулювання відносин в якоїсь області, в тому числі в цивільному процесуальному законодавстві.
Дефінітивного норми встановлюють в узагальненому вигляді сукупність ознак певних правових категорій.
В рамках вивчення цивільного процесуального права велике значення має адекватне розуміння особливостей правових приписів, які спрямовані на забезпечення індивідуального регламентування відносин, що формуються в цивільному судочинстві.
За вказаною класифікуються ознакою виділяють такі види норм:
– абсолютно певні;
– щодо певні;
– імперативні;
– факультативні.
Абсолютно певні норми – це положення, в яких вичерпно відображені умови їх дії, а також права та обов’язки всіх учасників процесу.
Щодо певні норми – це положення, які не включають вичерпних вказівок на умови їх дії, а також права та обов’язки учасників процесу. В системі щодо певних приписів виділяють:
– ситуаційні;
– альтернативні;
– факультативні.
Ситуаційні норми передбачають можливість здійснення учасниками процесу певних дій в залежності від тих обставин, які склалися в ході розгляду справи.
Альтернативні норми передбачають можливість вибору учасниками процесу одного або декількох точно зазначених у законі варіантів дій на власний розсуд.
Факультативні норми передбачають поряд з основним варіантом дій і факультативні варіанти.
Імперативні норми містять категоричні розпорядження, які заборонено змінювати в залежності від розсуду суду або учасників процесу.
Диспозитивні норми допускають в окремих обставинах свободу вибору своєї поведінки особами, які беруть участь у справі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)