Основні системи континентального цивільного права

Розглянемо основні системи континентального цивільного права, а також визначимо їх особливості.

Цивільне право – це система правових норм, які складають головний зміст приватного права і регулюють майнові і пов’язані з ними немайнові відносини. Вони засновані на незалежності і майновій самостійності їх учасників, юридичній рівності сторін в зв’язку з необхідністю наділення приватних осіб можливостями для самоорганізації їх діяльності з метою задоволення своїх інтересів і потреб.

Цивільне право як основний елемент приватного права в європейських континентальних правопорядках володіє своєю системою, яка історично склалася на базі цивільних кодексів як основних кодифікованих актів в цивільному законодавстві.

У XIX столітті в деяких країнах континентальної Європи була здійснена кодифікація цивільного законодавства за допомогою прийняття єдиного узагальнюючого закону у вигляді цивільного кодексу.

Зміст подібних законів базувалося на основі використання однієї з двох найбільш поширених систем викладу римського цивільного (приватного) права: інституційної та пандектній.

Інституційна система, заснована на системі “інституцій” римського юриста Гая, передбачає послідовне поділ цивільного (приватного) права на три розділи:

– правове становище суб’єктів (особи);

– об’єкти права і відповідні майнові правомочності (речі);

– способи їх реалізації та захисту (позови), які включали правила зобов’язально-правового та процесуально-правового характеру.

Інституційна система розрахована на відносно малорозвинену диференціацію. За цією системою був побудований перший європейський цивільний кодекс – Кодекс Наполеона 1804 роки (Цивільний кодекс Франції). По суті в ньому були закладені початку романської гілки континентального цивільного (приватного) права. Згодом вони з окремими змінами були сприйняті Італією, Іспанією, Португалією та іншими європейськими країнами.

Пандектна система опрацьована ретельніше. Вона була створена в XVIII – XIX століттях групою німецьких правознавців на основі проведеної пандектній (всеохоплюючої) систематизації джерел римського приватного права, перш за все, Дигест Юстиніана.

Головним досягненням і характерною рисою пандектній системи було виділення загальних положень цивільного правопорядку, диференціація зобов’язальних і речових прав, чіткий поділ процесуальних і матеріальних норм.

Згідно з цією системою було побудовано Німецьке цивільне укладення 1896 (Burgerliches Gesetzbuch, BGB). У ньому виділялося п’ять розділів (книг): Загальна частина, Зобов’язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право.

На відміну від Кодексу Наполеона в Німецькому цивільному укладенні виділені сімейне і спадкове право, а зобов’язальне передує речовому. Подібний порядок не зовсім характерний для класичної пандектній системи. Німецьке цивільне укладення стало основою для розвитку німецької гілки континентального цивільного права. З певними модифікаціями воно розвивалося в Швейцарії, Австрії, Греції та інших державах, а також в Україні.

Проект розробленого на початку XX століття Цивільногоуложення Російської імперії включав п’ять книг: “Загальна частина”, “Сімейне право”, “речове (вотчинное) право”, “Спадкове право” і “Зобов’язальне право”. При цьому спадкове право в ньому передувало зобов’язального (це властиво інституційному, а не пандектній підходу). Зобов’язальне право в значній мірі включало також норми торгового права, тоді як в пандектній та інституційної системах торгове право, будучи приватним за юридичною суті, проте передбачало окрему кодифікацію.

В даному обставині позначилися особливості вітчизняної цивільно-правової системи, яка розвивається в рамках пандектній (німецьких) підходів. В подальшому зазначена система, не змінюючи власної принципової (пандектній) основи, продовжила подальший розвиток.

Пандектна та інституційна системи є лише найзагальнішими схемами, які згодом були помітно розвинені і вдосконалені. У них включили інститути інтелектуальної та промислової власності, цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, знайшла відображення широка диференціація зобов’язального права.

До сих пір систему цивільного кодексу часто розглядають одночасно і як систему галузі цивільного права. При цьому їх ототожнення принципово неправильно хоча б тому, що остання в актуальному вигляді зазвичай має помітно більш широке охоплення, особливо щодо систем класичних цивільних кодексів XIX століття.

Саме з цієї причини сучасні кодифікації намагаються усунути даний розрив через включення в свою систему положень про більшість цивільно-правових підгалузей та інститутів.

У ряді європейських правових системах цивільні кодекси в принципі відсутні, що не говорить про відсутність в них системи цивільного права (як правило, Пандектна типу). Сформовані ситуація пов’язана зі став нині очевидним розбіжністю системи і змісту цивільного права і цивільного законодавства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Основні системи континентального цивільного права