Поняття цивільного процесуального права і цивільного процесу
Розглянемо поняття цивільного процесуального права і поняття цивільного процесу.
Цивільне процесуальне право – це самостійна галузь права, яка включає сукупність правових норм, що регулюють діяльність судів загальної юрисдикції та суб’єктів цивільного судочинства при розгляді порушеного або оспорюваного права.
В якості суб’єктів цивільного судочинства можуть виступати: позивачі, відповідачі, заявники, прокурори, представники державних органів, представники сторін, третіх осіб, свідків, експертів, спеціалістів.
На відміну від норм матеріального права норми цивільного процесуального права поширюють свою дію лише на цивільні процесуальні правовідносини вищевказаних учасників процесу в зв’язку з реалізацією ними в суді своїх процесуальних прав і обов’язків.
Цивільний процес являє собою врегульовану нормами цивільного процесуального права роботу суду та інших учасників судочинства з розгляду справ про захист порушених або оспорюваних прав, встановлення юридично значимих фактів і понять.
Предмет цивільного процесуального права формують тільки ті відносини, які встановлюються між судом і учасниками судочинства незалежно від їх процесуального статусу. Подібні відносини виникають після звернення зацікавлених осіб до судових інстанцій з проханням вирішити суперечку в разі, якщо в іншому режимі вирішити ситуацію, що склалася неможливо.
В якості методу цивільного процесуального права, т. Е. Інструменту впливу на регульовані цією галуззю відносини, виступає імперативно-диспозитивний метод, який відображений в реалізації правомочностей суб’єктів відносин.
Імперативність методу правового регулювання виражається через принцип влади і підпорядкування. Він має на увазі, що приписи суду як органу державної влади носять обов’язковий характер для всіх осіб, яким вони адресовані.
Суд зобов’язаний дотримуватися вимог закону в повному обсязі і вимагати такої поведінки від всіх інших учасників процесу. При невиконанні розпоряджень судових рішень винні можуть бути притягнуті до відповідальності відповідно до ухвали суду.
Диспозитивність цивільного процесуального права проявляється у свободі реалізації в суді власного правового статусу, в можливості вибрати певну модель поведінки в межах, які надані учасникам судочинства.
У сукупності імперативність і диспозитивність визначають поняття методу цивільного процесуального права.
Цивільне процесуальне право має загальну і особливу частини.
Загальна частина складається з понять і основних положень: цілі та завдання судочинства, склад учасників, система захисту процесуальних прав учасників, компетенція суду, строки, судове доведення і т. д. Загальна частина побудована в повній відповідності до Загальних положень Цивільного процесуального кодексу України.
Особлива частина регулює рух справи по процесуальним стадіях судочинства від моменту її порушення до завершення громадянської процесуальної діяльності.
В особливій частині виділяють:
– наказне провадження;
– позовне провадження;
– провадження у справах, які виникають з публічних правовідносин;
– окреме провадження;
– порушено провадження з перегляду судових актів в апеляційному, касаційному і наглядовому порядках.
До самостійних розділах особливої частини відносять:
– провадження у справах за участю іноземних громадян;
– провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів для примусового виконання рішень третейських судів;
– виробництво, яке пов’язане з виконанням судових постанов, а також постанов інших органів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)