Джерела римського права
Виявимо склад джерел римського права, а також визначимо зміст категорії “джерело права”.
У літературі з римського права поняття “джерело права” використовується в різних значеннях, як:
– джерело, що містить правові норми;
– форма виникнення норм права;
– джерело пізнання права.
Згідно Інституції Гая до джерел права відносяться: закони, сенатусконсульти, конституції імператорів, едикти магістратів, діяльність юристів. Дані джерела розкривають спосіб (форму) освіти норм права. Відповідно, джерело права розглядався в Римі як спосіб (форма) освіти права.
В Інституціях Юстиніана вказується два види джерел:
– закон і інші норми, які виходять від державних органів і представлені ними в письмовій формі;
– норми, які формуються в практичній діяльності (правові звичаї).
Залежно від письмовій або усній форми джерел римляни виділяли право писане (jus scriptum) і неписане (jus non scriptum).
У широкому сенсі до джерел права зараховують численні правові та інші пам’ятники, які включають юридичні норми і інші дані про право. В першу чергу до них слід віднести кодифікацію Юстиніана, твори римських юристів, істориків, філософів, папіруси з текстами окремих договорів і написи на дереві, камені і т. д.
Звичайне право і закон. Найдавнішим неписаним джерелом права Риму було звичайне право як сукупність правових звичаїв.
У сучасній теорії права під правовим звичаєм розуміється правило поведінки, яке склалося з причини його довгого фактичного застосування і визнане державою в якості загальнообов’язкового правила.
Римський юрист Юліан вказував на давність (тривалість) застосування звичаю і мовчазної згоди суспільства (визнання його державою в якості загальнообов’язкового правила) на його застосування.
Норми звичаєвого права включали звичаї предків, звичайну практику, звичаї жерців, звичаї практики магістратів.
У древній період крім звичайного права в Римі в якості джерела права застосовувалися і закони (leges). До перших законів у Римі відносяться законодавчі акти, які приймалися народними зборами і затверджувалися Сенатом.
У 451-450 роках до нашої ери було зроблено запис звичаїв, яка отримала назву Законів XII таблиць.
Едикти магістратів. Римські судові магістрати мали право на видання постанов для римських громадян і інших жителів Римської держави.
Термін “едикт” походить від слова “dico” ( “говорю”) і відповідно до нього спочатку трактувався як усне оголошення магістрату наступних видів:
– постійний едикт видавався новим магістратом і вказував на те, які правила будуть в основі його діяльності (своєрідний план роботи);
– разовий едикт видавався в зв’язку з рішенням конкретної справи і по іншим незапланованим приводів.
В подальшому едикти приймалися в письмовій формі і діяли лише в період управління видав їх магістрату, а наступний магістрат міг їх скасувати або продовжити. На початку II століття нашої ери едикти були названі вічними і незмінними.
Діяльність юристів. Великого поширення набула така специфічна римська форма правотворення як діяльність юристів (юриспруденція).
Тлумачення юристами діючих законів і твори юристів, які присвячувалися законодавства, іменували коментарями. Також юристи формували збірники казусів, в яких висловлювали свою думку про певні юридичних події. Римські юристи створювали підручники з римським правом і були викладачами права.
Твори римських юристів були тісно пов’язані з практикою. Реалізований ними аналіз правовідносин і уявлення правових норм характеризувалися точністю, глибиною, логічною послідовністю і обгрунтованістю рішень.
До видатних римським юристам, які зробили величезний внесок у розвиток римського права, слід віднести наступних діячів: Марк Манілій, Юній Брут, Публій Сцевола, Лабеон, Капітон, Павло, Папініана, Ульпіан, Модестин, Гай та інші.
Кодифікація Юстиніана. Перша половина VI століття нашої ери характеризувалася прагненням імператора Юстиніана відновити і знову об’єднати колись велику Римську імперію.
Величезна праця зі складання Юстініанівського Зводу був здійснений в кілька прийомів і у відносно короткий термін.
Увага Юстиніана було зосереджено на зборах імператорських конституцій. Варто було привести в порядок конституції, які накопичилися за сто років після видання “Феодосійського кодексу”.
Однак Юстиніан вирішив більш складну задачу – перегляд і колишніх кодексів (Григоріанського, Гермогенского і Феодосійського) шляхом виключення з цих джерел всього застарілого, а все чинне об’єднувалося в одному збірнику.
Для вирішення поставленої мети Юстиніан сформував і призначив комісію з 10 чоловік. Через один рік комісія завершила свою роботу, і указом “Summa rei publicae” був оприлюднений Кодекс Юстиніана, який скасував собою три колишніх.
Звід законів імператора Юстиніана складався з трьох великих збірок джерел римського права: інституції, Дигести та Кодекс.
Після опублікування Зводу Юстиніан підготував збори імператорських конституцій за період з 535 по 565 рік, які не ввійшли до Зводу. Зазначене збори отримало назву Новели.
За задумом Юстиніана всі вищевказані частини Юстініанівської кодифікації повинні були скласти одне ціле (один “Corpus” права), хоча вони і не були спочатку з’єднані під одним загальною назвою.
Тільки в Середні століття, з відродженням інтересу до вивчення римського права (починаючи з XII століття), весь юстініановському Звід став називатися загальним ім’ям “Corpus juris civilis”, під яким він відомий і нині.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)