Класифікація джерел римського права
Розглянемо класифікацію джерел римського права, а також визначимо особливості кожного з них.
Термін “джерело” має безліч значень. В рамках даного питання під джерелом розуміється спосіб або форма виникнення норм права. У римському праві до них відносили: звичайне право, закони, едикти магістратів, діяльність юристів, постанови сенату, імператорські укази.
В рамках класифікації джерел римського права найдавнішим джерелом права є звичай. Звичаї додержавного періоду отримали своєрідну санкцію держави і були забезпечені примусовою силою держави, що дозволило їм стати правом, так званим звичайним правом.
Звичайне право є неписаним, тобто правом, яке не мало фіксації. Звичайне право (звичай) представляють собою юридичні норми, засновані не на прямому веління держави, а на довгому досвіді їх застосування і на частому їх повторенні.
Звичайне право іменували по-різному: MORES MAIORUM (звичаї предків), USUS (звичайна практика), CONSUETUDO (звичай).
Закони XII Таблиць – LEGES DUODECIM TABULARUM – це один з найбільш ранніх джерел римського права, який датується 451-450 роками до нашої ери. Римляни надавали XII таблицями велике значення.
Історик Тіт Лівій характеризував XII Таблиць як джерело всього приватного і публічного права.
Таблиці (TABULA) представляли собою дерев’яні, бронзові або мармурові дошки, які виставлялися біля входу в сенатську курію.
У XII таблицях правові норми мають загальний характер, тобто регулюють типові відносини. Юридичні правила мають світським характером.
У XII таблицях відображений порядок судочинства, є адміністративно-поліцейські норми, присутні норми цивільного і кримінального права, які містять положення, що регламентують багато важливих сторін суспільного життя.
До джерел римського приватного права відносяться і окремі постанови сенату (SENATUS CONSULTA). У їх складі можна виділити:
– SENATUS CONSULTUM MACEDONIANUM: цією постановою скасовувалася позовна захист договорів позики підвладного сина;
– SENATUS CONSULTUM VELLEIANUM: цією постановою оголошувалося недійсним вступ жінки в чужий борг.
Хоча законодавча діяльність народних зборів поширювалася переважно на область публічного права, проте ряд законів ставилися до приватного права.
У класифікації джерел римського права важливе місце відводиться едиктам магістратів (EDICTA MAGISTRATUUM). Римські юристи видавали певні постанови, розпорядження або загальні правила поведінки. Для цього вони мали належної їм імперією (IMPERIUM), тобто вищою владою.
На підставі розпоряджень претора сформувалося так зване “преторское право”. Римські юристи називали едикт претора живим голосом цивільного права, магістрату – говорить законом, а закон – німим магістратом.
В рамках класифікації джерел римського права слід зазначити правотворчу роль претора, який фактично створював нові норми права, так як він мав можливість надати позовну захист, а міг і відмовити в ній. Спочатку едикт існував в усній формі, а згодом – в письмовій.
Ближче до кінця існування республіки він став обов’язковим для претора, який обмежувався власним едиктом. Основу едикту – тобто частини, які були стійкими і повторювалися в едикті знову обраного магістрату, а потім і його наступника – називали EDICTUM TRALATICIUM.
Протягом довгого часу це джерело римського права активно розвивався, відповідно до запитів економіки. Однак в період принципату розвиток преторського едикту істотно сповільнюється, так як основні типи позовних форм і підходів вже сформувалися.
Близько 130 року нашої ери, за вказівкою імператора Адріана, юрист Юліан справив узагальнення преторского едикту. В результаті оформився “постійний (вічний) едикт” – EDICTUM PERPETUUM.
Едикти видавалися і курульних еділам (AEDILES CURULES), які завідували торгової юрисдикцією.
Однак, за важливістю регульованих питань преторський едикт мав велике значення щодо едикту курульного едила.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)