Поняття і структура системи права
Система права – це обумовлене характером суспільних відносин внутрішня будова права, яка виражається у єдності та узгодженості взаємопов’язаних юридичних норм і разом з тим у поділі права на відносно самостійні частини.
Система права складається з більш або менш великих об’єднань правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:
- – право в цілому; – галузь права; – підгалузь права; – інститут права; – норма права.
Найбільшим підрозділом системи права є галузь права. Галузь права – сукупність взаємопов’язаних, відокремлених юридичних норм, що регулюють за допомогою специфічного методу велике коло суспільних відносин, що володіють внутрішньою єдністю і якісним своєрідністю.
В межах деяких галузей права існують підгалузі, що об’єднують кілька інститутів у складі галузі права (підгалузь авторського права у рамках цивільного; лісового, гірничого та водного в рамках земельного тощо).
Правовий інститут – це відокремлена сукупність юридичних норм, що регулюють певну групу суспільних відносин у межах галузі права. Кожній галузі права притаманні свої специфічні інститути. Разом з тим у праві існує і поняття комплексного інституту, тобто групи норм, які хоч і належать до різних галузей права, але регулюють однорідні суспільні відносини (наприклад, інститут власності, інститут договору). Комплексні інститути, будучи відносно великими, можуть мати у своєму складі більш дрібні самостійні утворення – субінститути.
Первинним елементом системи права є правова норма як окреме правило поведінки. В залежності від виду регульованих суспільних відносин, правові норми об’єднуються у правові інститути, а ті в свою чергу – підгалузі і галузі права.
Підставами поділу права на галузі є предмет і метод правового регулювання.
Предмет правового регулювання – це певна сфера суспільних відносин, яка піддається регулюванню правовими нормами.
Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких державна влада надає правовий вплив на суспільні відносини в цілях надання їм бажаного розвитку.
Можна виділити два основних методи правового регулювання – автономний і авторитарний.
Автономний метод (диспозитивний метод координації) передбачає рівноправність учасників правовідносин. Він допускає значну самостійність суб’єктів права, які в рамках закону самі визначають свої права та обов’язки, самостійно реалізують свої інтереси. Правовідносини у цих випадках виникає на основі договору.
Авторитарний метод (імперативний, метод субординації) припускає нерівність суб’єктів правовідносин. Один із суб’єктів правовідносин виступає в якості сторони, яка володіє владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони – зобов’язаному суб’єкту. Владний суб’єкт наділений правом вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання відповідних вказівок.
Юридична наука виділяє й додаткові методи правового регулювання. До них відносяться заохочувальний і рекомендаційний методи. Заохочувальний метод полягає в тому, що для адресатів створюються сприятливі юридичні наслідки соціально-активної правомірної поведінки. При використанні рекомендаційного методу у відповідних нормах формулюються рекомендації, адресовані суб’єктам права, з метою спонукати їх до певних вчинків, здійснення яких не обов’язково, але бажано для держави.
Кожна галузь має свій специфічний метод регулювання, який складається з різних поєднань авторитарного і автономного методів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)