Релігійні правові системи
Поняття і загальна характеристика релігійних правових систем
Аналіз історичного розвитку і сучасного стану законодавства в різних країнах дозволяє зробити висновок про те, що для багатьох держав характерне переважання релігійних засад у регулюванні різноманітних складаються в суспільстві відносин. Подібні правові системи отримали назву релігійних, а їх визначення, в найбільш загальному вигляді може бути сформульовано таким чином:
Релігійна правова система – це певна, історично сформована сукупність правових норм, практики їх застосування і панівної юридичної ідеології, джерелом яких виступає виражена в священних писання воля божества.
При цьому сукупність відносно однорідних правових систем утворює в своїй єдності релігійну правову сім’ю (родину релігійного права), і частіше за все саме вони стають предметом інтересу представників юридичної науки.
Проте, в рамках представленої статті представляється доцільним докладніше зупинитися на деяких конкретних прикладах сучасних правових систем.
Правова система Саудівської Аравії
Як приклад правової системи, в центрі формування якої знаходиться ісламська релігія, традиційно називається правова система Саудівської Аравії, оскільки саме на її території історично зародилося мусульманство. Багато в чому саме завдяки цьому факту, мусульманське право в усі часи відігравало пануючу роль в системі джерел права Саудівської Аравії.
В рамках даної правової системи визнається, що єдиним повновладним законодавцем є Аллах, воля якого або відображена в встановлених ним же правилах поведінки, або повинна бути виявлена представниками юридичної доктрини – правознавцями.
Такий підхід дозволяє виділяти всередині правової системи Саудівської Аравії (а також більшості релігійних правових систем, складових сім’ю мусульманського права) чотири основних джерела права:
- Коран – Святе Письмо, яке, згідно з існуючими в мусульманстві уявленням, виступає переданим через пророка Мухаммеда самим Аллахом божественне одкровення; Сунна – сукупність переказів, що передають думки і вислови пророка, або розповідають про його вчинках і поведінці; Иджма – доктринальна складова правової системи Саудівської Аравії, яка відображає одностайну думку найбільш авторитетних мусульманських правознавців з питань, не врегульованих вищезгаданими джерелами права; Кіяс – умовиводи за аналогією.
Оскільки одним з ключових ознак суспільних відносин, упорядковуваних за допомогою застосування юридичних норм, виступає їх постійне перетворення і розвиток, а єдиним істинним законодавцем в мусульманському праві визнається Аллах, поступово, в юридичному сенсі, що веде значення набуло мусульманській правовій доктрині (фікх), що складається з праць видають мусульманських правознавців, в тому числі, що представляють різні напрямки (школи) мусульмансько-правової доктрини.
Продовжуючи характеристику правової системи Саудівської Аравії слід звернути увагу на те, що почала правового регулювання в мусульманських країнах часто ототожнюється з поняття шаріату. Однак фактично, “мусульманське право” і “шаріат” не є тотожними категоріями, оскільки останній поряд з правилами зовнішнього поведінки, включає в себе початку релігійної етики, різноманітні етичні постулати, більшою мірою звернені до совісті представників мусульманської релігії.
Правова система Індії та Японії
Продовжуючи характеристику окремих видів релігійних правових систем, представляється необхідним докладніше зупинитися на правовій системі сучасної Індії, в якій на сучасному етапі, індуїстська право визнається в якості складового елементу правової системи, встановленої чинною Конституцією Індії 1950 року.
Важливою особливістю, яка зумовлює інтерес до проведення характеристиці сучасної релігійної складової правового регулювання суспільних відносин в Індії, виступає те, що на різних етапах історичного розвитку там панували і елементи релігійного права, заснованого на інших конфесіях – в першу чергу, буддизмі (VI в до н. е.) і ісламі (X-XVII ст.).
Панує в даний час індуїстська право виступає одним з найбільш древніх світових юридичних феноменів, так як, за різними оцінками, його зародження датується часом II ст. до н. е. – II ст. н. е.
Основним релігійним джерелом правового регулювання, сприйнятим в індійській правовій системі виступають Закони Ману, яким спочатку надавалося значення сакрального документа, зосередив в собі правила релігійного, побутового, етичного і юридичного характеру.
Як приклад ще однієї синтезного релігійної правової системи можна назвати правову систему Японії, в якій в даний час співіснують чинне фрагментарно синтоїстське право і буддизм, безперервно конкуруючі між собою на протязі багатьох століть. Притому, що формально Японія проголошена світською державою, і, відповідно, жодна релігія не може визнаватися в якості панівної.
Однак позначена конкуренція на сучасному етапі, в тому числі в сфері регулювання суспільних відносин, вибудовується відповідно до принципів гармонії, єдності і співпраці, в результаті реалізації яких, взаємодія синтоїстських організацій з іншими церквами здійснюється на всіх рівнях на засадах взаємоповажного і ефективної співпраці. Більш того, в умовах синтоїзму вважається прийнятним двовір’я – тобто ситуація при якій парафіяни синтоїстських храмів одночасно є послідовниками і інших релігій (найчастіше – буддизму чи християнства).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)