Філософія епохи Середніх віків
А) Середньовічна картина світу
Середньовічна картина світу мала яскраво виражений релігійний характер. Це пояснювалося тим, що в її підставі лежали релігійно-міфологічні уявлення біблійної традиції. З цією традицією були пов’язані Священні писання іудеїв (Таннах), християн (Новий Завіт) і мусульман (Коран).
Центральним поняттям середньовічної картини світу без сумніву є Бог, який поставав у вигляді вічного і досконалого істоти, що творить світ і людину заради дарування їм радості існування. Для біблійної традиції принципове значення мало відмінність між Богом і світом, яке в подальшому отримало найменування теїзму (від лат. Теос – Бог). Це відмінність полягала ще й у тому, що Бог творив світ з нічого (креаціонізм, від лат. Creatio – створення) і підтримував своїм втручанням його існування (провіденціалізм).
Перші люди порушують гармонію, що існувала між Богом і світом, здійснюють акт непокори божественної волі і тим самим впускають у світ зло. Із співчуття до людей Бог прагне до їх порятунку (сотереологія) і спочатку через пророків повідомляє правила, якими їм необхідно керуватися, а потім посилає у світ свого Сина. Останній втілюється в Ісусі Христі, який своєю смертю спокутує гріхи світу і дає можливість всім віруючим в нього врятуватися на Страшному суді (есхатологія). Б) Патристика
В історії християнської середньовічної філософії можна виділити три основні етапи: апологетику (II-IV ст.) – Час боротьби християнської думки з язичницької (грецької) філософією, патристику (IV-VII ст.) – Епоху формування християнських догматів і схоластику (VIII-XIV ст.) – період детальної розробки релігійно-філософського світогляду.
Основним завданням періоду патристики стало обгрунтування християнського віровчення за допомогою переосмислених положень філософії Платона і неплатників. Найбільш яскравими представниками патристики на Сході був Василій Великий, на заході – Августин Аврелій.
Василій Великий за допомогою категорій античної філософії спробував обгрунтувати християнський догмат про триєдину природу Бога. За твердженням Василя Великого, божественна сутність єдина, тому бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – це не три різні боги, але три прояви єдиного Бога. Ці прояви отримали найменування осіб або іпостасей і не володіли окремим існуванням. Обгрунтування догмату про триєдину природу Бога було здійснено Василем Великим за допомогою філософських категорій – існування, сутність і явище, запозичених їм з грецької (язичницької) філософії.
Одним з найважливіших моментів у вченні іншого батька церкви – Бл. Августина (354-430 рр.) – Слід визнати його історіософію, тобто вчення про сенс і призначення людської історії. Августин, спираючись на біблійне переказ, піддав різкій критиці античні уявлення про циклічний характер історії та світу. Згідно Августина, світ створений Богом, а тому має початок і кінець. Центральною подією історії людства є пришестям Христа. Після нього життя кожної людини отримала особливий сенс, оскільки тепер індивід поставлений перед вибором – прийняти Христа і проповедавшего їм духовні цінності, або вибрати світ і тілесні насадження.
У першому випадку людина спасеться і ввійде в Царство Небесне, яке в земному житті представлено церквою, а в другому – загине разом з головним земним установою – державою. Таким чином, Авгутіну вдалося підкреслити неповторність і безцінність людського життя і довести пріоритеті церкви над державою.
В) Схоластика
Основне завдання, яке стояло перед середньовічної філософією в епоху схоластики (від лат. Схола – школа) полягала в розробці цілісного релігійно-філософського світогляду, в раках якого можна було б відповісти на всі питання теоретичного характеру. У схоластичної філософії зазвичай виділяють реалістичне і номиналистическое напрямки, які по-різному вирішували найважливішу для даної епохи проблему універсалій.
Під универсалиями розумілися загальні поняття, такі як “людина”, “будинок”, “рослина”. При цьому реалісти вважали, що універсалії представляють собою самостійно існуючі сутності речей. На противагу їм номіналісти вважали, що загальні поняття існують тільки в людському розумі і являють собою результат фіксації промовою подібних ознак предметів.
Найбільший представник схоластики Фома Аквінський (1225-1274 рр.) В питанні про Універсал зайняв серединну позицію. Згідно Аквинату, універсалії спочатку існують в розумі Бога, потім втілюються в речах, а потім відображаються в людській мові. За своєю суттю проблема універсалій представляла собою продовження полеміки Платона і Аристотеля про статус ідей. Від вирішення цієї проблеми залежав вибір форми осягнення світу. Так, реалісти відстоювали умоглядний спосіб пізнання, тоді як номіналісти віддавали перевагу пізнанню, заснованому на чуттєвому досвіді і людському розумі.
Основним недоліком схоластичної філософії стало те, що вона надмірно захопилася абстрактними побудовами. Так, схоласти обговорювали питання про те, скільки ангелів вміститься на кінчику голки. Разом з тим, захоплення схоластів умоглядними побудовами дозволило західноєвропейському мисленню досягти значних висот в області логіки і теорії аргументації.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)