Філософія Сократа
Поворотним пунктом у розвитку античної філософії з’явилися погляди Сократа (469-399 до н. е.). Його ім’я стало прозивним і служить для вираження ідей мудрості.
Сам Сократ нічого не писав, був близьким до народу мудрецем, філософствував на вулицях і площах і звідси вступав у філософські суперечки.
Неоціненна заслуга Сократа полягає в тому, що його діалог став основним методом знаходження істини.
Якщо раніше принципи просто постулірувалися, то Сократ критично і всебічно обговорював всілякі підходи. Його антидогматизм висловлювався у відмову від претензій на володіння достовірним знанням.
Сократ застосовував повивальне мистецтво, іменоване меєвтикою – мистецтво визначати поняття при посередництві наведення.
За допомогою майстерно поставлених питань він виділяв помилкові визначення і знаходив правильні. Обговорюючи сенс різноманітних понять (благо, мудрість, справедливість, краса і т. д.), Сократ вперше почав використовувати індуктивні докази і давати загальні визначення понять, що стало безцінним внеском у формування науки логіки.
Сократ прославився як один з родоначальників діалектики в сенсі знаходження істини за допомогою бесід і суперечок.
Метод діалектичних спорів Сократа полягав у виявленні протиріч у міркуваннях співрозмовника і приведення його до істини за допомогою питань і відповідей. Він перший побачив у виразності і ясності суджень основну ознаку їх істинності.
У суперечках Сократ прагнув довести доцільність і розумність як світу, так і людини. Він зробив поворот у розвитку філософії, вперше поставивши в центр свого філософствування людини, її сутність, внутрішні суперечності її душі.
Завдяки цьому пізнання переходить від філософського сумніву “я знаю, що я нічого не знаю” до народження істини за допомогою самопізнання.
Сократ звів у філософський принцип знаменитий вислів дельфійського оракула: “Пізнай самого себе!” Головна мета його філософії – відновити авторитет знання, який порушився софістами.
Невгамовна душа Сократа як неповторного сперечальника прагнула невпинною і завзятою працею до досконалості спілкування, щоб усвідомити істину.
Саме Сократ твердив, що він знає тільки те, що він нічого не знає.
Сократ акцентував своєрідність свідомості порівняно з матеріальним буттям і одним з перших глибоко розкрив сферу духовного як самостійну реальність, проголосивши її як щось не менше достовірне, ніж буття сприйманого світу, і тим самим як би поклав її на вівтар загальнолюдської культури для вивчення всієї наступної філософської і психологічної думки.
Розглядаючи феномен душі, Сократ виходив з визнання її безсмертя, що сходилося з його вірою в Бога.
У питаннях етики Сократ розвивав принципи раціоналізму, стверджуючи, що доброчесність виникає зі знання і людина, яка знає, що таке добро, не стане робити погано.
Адже добро є теж знання, тому культура інтелекту може зробити людей добрими: ніхто не злий з доброї волі, люди злі лише через незнання!
Політичні погляди Сократа базувалися на переконанні, що влада в державі повинна належати “кращим”, тобто:
- Досвідченим; Чесним; Справедливим; Порядним; Неодмінно володіючим мистецтвом державного управління людям.
Він піддавав різкій критиці недоліки сучасної, на то час, афінської демократії.
З його точки зору: “Найгірше – це більшість!” Адже далеко не всі люди, які обирають правителів, розбираються в політичних, державних питаннях і можуть оцінити ступінь професіоналізму, їх моральний і інтелектуальний рівень.
Сократ ратував за професіоналізм у справах управління, у вирішенні питання про те, хто і кого може і повинен обирати на керівні Пости.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)