Міфологія, релігія, філософія про походження і сутність світу

Вихідною для людського суспільства системою загальних знань про світ була міфологія. Міфологія – спосіб розуміння та освоєння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку. Міфологічного свідомості архаїчного суспільства властиві нерозчленованість мислення й емоційно, афективно сприймається середовища, олюднення природи, одухотворення космосу і разом з тим розмежування раннього (сакрального) героїчного минулого та поточного (профанного) сьогодення. Міф виступає як спосіб відображення світу в свідомості людини, що характеризується чуттєво – образними уявленнями про навколишній світ. У цьому сенсі він включає в себе сукупність відомостей, переказів, норм, табу, обрядів, вірувань, в яких робилися спроби дати відповідь на походження і устрій світу, походження людини та її роду (племені). Міф регламентував поведінку членів роду, забезпечував гармонію у відносинах між світом і людиною, природою і суспільством, регулював взаємовідносини між пологами і племенами, пояснював різні явища природного і соціального життя.
Звичайно, з позицій сучасного знання міфологічне пояснення походження сутності світу було наївним, воно грунтувалося на відомостях, які мав стародавня людина. Але багато чого він просто не міг пояснити. У цих випадках архаїчний людина вдавався до допомоги уяви, фантазії, проте ж заснованих на тому, що знав, що було відомо стародавній людині. Так, процес виникнення будь-чого він розумів як народження; в міфах все – земля, небо, сонце, місяць – породжені кимось.
Таким чином, найперші уявлення про світ існували як світовідчуття, сформоване міфом. Але в той же час ці уявлення, знання про світі не були однорідними. З одного боку, міф включав фантазії, вірування в богів і героїв, а з іншого – емпіричні знання, узагальнення багаторічних спостережень, здоровий глузд.

Деякі автори до “предфілософіі” відносять релігію, розглядаючи її як попередницю міфології, інші виводять філософію з зачатків науки.
У міру вдосконалення понятійного мислення відбувається і раціоналізація міфу, в ньому все далі один від одного “відходять” знання, засновані, з одного боку, на досвіді, з іншого – на вірі в надприродне. У результаті з міфології виділяються і знаходять статус самостійних дві системи знань. Та частина міфології, яка розглядала проблеми першооснови світу, його природи, пристрої, взаємозв’язку з людиною, стала “праматір’ю” філософії. А та частина міфології, яка зверталася до проблем осягнення дійсності через віру, стала основою для теології як вчення про релігію.
У кожному конкретному суспільстві існують різні форми світогляду, але провідною є та з них, яка дає суспільству найбільш значущі для нього норми, ідеали, цінності, стандарти поведінки, забезпечуючи тим самим духовні основи життєдіяльності людей. Ведучими формами світогляду є:
міфологічне – засновано на міфі, в якому позначені закономірності, зразки поведінки, правила, відповідні сакрального порядку. Всі події, що відбуваються осмислюються через сакральне, останнє ж підкріплюється табу, звичаєм або ритуалом. Міфологічний світогляд націлене на захист спільноти людей від внутрішніх і зовнішніх загроз. Включає безліч заборон, приписів, табу для типових ситуацій;
релігійне – в основі лежить принцип служіння трансцендентному початку – божеству, підтримання встановленого ним порядку, зафіксованого в заповідях, догматах, релігійних чеснотах. Основні характеристики світу виводяться з волі Бога. Основними релігійними чеснотами вважаються смиренність, послух, служіння, богобоязливість, богопочитание;
філософське – формується філософією як системою знань про загальне. Філософія формує у людини не світовідчуття, що не світосприйняття і не міропредставленіе, а світорозуміння, яке грунтується не тільки на почуттях, образах і здоровому глузді, але перш за все на раціонально – теоретичному знанні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Міфологія, релігія, філософія про походження і сутність світу