Філософія Піфагора
Порядок і гармонія є тими головними началами, на яких заснована вчення Піфагора. Практичним же здійсненням порядку і гармонії служив створений ним союз. Піфагор перший назвав всесвіт космосом, т. Е. Визнав в ній існування порядку і гармонії. Гармонія (буквально – “співзвуччя”) – це правильний рух світил навколо світового вогню або Гестии. Дуже характерно, що коли число планет виявилося неправильним (їх тільки дев’ять), Піфагор додав до них заради порядку і гармонії десятий, назвавши її аптіподом землі або противоземлею.
Чи не в цій “поправці всесвіту” криється причина того, чому похмурий Геракліт – цей самий чудовий мислитель першого періоду грецької філософії, поставився до Піфагору з явною зневагою. Він назвав його не тільки “Полигистора” (багатознають) і “еклектикою”, але навіть вважав “мистецтво його помилковим”. Це передає нам Діоген Лаертський, що жив у III ст. після Р. X.
Про вченні Піфагора ми дізнаємося від Филолая ще наступне: “Природа, суща в космосі, гармонійно складена з безмежного і визначального: так влаштований космос і все, що в ньому”. Всяка річ має, отже, кордон або межа – це і є визначальний. Межа і безмежне або кінцеве і нескінченне (визначальне і визначається) грають, таким чином, у вченні Піфагора роль двох першопочатків. Отже, ми маємо тут розширення або поглиблення погляди Анаксимандра: безмежного (у Анаксимандра – апейрон) противополагается інше початок – межа. Монізм мілетської школи тим самим звертається в дуалізм. Піфагор є першим дуалістом, але дуалістом лише в космології, а не в психології.
За свідченням Аристотеля до цих двох початків в навчанні піфагорійців були згодом приєднані ще вісім, а, саме: чіт і непарне, одне і багато, праве і ліве, чоловіче і жіноче, спокій і рух, світло і темрява, добро і зло, квадрат і довгастий чотирикутник. Все складається з протилежностей, і всі вони зливаються під єдиному. Цей останню тезу все ж дає у вченні Піфагора монізму переважання над дуалізмом.
Коли ідеалом служить порядок і гармонія, то і не може бути нічого вище числа. Згідно з ученням Піфагора, порядок і гармонія здійснюються в числі. Число є тому сутністю світу, тайною речей, душею всесвіту. Число не символ, тому що воно набагато більше символу. І без числа усе зливалося б у безмежному байдужості. Оскільки річ – число, вона – добро: в число ніколи не проникає брехня, тому що брехня противна і ненависна його природі, а числу властива істина. Піфагор зводить чеснота до чисел, і така етика є важливою частиною всього його філософського вчення.
Багато сперечаються про те, чи є число Піфагора матеріальним або ідеальним? Швидше за все, це розходження не приходило в голову ні самому Піфагору, ні його послідовникам; цифри не були для них ні тим, ні іншим. Основне положення вчення Піфагора ясно передає Аристотель. А саме: всі – число, головне в природі – це число, все інше, т. Е. Всі речі – похідні від чисел, їх подібності (Метафізика. I, 3). Тому в світі царюють гармонія і порядок (ці два положення тільки взаємодоповнюють одне інше).
Ясно, що раз, що всі речі – числа, то наука чисел і є наука речей, і вчення Піфагора зводиться тому до математики природи. Усяке число має своє специфічне значення. Трапляється не тільки те, що одна і та ж річ позначається різними числами, але і те, що одне число відповідає різним речам.
Згідно філософії Піфагора, парні числа нескінченні, непарні кінцеві. Кордон чисел – одиниця, а з одиниці складаються всі інші числа; в одиниці полягає можливість всіх інших чисел, а, отже, і можливість всесвіту. Звідси ясно її значення. А четверица представляється повнотою числа, таємним джерелом і коренем його. Піфагор – іерофант (жрець, шанувальник) четверіци і пізніші піфагорійці нею клялися. Вона позначає справедливість, а також тіло, одиниця ж – чистий розум і крапку, двоица – науку і лінію, трійця – думка і площину. Менш цікава, ніж четверица, Пятеріца. У ній зливаються п’ять зовнішніх почуттів і п’ять стихій (п’ята – ефір). Боги, люди, тварини, звуки, кольори і всі речі мають свої числа, і всі ці числа зводиться до найбільш простим.
Дух людини, за вченням Піфагора, очищається від тіла за допомогою гімнастики, музики і математики, і таким чином в ньому і оселяється гармонія і порядок і він переймається числом. Справедливо говорить Аристотель, що піфагорійці зовсім пішли в числа – для них не існує нічого, крім чисел. Число є альфою і омегою їх світогляду; вся їхня філософія, як метафізика, так психологія з етикою – тільки математика. Вчення піфагорійців є апофеозом математики, бо жодна філософська система не захоплювалася в такій мірі прагненням докласти математику до філософії. І математика займає в ній те місце, яке їй не належить. Вчення Піфагора так само піднесено, як і холодно – холодно, як те саме число, яке він звеличив на шкоду дійсності, і в силу того, що він бувальщина ідеалістом.
Відмінність піфагорейства від іонійської школи полягає в тому, що питання про сутність світу дозволяється у формальному сенсі слова. Піфагор звертає увагу не на речовину, а тільки на відношення або на форму. Якщо ионийцев часто називають (не цілком точно) матеріалістами, то піфагорійців можна було б назвати формалістами, не забуваючи, однак, що греки розуміли під формою не те, що ми розуміємо під нею тепер, що вони не відокремлювали ще матерії від сили.
Але, у всякому разі, ясно, що релігійні вірування піфагорійців цілком засновані на їх філософському вченні і що учні Піфагора дійсно становили філософську школу, а не тільки релігійну секту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)