Пост Кантовська філософія
А) Суб’єктивний ідеалізм І. Г. Фіхте
Філософія Фіхте (1762-1814) починається з відмови від двох основних положень кантівського вчення – від поняття “речі в собі” і від критики умоглядного філософствування.
Згідно Фіхте, поняття “речі в собі” безглуздо. Якщо річ у собі існує, то вона присутня у свідомості і тому є не “річчю в собі”, а “річчю для нас”. Якщо ж вона не існує, то вона не дана свідомості. Таким чином, все, що володіє наявністю, існує тільки завдяки свідомості. Тому завдання філософії полягає у виведенні основних визначень буття з розуму, з “Я”. Але таке виведення якраз і буде умоглядним філософствуванням.
Згідно Фіхте, “Я” являє собою духовну субстанцію світу, яка породжує світ чи “не-Я”, коли усвідомлює саму себе і приходить до висновку, що “Я є Я”. У цю мить виникає “не-Я”, так як “Я” повинно себе від чогось відрізняти. Але “не-Я” існує всередині “Я”, тому “Я” і є Абсолютом, тобто все в собі містить початком. Усвідомлення своєї абсолютності приходить до “Я” тільки після тривалої розумової діяльності, що носить суперечливий, діалектичний характер.
Б) Абсолютний ідеалізм Г. В. Ф. Гегеля
Центральним поняттям системи Гегеля (1770-1831) є поняття Абсолютного Духа. Під Абсолютним Духом мається на увазі початок, що включає в себе все суще. Тому абсолютний Дух може направити свою діяльність тільки всередину самого себе, тобто на самопізнання. Метою самопізнання Абсолютного Духа є визнання будь предметності в якості результату власної діяльності. Підсумком цієї перевірки Абсолютним Духом своєї абсолютності стане його заспокоєння або, як виражається Гегель, повернення до самого себе. Таким чином, всі природні та соціальні процеси є історію самопізнання Божества.
Початковим пунктом Абсолютного Духа є сфера чистої думки, що представляє собою план світу і тому існуюча до його виникнення. У ній немає ще розділеності на суб’єкт і об’єкт і, отже, немає і акту самосвідомості. Рух в логічній сфері носить чисто смисловий характер. На логічному етапі розвитку Абсолютний Дух долає три основні моменти: буття – констатуюче проста наявність, сутність – заперечливе зовнішність і відкриває внутрішні закономірності і поняття – що сполучає в собі всі позитивні і негативні характеристики.
Покинувши сферу ідеального, Абсолютний Дух переходить у сферу інобуття ідеї, тобто в природне буття. Тут він переживає механістичне, хімічне та органічне стану і потрапляє в третю – духовну сферу, яка представляє собою людське буття. Гегелем виділяються три види духовного життя: суб’єктивний дух (психіка), об’єктивний дух (право) і абсолютний дух у вузькому сенсі цього терміна. Під Абсолютним Духом тут розуміється усвідомлення духовне життя людини, що знаходить своє вираження в мистецтві, релігії і філософії. Таким чином, ідея, яка в логічній сфері перебувала в неусвідомленому вигляді в людському бутті, знайшла своє усвідомлення. Ця ідея полягає в тому, що все існуюче являє собою результат руху мислення. Тим самим Абсолютний Дух приходить до розуміння своєї абсолютності і повертається до себе.
Висновки: Німецька класична філософія являє собою друга за значимістю подія в історії ідеалізму. Якщо грецька класична філософія відкриває ідеальну реальність, то німецька класика шукає спосіб докази первинності ідеального початку і знаходить його в розумінні трансцендентального свідомості. Суб’єктивність, будучи активним, діючим початком, служить засобом реалізації та усвідомлення ідеального. Таким чином, світ у цілому розглядається як результату дії не сліпий, ірраціональної сили, але розуму. Наявність розумного початку в світі дозволяє людині не тільки пізнавати природу і прагне до відповіді на питання про сенс свого життя.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)