Філософія права та інші науки
Філософія права має спільні грані і з іншими науковими дисциплінами – соціологією, політологією, етикою та ін.
Так, у другій половині XX в. юристи намагалися вирішувати багато правові питання, спираючись на соціологію. Нагадаємо, що соціологія переважно вивчає індивідів і їх соціальні властивості, акти-дії, причини та закономірності в поведінці людей, долі особистостей, історичні тенденції зміни життя людини (Див.: Сорокін П. Людина. Цивілізація. Суспільство. М., 1992. З. 531-534.). Отже, соціологічна грань правової теорії пов’язана переважно з фактами, поведінкою людей “як речей”.
З погляду соціології, право – це процес, здійснюваний в судах, адміністративних установах, судово-виконавчих органах, юридичних конторах, на ділових переговорах приватних осіб різних професій і різного суспільного становища. Це право реалізується в ході використання, тлумачення, створення та застосування соціальних норм з юридично обов’язкової силою дії. При цьому соціальні норми забезпечені правовою санкцією політично організованого суспільства. Соціологія досліджує дію норм, діяльність людей по їх використанню та обставини їх застосування.
Цей аспект правової тематики і виступає предметом соціології права як відносно самостійної дисципліни соціологічного знання.
Філософія права, як було сказано вище, має інший предмет дослідження і на відміну від соціології права є знання не емпіричним, а теоретичним.
Тим не менш, обидві галузі знання об’єднує спільна вихідна установка про те, що право існує в соціальній сфері та правова реальність може бути зрозуміла лише в соціальному контексті.
У такому ж ракурсі деякі правові питання досліджує і політологія – галузь знання про теорію і технології політики і влади, методології здійснення політичних прогнозів і оцінок.
Філософія права і політологія генетично взаємопов’язані через філософію політики: розвиток як філософсько-правової, так і філософсько-політико-правової думки йшло в руслі філософських вчень. Основи обох наук були закладені античними філософами – Платоном, Аристотелем, Цицероном, мислителями епох Відродження і Просвітництва – Н. Макіавеллі, Ф. Беконом, Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ш. Монтеск’є, І. Кантом, Г. Фіхте, Г. Гегелем, основоположниками діалектико-матеріалістичної філософії К. Марксом і Ф. Енгельсом.
Взаємозв’язок філософії права та політології проявляється, зокрема, в тому, що політика реалізується за допомогою права, а право залежить від політики. Це вимагає філософського обгрунтування.
У XX столітті долі політології та філософії права в Росії виявилися подібними: в радянський період вони були “замінені” історичним матеріалізмом, а з кінця 80-х років почалося їх відродження.
Необхідно відзначити і відмінності між цими дисциплінами. Перш за все, філософія права розглядає не Зокрема, не питання технології, не конкретні держави і форми влади, а найбільш загальні принципи взаємодії права і влади, права і політики, політики і закону, політики і правотворчості, політики та правопорядку. Крім того, ці явища досліджуються з позиції не політичного, владного інтересу, а з точки зору загальнолюдських цінностей, розвитку світової культури.
Філософія права взаємопов’язана і з відносно молодий і бурхливо розвивається дисципліною – філософською антропологією. Для філософії права правова реальність немислима поза людини як правової істоти. Права поза людини немає і не може бути. Але людина в різних ситуаціях поводиться по-різному, в ньому поєднується природне і соціальне. Тому філософія права, спираючись на досягнення філософської антропології, враховує двояку сутність людини: природну – саму людське життя і соціальну – його взаємозв’язок з іншими людьми і суспільством в цілому.
Знання суб’єктивних властивостей людини належать до сфери не тільки філософськи-антропологічної, а й до філософсько-правовий. Сьогодні, в століття нових технологій, генної інженерії, зміна людської природи шляхом штучного запліднення, клонування і т. п. стало реальністю. Очевидно, що ці проблеми вимагають не тільки технологічного або філософсько-антропологічного, а й філософсько-правового осмислення.
Таким чином, філософія права тісно пов’язана з багатьма системами знань (загальною теорією права, соціологією, політологією, етикою, філософською антропологією), маючи з ними спільний об’єкт дослідження – людини і його життєвий світ, суспільство.
У той же час у філософії права є власний предмет – дослідження найбільш загальних принципів правової реальності як взаємодії життєвого світу людини з частиною його системного світу, який виражений правом та юридичними законами. Будучи складовою частиною соціальної філософії, філософія права має аналогічне їй своє, “внутрішнє” будову.
До філософії права як наукової дисципліни відносяться:
– Філософсько-правова онтологія або вчення про основні принципи, формах, способах існування і розвитку правової реальності; людину як правовому істоту, взаємодії життєвого світу людини і правової реальності, взаємозв’язках суспільства і правової реальності; праві та юридичних законах, правосвідомості, правовідносинах, правовій культурі та інших феноменах правової реальності;
– Філософсько-правова гносеологія та юридична епістемологія як вчення про методи і логіці наукового пізнання і тлумачення правової реальності; про співвідношення емпіричного і теоретичного, раціонального та ірраціонального, об’єктивного і суб’єктивного, відносного і абсолютного в пізнанні правової реальності;
– Філософсько-правова аксіологія як вчення про сенс права, його призначення як цінності; про співвідношення утилітарного і неутилітарного, наукового та ідеологічного у праві; про право як справедливості і загальне благо; свободи і відповідальності, правових ціннісних установках і ориента-ціях;
– Філософсько-правова праксіологія як вчення про практичне законотворчості та практичної реалізації права, про принципи правової діяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)