Філософія англійського Просвітництва
А) Спіритуалізм Дж. Берклі
Мабуть, найоригінальнішим філософом епохи Просвітництва слід визнати англійського мислителя Джорджа Берклі (1685-1753), вчення якого вступило в пряме протиріччя з основними ідеями свого часу. Будучи єпископом англіканської церкви, Берклі поставив перед собою завдання спростувати матеріалізм, що отримав велике поширення в наукових і інтелектуальних колах Західної Європи.
Свою критику матеріалізму Берклі починає з твердження, що матерія як підстава сприйманих людиною речей сама в сприйнятті не дана. Тому матерію слід визнати не реальним явищем, а абстрактним поняттям. Матерія як абстрактне поняття не може існувати в об’єктивній реальності, оскільки всі абстракції є відбитками конкретних речей. Так, коли говориться про “трикутнику” взагалі, то видається цілком конкретний трикутник. Тому “матерія” – це лише термін, найменування речей.
Самі речі – це сукупності відчуттів – кольору, смаку, звуку і дотику. На підставі того, що відчуття існують у свідомості людини, Берклі приходить до утвердження “бути – значить, бути сприйнятим”. Але оскільки існування матерії відкидається, а речі визнаються сукупністю відчуттів, то виникає питання “що ж дано в сприйнятті?”
Відповідаючи на дане питання, Берклі стверджує, що навколишній світ являє собою ілюзію, що має, тим не менш, примусовий для людської свідомості характер. Примусовість сприйнять розкривається у їх підпорядкуванні закономірностям і причинно-наслідковим зв’язкам. За Берклі, це свідчить про те, що за сприйняттями ховається Божественний розум. Таким чином, весь світ являє існуючим на стику божественного і людської свідомості. Світ – це той спосіб, яким кінцевий дух (людина) може сприйняти нескінченний дух (Бог). Вчення про духовну природу світу отримало найменування спіритуалізму (від лат. Спірітус – дух).
Б) Скептицизм Д. Юма
На противагу спиритуализму Дж. Берклі скептицизм шотландського філософа Девіда Юма (1711-1776) є найбільш точним виразником духу епохи Просвітництва. Як прихильник емпіризму, Юм вважав, що речі є сукупності відчуттів. Але, на відміну від матеріалістів і спіритуалістів, Юм вважав, що з’ясувати природу підстави ховається за ними для людини не представляється можливим. І взагалі, пошук підстави світу є не що інше, як прояв звички людського розуму у всьому виявляти причинно-наслідкові зв’язки. При цьому даний підхід часто не узгоджується з реальним станом справ. Так, зміна одного явища іншим не означає, що перше явище послужило причиною другого. Юм виводить таке положення: після цього – не означає унаслідок цього.
Удавана впорядкованість навколишнього світу насправді є не що інше, як результат упорядочивающей діяльність нашого розуму. Тому претензію науки на отримання абсолютно точних даних слід визнати необгрунтованою. Виняток становить математичне знання, яке є найбільш точним з усіх наук з причини того, що фіксує не зовнішні феномени свідомості, але висловлює саму логіку людського мислення. У силу цієї обставини точність наукового знання залежить від ступеня присутності в ньому математики. Так, цілком припустимою є картина світу, запропонована Ньютоном, оскільки вона являє собою математизированную природознавство. Сумніви в здатності науки відобразити об’єктивну реальність не означає її некомпетентність, просто слід зрозуміти, що з її допомогою людина описує світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він може його описати.
Висновок: основними характерними рисами філософії епохи Просвітництва є: атеїзм, матеріалізм, натуралізм у розумінні людини і суспільства, а також скептицизм.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)