Раціональність науки
Раціональність науки – це завжди історично і культурно обумовлена і детермінована система критеріїв, за якими прямують і оцінюються наукова діяльність і наукове знання. Разом з тим поряд зі специфічними (культурно-історичними) критеріями завжди бувають і загальні (універсальні) критерії наукової раціональності, які диктуються самою природою наукового знання.
Оскільки надалі, при розгляді культурно-історичних типів науки, специфічні критерії того чи іншого культурно-історичного типу наукової раціональності будуть розглядатися спеціально, зараз лише перерахуємо її загальні критерії.
Серед безлічі такого типу критеріїв відомий сучасний німецький філософ науки К. Хюбнер виділяють наступні:
– Інструментальні критерії (критерії, які дозволяють вченим одержувати й оцінювати результати вимірювань, наприклад, геометричні властивості твердих тіл описуються за допомогою евклідової геометрії);
– Функціональні (критерії, що дозволяють оцінювати адекватність виведення деякої закономірності або природничо закону з результатів вимірювань і спостережень);
– Аксіоматичні критерії (критерії, які відіграють роль аксіом, використовуваних для виведення природних законів або експериментальних пророкувань за допомогою граничних умов, наприклад, аксіома “все інерціальні системи еквівалентні” працює як підстава для формулювання релятивістської механіки;
– Виправдувальні критерії (правила прийняття або відхилення теорії залежно від результатів експериментів – критерій фальсифікації, принцип верифікації);
– Нормативні критерії (критерії, що визначають загальні характеристики теорії, – простота, наочність, еврістичність, інтерсуб’єктивність, несуперечливість, крітікабельность тощо).
Ясно, що цей список не претендує на повноту. Навіть якби можна було задати повний список таких вимог, все ж це не дало б повну картину наукової раціональності, так як критерійний підхід до осмислення образу науки, наукової раціональності, який, по суті, зачіпає в даному випадку лише методологічну сторону цього питання, є вкрай обмеженим. Для повноти теорії наукової раціональності необхідний системний підхід, що вимагає розглядати наукову раціональність не як “набір або сукупність певних критеріїв, а як динамічну систему, що складається з елементів і підсистем, що володіють відносною автономією в якості моделей наукової раціональності”.
Найважливіша характеристика цієї системи – її відкритість, допустимість перебудови, реконструкції, що робить можливим зв’язати ту чи іншу модель наукової раціональності з історично мінливими образами науки. При цьому універсальні критерії, що випливають з самої природи наукового знання (наприклад, логічні критерії), як найбільш стабільні склали б “ядро” раціональності, а специфічні (культурно-історичні) критерії утворили б, користуючись термінологією І. Лакатоса, “захисний пояс” раціональності, який змінювався б при переході від одного культурно-історичного типу науки до іншого.
Підводячи підсумок, можна зробити висновок про те, що наукова раціональність – це завжди історично складається і культурно обумовлена система критеріїв, якою керується наукове співтовариство при оцінці наукової діяльності та наукового знання. Створювані в ході історичного розвитку науки парадигми наукової раціональності в силу зміни їх систем критеріїв завжди виявляються непорівнянними. Тому не можна побудувати загальну, універсальну модель наукової раціональності, в прокрустове ложе якої можна було б втиснути науку як таку. Можливо лише безліч різних моделей, прив’язаних до відповідних фрагментах історії науки. Більше того, навіть у межах одного історичного періоду можуть будуватися різні моделі раціональності науки, виходячи з відмінності цілей і завдань, які ставить при цьому наукове співтовариство перед собою. Наприклад, модель раціональності, призначена для дослідження структури наукового знання, може істотно відрізнятися від моделі, реконструює основні критерії наукової діяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)