Предмет і специфіка філософсько-методологічного аналізу науки
Як уже зазначалося, гносеологічний, методологічний і логічний аналіз науки в якості важливих аспектів входять в філософський аналіз науки як складного феномена культури. Виділення цих аспектів аналізу цілком правомірно. Між ними необхідно провести більш чітке розходження, постійно пам’ятаючи про те, що вони нерозривно взаємопов’язані [51].
У чому ж специфіка філософсько-методологічного аналізу науки, на відміну, наприклад, від філософсько-гносеологічного? Звичайно, це розходження досить відносно. Широко поширене в навчальній літературі визначення методології як вчення про методи пізнання є занадто вузьким. Безумовно, філософія як методологічна рефлексія над наукою вивчає методи наукового пізнання, але не тільки. Предметом філософсько-методологічного аналізу є наука, але розглянута під певним кутом зору. Філософію як методологію цікавить не стільки наука в якості феномена культури чи соціального інституту, скільки наука як складна система, що розвивається, породжує, що продукує, генеруюча в процесі свого функціонування і розвитку особливий продукт – наукове знання. Рефлексивний характер філософської методології полягає в тому, що вона вивчає не сам світ безпосередньо, його закони розвитку і функціонування (це робить наука), а закони розвитку і функціонування наукового знання та діяльності з його отриманню. Таким чином, предметом філософсько-методологічного аналізу науки є наукове знання як складний розвивається продукт науково-пізнавальної діяльності та сама ця діяльність з отримання наукового знання (методи, засоби, умови, передумови).
Предметне поле філософсько-методологічного аналізу включає такі проблеми, як специфіка наукового знання, способи його генерації, генезис наукового знання, його розвиток, фактори (внутрінаучние і позанаукові), що детермінують це розвиток, ускладнення і структурування рівнів наукового знання, взаємодія цих рівнів. Паралельно з цим і нерозривно з аналізом динаміки і структури наукового знання йде філософсько-методологічний аналіз динаміки науково-пізнавальної діяльності, пізнавальних стандартів залежно від типу пізнаваних об’єктів, розвиненості пізнає суб’єкта, що в кінцевому рахунку обумовлено культурно-історичної динамікою розвитку людства.
Філософсько-гносеологічний аналіз науки акцентує увагу на питаннях співвідношення наукового знання з об’єктивною реальністю. Головною проблемою в такому аналізі буде, як уже зазначалося, проблема істини (концепції істини, критерії істини). Сюди можна віднести і такий общегносеологіческій питання, як співвідношення віри і знання, переломлений в науковому знанні, в якому віра (не в сенсі релігійної віри) неминуче присутній у складі аксіоматичного базису науки. З цього приводу А. Ейнштейн писав: “Віра в існування зовнішнього світу, незалежно від сприймає суб’єкта (і віра в його познаваемость. – А. О.), лежить в основі всього природознавства” [52].
Вже тут видно відносність розмежування гносеологічного і методологічного аспектів. Адже гносеологічний образ реальності, представлений в науковому знанні, не є незмінним. Змінюється не тільки сам цей образ (знання про світ), але і способи, засоби, умови його побудови, т. Е. Науково-пізнавальна діяльність з отримання цього знання. А це вже методологічний аспект у вказаному нами розумінні. Отже, гносеологічний і методологічний аспекти нерозривно взаємопов’язані.
Що стосується логічного аналізу науки, то він пов’язаний з осмисленням знання як результату наукового пізнання і включає, як зазначає В. К. Лукашевич [53], такі напрямки:
1) аналіз формальної структури визначень (дефініцій), понять, питань, проблем, гіпотез, законів, теорій та інших форм знань;
2) дослідження специфіки різних логічних висновків (індуктивних, дедуктивних і т. П.);
3) виявлення закономірностей конструювання штучних (формальних) мов науки;
4) визначення смислів емпіричних і теоретичних термінів;
5) аналіз перекладу мови теорій на мову спостережень. Відмінності філософсько-методологічного, гносеологічного і логічного аналізу науки дозволяють об’єднати їх в рамках широко розуміється філософсько-методологічного аналізу, оскільки всі ці форми філософської рефлексії над наукою так чи інакше пов’язані з формально-структурними та змістовними аспектами наукового знання і способами його отримання. Так, зрозумілий філософсько-методологічний аналіз науки в широкому сенсі як форма філософської рефлексії над наукою буде істотно відрізнятися від рефлексії над наукою, де предметом аналізу будуть специфіка науки, її функції, цілі, а також інституційно-органіаціонний аспект науки (див. Гл. 11 ).
Якщо говорити про причини зростання інтересу до філософсько-методологічному аналізу науки, то можна сказати наступне. Особливість сучасного етапу наукового пізнання проявляється в тому, що в порівнянні з минулими епохами складність об’єктів, які досліджує наука, незмірно зросла. Ці об’єкти (передусім – мікрооб’єкти) багато в чому втратили наочність, наслідком стала складність, абстрактність їх теоретичного опису. Необхідно також відзначити різку інтенсифікацію наукових досліджень, прискорення темпів наукового прогресу, що призводить до більш частих, ніж раніше, перебудовам фундаментальних понять і принципів конкретних наук (наукові революції). Крім того, розширення фронту наукових досліджень і ускладнення структури самої науки призводить до зростаючої диференціації наукових досліджень, коли часом навіть представники однієї науки перестають розуміти один одного. Тому виникає потреба в інтеграції, міждисциплінарному синтезі і побудові цілісного образу науки.
Все вищесказане робить дуже актуальними для вчених наступні принципові питання: “Що ми досліджуємо?”, “Як ми досліджуємо?”, “За допомогою чого ми досліджуємо?”. Виникає необхідність відстежувати шлях отримання результату, а не тільки сам результат. Все це суто методологічні питання, без вирішення яких наука вже не може обійтися. Тому в самій науці сформувався попит на методологію.
У вітчизняній філософії цими питаннями стали займатися порівняно недавно – з 1960-х рр. Саме потреби науки спонукали частину філософів звернутися до цих проблем. І в рамках “філософської корпорації” був створений “спеціалізований цех” філософів-методологів, які зайнялися аналізом філософсько-методологічних проблем, щоб допомогти вченим більш ефективно проводити наукові дослідження.
Мета філософсько-методологічного аналізу науки полягає в тому, щоб розкрити механізми та закономірності розвитку і функціонування наукового знання, зробити явними часто неусвідомлювані дослідником прийоми і процедури його діяльності. Отримані ж в результаті цього висновки і узагальнення можуть бути виражені у формі рекомендацій, які, будучи свідомо і цілеспрямовано застосованими дослідниками в різних областях, дозволять більш успішно, ефективно і з меншими витратами досягати наукових результатів.
Звичайно, методологічна рефлексія не вичерпується філософсько-методологічним аналізом науки. Рефлексивні процедури може і повинен здійснювати (що залежить від рівня підготовки) сам дослідник у певній галузі з метою більш раціональної організації пізнавального процесу у своїй конкретній сфері наукової діяльності. Така конкретна форма внутрінаучнимі методологічної рефлексії повинна бути доповнена загальнонаукової методологією, коли мова заходить про міждисциплінарному синтезі і ставиться питання про використання та поєднанні загальнонаукових і конкретно-наукових методів і процедур.
Методологічна культура дослідника – це вміння здійснювати рефлексію над самим процесом наукового дослідження: над предметом дослідження, засобами, умовами, методами, використовуваним концептуальним апаратом і т. П. Необхідно відрізняти наукове дослідження від методологічного аналізу. Якщо вчений аналізує якісь явища і процеси, використовуючи певні засоби, методи, понятійний апарат, то це ще не є методологічний аналіз. Методологічний аналіз починається тоді, коли вчений не просто вивчає свій предмет за допомогою відповідних понять, методів і т. П., А тоді, коли самі ці методи, засоби, понятійний апарат стають не просто засобами аналізу, а предметом аналізу, т. Е. предметом методологічної рефлексії. Тому вивчення філософії, яка за визначенням є рефлексією над всією людською культурою, в тому числі і над наукою, допомагає вченому підвищувати свою методологічну культуру, виробляти й удосконалювати навички концептуально-рефлексивного мислення, що дозволяє успішніше й ефективніше вести науковий пошук, знаходити оптимальні шляхи вирішення виникаючих проблем.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)