Філософсько-методологічні основи медицини

Арсенал пізнавальних засобів, способів і методів сучасної медицини дуже різноманітний. Хронологічно одним з найбільш ранніх методів спеціального медичного пізнання є метод самоспостереження і клінічного спостереження. Іноді їх роль і значення сучасними лікарями недооцінюються. Навряд чи виправдано таке відношення до факторів спостереження. Неприпустимо низведение їх (наприклад, самоспостереження) до ідеалістично розуміється і тлумачити інтроспекції, яка ігнорує об’єктивний аналіз спостережуваних почуттів, думок, переживань, хворобливих відчуттів, що заперечує необхідність вивчення їх фізіологічних і патофізіологічних механізмів функціонування.

Самоспостереження, цей один з методів пізнання, не можна перетворювати на єдиний і тим більше провідний метод пізнання, як це роблять часом представники інтроспективної психології. Але для медицини в цілому, включаючи і клінічну психологію, незрівнянно більше значення має не самоспостереження, а метод цілеспрямованого клінічного спостереження, також нерідко недооцінюваний деякими медиками. Якщо експеримент на тваринах лише наближено відображає ті чи інші фізіологічні та патологічні стани, необхідні для пізнання аналогічних процесів у людському організмі, якщо він є лише речовій моделлю фізіологічного або патологічного стану людини, то метод організованого клінічного спостереження за пацієнтом є своєрідною “моделлю”, ” копією “,” знімком “з” натури оригіналу “.

Важливість методу клінічного спостереження, його велика пізнавальна цінність зумовлена ​​насамперед тим, що за допомогою цього методу необхідні медичні знання “знімаються” безпосередньо з оригіналу, тобто з хворої людини. В експерименті (в силу неможливості експериментування на людині з етичних причин) знання “знімаються” лише з більш-менш віддаленого “натурального замінника”, тобто тварини, зі своєрідною “живий моделі”. “Але медицина, – говорив І. П. Павлов, – як дослідження не позбавлена ​​своїх важливих особливостей. Умови, які ставить у своїх дослідженнях фізіолог, є справа слабких рук людини, її обмеженого розуму; у світі же хвороб у сфері нагляду лікаря комбінують явища, роз’єднують їх могутні життя і природа “.

На основі безпосереднього клінічного спостереження за перебігом хворобливих процесів найзначніший представник вітчизняної медицини С. П. Боткін відкрив таку важливу закономірність їх розвитку, як волнообразность. Клінічне спостереження виступає формою практичної перевірки експериментальних даних. У цьому сенсі його можна розглядати не тільки вихідним, але і заключним методом у пізнанні тенденцій розвитку хвороб. Враховуючи, що патологічний процес розвивається в людському організмі раніше, ніж людина стає об’єктом медичного обстеження, і що початкові патологічні зміни (функціональні) не відразу проявляються клінічно вираженими симптомами і синдромами, слід зробити висновок про обмеженість методу клінічного спостереження, про його доповнення іншими методами.

Виникнення спеціальних методів дослідження породжує нові напрямки в науці. Метод реєстрації слабких струмів обумовив виникнення такої перспективної галузі фізіології, як електрофізіологія. Однак застосування нових методик для пізнання закономірностей розвитку тих чи інших явищ і процесів не тільки методичний, але й методологічний питання. Абсолютизація методичних прийомів пізнання, акцентування уваги дослідника на аналітичній стороні досліджуваного об’єкта, ігнорування його синтетичного, інтегративного аспекту можу з’явитися гносеологічної передумовою для виникнення механістичних висновків. При захопленні вивченням молекулярних, субклітинних і клітинних основ життєдіяльності організму в нормі та патології іноді випадає з поля зору пізнання життєвих функцій органів в цілісному організмі.

При класифікації наук іноді мають місце спроби поставити специфіку тієї чи іншої наукової дисципліни в пряму залежність від застосовуваних методів і методик дослідження. На позиціях подібного методологічного підходу варті, наприклад, ті вчені, які заперечують правомірність існування патологічної фізіології як самостійної наукової дисципліни і предмета викладання в медичному вузі. Безперечно, як нормальна, так і патологічна фізіологія, як правило, використовують однакові електрофізіологічні, біохімічні, специфічно біологічні методи дослідження. Але ж особливість тієї чи іншої наукової дисципліни визначається, насамперед, специфікою тих законів, того матеріального субстрату, які нею пізнаються.

Для з’ясування механізму прояву пристосувальних, фізіологічних функцій, які важко пізнати в умовах норми, він позбавляє організм звичайних, адекватних для нього умов. У цьому випадку він використовує патофізіологічні прийоми дослідження лише як допоміжний засіб для пізнання нормогенних, фізіологічних законів життєдіяльності організму. Говорячи про пізнавальної ролі експерименту, І. П. Павлов підкреслював, що якщо експеримент бере те, чого він хоче, то спостереження лише збирає те, що йому пропонує природа. Таким чином, пізнавальна цінність експерименту полягає в його дієвості, в можливості проникнення в такі таємниці нормальної і патологічної життєдіяльності організму, які приховані від простого спостереження. Експеримент дозволяє вивчити цікавить явище по частинах, по етапах. У цьому сенсі він виступає важливим засобом аналітичного дослідження.

У той же час в спеціально створених умовах за допомогою експерименту можна вивчати і реакції цілісного організму. В даному випадку експеримент виступає як підмогу синтетичного методу пізнання. Якщо при простому спостереженні досліджуваний об’єкт нерідко “змушує” дослідника стежити за його “поведінкою” в не бажає для нього (дослідника) умовах, то експеримент дозволяє вивчати той чи інший об’єкт в найрізноманітніших умовах. Якщо ж врахувати ще й можливість багаторазового відтворення досліджуваних процесів і явищ при експериментуванні, то перед нами постане з усією очевидністю незаперечна пізнавальна, евристична цінність експерименту.

Неопозитивізм розглядає експеримент як один із способів упорядкування та систематизації чуттєвого матеріалу. Сенс експериментування, на думку неопозітівістов, полягає в тому, що воно дозволяє уніфікувати, звести до єдиних логічним конструкціям різноманіття отриманого при його допомоги чуттєвого матеріалу. Іншими словами, заперечується можливість пізнання на основі експерименту об’єктивних закономірностей досліджуваних явищ і процесів. Нігілістичне ставлення до пізнавальної цінності експерименту також своїм корінням сягає в суб’ектівноідеалістіческіе принципи неопозитивізму. Заперечують можливість відтворення в експерименті з тим або іншим ступенем схожості рис, властивостей і закономірностей досліджуваного об’єкта або системи, заперечуючи його відбивної-пізнавальну цінність.

Особливе місце в пізнанні нормальних і патологічних закономірностей життєдіяльності організму займає метод моделювання, який отримав новий потужний стимул у зв’язку з успіхами і досягненнями кібернетики. Однією з основних сфер застосування кібернетики в галузі медицини є діагностика. Для більш широкого впровадження кібернетики в усі розділи медицини, в тому числі і в діагностику, необхідно більш глибоке пізнання кількісного аспекту нормальних і патологічних закономірностей життєдіяльності організму. Але відомо, що і сучасна медицина спирається головним чином на поняття, що відображають переважно якісний бік явищ і процесів життєдіяльності при неповному або недостатньому знанні їх кількісних характеристик. Це особливо характерно для неврології та психіатрії.

Науково-технічний прогрес дозволяє оснащувати медико-біологічні дослідження приладами і технічними установками з високим рівнем дозвільних можливостей. У взаємодії новітніх електронних приладів і досліджуваних об’єктів виникають нові гносеологічні ситуації. Зокрема, в електронній мікроскопії мікрооб’єкт зараз вивчається не сам по собі, незалежно від застосовуваного приладу, а як органічно вмонтований у нову приладову ситуацію. Поза взаємодії пізнаваного мікрооб’єкту і електронного мікроскопа неможливо адекватне пізнання ряду властивостей досліджуваного мікрооб’єкту. Використання досягнень фізики і хімії, математизація медико-біологічних наук створюють умови для широкого впровадження кібернетичних методів пізнання в різні розділи медичної науки.

У розвитку сучасної медицини поряд c заглиблюється диференціацією і вузькою спеціалізацією прискореними темпами відбувається процес інтеграції наукових знань у єдину теоретичну концепцію про нормальної і патологічної життєдіяльності людини. Стає неможливим пізнати сутність захворювань лише на шляху однобічного аналізу тих чи інших фрагментів його життєдіяльності. Одностороння спеціалізація в медицині обмежує перспективний охоплення, широту та клінічне бачення проблеми, відводить від цілісного розуміння організму і особистості

Хворого. У вивченні закономірностей, які на молекулярному, субклітинному, клітинному та інших рівнях життєдіяльності організму в умовах норми і патології, все більше необхідний специфічний філософсько-медичний підхід.

У зв’язку з диференціацією нових знань і виникненням прикордонних дисциплін (медична радіологія, медична генетика, клінічна фізіологія, психологія, космічна біологія та медицина) все більшого значення набувають такі науково-філософські та філософсько-методологічні аспекти, як співвідношення механічних, фізичних, хімічних, біологічних і соціальних закономірностей у життєдіяльності організму (в нормі та патології), співвідношення різних прийомів досліджень, можливість і сфера застосовності математичних, кібернетичних, статистичних та інших засобів пізнання. Це обумовлює можливість застосування різних математичних методик вивчення, що оперують кількісними величинами і їх співвідношеннями, що ставить ряд нових філософських проблем, при вирішенні яких необхідно враховувати природну діалектику форм руху матерії.

Відомо, що вищі форми руху використовують закономірності нижчих, але останні не визначають якості перше, а діалектично знімаються ними. Було б неправильно вважати, що сферою впливу філософії є ​​лише загальнотеоретичні положення тієї чи іншої приватної науки. Свої методологічні функції філософія науки поширює не тільки на загальні положення конкретної дисципліни, а й на специфічні та прикладні проблеми медицини. Загальнотеоретична та спеціальна частина того чи іншого розділу медицини знаходяться в неоднаковою зв’язку з філософією. У загальних розділах патології: вчення про етіологію, патогенез, конституції, спадковості й інша методологічна проблематика органічно переплітається з медичної та філософської складовими.

Якщо загальнотеоретичні розділи медицини безпосередньо пов’язані з філософією, то спеціальні її розділи знаходяться з нею в більш віддаленій і опосередкованої зв’язку. Філософія не прагне підмінити конкретні науки і конкретне вивчення фактів і явищ. Вона не займається вивченням хвороб, механізмів їх розвитку, конкретних причин і умов їх виникнення і т. д. Її найважливіше призначення полягає в тому, щоб світоглядно і методологічно впливати на хід конкретних досліджень. У всякий момент, стверджував І. П. Павлов, потрібно відоме загальне уявлення про предмет для того, щоб було на що чіпляти факти, для того, щоб було, що припускати для майбутніх наукових пошуків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Філософсько-методологічні основи медицини