Специфіка об’єкта і предмета соціально-гуманітарних наук
Термін “соціально-гуманітарні науки” прийшов на зміну широко поширеній раніше терміну “суспільні науки”, під якими розумілися насамперед науки про суспільство і лише в малому ступені – науки про людину. Це й не дивно, бо в марксистській парадигмі людина була “вбудований” у суспільство,
розглядався як функція соціальних відносин. Тепер іноді термін “гуманітарні науки” вживають у такому сенсі, як раніше “громадські”, тільки на перший план висуваючи не суспільство, а людину. Але все ж є підстави розрізняти соціальні та гуманітарні науки, розрізняти, але не розділяти, оскільки вони тісно взаємопов’язані і в цьому зв’язку відрізняються від природних і технічних наук. Соціальні науки вивчають суспільство в різних його аспектах (соціальні структури, соціальні інститути, сфери життя суспільства, їх динаміку і т. П.). Проблема ж класифікації соціальних і гуманітарних наук досі залишається дискусійною. Незважаючи на це до соціальних наук можна віднести економіку, соціологію, правові науки, політологію, а до гуманітарних (наукам про людину) – історію, антропологію, психологію, культурологію, літературознавство, мистецтвознавство.
Соціально-гуманітарні науки не слід ототожнювати з соціально-гуманітарних пізнанням. Останнє включає в себе соціально-гуманітарні науки, але не зводиться до них, тому що охоплює і позанаукові форми пізнання, насамперед форми художнього пізнання [99]. Правомірність соціально-гуманітарного пізнання (в сенсі значущості духовно-світоглядного освоєння світу) ні в кого не викликає заперечень. Однак чи можна (та й чи потрібно) говорити про соціально-гуманітарних дисциплінах як про науки? Адже науці притаманні досить чіткі стандарти строгості, науковості, доказовості. А застосовність цих стандартів по відношенню до соціальних, і особливо до гуманітарних наук у багатьох викликає великі сумніви. Такі сумніви висловлювалися і раніше, мають вони місце і тепер.
І все ж більшість дослідників вважає, що найменування “соціально-гуманітарні науки” має право на існування, а соціально-гуманітарні науки не розчиняються у позанаукових формах гуманітарного пізнання. Але для обгрунтування цієї позиції необхідно показати, по-перше, що до соціально-гуманітарних наук застосовні ідеали і норми наукового пізнання, нехай і в специфічній формі. Крім того (і це дуже важливо), необхідно враховувати зміну самих ідеалів науковості при переході від класичної до некласичної і постнекласичної науці. По-друге, потрібно виявити особливості соціальних і гуманітарних наук, насамперед, на тлі природних наук. По-третє, слід провести різницю між соціальними і гуманітарними науками, незважаючи на їх взаємозв’язок. По-четверте, показати, що в даний час відбувається зближення соціально-гуманітарних, природничих і технічних наук.
Наука є спеціалізованою діяльністю по виробництву знань про природну, соціальної і духовної реальності. У цьому визначенні вже “зарезервовано” місце і для соціально-гуманітарних наук, покликаних генерувати наукові знання про суспільство і людину. Однак цього недостатньо. Наука – це не тільки спеціалізована, а й раціональна діяльність. Значить, стандарти, вимоги та процедури науково-раціональної діяльності повинні дотримуватися і в соціально-гуманітарних науках, навіть якщо вони суттєво відрізняються від таких в природничонаукових дисциплінах.
Наукова раціональність оперує такими поняттями, як “об’єкт”, “предмет”, “суб’єкт”, “метод”.
Об’єкт – це певний фрагмент реальності, на вивчення якого направлено наукове пізнання. Об’єкт наукового пізнання має конкретно-історичний характер. Те, що потрапляє в орбіту наукового дослідження в конкретно-історичну епоху, залежить від рівня розвитку практики, науки і від самого суспільства (ступеня його готовності “прийняти” певний об’єкт наукового пізнання). Тому виділення об’єкта пізнання – не просте процедура. Ще більш складною науковою процедурою є трансформація виділеного практикою і домінантними суспільними потребами і ціннісними установками об’єкта наукового пізнання в предмет наукового дослідження, який виступає в якості якогось цілісного зрізу об’єкта пізнання.
Предмет пізнання конструюється з об’єкта відповідно до цілей наукового пізнання за допомогою науково-теоретичних засобів і способів ідеалізації, що дозволяють побудувати відзначений “зріз” об’єкта. Наявність предмета наукового пізнання і процедури його отримання з об’єкта пізнання є обов’язковою умовою для будь-якої науки. Подібних процедур немає під позанаукових формах пізнання. Далі, обов’язковим в науці є використання певного понятійного апарату та методологічного інструментарію, а також певних правил оперування поняттями і нормативних вимог, пов’язаних з поясненням, обгрунтуванням, організацією наукового знання. Сказане стосується і до соціально-гуманітарних наук, але з урахуванням їх специфіки. Представник сфери мистецтва, наприклад, не зобов’язаний обгрунтовувати в художньому творі своє бачення реальності, чого не можна сказати про представників соціально-гуманітарних наук.
Об’єктом соціальних наук є суспільство, його різні сфери, людська діяльність, відносини між людьми, соціальні процеси, структури і т. П. Кожна соціальна наука виділяє свій “зріз”, предмет. Політологія вивчає політичну сферу та її співвідношення з іншими сферами, політичні відносини (насамперед владні), діяльність та процеси. Соціологія досліджує закономірності групової поведінки людей, соціальну (у вузькому сенсі) структуру суспільства. Економіка розглядає економічне життя суспільства, проблеми виробництва та споживання, відносини власності, обміну, розподілу та ін. Під таким же кутом зору соціальні науки можуть розглядати і людину як істоту, що реалізує свої інтереси в різних сферах, вбудоване в економічні, соціальні та політичні структури і процеси.
Соціальні науки мають справу і з людиною, і з людською діяльністю, кристалізованої в різних знаряддях, відносинах, структурах, у функціонуванні яких можна виявити дію загальних, повторюваних, стійких і необхідних зв’язків. Саме наявність такого роду зв’язків, незважаючи на бажання і волю окремих людей, дозволяє говорити про закони суспільного розвитку, що зближує соціальні науки з природними.
Принципова ж відмінність соціальних наук від природних полягає в тому, що об’єкт природничих наук (природа) не створено людиною, розвивається за об’єктивними законами. Тоді як об’єкт соціальних наук – суспільство – є результат людської діяльності, і сама людина як суб’єкт пізнання включений в пізнаваний об’єкт. Це присутність суб’єкта в об’єкті не усунено, людські інтереси, цілі, цінності “вплавлени” в людську діяльність і кристалізуються у відповідних формах. Тому в соціальних науках дуже нетривіально ставиться проблема істини, про що йтиметься нижче.
З гуманітарними науками справи ще складніше. У них людська суб’єктивність висувається на перший план, а не просто вплітається в об’єктивувалися соціальні процеси в якості предмета соціальних наук. Людське буття наповнене глибоким і невичерпним ціннісно-смисловим змістом, який є предметом пізнання гуманітарних наук. Цей людський життєвий світ реалізується не тільки (і не стільки) у сфері суб’єкт-об’єктних відносин, а й у сфері суб’єкт-суб’єктних. Ціннісно-смисловим змістом пронизані як процеси комунікації людей (живе екзистенціальне спілкування, діалог), так і різні тексти, в яких опредмечивается це смисловий зміст людського універсуму. Текст трактується як матеріалізоване вираження духовної культури. Він є первинна даність (реальність) всякої гуманітарної дисципліни (М. М. Бахтін).
Тому в гуманітарних науках відбувається “відображення відображення”, т. Е. Мають місце думки про думки, переживання переживань, слова про слова, тексти про тексти. І найважливіше завдання гуманітарних наук – распредметить суб’єктивні смисли, об’єктивувати в текстах, почути через них людські голоси і з їх допомогою проникнути в духовну атмосферу минулих епох, чужих культур, актуалізувати смислове різноманіття тексту, що не зводиться до сенсу, закладеному самим автором. При распредмечіванія смислів тексту в гуманітарних науках особливу методологічну роль відіграють такі процедури, як розуміння та інтерпретація. Не менш важливе розуміння і в процесі живого діалогу (очі в очі).
Оскільки гуманітарні науки мають справу зі смислами і цінностями неповторного і різноманітного людського буття, остільки в них головну роль грає процедура розуміння, а не пояснення, идеографический метод (опис індивідуальних особливостей окремих історичних подій і фактів), а не метод генералізації, пов’язаний з пошуком загальних закономірностей. Однак необхідно відзначити, що і процедура пояснення, і метод генералізації застосовні і в соціально-гуманітарних науках (в соціальних – більшою мірою), але не відіграють такої значущої ролі, як в природничих науках.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)