Нерівномірність розвитку науки

Озираючись на історію розвитку науки в цілому або окремого напрямку, можна сказати, що розвиток відбувається нерівномірно. Етапи спокійного розвитку науки або наукового напрямку рано чи пізно закінчуються. Теорії, якийсь час вважалися вірними, фальсифікуються накопиченими фактами, не вкладається в ці теорії. З’являються нові теорії, на той момент пояснюють практично всі факти. Як приклад тут можна навести історію теорії будови атома. За теорією, що панувала до середини XIX ст., Вважалося, що атоми є неподільними структурними елементами речовини. У 80-х роках того ж століття російський фізик Столєтов відкриває явище фотоефекту – при опроміненні світлом металева пластинка заряджається позитивно, т. Е. Втрачала електрони. Теорія про неподільних атомах пояснити це явище не могла. Напрошується висновок, що атоми подільні і складаються з електронів і позитивно зарядженої основи. Виникають, відповідно, питання про те, як влаштований атом. Дж. Дж. Томпсон пропонує першу модель будови атома, де електрони рівномірно розподілені в позитивно зарядженої основі. Поява нових фактів (досвід Резерфорда) фальсифікував модель Томпсона, з’явилася планетарна модель, яка була також свого часу замінена моделлю Бора. Процес пізнання структури атома триває досі і буде продовжуватися в майбутньому. Між виникненням попередньої і наступної теорією спостерігається, як правило, період спокійного розвитку науки, що триває до появи якоїсь кількості фактів, що суперечать попередньої теорії. Як правило, факти, що з’являються в періоди спокійного розвитку, або підтверджують попередню теорію, або не суперечать їй. Таким чином, у розвитку науки добре помітні дві фази: фаза спокійного розвитку науки і фаза наукової революції. Філософія науки намагається виявити механізм породження нового знання і відповісти на питання, як і чому виникають нові теоретичні схеми, на якій підставі віддаються переваги тієї чи іншої гіпотези.
У філософії науки склалося два підходи до пояснення шляху розвитку науки: еволюційний (кумулятивний) і революційний (інтенсивний).
Еволюційний розвиток, що не припускає радикального оновлення знань, полягає в розширенні області додатків готівки теорій за рахунок поширення на нові явища діяльності. Воно здійснюється в результаті: виведення наслідків, пристосування загальної теорії до вирішення приватних завдань шляхом приєднання відповідних припущень; зрощення з конкретною теорією математичного формалізму, що приводить до утворення нових систем понять; розвитку теорії за рахунок введення нових припущень; пошуку моделей емпіричної інтерпретації теорії [1, с. 350]. “Прихильники кумулятивізму розуміють розвиток науки як лінійне кількісне саморозширення сукупного знання шляхом монотонної аддітаціі до нього нових істин” [Там само, с. 352-353].
Кумулятивний підхід зводив прогрес у науці до накопичення і зростанню наукового знання, історія науки постає тут як простий перелік фактів і відкриттів, при цьому не розкриваються внутрішні закономірності відбуваються в ході пізнання змін.
Предтечею кумулятивізму з’явилася теоретико-пізнавальна модель зростання знання, вироблена в класичній філософії Нового часу, яка представляла науковий прогрес як екстенсивне впровадження нових істин в наявне знання. Ця модель протрималася аж до XX ст. “В даний час, – зазначає В. В. Ільїн, – з кумулятівізм як умонастроєм покінчено. Ніхто серйозно не сприймає кумулятівістскую модель наукового прогресу, що зображає останній як кількісне накопичення абсолютно істинних одиниць знання і вбачає його рушійну силу в інтенції на досягнення все більшого рівня систематизації та підвищення точності вимірювання “[1, с. 353].
Сьогодні все більше поширення в філософії науки набуває революційна модель. Революційний розвиток науки передбачає якісне оновлення наявного знання, модернізацію методології, модифікацію концептуального арсеналу, поглиблення попередніх уявлень щодо сутності досліджуваних явищ. “Революція в науці – форма розв’язання суперечності між евристичним потенціалом готівкового знання і тим фактичним матеріалом, який підлягає осмисленню в його рамках” [1, с. 351].
Найбільший внесок у розвиток революційної моделі вніс американський дослідник Т. Кун. У своїй книзі “Структура наукових революцій” (1963), критикуючи кумулятивний підхід, він запропонував принципово нову модель функціонування і розвитку науки. Більш детально ми розглянемо її далі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Нерівномірність розвитку науки