Етичні норми науки і цінності суспільства
Науку як цінність можна розглядати у двох аспектах: пізнавальному та інструментальному. У пізнавальному плані наука є специфічною (а в сучасному суспільстві – найважливішої) формою пізнання світу. Отримання наукового знання є головною метою науки, а саме знання як продукт наукової діяльності виступає як головна цінність. В інструментальному плані метою науки є не пізнання саме по собі, а розробка умов, методів для досягнення інших цілей, що знаходяться за межами науки.
Наукова діяльність, як і всяка інша, завжди ціннісно орієнтована. Ціннісним змістом насичені як цільові, так і мотиваційні аспекти наукової діяльності. Вибір її цілей, засобів, шляхів здійснення завжди ціннісно обумовлений. Про це стосовно діяльності в цілому докладніше говорилося в розділі 5. Розглянемо трохи докладніше ціннісно-цільові та ціннісно-мотиваційні аспекти наукової діяльності.
Для справжнього вченого пошук істини, відкриття нового є головною метою. У своїй творчості він прагне не тільки реалізувати себе як особистість, розкрити свої можливості, здібності і таланти, а й принести користь людям. Це породжує відчуття значущості його діяльності, приносить глибоке внутрішнє задоволення. Головна мета є для вченого одночасно і фундаментальною цінністю, що забезпечує в кінцевому рахунку стратегічну мотивацію його діяльності. Але для досягнення цієї мети-ідеалу однієї стратегічної мотивації недостатньо. Щоб прагнення до досягнення наміченої головної мети не згасло, його потрібно постійно підтримувати, підживлювати, “підігрівати”. Іншими словами, необхідний постійно діючий ціннісно-мотиваційний механізм, що забезпечує досягнення фундаментальної мети – ідеалу.
Феномен визнання є одним з таких ефективних факторів у мотивації науково-дослідної діяльності. Вченому необхідне визнання колег (як мінімум) та наукового співтовариства (як максимум). Визнання є підтвердження не тільки високого статусу вченого як фахівця, але і його професійного та кар’єрного зростання.
Професійний і кар’єрний ріст наукового працівника – це не одне і те ж. Вчений може бути професіоналом найвищого класу з досить скромним кар’єрним статусом. І навпаки, він може досягти вершин кар’єри в плані адміністративно-чиновницького статусу, але при цьому не бути справжнім вченим-професіоналом. А якщо вчений ним і був, то кар’єрне зростання (в адміністративному плані) може заважати його професійному зростанню, а то й зовсім привести до деградації як професіонала. Визнання в першому сенсі (високий статус) починається з поваги колег, зі посилань на наукові праці і досягає найвищого ступеня в лауреатство. Визнання в другому сенсі (професійний і кар’єрний ріст) полягає в присудженні вченому різного роду нагород, ступенів і звань, надання йому посад в академічній ієрархії і т. П. Визнання виражається у тому, що вчений стає помітним, впливовою особою не тільки в науковому співтоваристві, але і в суспільстві. Він має можливість отримувати субсидії, гранти. Його запрошують до участі в якості експерта різного роду науково і соціально значущих проектів.
Феномен визнання базується на понятті особистого внеску вченого, який в свою чергу спирається на уявлення про дискретно масиві наукового знання і може бути збільшений за рахунок окремого “внеску” – кванта нового знання. В основі поняття “особистий внесок” лежить уявлення про “вирішення проблеми” – принципової інновації, зафіксованої і прийнятої науковим співтовариством.
Феномен визнання в науці тісно пов’язаний з феноменом пріоритету. Саме поняття пріоритету “породжене швидше людським марнославством, прагненням до самоствердження, бажанням продемонструвати перед іншими свої успіхи в науці і особливі заслуги перед людством” [78]. Багато моральних та юридичних колізій пов’язано з проблемою пріоритету. Прагнення будь-якою ціною затвердити свою першість, страх “запізнитися” нерідко ведуть до порушення норм наукової та людської етики (фальсифікація результатів та ін.).
З поняттям визнання також пов’язане поняття кар’єри, яке не містить негативного змісту на відміну від поняття кар’єризму. Кар’єра – це насамперед професійний ріст вченого (який не можна зводити до адміністративно-бюрократичному просуванню по службі чиновників від науки), підвищення його професійного статусу. Коли людина, наприклад, стає доктором наук – це просування в його професійній кар’єрі, визнання його зрілості, здатності вирішувати серйозні наукові проблеми. Кар’єра, що розуміється в такому сенсі, є нормальним і природним наслідком роботи вченого у сфері науки і над собою. При цьому кар’єрне зростання не розглядається ним як головна, а тим більше єдина мета діяльності, хоча і може займати досить важливе місце в системі його ціннісних пріоритетів.
Кар’єризм починається тоді, коли вчений головною і єдиною своєю метою ставить кар’єрне зростання, причому найчастіше саме в бюрократичному, командно-адміністративному сенсі. Кар’єрист готовий домагатися цієї мети будь-якою ціною, будь-якими засобами, не зупиняючись ні перед чим. К. Маркс зазначав, що є люди, які люблять науку в собі, а є, які люблять себе в науці. Для кар’єристів наука не більш ніж область, де вони сповна можуть задовольняти свої честолюбство і марнославство. Кар’єризм змикається з моральним релятивізмом, легко переходить у відвертий аморалізм, безпринципність і цинізм.
У ході історичного розвитку науки були вироблені етичні норми наукової діяльності, що визначають, що припустимо і заохочується, а що вважається неприйнятним і неприпустимим для вченого. У науці піднесені ціннісні установки поєднуються з заборонами, що забезпечує моральне виправдання специфіки науки в очах суспільства і захищає її від несумлінності, неохайності, корисливості.
Серед найважливіших ціннісних презумпцій науки виділяється установка на безкорисливий пошук істини як найвищої цінності. Відомий вислів Аристотеля “Платон мені друг, але істина дорожче” якнайкраще відображає суть цієї презумпції. У своєму прагненні до істини вчений не повинен керуватися особистими симпатіями і антипатіями, допускати в боротьбі за істину компроміси, озиратися на думки авторитетів, мудро “поправляючи” Аристотеля (“істина мені дорога, але Платон мій начальник”).
Цінність новизни – друга презумпція науки. Установка на новизну, збільшення знань одночасно означає заборону на “інформаційний шум”, т. Е. Наукоподібне прикриття того, що в народному прислів’ї отримало влучне визначення “переливання з пустого в порожнє”.
У прагненні до пошуку нового знання дослідник повинен бути чесним і сумлінним. Це означає, по-перше, що він обов’язково повинен посилатися на роботи попередників і сучасників, не допускати запозичень без посилань на автора (заборона на плагіат як модифікація заповіді “не вкради”). По-друге, вчений повинен бути правдивий у проведенні своїх досліджень, не допускати підтасування фактів, фальсифікацій умов і результатів експериментів (модифікація заповіді “не бреши”).
Необхідно відзначити ще один дуже важливий етичний момент, пов’язаний з наукової полемікою, без якої немислимий пошук істини. Вчений повинен не тільки аргументовано відстоювати свою точку зору, але і з повагою і розумінням ставитися до опонентів, оцінюючи їх позицію і доводи уважно, без упередженості й пристрасті, без використання морально некоректних прийомів.
На жаль, реальна наукова практика не завжди відповідає цим моральним нормам. Ринкові відносини, в які включена наука, накладають свій відбиток на систему її цінностей, впливають на стиль поведінки вчених. У країнах з розвиненою ринковою економікою і розвиненою наукою широко поширений так званий презентаційний стиль наукового поведінки. В умовах ринку наукове знання – це не просто кінцевий продукт наукової діяльності. Цей продукт повинен стати товаром, який потрібно вміти продати. Тому в сучасній науці поряд з головною метою – отриманням нового знання – важливою стає проміжна мета – презентація наукового знання, причому не тільки науковому співтовариству, а й суспільству або його референтним представникам.
Презентація повинна розглядатися як засіб для здійснення можливості реалізувати головну мету – отримання нового знання. Однак існує небезпека її перетворення в самоціль. У такому випадку може відбутися деформація ціннісних орієнтацій вченого, що виявляється в забутті традиційних цінностей науки, що може призвести до морального релятивізму або навіть відвертого цинізму і аморалізм.
“У сучасному світі, щоб отримати популярність і славу, потрібно вміти не тільки добре і швидко працювати, але й” надувати великі щоки “. Чим зрелищнее, емоційніше, переконливіше ти уявиш результати своєї роботи (іноді – і не своєї, іноді – і не роботи), тим більше шансів отримати додаткові ресурси не тільки в грошовій формі, а й у вигляді впливу, контролю, наближення до влади, так що до кінця своєї презентаційної кар’єри ти можеш зовсім забути про таку річ, як видобуток фактів або навіть “виробництво наукового знання” “[79]. Ю. М. Плюснин наводить приклади, коли “презентатора”, що працюють в одній лабораторії з “цеховиками” (вченими традиційної орієнтації на отримання нового знання), презентіруя отримані “цеховиками” результати, навіть не посилаються на колег, отримуючи від презентації всі лаври, гроші і гранти. Це говорить про ерозію традиційних наукових цінностей в сучасних умовах. Наука може перетворитися на шоу, коли нерозбірливість у зв’язках і засобах для досягнення презентаційних цілей стане нормою.
У науці повинен зберігатися здоровий консерватизм не тільки як бар’єр проти “скоростиглих” відкриттів або наукоподібного шарлатанства. Повинен бути консерватизм моральний. Консерватизм можна розглядати як відсталість, закоцюрбленість і догматизм. А можна до нього відносити такі властивості особистості вченого, як вірність традиції, прихильність моральним, науковим і загальнолюдським нормам. У цій сфері динамізм, антідогматізм, “прогресизм” – небезпечне явище. Збереження моральних інваріантів абсолютно необхідно в науці та суспільстві, для того щоб учений не перестав бути вченим, а людина – людиною.
Етичні норми науки не оформлені в якийсь кодекс, на зразок юридичної зводу законів. Але вони закріплюються, зберігаються, транслюються і засвоюються науковим співтовариством в процесі внутрінаучнимі комунікації, передаються з покоління в покоління. Цьому багато в чому сприяють наукові школи, в яких відбувається не тільки професійне, а й моральне становлення молодих дослідників, засвоюють не тільки знання та навички своєї професії, а й неписаний моральний кодекс ученого.
У сучасну епоху дуже загострилася проблема моральної та соціальної відповідальності вченого. Наука перетворилася на потужну силу, здатну принести людству як великі блага, так і страхітливі лиха. Мова йде не тільки про зброю масового знищення, здатного погубити людство, а й про інші грандіозних проектах, передусім у галузі генної інженерії. Експерименти в області клонування стосовно людини пов’язане з серйозними моральними проблемами. Тому необхідний морально-гуманістичний контроль за подібними проектами.
До трагічних подій середини ХХ ст. (Ядерне бомбардування Хіросіми) питання про етику науки ставилося не в плані соціальної відповідальності, а в плані професійної етики вченого (Не фальсифікувати наукові дані, що не привласнювати результати чужих наукових досліджень і т. П.). В іншому ж свобода творчості обмежувалося. Таке уявлення йде корінням в епоху Просвітництва, коли вважалося, що розвиток науки не несе в собі нічого негативного, а навпаки, неодмінно веде до прогресу і процвітання людства. Ці романтичні ілюзії розвіяв ХХ століття.
Свобода наукової творчості, яку високо цінує наука як завойоване нею право, не є безмежною. Етична індиферентність дослідника щодо результатів своїх досліджень не повинна мати місця, бо це може дуже дорого обійтися людству. Учений не має права заспокоювати себе думкою, що його справу чесно і сумлінно вести наукові дослідження, а решта (в плані наслідків) його не стосується. Він повинен розуміти, що його професійна і моральна відповідальність, що відноситься до внутрінаучнимі етики, повинна бути доповнена соціальною відповідальністю перед суспільством (сфера етичних відносин науки і суспільства). У нього повинно вистачити мужності відмовитися від досліджень, внутрішньо обмеживши свободу своєї творчості, якщо він знає, що результати його роботи становлять велику потенційну небезпеку для людини і всього людства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)