Педагогіка Макаренко
Найбільшим представником радянської педагогіки вважається Антон Семенович Макаренко (1888-1939). Займаючись питаннями методології педагогіки, теорії та організації виховання, він прийшов в науку як практик з величезним послужним списком. У 1917-1919 рр. Макаренко завідував провінційної школою, з 1920 р – дитячої колонією під Полтавою (згодом ім. М. Горького), в 1928-1935 рр. – Дитячою комуною ім. Дзержинського. З другої половини 30-х рр. був, по суті, відсторонений від педагогічної практики, присвятивши себе науковим працям: “Педагогічна поема”, “Прапори на баштах”, “Книга для батьків”. У яскравій, образній формі Макаренко повідомив в них свій багаторічний досвід з перевиховання неповнолітніх правопорушників в дитячих колоніях. Часто виступав з лекціями для батьків, вчителів, працівників системи Наросвіти.
Велике значення Макаренко надавав трудовому вихованню. Він радив давати дітям (в сім’ї та школі) не разові доручення, а довгострокові, постійні завдання (наприклад, поливати квіти, обробляти певну ділянку городу і т. д.) з тим, щоб привчати дітей до відповідальності за виконувану ними роботу. Макаренко ретельно аналізував співвідношення дисципліни, режиму, заохочень і покарань, вимагаючи щоб ті були продуманими, носили індивідуальний характер – тільки тоді вони зможуть грати виховну роль. У певних випадках покарання слід обговорювати в колективі. Багаторічний педагогічний досвід дозволив Макаренко зробити, зокрема, таке спостереження: “Школа вміє боротися з дезорганізаторами, але такі типи характерів, як” тихі “,” Ісусик “, накопичувачі, пристосуванці, капелюхи, роззяви, Кокета, нахлібника, мізантропи, мрійники, Зубрилов проходять повз нашу педагогічної турботи… А насправді саме ці характери виростають у людей шкідливих “.
Методологічною основою системи Макаренко є педагогічна логіка, яка ставить за мету виявлення закономірних відповідностей між цілями, засобами і результатами виховання. Основна теза паралельної дії означає органічну єдність виховання і життя суспільства, колективу та особистості. При паралельному дії забезпечується “свобода і самопочуття вихованця” – уже не об’єкта, а творця педагогічного процесу. Провідним принципом “Педагогічної поеми”, якою було все життя Макаренко, є виховний вплив колективу. Вірячи в його величезну силу, Макаренко не боявся давати серйозні доручення, пов’язані з матеріальною відповідальністю, навіть недавнім безпритульникам і правопорушників.
У знаменитому фільмі “Республіка ШКІД” описаний випадок, дійсно стався з вихованцем Макаренко, вступити в нерівну сутичку з бандитами і загиблим в ній у боротьбі за своє добре ім’я. Вважається, що горезвісна історія Павлика Морозова, який видав свого батька-розкрадача, також є результатом педагогіки Макаренко. З цього приводу можна сказати лише те, що і у висвітленні цієї історії, як і багато чого іншого з нашого радянського періоду, з однієї крайності (вихваляння його вчинку) перейшли до протилежної – беззастережному і гнівному осуду. У тому ж кінофільмі переконливо показана огидність таких людей, з якими воювали герой фільму, “Мамочко”, і реальний Павлик Морозов, який став збірним образом. Колись ми називали його героєм, зараз зрадником. Наскільки правильніше говорити про трагедію Павлика Морозова. Кілька років тому вразила стаття журналістки нашої народної газети “Комсомольська правда” про те, яка ж вона була дурна, коли в дитинстві співала “Взвейтесь вогнищами, сині ночі, ми піонери, діти робітників”. Ще один характерний зразок полярних перемикань, які викликають не меншу тривогу, ніж нестримні вихваляння “кращого в світі ладу”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)