Педагогіка І. Песталоцці
Нарис педагогіки Просвітництва доречно завершити фігурою Йоганна Песталоцці (1746-1827). Значення цього уродженця Швейцарії далеко виходить за національні рамки. Недарма Законодавчими зборами Франції він був оголошений її почесним громадянином. Проживши неповних 27 років в XIX столітті, він міцно ввійшов у число його класиків. В історії світової педагогіки Песталоцці здобув славу “народного проповідника”, “батька сиріт”, подвижника виховання “принижених і ображених”, творця справді народної школи.
І. Песталоцці народився в сім’ї лікаря. Рано втративши батька, був вихований в дуже бідній, але дружній родині. Чистоту і довірливість він поєднував з непохитною волею і цілеспрямованістю. Відкривши в 1774 році притулок для бідних в Нейгофе, він, під впливом “Еміля”, навчав селянських дітей раціональним прийомам сільського господарства, сам живучи в тих же мізерних умовах, що й учні. Даючи їм елементарну освіту, педагог навчав дітей здобувати бадьорий настрій, віру в себе, “підніматися з глибин убогості до відчуття своєї людської гідності, до довіри і дружбі”.
Слід визнати, що педагогічні прийоми Песталоцці часом страждали Механістичність прямолінійністю. Так, учні пряли, при цьому стежачи за тим, що писав на дошці учитель. Довіра до трудової діяльності учнів було настільки велике, що Песталоцці сподівався окупати її продуктами діяльності школи. Після розорення школи в Нейгофе в 1780 році Песталоцці лише дев’ять років потому зміг повернутися до практичної діяльності. Відкривши виховний заклад для сиріт і жебраків в Станце, він організовує і досліджує виховує працю і розвивальне навчання, впроваджує ідеї елементного розумового, морального та фізичного виховання. Притулок у Станце також існував недовго: влада відкрила в ньому шпиталь. Робота, однак, продовжилася в притулках в Бургдорфе (1800-1804), потім в Івердоні (1805-1826). Середня школа Івердонского інституту набула світової популярності. Тут навчалося понад сто учнів із заможних верств населення, у тому числі з Росії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії. Як і раніше, проте, Песталоцці мріяв про школу для бідняків і навіть спробував відкрити таку в 1818 році на кошти від видання своїх творів, яких, на жаль, було недостатньо. Повернувшись на схилі років у Нейгоф, педагог написав “Лебедину пісню”, де узагальнив свій педагогічний досвід, як і раніше шкодуючи про те, що він так і не вивів народ з темряви й бідності.
Песталоцці виходив з того, що людина в своєму розвитку повторює долю людства в цілому. Цим і визначаються етапи і елементи освіти. Розклавши педагогічний процес на найпростіші елементи – “цеглинки”, він визначав число, форму, мову як первинні елементи розумового виховання. Елементами морального виховання вважалися відносини дитини з матір’ю, почуття гармонії та краси. Елементами фізичного і трудового виховання були найпростіші рухи тіла і навички. Число “цеглинок” поступово наростало, дозволяючи розвивати і розширювати закладені в кожній людині здібності. Песталоцці в елементному вихованні припускав погляд навіть на буденне як на щось незвідане і цікаве. Заохочувалося дитяче властивість дивуватися світу, прагнути до його пізнання. Учні спочатку з вихователем, а потім і самостійно повинні були розвивати свої здібності. Найважливішим було моральне виховання, вироблення діяльної любові до людей, яка починається з любові до матері у відповідь на її любов.
Освіта в школі має бути організовано так, щоб у ньому просвічувала його майбутня мета, а саме формування особистості, її здатності до вільного самовизначення. Учень повинен вчитися “чогось вищого, ніж урок”. Трудова школа Песталоцці не ставила мету лише професійного навчання, вона переслідувала інтереси не вузької професії-ремесла, а особистості. Цей підхід стане провідним у педагогічних концепціях XIX століття. Зовсім по-новому Песталоцці бачив співвідношення ролі підручника і вчителя, який “повинен дати в руки учневі нитка”, повідомити його думки певний напрям, але не шаблон. Зробити розум “культурней” можна лише щепленням йому методу, шляхи (так з грецької перекладається “метод”). Учитель повинен навчати науці, а не книзі, формальну освіту безпорадно, особливо коли воно носить характер традиційного механічного заучування, страждає вербалізмом. Вчитель же повинен служити особистим прикладом у всьому.
Слідом за Руссо Песталоцці обгрунтував необхідність повернення до “високої і простий сообразности з природою”. Розглядаючи виховання як різноманітний соціальний процес, швейцарський педагог підкреслював, що “обставини формують людину, але й людина формує обставини… Роблячи це, він сам бере участь у формуванні себе і у впливі обставин, діючих на нього”. Прагнучи до того, щоб педагогіка відповідала вимогам часу, Песталоцці розглядав досвідчені школи як генератори наукових педагогічних ідей, що особливо актуально сьогодні. Резюмуючи мети виховання, за Песталоцці, можна сказати, що це – “розвиток внутрішніх сил людської природи до ступеня істинної людської мудрості”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)