Історія виникнення і розвитку педагогіки
Педагогіка вважається наукою про виховання, принципи якої грунтуються на передачу досвідом і його засвоєнні підростаючим поколіннями. Формування науки почалося ще давно. На виникнення педагогіки значно вплинуло розвиток людства, яке відбувалося поетапно.
Педагогіка в Стародавньому світі
Існувала особлива організація до праці дітей ще в первісному суспільстві. Ці заняття нічим не відрізнялися від дорослих:
- Готування їжі. Полювання. Збиральництво. Роботи з земельними ділянками.
Дорослі з самого дитинства привчали своїх дітей до праці, і розповідали про традиції та обряди, які існували в конкретному племені, говорили, як правильно себе вести, прищеплювали віру. В цей же час проходить виникнення і розвиток ролі педагога. Іншими словами, таку людину тоді називали наставником.
Велику роль для виникнення і розвитку педагогіки мали письмо і читання. Таким нормам вчили в перших центрах навчання, які були при храмах і царських палацах. Становлення системи освіти почалося в Стародавньому Сході. Тут будуються навчальні заклади, схожі на сучасні школи.
Виділяли жрецькі школи, головний завданням яких було навчання служителів культу. Також були школи при палацах, які готували переписувачів-чиновників. Поширеними були школи військової справи. Дисциплін було досить багато. У вавилонських школах виділяли такі: лист, читання, рахунок, право, астрологія, медицина, релігія. Навчання проходило протягом десяти років. Платити доводилося багато, тому багато сімей не могли собі дозволити освіту. Заняття проходили з самого ранку і до вечора. Часто використовувалися тілесні покарання.
Далі становлення і розвиток педагогіки проходило в Стародавній Греції і Римі, в епоху античності. Вперше використовується термін “педагог”, який мав грецьке походження. Він позначав рабів, які відводили дітей своїх господарів в школи.
Першим професійним педагогом вважається римлянин Марк Фібія Квинтилиана. Він вважав, що варто вводити загальгуманітарну навчання для правильного розвитку дітей. Квінтіліан перший висловив вимоги, які повинні висуватися до будь-якого педагогу:
- Хороша освіта. Любов і повага до дітей.
Свої думки, які стали відомими цитатами, також висловлювали Аристотель, Сократ, Цицерон, Платон. Грецьке виховання мало на увазі будова ідеальної людини, високого в своїх моральних переконаннях, розумово і фізично розвиненого. Педагоги прищеплювали дітям почуття прекрасного. Тому будь-яка людина в Греції, ще з дитинства, хотів бути краще за інших і прославитися.
У Спарті велику роль віддавали фізичній, а не розумовим розвитком. З цієї причини, багато людей були безграмотні і духовно не розвинені. У римських школах вивчали право і граматику. Для дітей з аристократичних сімей були відкриті риторские школи, де навчали ораторського мистецтва.
Епоха Середньовіччя та педагогіка Нового часу
В середні віки велику роль відігравала церква і її служителі. Там зберігалися листи, які були на латинській мові. Школи існували при храмах і соборах, тому багато говорили про релігію і світогляді.
У Західній Європі, для світських феодалів існувала спеціальна лицарська система виховання. В її основу покладено 7 лицарських чеснот:
- Верхова їзда. Плавання. Використання списи. Фехтування. Полювання. Шахи. Гра на музичних інструментах або складання віршів.
З розвитком міст навчання вимагало переходу на новий рівень. Починають з’являтися університети в Парижі, Оксфорді, Кембриджі, Кракові. Виникають нові факультети: богословський, юридичний, артистичний.
У Західній частині Європи відомими вченими і філософами стали Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Еразм Роттердамський. На Сході підтримували ідеї таких вчених: Омар Хайям, Ібн-Сіна, Аль-Фарабі і інших.
Освіта на Русі починає набирати обертів в період появи листа і алфавіту Кирила і Мефодія – в дев’ятому столітті. З’явилася народна педагогіка, яка мала характер рад, правил, розкривалася в народних традиціях, звичаях і фольклорі.
З приходом християнства з’являються парафіяльні і церковні школи, в яких навчали читати, писати і рахувати. Велику роль при тому грала віра. У той час з’являються “Ізборник Святослава”, “Повчання князя Володимира Мономаха дітям”, “Домострой”.
Як окрема наука, педагогіка Нового часу почала існувати з 17-го століття. На це вплинув трактат Бекона “Про гідність і збільшенні наук”, де він спробував розділити всі науки за видами. Великий внесок у розвиток зарубіжної педагогіки внесли:
- Коменський Я. А. – обгрунтував принципи дидактики і вніс ідею про класно-урочної системи навчання. Локк Дж. – велику роль в навчанні надавав психології. Руссо Ж.-Ж. – ввів основи “вільного виховання”. Песталоціі І. – довів теорію елементарного навчання всебічного розвитку дитини. Гербарт І. – ввів поняття “виховує навчання”.
У вітчизняний період виділяють діяльність Ломоносова, який висував ідею загальноосвітнього типу середньої школи. Бецкий взяв участь в створенні Смольного інституту шляхетних дівчат. Радищев висловив свою думку про ідеальний образ людини та її вихованні, дотримуючись демократичних і антикріпосницьких тверджень. Чернишевський і Добролюбов розглядали проблему виховання і навчання жіночої статі.
Ушинського К. Д. вважають основоположником вітчизняної педагогічної системи. Він написав першу велику роботу в сфері педагогічної антропології під назвою “Людина як предмет виховання”. Також досить відомими стали роботи Толстого, Лесгафта, Пирогова.
Педагогіка в 20-му столітті
Великі зміни в систему освіти внесла Перша світова війна, яка тривала з 1918 по
1922 рік. Після закінчення війни посилилася централізація управління освітніми установами та навчання тривало на певний час у багатьох країнах. Стосувалося це початкової школи.
Головним завданням педагогіки стала створення нового ідеального образу людини і методів його формування. Дьюді розвивав теорію і значенні дитячого досвіду під наглядом педагога. Ввів систему індивідуального освіти “Віннетка – план” і індивідуалізованого навчання під назвою “Дальтон – план”. Він означав правильний розподіл навантаження, яке передбачаємо спільне планування учнями і вчителями.
У Німеччині в 1919-му році для дітей працівників фабрики “Вальдорф-Асторія” відкрилася окрема школа. Також відома під назвою “Вальдорфська школа”. Розробником став Рудольф Штейнер. Він вважав, що розвивати особистість дитини необхідно через мистецтво.
Після Жовтневої революції 1917-го року народження, освіта в Росії дуже змінилося. В основу педагогіки лягла комуністична ідеологія. Головне завдання – виховання фізично здорової людини. Навчання могли дозволити собі люди будь-якого матеріального становища, так як воно було безкоштовним. Навчати стало одночасно хлопчиків і дівчаток.
Школа вважалася установою світського типу. Вводилися уроки зі строгим розкладом занять. В кінці навчального року проводились спеціальні перевірки по кожному предмету. Ідею колективного трудового виховання висунув Макаренко А. С. Також великий скарб внесли такі особи:
- Сухомлинський В. А. – виступав за ідею гуманного навчання. Блонський П. П. – підтримував трудову народну школу. Каптерев П. Ф. – написав вчення про педагогічну організацію. Вахтер В. П. – надав концепцію “еволюційної педагогіки”.
Друга Світова війна стала поштовхом до виникнення єдиної системи освіти і підвищення навчання на інтелектуальному рівні. При вихованні та освіті почали враховувати потреби і можливості кожної дитини, його духовний і фізичний розвиток. Права людини і дитини визнані міжнародними конвенціями. Давидов, Ельконін, Лернер і Гальперін створили концепції розвиваючого, проблемного і програмованого навчання.
Висновок
Соціальні та економічні чинники вплинули на появу в системі освіти таких напрямків: екологічне виховання, боротьба з дитячою злочинністю та наркоманією. Прийшли до висновку, що не обійтися без комп’ютерних технологій. В кінці
20-го століття були розвинені принципи демократії, гуманізму.
На сьогодні, розвиток педагогіки – це появи нових концепцій, освітніх технологій, методів і засобів навчання, способів навчальної і виховної організації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)