РЕВІЗОР (1836) – МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809-1852 – РЕАЛІЗМ

Творча історія п’‎єси. У листі 1835 р. М. Гоголь попросив О. Пушкіна дати йому який-небудь сюжет для комедії. О. Пушкін розповів М. Гоголю про випадок, який трапився в містечку Устюжні Новгородської губернії. Один проїжджий чиновник видавав себе за високу особу з міністерства й у такий спосіб обібрав усіх місцевих мешканців. Крім того, самого О. Пушкіна, котрий збирав у м. Оренбурзі матеріали для історичного твору, теж прийняли за ревізора. Так, М. Гоголю був подарований уже готовий сюжет, і молодий автор із захопленням узявся за його розробку.

М. Гоголю було нелегко отримати дозвіл на постановку п’‎єси “Ревізор”. Цензура заборонила її, злякавшись викривального пафосу. Письменникові залишалося тільки апелювати до вищої інстанції, тобто до царя. Він так і зробив. Йому допомогли тоді поет В. Жуковський, князь П. В’‎яземський і граф М. Вієльгорський. Завдяки їхнім спільним зусиллям “Ревізор” був доставлений у Зимовий палац, графу М. Вієльгорському було доручено прочитати його царській родині. Граф читав чудово, сцени з чиновниками дуже сподобалися, тому після читання комедії в Зимовому палаці авторові було надано дозвіл на постановку п’‎єси в театрі.

19 квітня 1836 р. відбулася прем’‎єра комедії “Ревізор” в Олександринському театрі в Санкт-Петербурзі. П. Анненков, який був присутній на виставі, згадував, яке сильне враження комедія справила на присутніх: “Уже після першої дії на обличчях глядачів було написано здивування, ніхто не знав, як потрібно оцінювати п’‎єсу… Здивування зростало з кожною дією. Більшість глядачів вирішила, що це фарс. Однак у ньому були такі явища життєвої правди, що кілька разів публіка сміялася. Зовсім інше відбулося в четвертій дії: оплесків майже не було, панувала напружена увага, тільки зрідка лунав сміх. Мертва тиша свідчила про те, що події на сцені полонили серця глядачів. По завершенні вистави здивування змінилося на обурення”.

На прем’‎єрі був присутній російський імператор Микола I, який після вистави сказав: “Ну й п’‎єска, усім дісталося, а мені більше за всіх”. Цар велів подякувати акторам, усі отримали подарунки й премії. Але М. Гоголь був дуже незадоволений прем’‎єрою. Йому здавалося, що все, що відбувається на сцені, начебто йому не належить. Виконання головної ролі, на думку М. Гоголя, було невдалим. Актор, який грав Хлєстакова, зовсім не зрозумів внутрішньої сутності героя. У його інтерпретації Хлєстаков вийшов звичайним брехуном, водевільним персонажем. Насправді цей образ, за задумом митця, був набагато складнішим.

Комедія М. Гоголя наробила багато галасу. Хоча цар наказав усім міністрам подивитися п’‎єсу, чиновники обурювалися, деякі з них уважали, що уряд даремно дав

Ідея написання комедії “Ревізор” належала О. Пушкіну, котрий розгледів у М. Гоголя великий талант і всіляко підтримував його.

“Мені образ Хлєстакова видавався зрозумілим. Він зовсім не бреше, він забуває, що обманює, і сам вірить у те, що всім каже… І ось роль Хлєстакова – ніби дитяча, нікчемна роль! Це тяжко й прикро. Думка публіки мене не цікавила. Одного судді я тільки боявся, і цей суддя був я сам” (М. Гоголь).

В. Табурин. Гоголь читає “Ревізора” перед артистами театру. 1900-і роки

“Тепер я бачу, що означає бути комічним письменником. Найменший прояв істини – проти тебе повстають, не окрема людина, а цілі прошарки” (М. Гоголь).

К. Савицький. Ілюстрація до комедії М. Гоголя “Ревізор”. 1901 р.

Дозвіл на постановку комедії. Водночас “Ревізор” мав успіх у молоді й культурних колах. Критик В. Стасов згадував, як усі повторювали один одному репліки й навіть цілі сцени з “Ревізора”, а в різних салонах тривали дискусії щодо п’‎єси. Молодь обожнювала М. Гоголя, а старе покоління невпинно лаяло його. Він писав: “Усі проти мене! Поважні чиновники кричать, що для мене немає нічого святого, що я посмів обмовити людей, котрі служать; поліцейські проти мене; купці проти мене; літератори проти мене. Лають і ходять на виставу; на четверту виставу не можна дістати квитків… Немає ніяких сил!”

“Ревізор” не був заборонений. М. Гоголь продав його петербурзькому театру за 2500 рублів. П’‎єсу почали ставити й у Москві. Проте письменник, стомлений і розчарований, почав збиратися за кордон. Остаточне рішення виїхати з Росії на кілька років було прийнято ним у червні 1836 р.

Образи чиновників. Специфіка комедії “Ревізор” полягає в тому, що в ній немає позитивних персонажів. М. Гоголь писав, що тільки сміх є “єдиним позитивним героєм комедії”. Типізація образів і явищ досягає такого великого ступеня, що п’‎єса вже за часів М. Гоголя сприймалася як своєрідне дзеркало суспільства. Автор підкреслив це епіграфом: “На зеркало нечего пенять, коли рожа крива” (рос.).

Дія п’‎єси відбувається в маленькому провінційному містечку, що стає символом тогочасної Росії. Тут процвітають хабарництво, жорстокість і свавілля чиновників, котрим належить уся влада в місті. Російське чиновництво змальоване автором з великою викривальною силою. Кожен із персонажів – певний соціальний тип, який уособлює той чи той прошарок суспільства. Нечесних градоначальників (і ширше – усіх представників влади царської Росії) М. Гоголь викриває в образі городничого Сквозника-Дмухановського, несправедливість російського суду – в образі Ляпкіна-Тяпкіна, недбальство соціальної служби – в образі попечителя богоугодних закладів Земляніки, низький рівень освіти – в образі наглядача училищ Хлопова, ганебність поштового відомства – в образі поштмейстера Шпекіна тощо. Кожний із них відчуває себе безкарним господарем у своїй справі, а тому ті сфери, які їм доручені, занепадають. Відповідно занепадає й уся країна.

У п’‎єсі М. Гоголь зображував не конкретних людей і не окремі людські вади, а соціальну систему царської Росії загалом. Чиновництво – це величезна сила, котра підкорила собі інші сфери суспільства. Чин визначає не тільки статус, а й коло повноважень, а отже, можливість збагачення кожного чиновника. Тому кожен із гоголівських чиновників бореться за свій чин і просування в подальшій кар’‎єрі.

Чутку про прибуття в містечко ревізора чиновники сприймають із жахом, кожен із них боїться, що втратить своє місце, а як наслідок – і великі прибутки, досягнуті нечесним шляхом. Ревізія для них означає розкриття їхніх “темних” справ. Тому саме страх спонукає їх прийняти дрібного чиновника Хлєстакова, який зупинився в місті по дорозі з Петербурга до Саратова, за столичного високопосадовця (генерала й навіть вище). Саме страх бути викритими обумовлює дії чиновників, через страх вони самі себе ввели в оману, і тільки страх змушує їх “вирішувати” несподівану проблему добре відомим їм способом – хабарництвом.

Крім чиновництва, М. Гоголь розкритикував й інші прошарки суспільства – поліцейську систему, яка нікого не захищає, а слугує тільки аморальним володарям; поміщиків, що живуть порожнім життям; купців, які з метою збагачення готові на будь-які вчинки й дозволяють процвітати хабарництву; неосвіченість і дурість звичайних містян і селян. Отже, у комедії “Ревізор” перед очима глядачів проходять різні соціальні прошарки, це велика реалістична галерея образів-типів.

Б. Григор’‎єв. Образи комедії М. Гоголя “Ревізор”. Поч. ХХ ст.

“У п’‎єсі “Ревізор” ні де немає людяності та світла істини” (М. Гоголь).

О. Константиновський. Ілюстрація до комедії М. Гоголя “Ревізор”. 1950 р.

Образ Хлестакова та його динаміка. У “Ревізорі” М. Гоголь показав, що відбувається з людиною в умовах аморального суспільства. Головна проблема п’‎єси – це середовище та його вплив на особистість.

Соціальне середовище, де панують чиношанування й хабарництво, перетворює дрібного чиновника – колезького реєстратора (це найменший чин у царській Росії) – на високопосадовця. Хлєстаков, який із самого початку п’‎єси не відзначався чеснотами, протягом розвитку сюжету стає ще гіршим, бо таким його робить оточення.

В авторській характеристиці про Хлєстакова сказано, що він “приглуповат”, “без царя в голове”, “пустейший”, “говорит и действует без всякого соображения” (рос.). З висловлювань слуги Йосипа глядачі дізнаються, що Хлєстаков, хоча й при службі, ні на що не здатен, у Петербурзі він лише розважається, розтрачуючи кошти батька. У зображенні Хлєстакова автор підкреслює, що він “одет по моде” (рос.). Попри безгрошів’‎я, Хлєстаков не квапиться продавати столичне вбрання, адже прагне справити велике враження на саратовську рідню. Хлєстаков має маленький чин, але йому притаманне велике чиновницьке марнославство, він пишається тим, що живе в Петербурзі й служить у департаменті.

Негативні якості Хлєстакова посилюються й стають виразнішими за певних зовнішніх обставин. Зовсім несподі-

Вано для нього його прийняли за ревізора, і він швидко освоює цю роль, залюбки користуючись усіма благами, які перед ним відкрилися. Прагнення до збагачення будь-якими засобами й марнославство визначають поведінку Хлєстакова – “ревізора”.

Ще кілька днів тому він жив у борг і не мав пристойного житла та їжі, а тепер він у великій пошані й уже не ним керують, а він починає управляти іншими. З кожною сценою Хлєстаков стає брутальнішим і нахабнішим. Якщо на початку твору він був просто невдахою, брехуном і ледацюгою, то протягом п’‎єси перетворюється на справжнього хабарника й “вершителя доль”. Його брехня набуває величезних масштабів, Хлєстаков сам повірив у те, що він поважна особа з Петербурга, перед якою всі мусять схилятися.

У його монолозі про Петербург М. Гоголь викривав не тільки ницість чиновництва, а й абсурд тогочасного суспільства загалом. Розповідь Хлєстакова про столичне життя (таке, як він його собі уявляв) сповнена значних перебільшень і прикрас, але ні в кого з чиновників

“Якщо колезький реєстратор Хлєстаков не викликав ні в кого сумнівів, то які ж тоді справжні ревізори? І що ж то за країна, де такі люди піднімаються до небачених висот?” (Д. Чижевський).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

“Репетиція” у дорозі

Коли М. Гоголь разом із своїми друзями по Ніжинській гімназії О. Данилевським та І. Пащенком виїхав із Петербурга до Москви, по дорозі була розіграна геніальна “репетиція” майбутньої комедії. М. Гоголь хотів вивчити враження, яке справляє на станційних доглядачів його ревізія з удаваним інкогніто. З цією метою він просив І. Пащенка їхати попереду й скрізь говорити, що слідом за ним начебто їде ревізор, котрий приховує мету своєї подорожі. Потім, коли М. Гоголь з О. Данилевським з’‎являлися на станціях, їх усюди приймали з надзвичайною повагою. У документах М. Гоголя було зазначено: “ад’‎юнкт-професор”, що сприймалося неосвіченими станційними доглядачами як ад’‎ютант російського імператора. Письменник, звісно, поводив себе як приватна особа, але інколи начебто з цікавості запитував: “А покажіть-но, будь ласка, ваших коней, я б хотів оглянути їх”. Дорога того разу була легкою й веселою, і друзі швидко дісталися до місця призначення.

Не виникло навіть сумніву в оманливих словах, які видавалися за правду. У своїй брехні Хлєстаков називає себе то керівником департаменту, то головнокомандувачем, то навіть майбутнім фельдмаршалом. Йому вірять, бо вся тодішня соціальна система була побудована на брехні й чиношануванні.

Що більше Хлєстаков бреше, то більше збагачується. Відчуття сорому й честі йому не відомі, адже в тому середовищі вони не потрібні. Вершиною “успіху” Хлєстакова в провінційному містечку стали отримання великих хабарів і заручини з донькою городничого. Хлєстаков настільки повірив у свою значущість, що був ладен і далі продовжувати грати роль “ревізора”. І тільки здоровий глузд слуги Йосипа, який порадив йому швидше тікати, рятує Хлєстакова від викриття. Те, що Хлєстаков утік і врятувався, не є випадковістю, адже, як уважав автор, проти брехні й хабарництва в державі не вживали ніяких заходів.

Засоби комічного. М. Гоголь уважав себе “комічним письменником”, який убачав своє покликання в тому, щоб говорити правду, якою б гіркою вона не була. З метою створення правдивого образу суспільства автор використовує різноманітні засоби комічного. Сміх як “позитивний герой” виявляє аморальність образів-типів і абсурдність усієї соціальної системи.

Уже на перших сторінках в авторських зауваженнях щодо характерів і костюмів відчуваються притаманні стилю М. Гоголя гумор та іронія. Наприклад, Сквозник-Дмухановський характеризується як “человек неглупый, хотя и взяточник” (рос.), Ляпкін-Тяпкін прочитав кілька книжок, “а потому несколько вольнодумен” (рос.), Земляніка – “проныра и плут” (рос.) тощо. Персонажі отримують влучні авторські оцінки, що відразу виявляють їхню сутність. Однак у процесі розвитку сюжету образи персонажів поступово збагачуються новими рисами. Так, якщо на початку п’‎єси Сквозник-Дмухановський був усесильним володарем свого краю (тим, хто управляв і всіх обманював у містечку), то згодом він уявляє себе генералом (котрий буде керувати вже в Петербурзі), а у фіналі перетворюється на обманутого, смішного й навіть трагічного у своїх розчаруваннях чиновника. Марнославні мрії Сквозника-Дмухановського та його дружини про здобуття генеральського чину й життя в Петербурзі завдяки шлюбу доньки з “ревізором” розвіялися прахом. М. Гоголь майстерно використовує комічний прийом швидкого перетворення (трансформації) образу. Це можна простежити й у сцені з листом Хлєстакова до Тряпічкіна, де “шановані” місцеві чиновники постають у вульгарно знижених характеристиках.

Письменник застосовує також прийом промовистих прізвищ, які негативно характеризують образи персонажів. Промовисті прізвища стосуються не лише чиновників, а й представників інших прошарків (наприклад, Держиморда, Свистунов тощо). Подвійні прізвища Бобчин – ський і Добчинський (і повний збіг імені та по батькові – Петро Іванович) увиразнюють не індивідуальність, а загальну закономірність у соціальній системі – бездумність і страх, на яких вона тримається.

Багатогранність образам надають численні перехресні характеристики, коли одного й того ж героя оцінюють з різних точок зору. Так, про Хлєстакова спочатку поширюють чутки, потім чиновники збирають про нього відомості від різних людей, потім він сам розповідає (тобто бреше) про себе. Завершується калейдоскоп характеристик героя повідомленням про лист Хлєстакова Тряпічкіну, з якого поштмейстер зробив висновок, що той – зовсім не ревізор: “Ни то, ни се, черт знает что такое…” (рос). Це стосується й образів інших персонажів, які в М. Гоголя зображені багатогранно.

У діалогах і полілогах персонажі говорять не тільки прямо, а й “в сторону” (авторська ремарка), що стає додатковим засобом характеристики. Завдяки такому прийому глядачі можуть дізнатися про приховані думки персонажів, про їхнє ставлення одне до одного. Так, у сцені привітання мешканцями городничого й Анни Андріївни із заручинами їхньої доньки з “петербурзьким чиновником” деякі запрошені посміхаються господарям, а повертаючись “в сторону” – лаються, що свідчить не тільки про підлабузництво, а й про заздрість містян.

М. Гоголь. Малюнок до останньої сцени “Ревізора”. 1836 р.

Багато уваги письменник приділяє опису інтер’‎єру, одягу та страв. Анна Андріївна, зауважує автор, перевдягається по ходу п’‎єси кілька разів, адже її високий матеріальний статус це дозволяє. Хлєстаков живе спочатку в поганому готелі, їсть прості страви в борг, а потім, коли його приймають за ревізора, переселяється в будинок городничого, його обід складається з кількох страв, з яких йому особливо сподобалася дорога риба лабардан. Сквозник-Дмухановський, мріючи про життя в Петербурзі, говорить своїй дружині теж про страви, які в його уяві постають невід’‎ємною частиною бажаного високого статусу генерала. Коли Хлєстаков розповідає про життя в Петербурзі, він бреше в конкретно-матеріальному вираженні: який у нього великий будинок, які сходи, який великий кавун тощо. Отже, речові деталі відіграють значну роль у комедії “Ревізор”, вони підкреслюють перевагу матеріального над духовним, людським у суспільстві.

Деякі сцени побудовані за принципом паралелізму. Наприклад, коли чиновники несуть хабарі Хлєстакову або коли він упадає за Анною Андріївною та Марією Антонівною. Однак паралелізм ситуацій лише посилює глибину падіння Хлєстакова, адже з кожною сценою він стає аморальнішим. У характеристиці героя неодноразово вжито слова чорт, диявол, що підкреслюють не тільки ницість Хлєстакова, а й відсутність християнських норм у світі загалом.

Особливим засобом комічного є мова персонажів, у якій багато просторічних слів, а також слів іншомовного походження, уведених у комічний контекст. Так, Анна Андріївна мріє про те, щоб у її майбутньому будинку в Петербурзі був вишуканий аромат – “амбре”. Її турбує, що чоловік не може говорити “по-столичному”. У монолозі Хлєстакова трапляються назви відомих на той час літературних творів та імен, але ані сам герой, ані люди, які його оточують, не розуміють їхнього справжнього значення. У такий спосіб М. Гоголь акцентує на дурості й ницості того, хто претендує на величність.

Авторські ремарки є важливим засобом комічного висвітлення характерів. Особливо яскравими є сцени отримання хабарів Хлєстаковим. Кожен жест, кожен рух персонажів свідчать про їхнє приниження заради збереження прибуткового місця. У деяких випадках автор подає збірні характеристики (у вікно просуваються руки з проханнями до “ревізора”; чиновники говорять або шумлять одночасно, вітаючи городничого тощо).

У п’‎єсі використано кільцеву композицію (повідомлення про приїзд ревізора в першій та останній дії), яка розвінчує абсурдність суспільства, де всі крадуть і брешуть, а найбезглуз – діша брехня сприймається за правду.

Німа сцена стає останнім акордом п’‎єси, коли всі персонажі мають завмерти у визначених авторськими ремарками позах, а публіка повинна замислитися над сутністю реальної дійсності.

Специфіка жанру та художнього конфлікту п’‎єси. “Ревізор” належить до жанру реалістичної соціально-філософської комедії. У ній висміюються соціальні типи й порядки в царській Росії, до того ж вони узагальнюються автором до філософських масштабів буття.

Крім критики тогочасного суспільства, М. Гоголь за допомогою засобів комедії порушив питання, важливі за всіх часів: мораль (аморальність) правителів та їхня відповідальність (безвідповідальність), вплив влади й грошей на людину, справедливість (несправедливість) суспільного ладу, віддане служіння кожного як основа держави, корупція та ін. У творі М. Гоголя використано елементи й інших комічних жанрів – фарсу, буфонади, водевіля, соціально-побутової комедії.

Традиції українського вертепу в п’‎єсі “Ревізор” М. Гоголя

Творчість М. Гоголя тісно пов’‎язана з українським фольклором. Не є винятком й п’‎єса “Ревізор”, у якій виявилися елементи українського народного театру – вертепу, поширеного в XVI – XVII ст. в Україні. У вертепі дію розігрували на різних ярусах: у верхньому йшлося про біблійні сюжети, а в нижньому – про історії з життя звичайних людей (селян, містян). Це можна простежити й у п’‎єсі “Ревізор”: сцени зображують життя різних ярусів суспільства – провінційного й столичного чиновництва, купців, поміщиків, слуг, міщан. В українському вертепі розігрувалася боротьба добра та зла, тому чорт був одним із традиційних персонажів. У “Ревізорі” функцію чорта виконує Хлєстаков, котрий задіяний у всіх ярусах.

Сцена з п’‎єси М. Гоголя “Ревізор”. Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької: Хлєстаков – Б. Романицький, Добчинський – О. Олесь, Бобчинський – М. Донець. 1922 р.

Сюжет п’‎єси побудований чітко й динамічно. Він слугує розкриттю головного конфлікту п’‎єси – зіткнення суспільного абсурду зі здоровим глуздом, моральними принципами, які втілює образ автора. Автор не є дійовою особою, але його позиція відчувається через сміх, змалювання персонажів, побудову сцен і ремарки.

У першій дії відбувається зав’‎язка – повідомлення про прибуття ревізора й підготовка чиновників до його прийому. Друга дія зображує готель, де зупинився Хлєстаков, і легковажний спосіб його життя. Тут відбувається зустріч городничого з Хлєстаковим, що зумовлює розвиток сюжету. У ході третьої дії Хлєстаков із дрібного чиновника перетворюється на “ревізора”, відбувається трансформація героя, а його брехня посилює цей процес. Четверта дія є основною для випробування чиновників, котрі вишикувалися для того, щоб давати хабарі з метою збереження своєї влади в місті. Аморальне й корумповане середовище робить Хлєстакова вже не просто брехливим жевжиком, а страшною моральною потворою, що, збагатившись, щезає, як чорт. П’‎ята дія представляє зривання масок з персонажів. Це найскладніша дія п’‎єси, у якій основним прийомом є контраст. Сквозник-Дму – хановський та його дружина мріють про життя в Петербурзі, їх вітають інші чиновники, але в розпал торжества з’‎являється поштмейстер, котрий повідомляє про те, що Хлєстаков зовсім не той, за кого себе видавав. Ураз мрії про підвищення чину й столичне життя розвіялися. Лист Хлєстакова до Тряпічкіна є кульмінацією твору, коли виявляється справжнє обличчя “поважних людей”. Про кожного чиновника в листі сказано напрочуд влучно й правдиво з позиції того, хто зміг їх ошукати. Отже, образ кожного з них ніби “повертається” до глядачів зовсім іншим (не парадним) боком. У такий спосіб М. Гоголь зображує “світ навиворіт”, “світ навпаки”, справжню сутність дійсності, те, що приховане за гарним фасадом.

Однак у п’‎єсі є ще одна кульмінація – це поява в п’‎ятій дії жандарма, котрий оголошує про приїзд іншого (справжнього) ревізора. Після цієї кульмінації настає німа сцена, яка визначає відкритий фінал. Що буде далі з чиновниками? Куди подівся та які пригоди ще стануться з Хлєстаковим? Як буде діяти в місті новий ревізор? Багато запитань М. Гоголь залишив на розсуд глядачів – не тільки своїх сучасників, а й подальших поколінь.

Комедія – драматичний твір, у якому засобами комічного (гумор, сатира та ін.) розвінчуються негативні соціальні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності та в людині.

Фарс – вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, відзначався комічною (нерідко сатиричною) спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством. Герої фарсу – містяни, образи-маски, позбавлені індивідуальності, вони були першою спробою створення соціальних типів.

Буфонада – комедійна манера гри актора, у якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів.

Водевіль – невелика комедійна п’‎єса, якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет (переважно любовний), дотепність, розважальність, у ній нерідко розмови героїв чергуються з піснями й танцями.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Розкажіть, ким був і за яких обставин Хлєстаков став “ревізором”, “генералом” і “генералісімусом”. Що спричинило перетворення героя? 2. Підрахуйте, скільки грошей і в який спосіб “заробив” Хлєстаков у місті. Чи отримав він стільки, скільки хотів? Як це характеризує персонажа? 3. Хто з героїв п’‎єси (окрім Хлєстакова) теж змінюється? Доведіть. 4. Що говорили Хлєстакову про життя в місті чиновники й про що розповіли йому прохачі? Порівняйте. 5. Доповніть у робочому зошиті таблицю цитатами.

“Криві пики” й “дзеркала”

Комунікація. 1. Обговорення проблеми “Чому Хлєстакову так легко вдалося обдурити все місто?”. 2. Дискусія “Що таке хлєстаковщина як соціальне явище?”. 3. Прокоментуйте висловлення: а) “Я беру взятки борзыми щенками. Это совсем другое дело”; б) “Чин такой, что можно и постоять”; в) “Не по чину берешь!” (рос.). 4. Дайте власну інтерпретацію “промовистим” прізвищам персонажів. 5. Придумайте образ персонажа, якого немає в п’‎єсі. Складіть діалог Хлєстакова з ним.

Самовираження. 1. Уявіть, що ви співавтор п’‎єси. Опишіть (усно) інтер’‎єр: а) готелю, де зупинився Хлєстаков; б) його квартири в Петербурзі (реальної та уявної); в) будинку городничого в провінційному містечку; г) столичного будинку, про який мріє Анна Андріївна (1 за вибором). 2. Придумайте сюжет (план) п’‎єси про: а) подальші пригоди Хлєстакова; б) про прибуття в місто справжнього ревізора; в) про сучасного Хлєстакова (1 за вибором).

Ініціативність і практичність. 1. У висловленнях деяких персонажів звучать цілком розумні й практичні думки. Знайдіть ці висловлення й прокоментуйте. Чи актуальні вони в наш час? 2. Робота в групах. Прочитавши п’‎єсу, доберіть матеріал на тему “Негаразди в провінційному містечку” (різнігалузі). Виявіть засоби, якими чиновники хотіли приховати недбальство. Дайте оцінки їхнім учинкам.

Робота з цифровими носіями. 1. Установіть чини персонажів п’‎єси “Ревізора”. За допомогою Інтернету з’‎ясуйте їхнє місце в ієрархії царської Росії. Які чини мають і яких прагнуть персонажі? Поясніть. 2. В авторських характеристиках городничого й слуги Йосипа використовується слово резонер (рос.). З’‎ясуйте його пряме й переносне (художнє) значення. Чому саме ці два персонажі так визначені автором?

Соціальні та громадянські навички. 1. Поясніть значення слів корупція, хабарництво, аморальність. У чому полягає шкідливість цих явищ для окремої людини й суспільства загалом? 2. Які негативні соціальні типи та явища нашого життя передбачив М. Гоголь? Як, на вашу думку, потрібно з ними боротися?

Уміння навчатися. Напишіть поради сучасним акторам щодо виконання ролей у п’‎єсі “Ревізор”.

(2 votes, average: 4.00 out of 5)