Загальна екологія та приватні екологічні дисципліни
Оскільки екологія – наука порівняно молода, ще не вироблена остаточна класифікація її розділів.
Виділяють загальну екологію, що досліджує головні принципи організації та функціонування різних надорганізменних систем, і приватні екологічні дисципліни, сфера кожної з яких обмежена колом досліджуваних груп організмів (екологія мікроорганізмів, екологія комах, екологія хребетних, екологія людини тощо), кругом досліджуваних природних систем (екологія моря, екологія ліси та ін.) або окремими типами процесів у цих системах (хімічна екологія, радіоекологія).
Глобальна екологія вивчає біосферу в цілому, досліджуючи загальні принципи її функціонування.
Хімічна екологія – це комплексна дисципліна, що досліджує всю сукупність зв’язків в живій природі і хімічні взаємодії, пов’язані з життям.
Екологічна хімія розглядає вплив діяльності людини на хімічні процеси в живій природі. Часто предмети хімічної екології та екологічної хімії не поділяють, вважаючи екологічну хімію складовою частиною хімічної екології.
В останні два десятиліття розвивається соціальна екологія, об’єктом дослідження якої є закономірності взаємодії суспільства і навколишнього середовища.
Важливим розділом соціальної екології є промислова екологія – дисципліна, яка розглядає вплив промисловості, сільського господарства, транспорту на природу і, навпаки, вплив умов природного середовища на функціонування підприємств та їх комплексів.
Екологія підрозділяється на аутоекологія, що досліджує індивідуальні зв’язку окремого організму з середовищем; популяційного-ву екологію, що вивчає відносини між організмами, що відносяться до одного виду і живуть на одній території; і сінеко-логию, комплексно вивчає групи, співтовариства організмів і їх взаємозв’язку в природних системах.
Виділяють також ендоекології (“ендо” – всередині), науку, що досліджує внутрішнє середовище організму як цілісність. Ендоеко-логія швидко розвивається. Про її значенні в умовах зростаючих навантажень навколишнього середовища на організм людини може свідчити створення в Києві спеціального наукової установи – Інституту сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України.
Виділяють екологію теоретичну і екологію прикладну. Перша, ставлячись до фундаментальних наук, розкриває загальні закони взаємодії організмів і середовища. Друга забезпечує застосування теоретичних закономірностей для розробки природоохоронних заходів та раціонального природокористування.
Часто поняття “екологія” тлумачиться розширено. Так, академік Д. С. Лихачов ввів термін “екологія культури”, розуміючи під нею взаємовідношення культури з іншими феноменами людської цивілізації. Багатозначність поняття “екологія” ускладнює наукові дослідження та передачу екологічної інформації. Вчені-екологи працюють над уніфікацією термінології.
Екологія зародилася як розділ біології. У першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (1933) можна прочитати: “Екологія, або екологія, … розділ біології, який вивчає пристосування (адаптації) тварин і рослин до навколишнього неорганічної та органічної середовищі”. Багато біологів і донині вважають екологію тільки однією з біологічних наук. Але більш справедливо думка, згідно з яким екологія – міждисциплінарна наука, яка спирається на результати біології, хімії, географії, математики та інших наук, але має самостійні предмет і методи дослідження.
Не слід ототожнювати екологію і з “наукою про довкілля” (Environmental Science). Цей термін набув широкого поширення на Заході, але не має чітко визначеного змісту. Найчастіше предметом цієї дисципліни вважають дослідження фізико-хімічних параметрів навколишнього середовища, розробку методів їх контролю та технологічних заходів, що дозволяють знизити антропогенний вплив на природу. Найважливіший аспект екології – взаємини з середовищем живих організмів – в “науці про довкілля” займає другорядне, підпорядковане місце.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)