МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809-1852 – РЕАЛІЗМ

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

Типовий образ, комедія, повість (соціально-психологічна, соціально-побутова), художня деталь (психологічна), психологізм, інтер’‎єр.

1. Пригадайте, що ви знаєте про життя та творчість М. Гоголя. Розкажіть про його родину, дитячі та юнацькі роки, виховання.

2. За допомогою Інтернету підготуйте віртуальну екскурсію “Гоголівські місця України”.

3. У яких творах митця виявляється зв’‎язок з українськими народними традиціями та фольклором? Підтвердьте зв’‎язок на прикладі відомих вам творів.

4. Висловте власну позицію в обговоренні проблеми “До якої культури належить М. Гоголь – української чи російської?”.

Витоки таланту М. Гоголя беруть початок в Україні. Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. в с. Великих Сорочинцях на Полтавщині. Мати, Марія Іванівна, назвала сина Миколою на честь святого Миколи Чудотворця, якому молилася у Свято-Миколаївській церкві (с. Диканька). Родовий маєток Гоголів-Яновських знаходився в с. Василівці (нині с. Гоголеве Полтавської області).

Батько, Василь Опанасович, працював чиновником у Полтаві, потім вийшов у відставку й оселився у своїй садибі разом із дружиною. Він захоплювався ідеями європейського Просвітництва. У родовому маєтку посадив чудовий сад в англійському стилі. Кожному куточку в садибі любив давати назви: Долина спокою, Бесідка усамітнення, Грот роздумів тощо. Забороняв слугам голосно стукати й розмовляти, щоб не лякати солов’‎їв. У його записній книжці згадуються імена філософів і письменників – Дж. Локка, Ф. Бекона, Дж. Мільтона та ін. Василь Опанасович прагнув, щоб побут у садибі поєднувався з поезією, щоб це був маленький домашній Едем. Він писав п’‎єси на українські теми й брав участь в організації вистав у маєтку поміщика Дмитра Трощинського. Василь Опанасович і Марія Іванівна виховували своїх дітей в любові до Бога, природи й мистецтва.

У родині Гоголів-Яновських було шестеро дітей – Микола, Іван, Марія, Анна, Єлизавета, Ольга. У 1818 р. Миколу разом із молодшим братом Іваном відправили на навчання в Полтавське повітове училище, але невдовзі брат Іван помер. Микола так болісно переживав втрату, що батькам довелося забрати його додому. Трохи пізніше вони віддали хлопця на навчання в Ніжинську гімназію вищих наук. Під час навчання в Ніжині виявилися різноманітні таланти М. Гоголя: він писав літературні твори, грав у виставах гімназійного театру, малював. У 1825 р. в Ніжин надійшла страшна новина – помер батько. Микола залишився єдиною опорою для матері й сестер. По закінченні гімназії йому потрібно було знайти службу, щоб допомагати родині. Після смерті чоловіка Марії Іванівні важко було впоратися з господарством, яке не давало прибутків, до того ж необхідно було подбати про виховання молодших доньок.

У 1828 р. Микола разом зі своїм другом по Ніжинській гімназії, Олександром Данилев – ським, вирушив шукати кращої долі до м. Санкт-Петербурга. О. Данилевський мріяв вступити в школу гвардійських прапорщиків, а М. Гоголь – на державну службу. Микола уявляв Петербург містом, де для молодих талановитих людей відчинені всі двері, а у світських салонах можна зустріти відомих людей і затоваришувати з ними. Він мріяв оселитися в невеличкій теплій квартирі, знайти гідну службу, ходити в театр, а вільний час присвятити написанню великих творів. Утім, М. Гоголь з товаришем змогли зняти лише холодну й брудну квартиру в одному з найбідніших кварталів Петербурга. Квартири потім часто змінювалися, але вони залишалися завжди холодними й незатишними. Відвідувати театр було надто дорого. Через брак коштів друзі завжди були голодними й невеселими.

“Після приїзду до столиці на мене напала нудьга… Петербург видався зовсім не таким, як я думав. Я уявляв його красивішим і розкішнішим. Жити тут набагато дорожче, аніж ми думали” (М. Гоголь).

М. Гоголь мріяв про кар’‎єру літератора й потайки від усіх почав писати. Але він боявся провалу, тому перші твори друкував без підпису. Так, вірш “Італія” був опублікований інкогніто в журналі “Сын Отечества и Северный архив” (рос.) 1829 р. У вірші йшлося про прекрасну країну, захоплення мистецтвом і піднесені почуття. Алезамість чарівної й теплої країни перед очима автора був холодний та непривітний Петербург. Першу публікацію М. Гоголя, у яку, як йому здавалося, було вкладено стільки почуття, публіка не помітила. Того ж року він надрукував поему “Ганц Кюхельгартен”. Побоюючись критики й не вірячи у власні сили, М. Гоголь опублікував твір за власний кошт під псевдонімом В. Алов. Надії автора на успіх не справдилися. Його знайомі або мовчали, або говорили про “Ганца Кюхельгартена” з байдужістю. А видавець і критик М. Полєвой відгукнувся про поему з іронією. У відчаї М. Гоголь скупив у книжкових крамницях усі примірники поеми, зняв номер у готелі й спалив наклад своєї першої книжки.

Коштів у М. Гоголя було обмаль… Він ніяк не міг знайти службу, у зворушливих листах до матері Микола описував суворі петербурзькі звичаї та юнацькі розчарування.

Зрештою, після тривалих поневірянь у Санкт-Петербурзі, М. Гоголь знайшов місце дрібного чиновника в Департаменті державного господарства та громадських будівель міністерства внутрішніх справ. Однак служба не давала ані задоволення, ані прибутків. Йому доводилося днями переписувати нудні папери, виконувати численні доручення. І юнак знову береться за перо, шукає нові теми й сюжети для літературних творів. І тут йому на допомогу приходить батьківщина.

М. Гоголь просив матір описувати в листах звичаї та костюми українців. Він надзвичайно цікавився історією й традиціями рідного краю. І нарешті – перший успіх! У лютневому й березневому номерах журналу “Отечественные записки” (рос.) за 1830 р. з’‎явилася без імені автора повість “Бісаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала”. Знайомство з видатними письменниками, видавцями, журналістами – В. Жуковським, П. Плетньовим, О. Дельвігом – допомогло юнакові утвердитися в літературному колі столиці. Навесні 1831 р. за підтримки професора Петербурзького університету П. Плетньова М. Гоголь обійняв посаду викладача історії в Петербурзькому патріотичному інституті (туди, до речі, М. Гоголь пізніше влаштував на навчання своїх сестер, Анну та Єлизавету). П. Плетньов познайомив його з О. Пушкіним. 20 травня 1831 р. молодий письменник запам’‎ятав на все життя – день його зустрічі з О. Пушкіним. Того ж року були надруковані “Вечори на хуторі біля Ди – каньки”, які принесли довгоочікуваний успіх молодому авторові.

“Я вирішив на догоду вам, матінко, служити тут, але… скрізь я зустрічав тільки невдачі. Люди, зовсім не здібні, легко здобували те, чого я своїми талантами не міг досягнути” (М. Гоголь).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Де жив М. Гоголь у Петербурзі?

У Петербурзі М. Гоголь мешкав у найбідніших районах: вулиця Велика Міщанська, Морська, Сінна, Столярний провулок. Вікна відомого будинку Звіркова (М. Гоголь жив на останньому, п’‎ятому, поверсі) виходили на Єкатерининський канал, який у народі називали “канавою”, бо туди скидали всілякий бруд. А неподалік був розкішний Невський проспект, який став одним із провідних образів у петербурзьких повістях М. Гоголя – символом духовної ницості й державного абсурду. На Невському проспекті знаходиться Казанський собор (Собор Казанської ікони Божої Матері, збудований у 1801-1811 рр.)

М. Гоголь часто заходив у цей собор молитися й бачив, що храм став частиною столичного Петербурга, Невського проспекту, чужого й ворожого світу. Не випадково в повісті “Ніс” М. Гоголя ніс чиновника Ковальова (фантастичний образ, символ чину) ховається від господаря саме в Казанському соборі. “Не про Бога, не про молитву думають у Казанському соборі”, – з іронією зауважував М. Гоголь. Петербург у зображенні митця постає як символ безбожжя, забуття християнських цінностей.

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

Микола Гоголь. З портрета О. Венеціанова. 1830-і роки

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

Б. Патерсен. Казанський собор з боку Невського проспекту. 1821 р.

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

Вул. Мала Морська. 1830-і роки

М. Гоголю було тільки 23 роки, але він уже знав, що таке гучна слава після опублікування “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Його із захопленням приймали в літературних салонах. Народні слова з його оповідань повторювали у вишуканих товариствах. Улітку 1831 р. М. Гоголь жив у домі О. Пушкіна – на дачі Китаєвої в Царському Селі, де поет оселився з молодою дружиною Наталією Миколаївною. До речі, там О. Пушкін приймав тільки М. Гоголя й В. Жуковського. Микола з гордістю повідомив рідним у Василівку, щоб писали йому листи на адресу: “Царське Село. Дача Китаєвої. О. Пушкіну (для М. Гоголя)”.

Утім, настрій М. Гоголя був не надто радісним. Після виходу у світ “Вечорів на хуторі біля Диканьки” він опинився на роздоріжжі – куди ж рухатися далі. Це був важкий час для його самовизначення як письменника.

Свою нову збірку М. Гоголь назвав “Арабески”. Вона вийшла друком 1835 р. в Петербурзі. Відомо, що Микола Васильович розмальовував арабесками (візерунками) родовий будинок у Василівці, разом із сестрами добирав орнаменти для вишивки гобеленів.

В “Арабесках” зібрані статті на різні теми – про історію, педагогіку, архітектуру. Сюди ж були вміщені й три повісті: “Невський проспект”, “Портрет”, “Записки божевільного”.

“О. Пушкін розумів, що сила таланту М. Гоголя полягає в його особливому українському погляді на життя, залюбленості в Україну. Відомий поет підтримав молодого митця, допомагав у його творчих пошуках під час перебування в Петербурзі” (Н. Крутікова).

“З України М. Гоголь приніс до Петербурга розвинуте почуття краси, тому він так гостро відчував недосконалість світу, духовну потворність людей” (О. Гончар).

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

П. Геллер. Гоголь і Жуковський у Пушкіна в Царському Селі. 1910 р.

“У Київ, давній Київ!..”

У середині 1830-х років етнограф і фольклорист М. Максимович запропонував М. Гоголю роботу в Київському університеті Святого Володимира. І М. Гоголь вирушив із Петербурга до Києва. Тривалий час жив у М. Максимовича, який тоді мешкав на Печерську (неподалік від Нікольського монастиря). П. Куліш писав: “Звідти Гоголь здійснював прогулянки Києвом у супроводі Максимовича або когось із товаришів по Ніжинській гімназії. З дзвіниці Києво-Печерської лаври, церкви Андрія Первозваного він споглядав Поділ, дніпровські луки…” Разом із

М. Максимовичем М. Гоголь збирав народні пісні й легенди, продовжив свої наукові студії з української історії. Хоча М. Гоголю не судилося працювати в Києві (на його місце взяли іншого викладача), але київські враження надихнули його до написання збірок “Арабески” і “Миргород”, які вийшли друком 1835 р. в Петербурзі.

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809 1852   РЕАЛІЗМ

Панорама Подолу. м. Київ. Початок ХІХ ст.

Кілька років потому М. Гоголь написав ще дві повісті – “Ніс” і “Шинель”, що створили єдиний цикл, який стали називати петербурзькими повістями. Тематично до циклу дотична й “Повість про капітана Копєйкіна”, що ввійшла до поеми “Мертві душі” (1841). У петербурзьких повістях, з одного боку, показано розкіш російської столиці, Невського проспекту, палаців і площ, а з іншого – трагічні долі людей, які опинилися у світі, де панують гроші й чини, де зникає все людське й талановите, де губляться мрії та надії.

У збірці “Миргород” (1835) М. Гоголь звернувся до теми провінції, розкрив мізерність і ницість життя поміщиків (повісті “Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”, “Старосвітські поміщики” та ін.). До тієї ж збірки ввійшла й повість “Тарас Бульба”, у якій М. Гоголь (за контрастом) показав життя українських козаків – звитяжне, сповнене високої мети заради звільнення рідної землі. Образ Запорозької Січі став утіленням ідеї свободи. Задум “Тараса Бульби” письменник не залишив і пізніше. У 1842 р. (коли перебував за кордоном) він створив другу редакцію твору, зобразивши козаків не як стихійну силу, а як народ, що відчув духовну єдність у боротьбі за християнську віру й незалежність. Повість “Тарас Бульба” створена за законами європейського героїчного епосу. Гоголівські герої – славні лицарі своєї Вітчизни, відданістю батьківщині вимірюється їхня людська сутність. А той, хто зраджує свою землю, не має права на славу й на життя, уважав письменник.

У 1834 р. М. Гоголь був прийнятий на посаду ад’‎юнкт – професора кафедри загальної історії Санкт-Петербурзького університету. Молодь із захопленням слухала лекції відомого автора, проте він відчував, що його справжнє покликання – не викладацька діяльність, а література. У 1835 р. М. Гоголь залишив університетську кафедру, щоб цілком присвятити себе творчості. У листі до критика М. Погодіна він писав:

“Я попрощався з університетом і тепер знову вільний козак.

Я вийшов на свіже повітря! Ця свіжість потрібна й у житті, як квітам дощ… Хай живе комедія!”

У 1836 р. М. Гоголь написав комедію “Ревізор”, у якій показав різні прошарки тогочасного суспільства та людські вади. Того ж року відбулася гучна прем’‎єра п’‎єси в Олександринському театрі Санкт-Петербурга. Вистава викликала бурхливу реакцію. Декому п’‎єса сподобалася, але більшість публіки не сприйняла її реалізму. Письменник прагнув просвітити людей, показати недоліки, з якими потрібно боротися, але сучасники його не почули й не зрозуміли. Тому незабаром після прем’‎єри “Ревізора” М. Гоголь вирішив виїхати за кордон. Він послав у Василівку слугу, котрий мав передати матері й сестрам прощальні листи й подарунки. Микола Васильович надіслав своїм родичам краєвиди Невського проспекту й декілька книжок, зокрема комедію “Ревізор”.

Незадовго до від’‎їзду за кордон М. Гоголь зустрівся з О. Пушкіним. Це була остання зустріч двох великих митців (наступного року М. Гоголь, перебуваючи за кордоном, болісно сприйняв трагічну новину про смерть поета на дуелі).

6 червня 1836 р. М. Гоголь разом зі своїм другом О. Данилевським вирушив із Петербурга до Кронштадта. Туди ж прибув і князь П. В’‎яземський (він проводжав свою сім’‎ю), котрий дав митцю кілька рекомендаційних листів. Свій від’‎їзд М. Гоголь сприймав як тяжке випробування, що послала йому доля, і водночас як своєрідну місію. Він прагнув здійснити “великий переворот у літературі”, до чого, як уважав, був покликаний Богом.

З 1836 р. розпочався тривалий період перебування митця за кордоном. Загалом він провів за межами Росії майже 12 років, відвідав 26 міст, найулюбленішим був Рим, який нагадував про сонячну Україну. Інколи М. Гоголь повертався в Петербург, Москву, Василівку. Приїжджаючи на короткий час додому, допомагав матері й сестрам, зустрічався з друзями, але потім знову їхав до Європи, бо його творча й вільна душа не сприймала того, що відбувалося в Росії. У 1848 р. відвідав Єрусалим, де біля Гробу Господнього молився за своє духовне очищення й усіх співвітчизників.

За кордоном був створений перший том поеми “Мертві душі”, якій митець віддав останні роки життя, але так і не завершив. 1848 р. повернувся з-за кордону в Росію й більше не виїжджав.

М. Гоголь помер 21 лютого 1852 р. в м. Москві, у будинку графа О. Толстого на Нікітському бульварі (нині музей письменника).

“У російську культуру М. Гоголь приніс сонячний дух України, дух “Тараса Бульби”, “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, а російське життя було для нього те, що відображене в петербурзьких повістях, “Ревізорі”, “Мертвих душах”” (О. Гончар).

“Про мене багато говорили, виявляючи деякі мої риси, але головної сутності не визначили. Її відчував один тільки Пушкін. Він мені завжди говорив, що в жодного письменника не було такого дару яскраво виставляти ницість життя, уміти окреслити з такою силою пошлість персонажа, щоб уся та мізерність, якої не видно, упала б у вічі всім” (М. Гоголь).

“Їду за кордон, там розвію тугу, яку щоденно приносять мені мої співвітчизники… Письменник сучасний, письменник комічний, письменник звичаїв повинен бути подалі від своєї батьківщини. Пророку немає слави у Вітчизні. Те, що проти мене повстали всі, мене не обходить, але так важко й сумно, коли бачиш довкола себе несправедливо налаштованих своїх же співвітчизників, яких від душі любиш” (М. Гоголь).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809-1852 – РЕАЛІЗМ