“ВІН ДО СМЕРТІ НЕ ЛЮБИВ ПЕРЕПОВІДАТИ ОДНЕ Й ТЕ Ж САМЕ…” – МИКОЛА ГОГОЛЬ (1809-1852) – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
І сум, і жаль, і висновки повчальні.
І слово непосильне для пера.
Душа пройшла всі стадії печалі.
Тепер уже сміятися пора.
Ліна Костенко
Микола Васильович Гоголь – класик світової культури. Його твори читають та екранізують в Америці й Росії, у Німеччині й Білорусі, і, звісно, в Україні. Про нього розповідають містичні легенди, таємницею оповита навіть смерть Миколи Васильовича. Російський письменник Дмитро Мережковський написав унікальне літературознавче дослідження, яке називалось “Гоголь і чорт”. То хто ж він, Микола Гоголь, уродженець Полтавщини, закоханий в Італію митець, який, живучи в холодному Петербурзі, усе життя серцем рвався в Україну?
Що вам уже відомо про Миколу Гоголя?
Микола Гоголь
Народився майбутній письменник 20 березня 1809 року в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту, на Полтавщині, де свого часу оселився його прадід, Ян Гоголь, випускник Києво-Могилянської академії. Батько майбутнього класика помер, коли хлопчикові виповнилося 15 років. Сценічна діяльність батька, веселої, доброзичливої людини і блискучого оповідача, вплинула на розвиток таланту майбутнього письменника, у якого досить рано виявилися театральні здібності.
Життя в українській провінції, в атмосфері поетичного й мальовничого українського побуту, незабутні дитячі враження – усе це згодом лягло в основу неповторних “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, “Миргорода”, історичних та етнографічних творів. Відомо також і те, що пізніше, уже мешкаючи в Петербурзі, Гоголь просив матір описати побутові деталі для його творів про Україну. Матері також приписують глибоку релігійність, що згодом практично поглинула душу й серце геніального митця.
Смерть батька стала важким випробуванням для родини. Піклуватися про матір і сімейні справи довелося юному Миколі. Він мріяв зробити кар’єру державного службовця, хоч і не мав особливого хисту до цього. Та Гоголь уже тоді був переконаний: перед ним – велике і славне майбутнє.
Тож амбітний хлопець вирушає до Петербурга. Однак розчарування не забарилося. В актори його не прийняли, служба виявилася беззмістовною і викликала відразу, натомість його дедалі більше приваблювала література.
Уже 1829 року в журналі “Отечественные записки” був надрукований твір “Вечір проти Івана Купала”, написані “Сорочинський ярмарок” та “Майська ніч, або Утоплена”.
1831 року відбулася доленосна зустріч з Пушкіним, склалися дружні стосунки з Жуковським. Вишукане літературне товариство відразу поцінувало молодий талант, тож Гоголь невдовзі став “своїм” у цьому колі.
На той час Микола Васильович викладав в інституті, мав приватні уроки. Але служіння мистецтву вважав за свій найвищий обов’язок, якому віддавався з усією пристрастю молодого таланту. Ця пора була найдіяльнішою в його житті: зав’язувалися цікаві знайомства, формувався характер, який згодом назвуть загадковим, закладалися основи тих несподіваних і дивних учинків, які будуть зроблені пізніше і яких ніхто так і не зможе пояснити…
Справжню славу і визнання принесла йому збірка “Вечори на хуторі біля Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком”, що вийшла в Петербурзі в 1831 та 1832 роках двома частинами. До першої увійшли “Сорочинський ярмарок”,
“Вечір проти Івана Купала”, “Майська ніч, або Утоплена”, “Пропала грамота”; до другої – “Ніч перед Різдвом”, “Страшна помста” та інші. Літературна слава тепер була беззаперечною, молоде покоління бачило в ньому ту величезну силу, якій судилося здійснити переворот в історії літератури.
Поїздка додому розчарувала Гоголя.
Він мріяв очолити в Київському університеті кафедру історії, але цю посаду запропонували іншому, відтак, він отримав роботу лише в Петербурзькому університеті. Проте після кількох лекцій до наукової діяльності збайдужів, і 1835 року сам відмовився від посади професора.
1835 рік став роком нових літературних перемог Миколи Гоголя: у книжці повістей “Миргород” були вміщені “Старосвітські поміщики” і “Тарас Бульба”, “Вій” та інші твори, що ввійшли до світової літературної класики.
1836 року Гоголь здійснив справжній переворот і в царині театру: на сцені з’явився його “Ревізор”. Ця комедія стала одкровенням для російського суспільства, яке побачило себе в дзеркалі геніальної сатири.
Того ж року він виїхав за кордон, де, лише зрідка повертаючись у Росію, перебував упродовж доволі довгого часу. Саме за кордоном він завершив твір усього свого життя – “Мертві душі”, написав “Шинель”. Мешкав у Німеччині, Швейцарії, Франції, але по-справжньому був закоханий в Італію, у Рим.
“Мертві душі” було надруковано 1842 року після тривалих перипетій із цензурою. Тоді ж Гоголь востаннє поїхав за кордон. Це був складний період у житті письменника. Наприкінці 1840-х років Гоголь назавжди повернувся в Росію. Мешкав у Москві й Одесі, побував удома. Поступово стало слабнути здоров’я. Письменником оволодів страх смерті, він облишив заняття літературою, почав вести глибоко аскетичний спосіб життя. Внаслідок нервового зриву він спалив другу частину “Мертвих душ”…
Помер Микола Васильович Гоголь 21 лютого (4 березня) 1852 року, поховано його в Москві, на кладовищі Данилового монастиря. На пам’ятнику геніальному письменнику скромний напис – слова з книги пророка Ієремії: “Гірким моїм словом посміюся”.
Іван Крупський. Вечірній мотив
(1 votes, average: 5.00 out of 5)