МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ (1809-1852) – РОЗКРИВАЮЧИ ДІЙСНІСТЬ: РОЗКВІТ РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
– Розкажіть, що вам відомо про М. Гоголя.
– Пригадайте, де народився письменник. Підготуйте повідомлення на тему “М. Гоголь і Україна”.
– Які з прочитаних творів письменника вам запам’яталися і найбільше й чому?
Земля України, це вона вигодувала, викохала Гоголя, і то не лише фізично, а – що куди важливіше – духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, переказами й легендами, дивовижно щедрою барвистою образністю – всіма багатющими плодами народного духу.
Олесь Гончар, український письменник
СЛАВА Й ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ
Твори Миколи Васильовича Гоголя вивчають у школі, його книжки перевидають, успішно екранізують і ставлять на сценах провідних театрів. Він залишив після себе десятки безсмертних творів і стільки ж таємниць, які й досі не розкриті. Спробуймо і ми з вами створити свій портрет цього геніального художника слова…
Славу українського й російського народів несе в собі ця дивовижна людина, “найзагадковіша фігура в літературі”, як його називали, – Микола Васильович Гоголь.
Ще в Ніжині, під час навчання в Гімназії вищих наук, Гоголь дедалі більше думає про високе призначення людини, осмислює свою місію в цьому світі. Він подумки готує себе до широкої громадської діяльності, що дала б йому змогу зробити дещо велике “для спільного блага”. Своєму дядькові Петру Косаровському він напише про це так: “Ще із самих часів минулого, із самих років майже нерозуміння я горів незгасимими ревнощами зробити життя своє потрібним для блага держави, я кипів принести хоча б маленьку користь”.
Марки України, присвячені М. В. Гоголю
М. Гоголь мріє про життя в Петербурзі й “служіння державі”, оновленню якої, на його думку, допоможуть справедливі закони. У грудні 1828 р., після закінчення Ніжинської гімназії, разом зі своїм другом та однокласником, майбутнім директором училищ Полтавської губернії, Олександром Данилевським і слугою Якимом, Гоголь приїжджає до Петербурга.
Водночас там його очікувало розчарування: шляхетна мрія натрапила на жорстоку реальність. Микола Гоголь не зміг знайти пристойної служби, а його спроба вступити до театру актором безжально провалилася. Він змушений був задовольнитися місцем переписувача паперів в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб назавжди втратити бажання зробити кар’єру чиновника. Він починає шукати інші обрії для застосування своїх талантів.
Серед холоду й незатишку петербурзького життя думки його часто линули до рідної України. У його маленькій найманій квартирі щотижня збиралися товариші з Ніжинської гімназії, з якими він зберігав дружні стосунки: тут вони говорили про дорогу Україну, співали народних пісень і пригощали одне одного національними стравами. Рідні з дитинства образи та картини знаходили своє відображення в перших літературних спробах М. Гоголя. А ще приятелі розповідали анекдоти із життя літературного й чиновницького світу, створювали гумористичні куплети, зачитувалися новими волелюбними віршами. Сам же Микола Гоголь декламував надзвичайно гарно й виразно. Захоплюючись талантом Пушкіна, він прагнув поділитися з однодумцями кожною новинкою, що виходила з-під пера великого поета.
Не дивно, що в М. Гоголя дедалі частіше з’являлася думка про письменницьку діяльність. 1830 р. в часописі “Вітчизняні записки” з’являється перша повість Гоголя “Басаврюк”, яка згодом була перероблена у “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Письменник зближується з відомими літераторами того часу – Антоном Дельвігом, Василем Жуковським, Петром Плетньовим. Під впливом пушкінського “Бориса Годунова” він дає обітницю вірності мистецтву. “Великий! Над цим вічним творінням твоїм присягаюся!” – ці слова визначили подальший сенс життя М. Гоголя.
У травні 1831 р. в нього були готові повісті, що склали перший том “Вечорів на хуторі біля Диканьки”.
І хоча Північна Пальміра, як ще називають Петербург, у багатьох аспектах розчарувала М. Гоголя, проте саме тут відбулася зустріч, про яку він мріяв, зустріч, що докорінно змінила все його подальше життя: 20 травня 1831 р. на вечорі в поета та критика П. Плетньова він познайомився з О. Пушкіним. Відомий у другій половині ХІХ ст. автор історичних романів Григорій Данилевський згадував: “Пушкін одразу оцінив обдарованість Гоголя, його дивовижний м’який гумор, спостережливість, абсолютно очевидні артистичні здібності й майстерність оповідача. З перших днів знайомства Пушкін почав пильно стежити за розвитком письменницького таланту Гоголя, усіляко підбадьорюючи та заохочуючи його”.
Віддаючи належне неоціненному значенню дружби з Пушкіним для його творчості, Гоголь писав: “Коли я творив, я бачив перед собою тільки Пушкіна… Мені дороге було його вічне й незаперечне слово…”
1835 р. з’являється нова збірка творів письменника – “Миргород”. Перед читачами знову постають рідні гоголівські місця. “Миргород” – це своєрідний синівський дар Гоголя землі своїх пращурів. Але на відміну від казкової, мрійливої атмосфери “Вечорів…”, у центрі нового гоголівського збірника героїчне міститься поряд із буденним, велике з мізерним, а минуле – з дійсністю. Тому до збірки ввійшли, на перший погляд, цілковито різні повісті, наприклад, “Старосвітські поміщики”, “Тарас Бульба”, “Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” і “Вій”.
Майже водночас із “Миргородом” була надрукована збірка “Арабески”, до якої, крім статей історичного змісту, М. Гоголь умістив повісті “Невський проспект”, “Портрет” і “Нотатки божевільного”. Ці твори, а також опубліковані пізніше повісті “Ніс” і “Шинель” склали “петербурзький цикл”, оскільки основним місцем дії в них є саме Петербург. Головний мотив цих творів – це біль за людину, боротьба за її гідність. Доля простої людини, яка опинилася сам на сам перед страшним і повним суперечностей життям – ось те питання, що хвилювало письменника.
Однією з характерних рис геніальної особистості М. Гоголя був гумор. Можливо, саме тому серед інших творів він пише і блискучі комедії. Так, практично паралельно з петербурзькими повістями в період 1833-1836 рр. ним були написані комедії “Одруження” (рос. – “Женитьба”), “Гравці” та безсмертний “Ревізор”. Гоголівські комедії суттєво відрізнялися від традиційних для російської літератури творів цього жанру. М. Гоголь збільшує сатиричний масштаб зображення дійсності, рішуче відмовляється від ролі позитивного героя, а любовну зав’язку вважає застарілою, замінює її на “загальну”, тобто таку, яка б стосувалася різних прошарків свідомості людини.
1836 р. на сцені Олександринського театру Петербурга відбулася прем’єра “Ревізора” М. Гоголя. Він завойовує славу першого драматурга Росії, хоча враження глядачів були діаметрально протилежні: в одних комедія викликала неабияке захоплення, а в інших – палке обурення. Письменник важко переживав докори критиків, особливо образливі для нього були звинувачення в “наклепі на Росію”. У тому ж році він виїжджає за кордон і весь свій час віддає роботі над новим твором – поемою “Мертві душі”.
За кордоном він отримує звістку про смерть О. Пушкіна. Це приголомшило Гоголя. “Не могло бути гіршої звістки з Росії”, – так відреагував письменник на це страшне повідомлення.
Титульна сторінка першого видання поеми (1846)
До кінця життя він не зміг змиритися з такою втратою. Адже не стало друга, кумира й наставника.
У Гоголя було своє бачення світу, своє ставлення до дійсності. Микола Васильович вважав, що доля приготувала для нього особливу місію: вказати людству шлях до очищення й оновлення.
М. Гоголь залишив нам свій художній світ. І якщо ми хочемо осягнути “таїну Гоголя”, то вчитаймося в його твори…
1. Розкажіть про життя й творчість М. Гоголя в Петербурзі.
2. Розкрийте роль О. Пушкіна в житті й творчості М. Гоголя.
3. Прокоментуйте назву статті й епіграф до неї.
4. Запропонуйте свій варіант назви статті й епіграфа для сайту, присвяченого М. Гоголю.
УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
“Гоголь – це ідеальний образ генія”, – так висловився український письменник Олесь Гончар. Спадщина М. Гоголя знайшла своє відображення у творчості багатьох українських митців: Пантелеймона Куліша й Івана Карпенка-Карого, Євгена Гребінки й Івана Нечуя-Левицького, а також багатьох інших. “Наш безсмертний Гоголь! […] Перед Гоголем потрібно благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей!” – так говорив про свого відомого земляка Тарас Шевченко.
Видатний філософ і літературознавець Дмитро Чижевський називав Гоголя яскравим представником української школи в російській літературі. А славетна Ліна Костенко присвятила йому такі рядки:
І сум, і жаль, і висновки повчальні.
І слово, непосильне для пера,
Душа пройшла всі стадії печалі,
Тепер уже сміятися пора.
Ярослав Гладкий. Гоголь у Києві (2004)
(2 votes, average: 2.50 out of 5)