Чи знаєте ви українську ніч?: Микола Гоголь – Реалізм
Літературний багаж. Що ви знаєте про життя і творчість М. Гоголя з попередніх класів?
НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ УКРАЇНЦЯ В ПЕТЕРБУРЗІ ТА ПЕТЕРБУРЖЦЯ В ПРОВІНЦІЇ
Микола Васильович Гоголь – ще один видатний митець, у творчості якого взаємне проникнення романтизму й реалізму дало вражаючі художні результати.
Майбутній письменник народився в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині. Дитинство його минуло на “хуторі біля Диканьки” – у маєтку Василівка. Батько Гоголя, Василь Панасович, любив мистецтво, писав п’єси українською мовою. Їх можна було подивитися в театрі села Кибинці, що належало Дмитру Трощинському, у якого Василь Гоголь служив управителем.
Освіту юний Гоголь здобував у Полтавському повітовому училищі та в Ніжинській гімназії вищих наук, що на той час була одним з найкращих навчальних закладів Російської імперії і дорівнювалася до університету (так само, як Царськосельський ліцей).
Микола Гоголь (1809-1852)
У 1828 р. Гоголь переїхав до Петербурга. Ще в Ніжині він захопився творчістю Пушкіна, тож у столиці почав наполегливо виборювати право на особисте знайомство з першим поетом Росії. Таке право, на думку письменника-початківця, треба було довести власними літературними досягненнями.
У 1829 р. Гоголь опублікував поему “Ганц Кюхельгартен”, написану в дусі німецького романтизму. Попрактикуватися в німецькій традиції авторові було корисно, а от для літератури його учнівська спроба не важила нічого. Відтак у двох часописах – петербурзькому (“Северная пчела”) й московському (“Московский телеграф”) – з’явилися нищівні рецензії. Гоголь скупив усі примірники своєї поеми і спалив їх. До речі, з рукописом другого тому знаменитої епічної поеми в прозі “Мертві душі” він згодом учинить так само.
Що ж до захоплення німецьким романтизмом, то воно не минуло марно. Потяг до містики, закоріненої у фольклорі, споріднював Гоголя, зокрема, з Гофманом та братами Грімм. Деякі з його сюжетів узято з новел і казок цих письменників. Здебільшого Гоголь не вигадував сюжетів для своїх творів. Дещо він запозичив з української народної творчості та петербурзького міського фольклору; сюжет “Тараса Бульби” був навіяний новелою П. Меріме “Матео Фальконе”, а сюжети “Ревізора” і “Мертвих душ” подарував письменнику Пушкін.
Невдовзі ближче ознайомившись із літературним життям Петербурга, почитавши російські літературні журнали, юний Гоголь зрозумів парадоксальну річ: поки він, українець, писав про Німеччину, якої не знав, росіяни змальовували його батьківщину – “поетичний край”, якого так само не знали. Відтак у листі до матері Гоголь пише, що в Петербурзі всіх цікавить українське. Палко бажаючи синові літературної слави, Марія Іванівна організувала на Полтавщині справжню фольклорну експедицію. Численні бабусі, тітоньки, слуги заходилися пригадувати казки, легенди, звичаї… Усе це турботлива мати записувала й надсилала до Петербурга.
Першими творами Гоголя на теми рідного краю зацікавилися редакції альманаху “Северные цветы” та “Литературной газеты”. Зрештою інтерес до них виявив і друг та постійний видавець Пушкіна П. Плетньов. Однак цей досвідчений літературний підприємець не наважувався вкладати гроші в книжку молодого автора, який уже виступив з невдалою публікацією. Вагаючись, він вирішив познайомити Гоголя з Пушкіним і запросив літератора-початківця на одну зі своїх домашніх вечірок. Так 20 травня 1831 р. здійснилася заповітна мрія Гоголя: його представили великому російському поету. А влітку, коли царська родина і двір переїхали до Царського Села, і разом з усіма – Жуковський і Пушкін, Микола Васильович винайняв дачу неподалік. Тут, під час змагання з вигадування казок між трьома поетами, і було складено перший з двох томів “Вечорів на хуторі біля Диканьки”.
Гоголівські “Вечори…” критика й читачі зустріли вельми прихильно. Свій перший літературний успіх Гоголь вирішив відзначити літньою відпусткою на Полтавщині. Саме тоді й виявилася цікава особливість його творчості: у Петербурзі митцеві добре писалося про Україну, але щойно приїздив у рідний край, з-під пера виходили твори у відкритому Пушкіним жанрі побутово-символічних петербурзьких повістей. Тож які з цих творів “українські”, а які – “петербурзькі”?
Лише заплутав вивчення творчості Гоголя умовний поділ усіх його повістей на “українські” (спочатку – “малоросійські”) та “петербурзькі”. Сам автор не користувався такими визначеннями щодо жодного свого тексту. Це вже критики згодом охрестили “петербурзькими повістями” п’ять його творів (“Невський проспект”, “Портрет”, “Нотатки божевільного”, “Ніс” і “Шинель”) з огляду на місце дії.
Кульмінаційним у творчості Гоголя став 1835 р. Саме тоді вийшли друком “Миргород” і “Арабески”. В останній книжці разом зі статтями, у яких автор висловлював свої погляди на історію, географію, архітектуру та фольклор, було вміщено три “петербурзькі повісті”: “Невський проспект”, “Портрет” і “Нотатки божевільного”. Того ж таки року Гоголь розпочав роботу над “Мертвими душами”, а ще написав комедію “Ревізор”. У 1836 р. Пушкін у своєму журналі “Современник” надрукував гоголівську повість “Ніс”, також створену 1835 р. Публікацію супроводжувала така примітка: “М. В. Гоголь довго не погоджувався друкувати цей жарт, та ми знайшли в ньому так багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального, що умовили його дозволити нам поділитися з публікою задоволенням, яке ми отримали від його рукопису”.
Пушкін і надалі чекав від Миколи Васильовича “багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального”. Недарма серед численних сюжетів, які 1835 р. опрацьовував Гоголь, було принаймні два запропонованих самим Пушкіним. Поет сподівався, що в обробці молодшого колеги вони будуть “веселішими”, ніж у його власній.
Перший сюжет був такий. Легковажний молодик, дрібний петербурзький службовець, їдучи у відпустку до батьків, програвся в карти. Не маючи грошей, щоб розплатитися в трактирі, він вдає із себе петербурзького ревізора. Відтак усе начальство повітового містечка, де відбувається дія, дає йому хабарі. Із цього сюжету Гоголь за декілька місяців створив блискучу комедію “Ревізор”, прем’єра якої відбулася 19 квітня 1836 р.
П. Геллер. Пушкін і Жуковський слухають Гоголя. 1904 р.
А от другий сюжет. Дрібний службовець захотів розбагатіти. Тим часом імперський уряд, аби організувати обробіток чорноземних степів Херсонщини, безкоштовно надавав поміщикам тамтешні землі. Однак за умови, що вони вивезуть туди велику кількість своїх кріпаків. Пушкін, якому завжди бракувало грошей, але ніколи – уяви, серед інших фантастичних проектів збагачення розглядав і такий: скупити за безцінь мертві душі – тобто фактично померлих, але за документами ще живих кріпаків. Далі – справа техніки: під мертві душі отримати реальні землі, віддати їх у заставу й узяти в банку чималу позику. Звісно, сам Пушкін з моральних міркувань не міг скористатися своїм “планом”, а от уявити здатну на це людину поетові було неважко.
Згодом з’ясувалося, що не треба бути генієм, як Пушкін, аби вигадати таку махінацію. Відомо кілька випадків, коли початковий капітал у ході описаних операцій із землями і справді було отримано під мертві душі.
Сюжет про вдаваного ревізора теж був доволі поширений – і в літературі (наприклад, комедія Г. Квітки-Основ’яненка “Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті”), і в житті (сам Пушкін якось опинився в ситуації, коли нижньогородський губернатор вирішив, що він прибув з інспекцією). Однак реалізувати такий сюжет у комічному творі, вартому читання протягом майже двохсот років, міг лише дуже талановитий письменник.
Найперше перед Гоголем постало завдання створити переконливі образи чиновників і столичного авантюриста (у “Ревізорі” його названо Хлестаковим). Адже вони мали природно діяти в заданому художньому конфлікті.
Іншими словами, автор мав обгрунтовано розповісти, як саме трапилося, що в заїжджому нікчемі досвідчені чиновники-хабарники “упізнали” ревізора. Зробити це можна було в жанрі комедії ситуацій, побудованої на кумедному збігу обставин. Почасти “Ревізор” і є комедією ситуацій. Та водночас він виявляє ознаки комедії характерів, що викликає сміх викриттям невідповідності між тим, що персонаж із себе вдає, і тим, чим він насправді є.
У Гоголя цю невідповідність доведено до абсурду. Наприклад, чиновник, який опікується освітою, – невіглас, а чиновник, який відповідає за охорону здоров’я, пишається тим, що хворі в лікарні одужують, “як мухи” (насправді – як мухи мруть). Суддя Ляпкін-Тяпкін, згідно з промовистим прізвищем, дбає про виконання законів “тяп-ляп”. Завзятий мисливець, він бере хабарі хортенятами, оскільки не вважає це правопорушенням. Що ж до очільника міста, городничого Сквозника-Дмухановського, то він поєднав у собі вади всіх міських чиновників разом узятих та ще й має пихатих дружину й дочку.
Ось така кумедна місцева “еліта”, що має заповітну мрію – попри все вислужитися перед столичною владою і як найбільшу відзнаку здобути прихильність вищого товариства.
Перевірте себе
1. Яку освіту здобув М. Гоголь?
2. Як розпочався петербурзький період життя письменника? Розкажіть про його першу літературну спробу.
3. Який твір змінив ставлення петербурзької публіки до Гоголя? Що ви знаєте про історію його написання?
4. Звідки Гоголь черпав сюжети для своїх творів? Які сюжети подарував письменникові Пушкін? У яких творах Гоголя їх було реалізовано?
5. Що ви знаєте про п’єсу “Ревізор”?
Перед читанням. Під час читання уривків з комедії Гоголя відзначте, які епізоди викликали у вас сміх.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)