УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ, ЯКИЙ СТАВ КЛАСИКОМ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – Микола Васильович Гоголь Николай Васильевич Гоголь (1809-1852) – Від романтизму до реалізму
ü Розкажіть, що вам відомо про Миколу Гоголя.
ü Підготуйте мультимедійну презентацію на тему “Українські сторінки життя та творчості Миколи Гоголя”.
ü Які з прочитаних творів письменника вам запам’яталися найбільше й чому?
Гоголь – це безодня, а в безодню завжди зазирнути хочеться.
Владислав Троїцький,
Український режисер, організатор фестивалю “Tozonbfest”
УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ, ЯКИЙ СТАВ КЛАСИКОМ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Він залишив після себе десятки безсмертних творів і стільки ж таємниць, досі непідвладних дослідникам життя і творчості письменника. Спробуймо і ми з вами, використовуючи вже знайомі вам відомості і факти, створити свій портрет цього українського генія, що став класиком російської літератури, – Миколи Васильовича Гоголя…
Народився майбутній великий письменник 20 березня (1 квітня) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в сім’ї небагатого поміщика Василя Опанасовича Гоголя – Яновського та Марії Іванівни, уродженої Косаровської. Дитячі роки М. Гоголя минули в маєтку батьків – Василівці, що поруч із Диканькою, краєм легенд і повір’їв. У вихованні Микоші, як ласкаво звали Гоголя рідні, важливу роль відіграли і батько, пристрасний шанувальник мистецтва, любитель театру, автор віршів і дотепних комедій, і мати, яка любила літературу, захоплювалася музикою, знала безліч народних легенд, переказів і казок. Але найголовніше, що маленький Гоголь ріс в атмосфері глибокої й ніжної любові, яка панувала в домі. Любов батьків одне до одного знайшла продовження в їхній безмежній любові до дітей.
З малих років у характері майбутнього письменника поряд із внутрішньою зосередженістю й зовсім не дитячою роздумливістю проявилися і літературні здібності. Коли Микоші виповнилося 9 років, батько відвіз його разом з молодшим братом Іваном на навчання до Полтавського повітового училища. Як і в усіх подібних навчальних закладах того часу, в училищі панувала важка атмосфера авторитарної дисципліни й зубріння. Тут Гоголю судилося провчитися лише рік. Через смерть брата Івана він перериває своє навчання й повертається до рідної Василівки. Але через кілька місяців батькові Гоголя вдалося умовити сина знову поїхати до Полтави. На цей раз Василь Опанасович привіз Микошу до вчителя Сорочинського для того, щоб той підготував сина до вступу в Ніжинську гімназію вищих наук, яка мала славу прогресивного навчального закладу із широким енциклопедичним профілем.
У Ніжині Микола Гоголь навчався протягом семи років – із травня 1821 по червень 1828 року. Тут формуються його характер і світогляд, естетичні смаки і громадянська самосвідомість, тут він починає писати. Гоголь пише вірші та прозу, пробує себе в драматургії. Виявляються й акторські здібності майбутнього письменника. У гімназії був студентський театр, єдиний серед навчальних закладів України. І саме Гоголю судилося стати його душею. Його акторська майстерність полягала в тому, що навіть найменшу роль він міг зробити помітною. Любов до театру Гоголь зберіг на все життя, вважаючи його “особливою кафедрою, з якої можна багато сказати світу добра”.
Уже в гімназії М. Гоголь помітно виділяється серед однокласників. На відміну від інших гімназистів, які мріяли про звичайні земні блага, Гоголь усе більше думає про високе призначення людини, осмислює свою місію в цьому світі. Він мріє про широку громадську діяльність, яка дала б йому змогу зробити щось велике “для загального добробуту”.
М. Гоголь мріє про життя в Петербурзі та “служіння державі”. Він вважає, що справедливі закони допоможуть оновленню Росії. У грудні 1828 року, після закінчення Ніжинської гімназії, разом зі своїм другом та однокласником, майбутнім директором училищ Полтавської губернії Олександром Данилевським і слугою Якимом Гоголь приїжджає до Петербурга.
Водночас там його очікувало розчарування: шляхетна мрія зустрілася з жорстокою реальністю. Микола Гоголь не зміг знайти пристойну службу, а його спроба вступити до театру актором безжально провалилася. Він змушений був задовольнитися місцем переписувача паперів у одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб назавжди втратити бажання зробити кар’єру чиновника. Він починає шукати інші обрії для застосування своїх талантів. У березні 1831 року Гоголь залишає службу.
Серед холоду й незатишності петербурзького життя думки Гоголя часто линули до рідної України. У його маленькій найманій квартирі щотижня збиралися товариші з Ніжинської гімназії, з якими він зберігав дружні стосунки: тут вони говорили про дорогу Україну, співали народних пісень і пригощали один одного національними стравами. Рідні з дитинства образи та картини знаходили своє відображення в перших літературних спробах М. Гоголя. А ще приятелі розповідали анекдоти з життя літературного й чиновницького світу, створювали гумористичні куплети, зачитувалися новими волелюбними віршами. Сам же Микола Гоголь декламував надзвичайно гарно й виразно.
Гоголь дедалі більше думає про письменницьку діяльність. 1829 року він публікує свій перший твір, написаний ще в Ніжині, – поему “Ганц Кюхельгартен”. У цьому творі відчувається сильний вплив творчості Й.-В. Гете та літератури німецького романтизму. Але й тут письменника спіткала невдача. І хоча псевдонім В. Алое, узятий Гоголем для свого твору, врятував його справжнє ім’я від нищівної критики, сам він дуже важко пережив провал своєї поеми. Він скупив у магазинах усі нерозпродані екземпляри книжки та спалив їх. І так до кінця свого життя нікому й не зізнався, що Алов – це його псевдонім.
М. Гоголь поїхав за кордон. Пробувши недовгий час у Любеку (Німеччина), він повернувся до Петербурга, усе ще не знаючи, чому себе присвятити.
І хоча Північна Пальміра, як ще називають Петербург, у багатьох аспектах розчарувала Гоголя, але саме тут відбулася зустріч, про яку він мріяв і яка докорінно змінила все його подальше життя: 20 травня 1831 року на вечорі в поета та критика П. Плетньова він познайомився з Олександром Пушкіним.
Віддаючи належне неоціненному значенню дружби з Пушкіним для його творчості, Гоголь писав: “Коли я творив, я бачив перед собою тільки Пушкіна… Мені дороге було його вічне і незаперечне слово…”.
Недивно, що М. Гоголя все частіше відвідувала ідея про письменницьку діяльність. 1830 року в часописі “Вітчизняні записки” з’являється перша повість Гоголя “Басаврюк”, яка згодом була перероблена у “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Письменник зближується з відомими літераторами того часу – Антоном Дельвігом, Василем Жуковським, Петром Плетньовим. Під впливом пушкінського “Бориса Годунова” він присягається у вірності мистецтву. “Великий! Над цим вічним творінням твоїм клянуся!” – ці слова визначили подальший сенс життя Миколи Васильовича Гоголя.
У травні 1831 року в нього були готові повісті, що склали перший том “Вечорів на хуторі біля Диканьки”.
1835 року з’являється нова збірка творів письменника – “Миргород”. Перед читачами знову постають рідні гоголівські місця. “Миргород” – це своєрідний синівський дар Гоголя землі своїх пращурів. Але на відміну від казкової, мрійливої атмосфери “Вечорів…”, тут героїчне перебуває поруч із буденним, велике з мізерним, а минуле – з дійсністю. Тому до збірки були включені, на перший погляд, цілковито різні повісті, такі як, наприклад, “Старосвітські поміщики”, “Тарас Бульба”, “Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” і “Вій”.
Майже водночас із “Миргородом” вийшов друком збірник “Арабески” , до якого, крім статей історичного змісту, увійшли повісті “Невський проспект”, “Портрет” і “Нотатки божевільного”. Ці твори, а також опубліковані пізніше повісті “Ніс” і “Шинель” склали “петербурзький цикл”, оскільки основним місцем дії в них є саме Петербург. Головний мотив цих творів – біль за людину, боротьба за її гідність. Доля простої людини, яка опинилася сам на сам зі страшним і повним суперечностей життям, – ось те питання, що хвилювало письменника.
Практично паралельно з петербурзькими повістями Гоголь працює над створенням драматичних творів. Комедії “Одруження” (рос. – “Женитьба”), “Гравці” та безсмертний “Ревізор” були написані в період з 1833 по 1836 рік. Гоголівські комедії суттєво вирізнялися від уже традиційних у російській літературі творів цього жанру. Так, М. Гоголь збільшує сатиричний масштаб зображення дійсності, рішуче відмовляється від ролі позитивного героя комедії. Любовну зав’язку в комедії він вважає занадто застарілою, замінює її на таку, яка стосувалася б різних прошарків свідомості людини.
1836 року на сцені Олександринського театру Петербурга відбулася прем’єра “Ревізора”. Він завойовує славу першого драматурга Росії, хоча враження глядачів були діаметрально протилежними: в одних комедія викликала неабияке захоплення, а в інших – палке обурення. Письменник важко переживав докори критиків, особливо образливими для нього були звинувачення в “наклепі на Росію”. У тому ж році він виїжджає за кордон і весь свій час віддає роботі над новим твором – поемою “Мертві душі”.
За кордоном його застає звістка про загибель Пушкіна. Це стало справжнім ударом для Гоголя. До кінця життя він не міг оговтатися від цієї втрати, адже утратив свого кумира й наставника.
У березні 1837 року письменник поселяється в Римі. Загалом він провів в Італії майже десять років. У Римі він був щасливий. “Ніколи я не відчував себе таким зануреним у таке спокійне блаженство. […] Ніколи я не був такий веселий, такий задоволений життям”, – писав М. Гоголь. У Римі в 1840-1841 роки він завершує перший том “Мертвих душ”.
Письменник везе своє “велике дітище” до Москви. Поява цього твору потрясла всю Росію. Запеклі суперечки, що розгорілися навколо поеми Гоголя, символізували “битву двох епох” – старої й нової Росії. Сам письменник дуже важко переживав це протистояння ідей і поглядів. Він знову їде за кордон і пробує працювати над другим томом поеми.
У середині 40-х років Микола Гоголь пише “Вибрані місця з листування з друзями”. У цей час він переживає духовну кризу, що була спричинена не тільки хворобою, яку він переніс наприкінці літа 1840-го року, а й сумнівами, пов’язаними з реалізацією свого задуму в “Мертвих душах”. Тому “Вибрані місця…” стали справжньою сповіддю самого Гоголя, у якій він судив себе, приписуючи собі ледь не всі вади героїв своїх творів.
У нього було власне бачення світу, власне ставлення до дійсності. Микола Васильович вважав, що доля приготувала для нього особливу місію: указати людству шлях до очищення та оновлення. Виклавши цілу програму морального відновлення для представників усіх прошарків суспільства, від мужика до самого государя імператора, письменник виступив як учитель життя і своєрідний пророк. Усе це викликало справжню хвилю обурення в суспільстві. Книжку М. Гоголя нещадно критикували: його звинувачували в зраді колишніх ідеалів; обурювалися, що він занадто багато собі дозволив, вважаючи себе пророком; дорікали в нещирості тощо. Лише деякі намагалися зрозуміти й захистити письменника.
В останні роки життя М. Гоголь жив у Москві, він не полишав спроби завершити другий том “Мертвих душ”. Проте в кінці січня 1852 року письменник відчуває нову душевну кризу і спалює свій твір. Не тільки “Мертві душі”, а й “саме життя Гоголя згоріло від постійної душевної муки, від неперервних духовних подвигів, від марних зусиль відшукати обіцяну їм світлу сторону, від неосяжності творчої діяльності”, – скаже товариш письменника Іван Аксаков. Незадовго після цієї події, 21 лютого 1852 року, Микола Васильович Гоголь відійшов в інший світ… Але назавжди залишив нам свій фантастичний художній світ. Це – десятки безсмертних творів і стільки ж таємниць. І якщо ми хочемо осягнути “таїни Гоголя”, то вчитаймося в його твори…
?
1. Розкажіть, що нового ви дізналися про життя та творчість М. Гоголя.
2. Прокоментуйте назву статті про письменника та епіграф до неї.
3. Запропонуйте свій варіант назви статті й епіграфа для сайту, присвяченого М. Гоголю.
4. Які “таємниці Гоголя” ви хотіли б розгадати?
5. Проаналізуйте хмару слів на тему “Микола Гоголь”. Запропонуйте свій варіант ключових слів на цю тему.
УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Спадщина М. Гоголя знайшла своє відображення у творчості багатьох українських митців: Пантелеймона Куліша й Івана Карпенка-Карого, Євгена Гребінки й Івана Нечуя-Левицького, а також багатьох інших.
Так, Тарас Шевченко називав Гоголя безсмертним і вважав, що перед ним “потрібно благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей!”. Кобзар присвятив Гоголю вірш “За думою дума роєм вилітає…”.
Видатний український філософ і літературознавець Дмитро Чижевський називав Гоголя яскравим представником української школи в російській літературі.
А український письменник Олесь Гончар наголошував: “Земля України, це вона вигодувала, викохала Гэголя, і то не лише фізично, а – що куди важливіше – духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, переказами й легендами, дивовижно щедрою барвистою образністю – всіма багатющими плодами народного духу”.
Сучасні українські письменники також відзначають роль Миколи Гоголя у своєму становленні. Так, наприклад, популярний сьогодні Сергій Жадан наголошує: “Чи не першою книгою, яку я прочитав самостійно й добровільно, був Гоголь. Його ранні повісті. […] Все життя мене супроводжує його відчуття світу як великого свята й шаленої містерії, неймовірної радості й невитравного жаху”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)