ШИНЕЛЬ (1842) – МИКОЛА ГОГОЛЬ 1809-1852 – РЕАЛІЗМ

Цикл петербурзьких повістей. П’‎ять повістей М. Гоголя: “Невський проспект”, “Портрет”, “Записки божевільного” (1835), “Ніс” (1836), “Шинель” (1842), а також “Повість про капітана Копєйкіна” (вставна повість до поеми “Мертві душі”, 1841), хоча й відрізняються за сюжетом і героями, утворюють за своєю внутрішньою єдністю цілісний цикл. Образ міста відтворено в усіх петербурзьких повістях М. Гоголя. Письменник зображує спочатку парадність Петербурга, його Невський проспект і столичних мешканців, а потім викриває той світ, де “все обман, все не то, что кажется” і де “сам демон зажигает фонари” (рос.).

З образом столиці в петербурзьких повістях М. Гоголя пов’‎язана ціла низка тем і мотивів: руйнування мрій та ілюзій, втрата людського “я”, купівля та продаж, трагічна доля митця, чиновницьке свавілля, смерть, боротьба божественного й диявольського у світі й душі людини, божевілля тощо. Поєднання реалістичного та філософського (міфопоетичного) планів у петербурзьких повістях дає змогу письменникові створити узагальнений образ світу, що стає моделлю трагічного буття. Власне гоголівський Петербург – це символ тодішньої Росії, суспільні порядки якої викривав митець.

Тема “маленької людини”. Великим художнім відкриттям М. Гоголя стала тема “маленької людини”. У її розробці М. Гоголь наслідував О. Пушкіна, який у творах “Станційний доглядач”, “Мідний вершник” писав про ситуації, коли звичайна людина, ображена й беззахисна, залишалася наодинці з бездушним містом, стикалася з ворожістю й несправедливістю навколишнього світу, утіленням якого був Петербург. М. Гоголь продовжив пушкінську лінію зображення “маленької людини”, надавши їй масштабності та філософської глибини. У петербурзьких повістях зображується “непарадний бік” столичного життя, у якому “маленька людина” приречена на трагедію. До зображення образу “маленької людини” пізніше зверталися Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, А. Чехов, О. Купрін, О. Бунін та ін. Отже, М. Гоголь започаткував традицію, що стала плідною для подальшого розвитку літератури. Тема “маленької людини” є провідною в повісті “Шинель”.

Творча історія повісті “Шинель”. П. Анненков писав: “Одного разу в присутності М. Гоголя хтось розповів історію про бідного чиновника, який любив полювати, але не мав хорошої рушниці. Завдяки величезній економії та працьовитості він накопичив необхідні кошти для купівлі рушниці за 200 рублів. Щасливий, він вирушив на маленькому човні Фінською затокою на полювання, поклавши рушницю перед собою на краю човна. Випадково рушниця впала у воду… Усі зусилля відшукати її були марними. Чиновник повернувся додому, захворів і невдовзі помер. Усі сміялися, крім М. Гоголя, який слухав замислившись”. Ця історія надихнула письменника до написання повісті “Шинель”.

Особливості сюжету та композиції. Головний герой повісті Акакій Акакійович Башмач – кін, чиновник невисокого рангу (титулярний радник), живе бідно й самотньо. Старий капот (накидка з капюшоном) зносився, а його заміна потребує значних непередбачених витрат. У повісті чітко виокремлено два періоди в житті гоголівського героя, які умовно можна визначити як “період капота” і “період шинелі”. Третій період, дуже короткий, – це “втрата шинелі” (крадіжка невідомими особами) і ходіння героя по інстанціях у пошуках захисту. Не знайшовши справедливості, обкрадений і ображений герой помирає. Завершує повість фантастичний епілог, у якому привид Башмачкіна лякає перехожих і знімає шинелі з чиновників. Хоча повість і має назву “Шинель”, але у творі йдеться не про матеріальну річ, а про трагедію існування “маленької людини” в умовах тогочасного суспільства.

Герой і Петербург. Повість М. Гоголя розпочинається з характеристики світу, де живе його герой. У “Шинелі” автор не називає точно місця, де відбуваються події, а лише зазначає, що “в одном департаменте служил один чиновник” (рос.). Використання слів в одном та один набуває широкого узагальненого значення: ідеться не про конкретний випадок із життя конкретної людини, а про всю суспільну систему, де сама людина нічого не варта, важливим є тільки її чин, що й підкреслено митцем.

Ім’‎я головного героя, Акакія Акакійовича Башмачкіна, на початку твору автор не називає, і це теж є своєрідним засобом характеристики мертвотного й бездушного світу. Тут людина не є людиною, вона не живе повною мірою, не має навіть свого імені, адже тільки чин визначає систему стосунків у такому світі.

“Гоголівський Петербург – це місто абсурду й несправедливості, разючих контрастів багатства й бідності, холодне й байдуже до проблем людини” (Ю. Барабаш).

“Образ “маленької людини” у М. Гоголя – це не тільки відображення життя пересічної людини у звичних для неї обставинах, а й своєрідна притча про людину, утілення філософських роздумів письменника про трагізм долі людини, про її стосунки зі світом і людством” (Н. Крутікова).

Український погляд М. Гоголя на Петербург

У “Ночі перед Різдвом” Петербург відкривається здивованому зору коваля Вакули в небаченому коловороті карет, коней і людей. Усе вирувало й рухалося довкола Вакули: “мосты дрожали”, “кареты летали”, “снег свистел”, “пешеходы жались” (рос.). Але найбільше його вразило в Петербурзі те, скільки тут “панства”. У петербурзьких повістях М. Гоголя столиця постає як місто-міф, місто-фантом, де все дихає оманою, де “маленька людина” не має захисту. М. Гоголь сприймав Петербург як чужий і ворожий простір.

К. Лавро. Ілюстрація до повісті М. Гоголя “Ніч перед Різдвом”. Вакула летить над Петербургом. 2008 р.

С. Бродський. Ілюстрація до повісті М. Гоголя “Шинель”. 1978-1981 рр.

“Історія придбання нової шинелі є спробою героя ніби втілитися у форми навколишнього світу, увійти в його виміри. Але Петербург виштовхує й знищує людину” (С. Бочаров).

Акакій означає “незлобивий”, ім’‎я героя взято з “Житія святого Акакія Синайського”, відомого покорою й незлобивістю.

Акакій Акакійович зображений не як особистість, а як “гвинтик” величезної бюрократичної машини. Петербург з його прагматизмом і засиллям чину, бездушністю й жорстокістю спотворює особистість, позбавляє її індивідуальності, а згодом – і самого життя.

Середовище визначає спосіб життя героя, його життєвий простір, стосунки з людьми, емоції, хвороби й, нарешті, смерть. Уже на перших сторінках повісті “Шинель” письменник підкреслює поганий колір обличчя Башмачкіна, обумовлений петербурзьким кліматом. Суворий мороз, вітер, холоднеча – ці характеристики Петербурга набувають значення символів. Людині в цьому місті холодно й незатишно. Вона нікому не потрібна, ніхто не простягне їй руку допомоги й підтримки. Саме тут, у Петербурзі, Башмачкін опинився сам на сам із своїм великим горем, коли зносився старий капот. Тут, у Петербурзі, він обережно ступає по кам’‎яних плитах, щоб не стерти черевиків і заощадити гроші на нову шинель. Тут, у Петербурзі, де повз нього щодня проходять тисячі людей, Акакій Акакійович настільки самотній, що навіть нова шинель видається йому бажаною подругою.

У сприйнятті Акакія Акакійовича Петербург постає в якомусь спотвореному вигляді, як жахливий фантом, що тяжіє над його долею. Тільки з появою нової шинелі Башмачкін несподівано відкриває для себе новий, інший Петербург, починає розрізняти окремі обриси світу, де він жив. Однак Петербург залишається для “маленької людини” холодною й мертвою пустелею, безмежною, як море, де людина не має ані захисту, ані притулку. Саме ці порівняння – пустеля, море – з’‎являються в описах Петербурга, що передують сцені пограбування Башмачкіна. Жахлива пустеля столиці лякає “маленького героя” – це не випадково. Петербург мовчки спостерігає за тим, як з Акакія Акакійовича якісь невідомі люди знімають шинель, а потім стає мовчазним свідком марних спроб добитися справедливості.

Звертаючись до різних посадових осіб, Башмачкін відчуває пронизливий холод, що з усіх боків віє з петербурзьких установ. А після того як “одна значна особа” остаточно зруйнувала його надії на захист, петербурзький вітер стає ще холоднішим і призводить до смерті героя. Петербург відібрав в Акакія Акакійовича не тільки шинель, а останню надію й сенс його життя. Отже, Петербург постає в повісті М. Гоголя “Шинель” як символ холоду й смерті. Це місто, де вмирає все живе, де гине людина, де втрачаються надії й сподівання.

Чиновництво. Письменник показав чиновництво багатоаспектно й багатозначно, у конкретно-історичному й морально-філософському плані, використавши великий арсенал різноманітних засобів. Чиновництво в зображенні митця – це бездушна маса, світ чинів і посад, де людина нівелюється, знищується її єство. Відсутність індивідуальності, нівеляція особистості та її якостей – основні риси гоголівських чиновників. Найпоширенішими засобами змалювання мертвотного духу чиновництва в повісті М. Гоголя є метонімія, гіперболізація та іронія.

Письменник гіперболізує поняття “чин”, показуючи, як чин змінює людину, знищує в ній усе людське. Для Акакія Акакійовича Башмачкіна не існувало в житті нічого, крім переписування паперів. Він не думав про свій одяг, їжу, розваги та кохання. Служба стала його пристрастю та єдиною розрадою в житті.

Одним із поширених прийомів зображення чиновництва в повісті М. Гоголя є відтворення духовної трансформації персонажа під впливом чину. Найбільш яскраво це виявляється в зображенні “однієї значної особи”. Розповідач з іронією повідомляє, що “одна значна особа” лише нещодавно стала “значною”, але які вона мала обов’‎язки, ніхто не знав. Генеральська посада знищила в ній усе людське.

“Гоголівський Петербург – це місто-міф, модель трагічного буття, символ соціального абсурду й безглуздості дійсності. Він постає як утілення всіх безчинств і несправедливостей” (Ю. Манн).

С. Бродський. Ілюстрація до повісті М. Гоголя “Шинель”. 1978-1981 рр.

Акакій Акакійович плекав надію на повернення викраденої шинелі, тому зустріч із “значною особою” була для нього надзвичайно важливою. Але для генерала (його ім’‎я навіть не назване – важливий чин, а не ім’‎я) людина та її доля нічого не варті. Показуючи свою значущість у присутності приятеля, генерал, не розібравшись у ситуації, страшним голосом (над яким спеціально працював) промовив: “Знаете ли вы, кому это говорите? Понимаете ли вы, кто стоит перед вами? Понимаете ли вы это? Я вас спрашиваю” (рос.). Цей момент є психологічною кульмінацією повісті. Акакій Акакійович утратив останню надію на повернення шинелі, а з цією надією – і сенс життя. Значну особу цікавила не людина, а ефект, який полягав у тому, щоб викликати жах у присутніх. У такий спосіб М. Гоголь підкреслює жахливість і згубність чиновницької машини для людини. Розв’‎язка повісті після зустрічі Башмачкіна зі значною особою настає швидко: хвороба героя, втрата свідомості, його божевільні марення, і, нарешті, смерть. Згодом на його місце в департаменті прийняли нового чиновника. Акцентуючи заміну одного чиновника на іншого, М. Гоголь підкреслював живучість бюрократичної машини, для якої люди – лише “гвинтики” у державному механізмі.

Фантастичний фінал повісті. Смерть стає для героя звільненням від жаху й того бездушного світу, де він не жив по-справжньому й не був людиною в повному сенсі цього слова. У фіналі повісті привид Акакія Акакійовича наводить жах на чиновників, ширяючи над Петербургом.

У фантастичному епілозі історія значної особи отримує продовження. М. Гоголь знову використав сюжетну ситуацію зустрічі героїв, але тепер жах відчуває не Акакій Акакійович, а значна особа, побачивши привид чиновника, який зняв з неї шинель. Цей випадок справив на високопосадовця сильне враження, і він навіть рідше став говорити підлеглим: “Как вы смеете, понимаете ли, кто перед вами?” – если же произносил, то уж не прежде, как выслушав сперва, в чем дело” (рос.). Гірка авторська іронія відчувається в цих словах. Ідеться лише про формальні зміни в поведінці високопосадовця, а суспільна система залишилася незмінною – такою ж бездушною й несправедливою до людини.

Після смерті привид Акакія Акакійовича здобуває бажану свободу й ширяє над містом як вічний докір йому та як його найвища кара. М. Гоголь за допомогою засобів фантастики допоміг героєві протистояти несправедливому й абсурдному світу.

С. Бродський. Ілюстрація до повісті М. Гоголя “Шинель”. 1978-1981 рр.

Дослідники про петербурзькі повісті М. Гоголя

“Велике місто знищує людину. Дійові особи петербурзьких повістей – люди знищеного, зміненого “я”. Людини ніби немає; є лише оманливі фантасмагорії міста, потворні кошмари безглуздої дійсності, є суворі закони капіталу. Живі не живуть. Живуть речі, існує золото. Мертве панує над живим” (В. Петров).

“У петербурзьких повістях Гоголь зображує людей, які “втрачають себе”… Світ і чорт ловлять людину не тільки величним і піднесеним, а й дрібницями, не тільки полум’‎яним коханням до жінки, не тільки мрією про неземне щастя, не тільки горами золота, а й буденністю, жалюгідними, украяними від жебрацької платні шелягами, шинеллю” (Д. Чижевський).

“Місто “речове”, матеріальне й місто фантасмагоричної оманливості; місто реальне й місто-примара, що губить “маленьку людину”; місто обмеженого чиновництва й місто надзвичайної краси, мистецьких надбань – таким постає Петербург у М. Гоголя” (Н. Крутікова).

“У М. Гоголя немає Пушкінового замилування Петербургом. Місто постає перед митцем у вигляді накиданих будинків, шумних вулиць, киплячої меркантильності, потворності мод, парадів, диких північних ночей, блиску й низької безбарвності. Розвиток гоголівського образу імперської столиці йде від фантасмагорії нічного “Петембурга”, що відкрилася враженому Вакулі, і далі – до містичного хаосу, де все дихає оманою, до жахливої загадковості міста-фантома, у якому владарює чортівня” (Ю. Барабаш).

Заклик до людяності. М. Гоголь розкрив величезну трагедію “маленької людини” – непомітної, звичайної, нічим не видатної, але такої, що варта уваги й поваги оточення та суспільства. Письменник утверджував цінність кожної особистості, її право на гідне життя й соціальний захист.

Тема “маленької людини” стала найбільш зворушливою темою російської літератури, яка звучить і нині. А Башмачкін так і залишився великим шедевром і великою таємницею російської словесності. Про нього відомо лише те, що він маленький – не добрий, не злий, не розумний, не благородний, просто маленький. Але його треба пожаліти й полюбити, бо він “брат твій”, як навчає автор. І в цьому було велике відкриття М. Гоголя: він говорив про християнську любов не до позитивного героя, а до людини взагалі. У теперішньому світі також є ще багато “маленьких людей”, які потребують нашої любові, співчуття й захисту.

Психологізм – художнє зображення внутрішнього світу персонажів, їхніх думок, переживань і бажань, розкриття складності та суперечливості духовних процесів свідомого та підсвідомого, яскраво індивідуального та неповторного.

ПІДСУМКИ

– М. Гоголь увійшов у літературу як автор романтичної збірки “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1831), у якій відображено українські міфи та легенди, народні характери й традиції.

– У середині 1830-1840-х роках письменник перейшов на позиції реалізму, зробивши головним об’‎єктом зображення тогочасну дійсність (“Миргород”, “Арабески”, “Мертві душі” та ін.).

– У соціально-філософській комедії “Ревізор” (1836) митець викривав аморальність і несправедливість соціального устрою, а також явище корупції, якою була наскрізь просякнута Російська імперія.

– Повість “Шинель” (1842) належить до циклу петербурзьких повістей, у яких М. Гоголь розкрив трагедію “маленької людини” – чиновника Башмачкіна, який не мав ані достатку, ані гідних умов існування, ані захисту держави.

– М. Гоголь закликав сучасників і нащадків до християнської любові й гуманізму.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Як жив Акакій Акакійович у “період капота”? Опишіть спосіб його життя, уподобання. 2. Які психологічні зміни відбулися з героєм у той час, коли в нього з’‎явилася мета – нова шинель? 3. Назвіть засоби психологізму, які використані для зображення Башмачкіна. 4. Розкрийте динаміку ставлення чиновників до Башмачкіна в різні періоди його життя. Поясніть. 5. Визначте чинники, які обумовили поведінку високопосадовця. Чому він не захотів допомогти героєві? 6. Охарактеризуйте образ розповідача та його позицію.

Комунікація. Обговорення проблеми “Чому чин (посада) знищує людське єство?”.

Самовираження. Напишіть твір на тему: а) “Шинель як художній символ”; б) “Образ Петербурга в повісті “Шинель” М. Гоголя”; в) “Психологія людини у творах М. Гоголя” (1 за вибором).

Ініціативність і практичність. 1. Як ви вважаєте, чи був практичною людиною Акакій Акакійович? Доведіть. 2. Визначте причини трагедії героя – суспільні й психологічні.

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету з’‎ясуйте, хто такий титулярний радник. Поясніть, чому саме цей чин М. Гоголь вибрав для Башмачкіна.

Соціальні та громадянські навички. 1. Як ви думаєте, кого можна назвати “маленькими людьми” у нашому житті? Якої допомоги вони потребують? 2. Як спонукати сучасних посадовців звернути увагу на “маленьких людей”?

Уміння навчатися. Розкажіть про твори української та зарубіжної літератур, де звучить тема “маленької людини”.

Радимо прочитати

Гоголь М. Зібрання творів у 7 т. – К., 2008.

Гоголь М. Повісті: У 2 т. / пер. Миколи Садовського, Максима Рильського. – К., 2009.

ГЕРОЇ М. ГОГОЛЯ НА СЦЕНІ ТА В КІНО

П’‎єса М. Гоголя “Ревізор” має багату сценічну й екранну історію. Репертуари відомих театрів світу прикрашають яскраві вистави за його безсмертним твором. Режисери й актори по-своєму намагаються розкрити характери гоголівських персонажів, висвітлити причини страху чиновників перед високопосадовцями. Образ городничого створювали видатні актори, починаючи з І. Сосницького та М. Щепкіна (якого свого часу, завдяки зусиллям І. Котляревського, було викуплено з кріпацтва). Потрібно згадати й більш сучасних блискучих виконавців цієї ролі: І. Ільїнського, А. Папанова.

Екранізації комедії “Ревізор” підкреслюють актуальність суспільних проблем твору. У кіноверсіях твору М. Гоголя зроблено акцент на комізмі ситуацій (реж. Л. Гайдай, СРСР, 1977р.; О. Баранов, Росія, 2014 р.) і психології персонажів (реж. С. Газаров, Росія, 1996 р.).

Повість “Шинель” отримала нове життя в драматичних виставах різних країн, зокрема театрів України. Полтавським академічним обласним українським музично-драматичним театром імені М. В. Гоголя до 200-річного ювілею видатного земляка була підготовлена вистава “Шинель”. У новій театральній версії (реж. Б. Чернявський, 2009 р.) зображуються не тільки сумні проблеми “маленької людини”, а й справа, справа-пристрасть, яка без останку поглинає героя.

Понад тридцять років режисер Ю. Норштейн працював над мультиплікаційним фільмом “Шинель” з музичним супроводом із творів композитора А. Шнітке (Росія, 1981 р.). Автор фільму побачив у повісті М. Гоголя трагічну історію людської самотності. За словами режисера, він прагнув засобами анімації відтворити різні почуття героя, тому обличчя Башмачкіна неможливо запам’‎ятати, воно постійно змінюється. Чорно-білі кольори підкреслюють відчуженість героя від інших людей, а також від холодного й ворожого міста, де він жив і загинув.

Перегляньте в Інтернеті один із фільмів (“Шинель” або “Ревізор”) або виставу за творами М. Гоголя. Поділіться враженнями від сценічної або кіноверсії гоголівського твору.

Е. Дмитрієв-Мамонов. М. Щепкін у ролі городничого. 1840-і роки

А. Папанов у ролі городничого в кінофільмі “Інкогніто з Петербурга” (реж. Л. Гайдай, СРСР, 1977р.)

Сцена з вистави “Шинель” за однойменною повістю М. Гоголя.

Полтавський академічний обласний музично-драматичний театр ім. М. В. Гоголя

Кадри з мультиплікаційного фільму “Шинель” (реж. Ю. Норштейн, Росія, 1981 р.)

(1 votes, average: 5.00 out of 5)