Філософські підстави нового природознавства
Медицина, як і всяка інша сфера людської життєдіяльності, грунтується на деякій комплексі філософських підстав. Саме вони дають певні знання і відомості, що формують наукову картину світу. Сьогодні в філософії науки вказують на такі види філософських підстав природознавства, і в тому числі медицини: онтологічні або буттєві, гносеологічні або пізнавальні та ще ціннісно-нормативні або нравственноправовие. Ці філософські підстави науки виступають як фундаментальні уявлення, поняття, категорії, закони і принципи природознавства. Саме вони визначають стратегію і тактику наукового пізнання, інтегруючи в єдину систему різноманіття фактів, а також теоретичних і емпіричних даних.
Розширення та поглиблення наукових досліджень вимагало філософського переосмислення підстав науки: понять, ідей, концептів, але насамперед методів, що визначають шлях і характер пізнання природи, суспільства і людини. Підстави науки, що визначають зміст нових проблем пізнання природних процесів, що відбуваються в світі, виступають в якості дослідницької програми. Вони служать системоутворюючим фактором всіх наукових знань, виступають сполучною ланкою між наукою та іншими формами суспільної свідомості. Активно підстави науки стали розроблятися філософами науки в ХХ столітті. Імпульсом до цієї науково-методологічної діяльності послужили новації у фізиці, кібернетиці, інформатиці, біомедицині і т. д.
Підстави традиційної науки впливають на зростання і поглиблення нового знання тільки до тих пір, поки загальні риси системної організації досліджуваних об’єктів досить повно враховані в науковій картині світу, а методи освоєння цих об’єктів відповідають сформованим ідеалам і нормам наукового дослідження. Але в міру саморозвитку науки, коли вона стикається з незвичайними фактами функціонування об’єктів світу, виникає потреба у виробленні якісно іншого наукового бачення дійсності у порівнянні з тим, яке визначалося сформованими уявленнями про світ. Нові об’єкти пізнання передбачають використання і якісно інших методів наукового дослідження. У цій новій, незвичайній ситуації пізнання унікальних властивостей світу зростання наукового знання можливий тільки в результаті радикальної перебудови всіх підстав науки, якої вимагає епоха нових наукових революцій.
При описі явищ атомного масштабу вже не можна відволікатися від тих фізичних умов, в яких вони реально спостерігаються.
Квантовим величинам притаманний характер відносності до засобів спостереження. Так, В. Гейзенберг попереджав: “Ми не можемо уникнути вживання мови, тісно пов’язаного з традиційною філософією. Ми запитуємо: “З чого складається протон? Ділимо або неподільний електрон? Складною або простий частинкою є фотон?” Однак це неправильно поставлені питання, бо слова “ділити” або “складатиметься” у цьому зв’язку значною мірою втрачають свій сенс. Нашим завданням повинно бути пристосування нашого мислення і нашої мови, тобто нашої наукової філософії, до нової ситуації, створеної даними експерименту… Невірно поставлені питання і неправильні наочні уявлення автоматично просочуються в фізику частинок і відводять наукові дослідження в сторону від реальної природи “(Гейзенберг В. Успіхи фізичних наук. Т. 12. Вип. 4. М., 1977. С. 665).
Кожна нова ідея вченого, перш ніж стати загальноприйнятим науковим знанням або принципом наукового пізнання, повинна пройти через процедуру філософського обгрунтування. Наприклад, М. Фарадей, виявивши в дослідах електричні і магнітні силові лінії, спробував на цій основі ввести в науковий обіг нові уявлення про електричному і магнітному полі. При цьому він зіткнувся з необхідністю філософськи обгрунтувати ці нові ідеї. Припущення, що сили поширюються в просторі з кінцевою швидкістю від точки до точки, призводило до уявлення про них (силах) як існуючих у відриві від їхніх матеріальних джерел. Але це суперечило старим теоріям, оскільки сили завжди пов’язані з матерією. Щоб усунути цю суперечність, вчений і запропонував розглядати поля сил в якості особливої матеріальної середовища. Це дозволило довести наявність електричного і магнітного полів, що мають такий же статус матеріальності, як і речовина.
У ХХ ст. фізика запропонувала принципово нове пояснення світу – світу атомних частинок, процесів і відносин. Але щоб побудувати модель атома, треба було створити принципово іншу фізичну теорію – квантову механіку і запропонувати гіпотезу про існування кварків. Ці революційні новації в науці зажадали радикального перегляду не тільки її концептуальних засад, але і методологічних принципів пізнання. І це відбувається на певному етапі стану філософії науки, коли подальше функціонування наукового пізнання ускладнюється відсутністю якісно нового знання механізмів дослідження і пояснення світу. Тоді-то і виникла об’єктивна потреба у зміні концептуальної основи одних науково-філософських систем іншими, що привело в підсумку до перегляду статусу фундаментальних понять і принципів науки, зв’язку їх з соціально-культурними традиціями епохи.
Поява нової стратегії наукового пізнання світу зажадало створити цілісну систему взаємозв’язку філософії і науки. Видатний російський вчений Д. І. Менделєєв важливим змістовним елементом в концептуальному оновленні змісту нової науки вважав філософське осмислення нових знань, здобутих наукою. При цьому він зазначав, що філософсько-методологічними підставами наукового пізнання стають отримані нові узагальнення, а не заздалегідь встановлені умоглядні принципи. Вони залишаються незмінними, тобто – Законами. “В уявній хаосі, – писав він, – від зірок до атомів – рух, однак царює строгий порядок”. І продовжував: “Дух і зовнішність, матерія і сила, окремі особи і суспільство – все кориться одним загальним законам, і, осягаючи їх в природі зовнішньої, бо це доступно, дій з ними в гармонії, підкоривши їй свої думки і волю” ( Менделєєв Д. І. Кордонів пізнання передбачити неможливо. М., 1993. С. 90).
У природному динаміці наукового пізнання світу з часом все більшу роль починають грати якісно інші обставини дослідження, пов’язані з радикальною перебудовою практично всіх функціональних і організаційних структур наукової діяльності, що задаються іншими філософськими підставами науки. Цю перебудову в поєднанні зі спробами розглянути досліджуваний світ не так зі сторони, а з деяким суб’єктивістським думкою вченого І. Пригожин назвав розквітом наукової революції. Філософ науки Т. Кун розробив систему нових понять, серед яких центральне місце зайняли такі, як “парадигма” та “наукова революція”. Згідно Куну, саме ця процедура зміни старих концептів або наукових парадигм і заміна їх на якісно нові свідчить про об’єктивний процес поновлення філософських підстав науки.
Отже, треба звикати до принципово нового характеру і наукового пізнання, і філософського пояснення світу. Класичні науки, насамперед фізика і механіка, цілком відповідали практиці, що мала справу з макротела і до того ж рухомими з не дуже великими швидкостями. І тільки наукові дослідження електромагнітних хвиль, різних полів і пов’язаних з ними обставин змусили принципово по-новому поглянути на закони класичної науки (механіки). Це стосується в першу чергу простору і часу, швидкості руху, фундаментальних понять, що визначають побудову сучасної картини світу. А. Ейнштейн довів, що час не тече однаково у всьому Всесвіті, його зміни залежать від взаємодії всіх рухомих систем. Простір і час виступають тепер як єдине чотиривимірний освіту, залежне від швидкості руху космічних тіл. На основі загальної теорії відносності вченими і філософами розробляються сучасні моделі нашого Всесвіту.
У цьому зв’язку всі моделі Всесвіту (наукова картина світу) виступають як специфічні форми систематизації наукового знання, що задають теоретичне бачення предметного світу самої науки відповідно певному етапу її функціонування та саморозвитку. Модель (картина світу) Всесвіту, як і будь пізнавальний образ, спрощує і схематизує реальну дійсність. Всесвіт як нескінченно складна, що розвивається реальність завжди значно багатшими, ніж будь-які уявлення про неї, що склалися на певному етапі суспільно-історичної практики. Разом з тим за рахунок різного роду спрощень і схематизації наукова картина світу особливо виділяється з нескінченного різноманіття уявлень про Всесвіт. Саме подібна картина світу, науково пояснює сутнісні характеристики природи, дозволяє усвідомити основну мету природної науки і дати необхідну “їжу” для її філософського осмислення.
Оскільки сьогодні існують різні рівні систематизації наукових знань про Всесвіт, які дозволяють сформувати нову наукову картину світу, виділяють три основних її типу. Відповідно можна вказати і на три основних значення, в яких застосовується поняття “наукова картина світу” при характеристиці процесів, структури і динаміки науки. По-перше, воно вказує на особливий горизонт систематизації знань, отриманих різними науками. Саме в цьому значенні і судять про сучасну наукову картину світу, яка виступає як цілісний образ Всесвіту. По-друге, термін “наукова картина світу” застосовується для позначення системи понять і уявлень про саму природу, що складаються в результаті синтезу досягнень природничо-наукових дисциплін. І, по-третє, їм визначається горизонт систематизації знань в окремо взятих науках, фіксуючи цілісне бачення світу в предметі конкретного дослідження.
Досягнення в окремих науках (фізиці, хімії, біології, медицині і т. д.), змінюючи радикально бачення предметної області відповідної науки, постійно породжують мутації природничо-наукової та загальнонаукової картини світу, що призводить до перегляду раніше сформованих в науці самих понять і уявлень про дійсність. Проте зв’язок між радикальними змінами в картинах реальності Всесвіту і кардинальною перебудовою природничо-наукової та загальнонаукової картин світу неоднозначна. Необхідно враховувати, що всі нові наукові картини буття Всесвіту припускають постійний розвиток, вдосконалення самих підстав науки. Так йшла справа не тільки з теорією відносності, а й з усіма іншими відкриттями науки, які міняли наукову картину світу і через неї впливали й на перебудову підстав науки.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)