Філософські проблеми теоретизації медицини
Вищим рівнем пізнання в будь-якій науці є система теоретичного знання про предмет.
Тому найважливішою проблемою філософії науки і медицини слід вважати визначення причин становлення медичної теорії та шляхів подальшої теоретизації медицини.
Першим кроком на шляху побудови цілісної теорії медицини як розгорнутої системи необхідних взаємозв’язків і взаємовідносин між усіма елементами її змісту слід вважати усвідомлене висунення вченим на основі філософського осмислення емпіричного знання вихідної або фундаментальної ідеї теорії, яка розробляється.
Наступний крок – це вже рішення питання про метод і спосіб розгортання ідеї в цілісну медичну теорію.
У цьому зв’язку філософія науки і медицини має особливе методологічне значення для теоретизації сучасної медицини, бо вона виступає в ролі діалектичного методу в дослідженні та обгрунтуванні нового знання.
Теоретичне пізнання всіх фрагментів світу і його процесів здійснюється тільки в результаті цілеспрямованої розумової діяльності людини. Метою теоретизації медицини є побудова розвивається на власній основі системи концептів про людину і шляхів збереження його здоров’я.
Для цього вчені активно використовують методи гносеологічного і логічного аналізу понять, категорій, законів, що сформувалися на рівні дослідно-експериментального пізнання, без якого будь теоретизування стає попросту безглуздим. Саме тому і виникла думка про необхідність зміцнення взаємодії лікарів і філософів з метою створення системної науково-теоретичної медицини. Свого часу цю думку вдало сформулював Гіппократ:
“Медицина, – писав він, – настільки ж мало може обходитися без загальних істин філософії, наскільки остання – без доставляються їй медичних фактів”.
У наш час загальновизнаний авторитет в науковій медицині, вчений і філософ медицини І. В. Давидовський зауважив:
“Виникає дилема: або кликати філософів на допомогу, або самим медикам філософськи осмислити накопичений матеріал. Філософська розробка медичних (правильніше, медико-біологічних) проблем можлива тільки тоді, коли самі медики візьмуться за це. Не слід філософів робити арбітрами в теоретичній медицині.
Не слід також вважати, що медичні проблеми можна механічно нанизати на ті чи інші філософські категорії. Потрібно глибше, в біологічному аспекті осмислити медичні проблеми. Це, а також паралельне знайомство з основами діалектичного матеріалізму підкаже, де шукати правильні узагальнення, тобто закони, що відображають сутність явищ і незалежні від волі людей”
На жаль, цьому глибоко обгрунтованому висновку І. В. Давидовського в медицині досі не надають належного значення. Тим часом сучасна медицина є специфічну область наукового пізнання людини, яка потребує особливому філософському осмисленні. Вся справа в тому, що медицина як наука вбирає в себе широке коло проблем: як фундаментальних, так і вузько прикладних наук, істотною частиною яких є природно-наукові та гуманітарні знання.
Правда, різні наукові теорії та концепції в медицині пов’язані між собою за більш-менш суворим філософським принципам і логічним правилам. Однак число цих наукових проблем постійно зростає. Відкриваються все нові і нові предметні області, що входять до сфери теоретичної та практичної діяльності медиків. У медичній науці виникають і суто специфічні принципи, навколо яких і організовується теоретизування.
Теорія (грец. Theoria – дивитися розумом чи розумове споглядання) – вища, найрозвиненіша форма організації наукового пізнання.
Це – логічне підгрунтя будь-якої науки, що сприяє узагальненню нею життєвого досвіду і суспільної практики. Вона здавна є осередком істинно наукового знання. У ній воно досягає певної міри повноти і завершеності, набуваючи “відносно безумовний” характер. Мається на увазі, що в науковому знанні поняття і судження пов’язані між собою, утворюючи певну цілісність.
Таким чином, теорію можна визначити так: це система наукового знання, що описує і пояснює деяку сукупність явищ і зводить відкриті в тій чи іншій області закономірні зв’язки до єдиного об’єднуючого початку. Об’єднання різних теорій, створених в різний час для пояснення сутнісних умов і факторів зміни і розвитку речей, предметів, явищ і процесів в одну єдину, розглядається як доказ руху знання по шляху до об’єктивної істини.
Теорія в медицині – це і особлива форма наукового пізнання людини, її організму і психіки з метою збереження та зміцнення його здоров’я і здоров’я всього людського роду. У різних медичних дисциплінах теорії виникають і будуються по-різному. Вони розрізняються за ступенем обгрунтованості і доказовості, узагальненості та системності.
Це служить шляхом до нових знань про людину, глибше і повніше відображає досліджуваний предмет – людські хвороби.
Тому все сказане в першу чергу стосується лікувальної та профілактичної медицини, у сфері яких досліджується величезний масив знань про саму людину і його життєдіяльності, що становить змістовну базу медичної теорії. Цьому сприяє людська схильність до предметного, образному, а потім і до абстрактного мислення:
- Уява; Дедуктивні умовиводи; Гіпотези і т. д.
Все це моменти в становленні і розвитку інтелекту медичного фахівця.
Зміст відомих медичних теорій так чи інакше пов’язане з філософією медицини і фармації. Більше того, вони не могли бути побудовані без звернення до неї. Але будь-які теорії не можуть безпосередньо запозичувати і тим більше переносити філософські ідеї і концепти в свою власну змістовну структуру, бо будь загальність змісту філософських понять і категорій безпосередньо не тотожна особливим за своїм характером поняттями сучасної медицини.
Але тільки з діалектичного осмислення цієї проблеми починається науково-методологічне керуючись нею при побудові нових медичних теорій.
Подібна ступінь взаємозв’язку дозволяє говорити про медицину і філософію як компонентах єдиного цілого, здатного існувати лише в умовах певного рівня їх природної взаємодії.
Філософія медицини і фармації органічно взаємопов’язані з науковим мисленням і світоглядом як науковців, так і практичних медичних фахівців. У міру теоретизації медичного та фармацевтичного знання поглиблюється розуміння здоров’я як організованого в часі процесу, істотно закономірний розвиток якого знаходиться в єдності з його безпосередніми проявами, але при цьому не зводиться до них.
При виявленні сутності конкретного захворювання медики виходять з симптомів, виникнення яких дає перші уявлення про хвороби взагалі і дозволяє їм розрізняти симптоми істотні і випадкові.
Це універсальний ключ до правильного рішення найрізноманітніших приватних питань в медицині, навіть таких, з якими вчений-дослідник і практичний медик зустрічаються вперше і які формально не входять в їх компетенцію.
Філософія медицини та фармації є джерелом і основою формування системного мислення лікарів і фармацевтів, що розширює їх світоглядний кругозір, який дозволяє їм швидше і точніше орієнтуватися в складній обстановці лікувальної справи.
Цей розумовий процес фахівців, що ставлять діагноз захворювання, а потім визначають методи і засоби лікування, отримав назву клінічного мислення. Саме воно і стало основним об’єктом:
- Філософії медицини; Фармації.
Клінічне мислення лікаря, по суті, йде корінням в приватні прояви його практичного досвіду і, грунтуючись на цих деталях, синтезує їх, зводячи до мінімального числа; формує уявлення про типові процесах, притаманних різним хворобам, і в підсумку розвиває абстрактне поняття про хворобу як сукупності обов’язково присутніх при будь-якій формі недуги і складових його сутність.
Мова йде не про применшення ролі досвіду в сучасній медицині, а про зміну його розуміння в новому відношенні з практикою і клінічним мисленням. Сьогодні актуально звучать слова І. В. Давидовського:
“Сучасна медицина пішла майже цілком в аналіз, синтез відстає, відстають узагальнюючі уявлення, на яких тільки й можна побудувати більш-менш струнке вчення про хвороби”.
У цих словах ученого і мислителя не просто констатація факту, а й заклик до створення філософії медицини – заклик, який не тільки не застарів, але все більше стає нагальним завданням сучасної теоретичної та практичної медицини.
До речі, цементуючою ланкою теорії і практики медицини завжди був і залишається метод пізнання (розпізнання) хвороби і причин її викликали. Для наукового стилю клінічного мислення характерна діалектика в поєднанні з матеріалістичними поглядами на природу хвороби і здоров’я людини.
У сучасній медицині діалектико-клінічне мислення складалося не без впливу І. В. Давидовського. Воно отримало спочатку матеріально-діалектичну спрямованість. А в працях академіка медицини Д. С. Саркісова (1922-2000) діалектичне мислення знайшло в медицині навіть доктринальне звучання.
“Діалектичний матеріалізм є дороговказною зіркою у розвитку теоретичної медицини, – писав він, – забезпечуючи її безперешкодне і без відхилень у ту чи сторону рух вперед.
Філософський же ідеалізм не приніс у науку нічого, крім:
- Містики; Віталізму; Якогось непізнаваного невловимого духу; Чаклунів; Шаманів і т. д.
Адже діалектика, як така, усіма – і матеріалістами, і ідеалістами повністю приймається і раніше розглядається як найважливіший механізм філософії. В принципі, не заперечується і матеріалізм, хоча б вже тому, що гігантські успіхи науки, техніки і медицини сьогодні повністю виключають можливість будь-яких критичних зауважень на адресу цього філософського напряму”
Сучасний етап розвитку і функціонування філософії медицини і фармації характеризується низкою особливостей.
Перш за все звертає на себе увагу та обставина, що паралельно з триваючою диференціацією медико-біологічних дисциплін, як стверджують медики, стала намічатися інтеграція медичних знань. Ще серед лікарів древньої медицини, тобто при появі нових, все більш вузьких спеціальностей, а отже і більш вузьких поглядів на ту чи іншу хворобу, все чіткіше проявляється філософська тенденція – зближення, а часом і злиття різних методів наукового дослідження в медицині в принципово нові, синтетичні комплекси, що дозволяють поглянути на досліджуваний процес одночасно з різних сторін як на цілісне явище. Це явище нині характерно як для клінічного, так і для експериментального дослідження.
У процесі інтенсивної розробки цієї області стали складатися теоретичні поняття і фундаментальні уявлення про матеріальне субстраті хвороб людини.
“Мені здається, капітальний успіх сучасної медицини в тому і полягає, що вона отримала можливість в даний час вся, в усіх головних її сторонах, розроблятися експериментально, – говорив І. П. Павлов, – хоча клініка своїми тисячолітніми працями тонко вловила образи різних хвороб, проте повний аналіз, повне значення механізму хворобливого процесу з початку і до кінця виходить тільки з рук експерименту”.
Роль досвіду, експерименту в медицині хоча й помітно змінюється, але ні в якому разі не зменшується. Філософія медицини і фармації з урахуванням сучасного наукового пізнання людини, її організму і психіки повинна вивчати рух пізнання від експерименту, в його складною і досконалою формою, до теоретичного узагальнення нових наукових фактів.
А це означає, що розробка теорії стає нагальним завданням філософського аналізу. До цих проблем прикута увага всіх філософів медицини і вчених, зайнятих в медичних науках. Кожна з сучасних медичних і медико-біологічних дисциплін вносить свою лепту у побудову теорії медицини. Біохімія, ендокринологія та фармакологія розкривають тонкі механізми процесів життєдіяльності на молекулярному рівні.
У патологоанатомічних дослідженнях закони загальної патології виступають в структурному зображенні. Патологічна фізіологія визначає їх функціональну характеристику.
Мікробіологія і вірусологія є найважливішими джерелами розробок етіологічного та імунологічного аспектів теорії медицини. Генетика розкриває індивідуальні реакції організму і принципи їх внутрішньоклітинного регулювання.
Сучасна медицина і фармація постають як система природничо-наукових і гуманітарних актів, позитивно впливають на здоров’я людей. Але медицина, будучи синтезує наукою і практичною справою, одночасно є і специфічним світоглядом людей. Її світоглядне кредо відповідає певному рівню розумової культури людей епохи, суспільства, в якому вона функціонує. Медики тому мають і власну філософію як якусь систему раціонального критичного осмислення буття здоров’я і хвороби людей. Однак для медицини ще не настав її зоряний час, коли вона буде дійсно творити свою медичну теорію поряд з:
- Фізикою; Хімією; Біологією і т. д.
Тоді вчені-медики, мабуть, впритул зосередяться на вивченні ген і молекул, тому що багато проблем діагностики та лікування можуть успішно вирішуватися тільки на молекулярному рівні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)