Вчення Аристотеля про сутність

Перша з “Категорій” – сутність (oysia). У “Категорія” Аристотель виділяє “перші” сутності, якими є, з його точки зору, окремо існуючі предмети, “як наприклад окрема людина або окрема кінь” (Категорії, 5, 2а) – індивідуальний, одиничний предмет, який ми визначаємо, приєднуючи до нього предикати, що позначають якість, кількість і т. д. Але чи не парадокс перед нами? Адже Аристотель, як і Платон до нього, вважає знанням знання не одиничного, а загального. Аристотель виходить із становища, вводячи поняття “другої сутності” – це пологи і види, т. Е. Загальне, нерозривно пов’язане з одиничним і без нього неможливе. Але категорія сутності виявляється тоді найбільш загальним поняттям, що позначає все самостійно існуючі речі, розчленованим в той же час на пологи і види. І в логічній ієрархії, що відбиває відносини одиничного, особливого і загального, сутність займає як саме вище (все самостійно існуюче є сутність), так і саме нижче (кожне самостійно існуюче є сутність) місце; вона є і вищий рід, і одиничне суще.

Можна думати, що “Категорії” – один з ранніх творів Аристотеля, які стосуються початку його самостійної діяльності в Лікее. Вгадавши тут і по суті висловивши діалектику одиничного, особливого і загального в одиничних речах – “перших сутності”, він потім відступає від цієї точки зору, тлумачачи пологи і види, як “форми” (morphe, idea), т. Е. “Суть буття “, понятійні визначення, внутрішньо властиві окремим предметам. Тому змінюється і визначення сутності. А саме, “формою я називаю, – говорить Аристотель, – суть буття кожної речі і першу сутність” (Мет., VII, 7, 1032b). Але тим самим передбачається тотожність форми і одиничного предмета: суть буття тотожна з одиничної річчю, взятій самою по собі; вони тотожні завжди, коли йдеться про все те, що “отримує позначення не через ставлення до іншого, а як самостійне і первинне” (Мет., VI, 6, 1031b), т. е. про одиничних речах.

Іншими словами, у Аристотеля немає остаточної ясності у визначенні того, що таке сутність. Традиція платонізму, прийнята їм у реформованій формі, спонукає його шукати “суть буття” загалом, в “формі” і “ідеї”. Апеляція до речей як єдино існуючим реальностям тягне його, навпаки, до визнання суті одиничною річчю. Але ж остання – щось складне, складене з матерії і форми, отже, вона не може бути первинною; сутність і суть буття повинні бути простими.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вчення Аристотеля про сутність