Моральне вчення Фіхте

Згідно Фіхте, сутність нашого Я становить діяльність з подолання відсталості природи, її протидії духу. Повне звільнення духу від відсталого початку природи нездійсненно, але рухатися в цьому напрямку можливо.

Нижчою, грубим імпульсом до діяльності Я є прагнення до щастя; але в ньому природа поневолює нас, ми є іграшкою пристрастей, віддаючись почуттю приємного. Розрив з цим примітивним потягом є перший крок до свободи. Як видно звідси, Фіхте явно убачає єство етики в самопреодоленія. Не випадково одне з найвідоміших його творів у галузі етики називається “Аскетизм як додаток до моралі”.

Моральні обов’язки Фіхте поділяє на умовні і безумовні. Обов’язки кожної з цих двох категорій в свою чергу поділяються на загальні (т. Е. Громадські) та приватні. Умовні обов’язки: загальні – самозбереження, утримання від розпусти і надмірної праці, проходження правилам гігієни; приватні – борг обрати собі певне суспільне призначення. Безумовні обов’язки: загальні – заборона насильства над ближніми, борг любити їх, заборона обманювати і зазіхати на чужу власність; приватні – обов’язки нижчих і вищих класів до взаємоповаги, борг підкорятися державі.

У творі “Про призначення вченого” Фіхте підкреслює найвищу моральне і соціальне значення науки. Але воно пов’язане і з боргом вчених самовіддано любити і поширювати істину.



Моральне вчення Фіхте