Вчення про державу

Держава – це одна з найскладніших і найзаплутаніших тим соціальної та політичної філософії, що пов’язано в значній мірі з тим, що вона зачіпала і зачіпає інтереси людей, що знаходяться біля керма влади. Однак не тільки ідеологічна заангажованість і кон’юнктурно сть, але також теоретична багатозначність і духовна багатовимірність роблять тему держави предметом філософської та ідеологічної полеміки. Розглянемо декілька найбільш типових визначень держави.
Цицерон визначає державу як справу, гідну народу, підкреслюючи при цьому, що “народ не будь-яке з’єднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а з’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів”.
Н. Макіавеллі визначає державу як апарат, керуючий підданими, народом, суспільством. Такий державний апарат включає в себе правителя та інших посадових осіб. Таким чином, держава стає тотожним центральної адміністрації.
Т. Гоббс вважав, що “держава є єдина особа, відповідальною за дії якої зробило себе шляхом взаємного договору між собою безліч людей, з тим, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як вважає за необхідне для їх миру і загального захисту “. (Гоббс Т. Левіафан // Соч. В 2 т. Т. 2. М., 1991. С. 133).
“Під державою я весь час на увазі, – писав Дж. Локк – не демократію чи будь-яку іншу форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство…” (Локк Дж. Два трактати про правління // Соч. В 3 т. Т. 3 . М., 1988. С. 338).
Для Гегеля “держава є дійсність моральної ідеї – моральний дух як очевидна, сама собі ясна, субстанціональна воля, яка мислить і знає себе і виконує те, що вона знає і оскільки вона це знає. (…) Держава – це хід Бога у світі; його підставою служить влада розуму, що здійснює себе як волю “(Гегель Г. В. Ф. Філософія права. М., 1990. С. 279, 284).
К. Маркс розглядав державу як частину політичної надбудови, що підноситься над економічним базисом. Держава – це політична воля економічно панівного класу. Воно є орган захисту інтересів правлячих класів. Держава виникає з класовою диференціацією суспільства і зникне з арени політичної історії, коли зникнуть класи. Останньою формою держави буде диктатура пролетаріату, яка, в кінцевому рахунку, призведе до безкласового суспільства.
Вл. Соловйов вважав, що держава є середня громадська сфера між Церквою, з одного боку, і суспільством – з іншого. Держава у своїй діяльності спирається на мораль і право. “Завдання права зовсім не в тому, щоб лежить у злі звернувся в Царство Боже, а тільки в тому, щоб він – до часу не перетворився на пекло” (Соловйов В. С. Виправдання добра // Соч. В 2 т. Т. 1.М., 1988. С. 454).
Детально розроблене вчення про державу дав І. А. Ільїн. “Держава в своєму здоровому здійсненні завжди поєднує в собі риси корпорації з рисами установи, воно будується – і зверху, і знизу – і за принципом владної опіки, і за принципом самоврядування. (…) Це означає також, що політик, організуючий держава, повинен вважатися насамперед з готівковим в даній країні і в дану епоху рівнем народного правосвідомості, визначаючи по ньому то життєве поєднання з установи і корпорації, яке буде найкращим “за даних умов”.
Такими умовами життя є:
1. Територія і її розміри (чим більше ці розміри, тим необхідніше сильна влада і тим важче проводити корпоративний лад).
2. Щільність населення (чим більше вона, тим легше організація країни; чим менше вона, тим необхідніше початок установи).
3. ДЕРЖАВНЕ завдання держави (чим грандіозніше вони, тим меншому числу громадян вони зрозумілі і доступні, тим вище повинен бути рівень правосвідомості, тим важче корпоративний лад).
4. Господарські завдання країни (з примітивним господарством маленької країни може легко впоратися і корпоративну державу).
5. Національний склад країни (чим він однорідніше, тим легше народу самоуправляться).
6. Релігійна приналежність народу (однорідна релігійність мас полегшує управління, різнорідна – ускладнює; велика кількість протидержавних сект – може стати прямою державної небезпекою тощо. Д.).
7. Соціальний склад країни (чим він первісних і простіше, тим легше дається народові солідарність, тим простіше управління).
8. Культурний рівень народу (чим він нижчий, тим необхідніше початок установи).
9. Уклад народного характеру (чим стійкіше і духовно-індивідуалізувати особистий характер у даного народу, тим легше здійснити корпоративний лад; народ індивідуалізований не духовні, а тільки біологічно, і притому безхарактерний – може управлятися тільки властною опікою). (…)
Прийдешньої Росії належить знайти для себе – свою, особливу, оригінальну державну форму, таке поєднання з “установи” і “корпорації”, яке відповідало б російською, національним історичним даними… (Ільїн І. А. Що є держава – корпорація чи установа? / / Наші завдання. Т. 1. М., 1992. С. 87-89).
Б. Н. Чичерін, один з найбільших представників російського лібералізму, був переконаний в тому, що держава – це не тільки юридичний союз, “це – організм духовний”, в якому втілюється свідомість і воля народу як єдиного цілого. А з цього випливає, що держава є не тільки засобом для особистих цілей громадян, для їхнього щастя, воно є не тільки зовнішнє установа, створена для охорони прав та безпеки громадян, але разом з тим є і саме по собі метою, має самостійної цінністю.
Таким чином, огляд різних визначень і трактувань держави дозволяє зробити висновок про те, що вчення про державу і тим більше державне будівництво не можуть бути предметом абстрактних міркувань. Держава, володіючи набором сутнісних ознак, в кожному конкретному випадку унікальне й неповторне: у нього своя власна історія, воно невідривно від життя даного народу, його культури і релігії.
Тим не менш, необхідно вказати на те загальне, що властиво всякому державі. Держава – це орган управління суспільством. Воно виникає історично з розкладанням родової організації суспільства і дифференцированием економічних інтересів людей. Основними ознаками держави прийнято вважати: 1) єдність території, 2) наявність публічної влади, відокремленої від загальної маси народу; 3) стягнення податків для утримання державного апарату і невиробничих сфер суспільства. Держава є орган політики: внутрішньої і зовнішньої. До його основних функцій відносяться: захист територіальної цілісності та забезпечення національної безпеки, підтримання громадського порядку, розробка стратегічних планів розвитку країни і контроль за їх виконанням. Держави відрізняються один від одного за формою залежно від того, як вони влаштовані, як вони керують суспільством і який характер відносин між державою і суспільством. Унітарна і федеративну – це два види державного устрою. Держави відрізняються один від одного формами правління. Монархія, конституційна монархія, президентська республіка, парламентська республіка – найбільш поширені форми правління в сучасному політичному світі. У поняттях тоталітарне, авторитарне, демократичне держава відбивається політичний режим, який встановився в тому чи іншому суспільстві. У сучасній соціальній філософії та політології найбільш оптимальним вважається правова держава. Визначальними ознаками правової держави є: 1) рівність перед законом усіх громадян, незалежно від їх соціального стану, віку, статі, віросповідання і т. Д.; 2) поділ влади (законодавча, виконавча, судова, інформаційна); 3) наявність громадянського суспільства (сфер діяльності і співтовариств людей, вільних від прямого впливу держави).
Як показує історія, час існування держав не збігається з часом існування народів і націй. Це означає, що відносини між державою і суспільством носять складний, суперечливий і часом драматичний характер. Введення поняття часу стосовно до соціуму залучає нас в область філософії історії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вчення про державу