Вільям Шекспір – Література доби Відродження – ВІДРОДЖЕННЯ – Хрестоматія

Про життя геніального англійського поета і драматурга доби Відродження залишилося дуже мало відомостей. Здебільшого вчені спираються на доволі нечисленні документи (записи в церковних книгах, списки учасників вистав, грошові розписки, листи сучасників); на спогади і перекази.

Достеменно відомо, що народився Вільям Шекспір у невеличкому місті Стретфорд-на-Ейвоні у 1564 році.

Точна дата народження невідома, тому дослідники послуговуються знайденим у церковній книзі записом про те, що хлопчика охрестили 26 квітня. Виходячи з того, що в ті часи обряд хрещення відбувався зазвичай на третій день народження дитини, припускають, що саме 23 квітня є датою народження видатного англійського драматурга.

Його батько, Джон Шекспір, був сином фермера. Щоби бути фінансово незалежним, Джон подався на роботу до міста, де зумів розбагатіти, очевидно, на чинбарстві1 та торгівлі вовною. Ставши власником двох будинків у Стретфорді, Джон одружився з дочкою сільського джентльмена (тобто дворянина).

У сім’ї Шекспірів народилося восьмеро дітей: чотири сини та чотири доньки. Проте дві перші дівчинки померли в ранньому дитинстві, як вважають, під час жахливої епідемії чуми, тому найстаршою дитиною став син Вільям, який усе життя опікувався батьками та молодшими Шекспірами.

Джон Шекспір був поважною особою у Стретфорді: його обирали членом міської ради, а коли Вільямові виповнилося 4 роки, батько став мером. Вважають, що Джон віддав сина до місцевої граматичної школи, яка була однією з кращих в Англії. Також відомо, що з 16 років Вільяму довелося працювати, оскільки справи батька у 1580-х роках різко погіршилися.

У вісімнадцятирічному віці Вільям Шекспір одружився з Енн Хотевей, донькою заможного селянина. А коли Вільяму виповнилося 23, він залишив родину та трьох своїх дітей і вирушив до Лондона, столиці Англії.

Дослідники біографії Шекспіра вважають, що в Лондон він прибув у 1587 році як актор у складі театральної трупи, яка гастролювала в його рідному Стретфорді.

ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ТЕАТР В АНГЛІЇ

Одним із найпоширеніших видів театральних дійств дошекспірівської середньовічної Англії була постановка епізодів із Біблії під час релігійних свят. Ці інсценізації зі Святого Письма дали поштовх для розвитку англійського театру. Мандрівні актори, переїжджаючи від міста до міста, показували вистави, серед яких були мораліте – доволі нудні п’єси повчального змісту, і фарси – п’єси, у яких було багато грубих жартів та клоунади.

Для простої публіки вистави показували на майданчиках, оточених по колу земляним насипом, та у внутрішніх дворах заїздів. Для обраних глядачів – у палацах вельмож або короля. Стаціонарних театрів не було.

У XVI столітті актори мали сумнівну репутацію – учасники театральних труп, які вели мандрівний спосіб життя, зазнавали утисків, їх могли засудити як волоцюг, піддати тортурам і навіть стратити. Проте з 1570-х років ситуація змінюється, а особливо після того, як королева Єлизавета (1533-1603) взяла деякі театральні трупи під своє заступництво.

На той момент, коли до столиці приїхав Шекспір, Англія доби Відродження переживала піднесення. За роки правління улюблениці народу королеви Єлизавети Англія з економічно відсталої перетворилася на одну з наймогутніших країн Європи. У Лондоні почали з’являтися загальнодоступні театри, вистави яких залюбки відвідувала і сама англійська королева.

Перший стаціонарний театр з’явився у 1576 році. Він (та інші, збудовані пізніше) був подібний до заїзду, не мав даху й так і називався – “Театр”. Його власником був колишній тесля, а потім актор, Джеймс Бірбедж.

У “Театрі”, як і всюди, майже не використовували декорацій, місце дії позначали написами на табличках, але велику увагу приділяли костюмам. До складу трупи входило 8-15 акторів; усі ролі виконували чоловіки.

Молодий Шекспір у Лондоні

Професія актора стала доволі прибутковою, і це, можливо, було визначальним чинником у виборі Шекспіром роду своєї діяльності. Адже він повинен був дбати про велику родину, залишену в Стретфор – ді. Відомо, що з 1590 року Шекспір працював у різних лондонських театрах (зокрема й у королівській трупі) і вже на початку 90-х років став відомим драматургом.

Для тогочасного англійського театру було нормою кожні два тижні показувати нову постановку. Через це театральні трупи постійно відчували нестачу п’єс. Акторам, аби якось поновити репертуар, часто доводилося спішно переробляти тексти вже відомих творів. Зрозуміло, що за цих обставин хороший драматург був для театру справжнім подарунком долі. Найімовірніше, й акторові Шекспіру для оновлення театрального репертуару доводилося пристосовувати до постановки твори інших авторів.

Шекспір запозичував сюжети з історичних хронік, італійських новел та з творчої спадщини інших драматургів. У той час п’єси не вважалися літературними творами. Поняття “авторське право” було умовним, а рукопис п’єси ставав власністю театру, але не драматурга.

Шекспір і трупа Бербеджа

Із 1594 року ім’я Шекспіра фігурує у складі найкращої трупи Джеймса Бербеджа, власника “Театру”. Вільям усе рідше бере участь у виставах, оскільки головним його завданням було писати для театру. Адже його твори мали величезний успіх у публіки.

Тексти шекспірівських драм користувалися попитом у читачів, але їх друкували в піратських виданнях без зазначення автора. Щоправда, сам Шекспір байдуже поставився до публікації своїх текстів. Тому, наприклад, у виданні хроніки “Річард II” було допущено 69 помилок. Пізніше видавець 12 із них виправив, припустившись 120 нових.

У 1599 році трупа Бербеджа будує нове приміщення для вистав, яке пізніше назвали “Глобусом” (точніший переклад – земна куля). Цей відкритий театр уміщував до 3 тисяч глядачів. Трупа обрала своїм гаслом вислів “Весь світ – театр”, а на її прапорі був зображений Геркулес (римська назва Геракла), який тримає на плечах земну кулю.

Щоб покрити витрати на будівництво приміщення, у 1600 р. було продано видавництву 4 п’єси Шекспіра. Усі вони друкуються під його іменем. У цей час популярний драматург Шекспір купує у Стретфорді нерухомість і стає землевласником.

У 1612 році Шекспір залишає трупу Бербеджа, в якій пропрацював понад 20 років. Він буває в Лондоні, зустрічається із друзями-акторами, але живе в Стретфорді господарськими клопотами.

У 1615 році Вільям Шекспір нарешті почав працювати над упорядкуванням текстів своїх творів, але в березні 1616 року захворів. Незадовго до смерті він уклав заповіт і 23 квітня помер.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що вам відомо про життя та творчість геніального англійського драматурга Вільяма Шекспіра? Складіть у зошиті хронологічну таблицю біографії Шекспіра.

2. Розкажіть про розвиток театру в дошекспірівській Англії. Що є спільного в історії розвитку античного та середньовічного театрів? Доведіть, що релігійна обрядовість мала важливе значення у формуванні драматичного мистецтва.

3. Порівняйте будову театрів доби античності та Відродження (сторінки 81 і 223).

4. Що є спільного та відмінного у складі труп давньогрецького та англійського театру другої половини XVI століття? Яким було ставлення до акторів у Стародавній Греції та Англії? .

5. Поясніть, що стало причиною розквіту драматичного мистецтва в Англії часів правління королеви Єлизавети.

6. Чому драматургів особливо цінували в англійських театрах XVI століття? Чиєю власністю вважалися Написані ними п’єси?

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. СОНЕТИ ШЕКСПІРА

Час створення сонетів Шекспіра дослідники відносять до 1592-1598 рр. Однак із друку 154 шекспірівські сонети вийшли лише в 1609 році.

Сонет як жанр утвердився в англійській літературі в середині XVI ст.. під впливом італійської поезії, зокрема сонетів Франческо Петрарки. Проте форма англійського сонета відрізнялася від форми італійського. Англійський сонет поділявся на три катрени й один дистих (двовірш).

Закладена ще Петраркою ідеалізація образів та почуттів визначала зміст англійських сонетів. Усі англійські сонети повністю вкладалися в традиції петраркізму, їх писали вишуканою, піднесено-урочистою мовою.

Створюючи сонети для вузького кола друзів,. Шекспір відмовився від ідеалізованого зображення переживань ліричного героя. Поет писав вірші емоційно й надзвичайно відверто. Шекспірові вдалося зламати моду звертатися до античних мотивів і використовувати екзотичні імена. Також вишукана і піднесено-урочиста мова замінена живою розмовною говіркою.

Центральними образами сонетів Шекспіра є ліричний герой, його молодий друг і кохана, яку прийнято називати “смаглявою леді”. Сонети переважно присвячені темам дружби, кохання, ревнощів та пошуку сенсу буття. Душевні переживання ліричного героя – пристрасні й зворушливі – є реакцією на живу дійсність, а не на умовну ідею чи уявний образ. У його почуттях і думках віддзеркалився світогляд людини доби Ренесансу, для якої кохання й дружба стали визначальними життєвими цінностями.

У збірці сонетів можна простежити наскрізний сюжет. Перші сонети присвячені дружбі ліричного героя та його молодого друга, якого зображено носієм найкращих рис. У наступних сонетах з’являється тема суперництва між ними за кохану героя та мотив розчарування в дружбі. Віроломство друга та зрада коханої пробуджують роздуми про недосконалість людського світу. Ця думка найглибше розкрита у славнозвісному сонеті 66.

Наступним етапом душевного становлення героя збірки стає розуміння, що світ набагато складніший, ніж здавалося, тому не варто його ідеалізувати. На зміну розчаруванню приходять нові мотиви – незважаючи на палке кохання, герой переступає через ревнощі (сонет 116), і дружба відновлюється.

Завершують збірку сонети, присвячені почуттю героя до смаглявої леді, у яких він повністю подолав ідеалізоване бачення своєї коханої (про що йдеться у сонетах 130 і 143), однак усе одно продовжує кохати.

СОНЕТ 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до од чаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості – ганебний суд,

І злу – добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов твоя.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

SONNET 66

Tired with all these for restful death I cry,

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimmed in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honour shamefully misplaced,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgraced,

And strength by limping sway disabled

And art made tongue-tied by authority,

And folly (doctor-like) controlling skill,

And simple truth miscalled simplicity,

And captive good attending captain ill.

Tired with all these, from these would I be gone,

Save that to die, I leave my love alone

СОНЕТ 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов – над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це – зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов – не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі –

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня – я вірші не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

SONNET 116

Let me not to the marriage of true minds

Admit impediments, love is not love

Which alters when it alteration finds,

Or bends with the remover to remove.

О no, it is an ever-fixed mark

That looks on tempests and is never shaken;

It is the star to every wand’ring bark,

Whose worth’s unknown, although his height be taken.

Love’s not Time’s fool, though rosy lips and cheeks

Within his bending sickle’s compass come,

Love alters not with his brief hours and weeks,

But bears it out even to the edge of doom:

If this be error and upon me proved,

О never writ, nor no man ever loved.

СОНЕТ 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої цілком земні.

І все ж вона найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

SONNET 130

Му mistress’ eyes are nothing like the sun,

Coral is far more red, than her lips red,

If snow be white, why then her breasts are dun:

If hairs be wires, black wires grow on her head:

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks,

And in some perfumes is there more delight,

Than in the breath that from my mistress reeks.

СОНЕТ 143

Буває іноді, щоб упіймати

Шкідливу курку там або курча,

Дитину опуска додолу мати

І тільки й думає про втікача.

Дитя волає, щоб вернулась мати,

Вмивається невтішними слізьми.

Дихнути ж мамі не дає пернате,

– Під самим носом тріпає крильми.

Так мчиш і ти за мрією в погоні,

Надіючись впіймать її колись.

Я ж простягаю, мов дитя, долоні:

Не покидай, кохана, повернись!

Хай воля вволиться твоя, – волаю, –

Лиш не давай загинути з одчаю.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

SONNET 143

Lo as a careful huswife runs to catch,

One of her feathered creatures broke away,

Sets down her babe and makes all swift dispatch

In pursuit of the thing she would have stay:

Whilst her neglected child holds her in chase,

Cries to catch her whose busy care is bent,

To follow that which flies before her face:

Not prizing her poor infant’s discontent;

So run’st thou after that which flies from thee,

Whilst I thy babe chase thee afar behind,

But if thou catch thy hope turn back to me:

And play the mother’s part, kiss me, be kind.

So will I pray that thou mayst have thy Will,

If thou turn back and my loud crying still.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з творами

1. Розкажіть, що вам відомо про життя Вільяма Шекспіра.

2. У чому полягає новаторство поезії Вільяма Шекспіра?

3. Яким є наскрізний сюжет циклу сонетів Шекспіра?

Працюємо з текстами творів

4. Які почуття переважають у сонеті 66?

5. Що, на думку ліричного героя, є причиною відсутності гармонії у світі? Які вади засуджуються у творі?

6. Яке почуття дає герою душевні сили? Поміркуйте, яка головна думка сонета.

7. Назвіть приклади антитези в сонеті 66. Яку думку підкреслює антитеза у вірші?

8. У чому полягає жертовність і душевне благородство ліричного героя в сонеті 116? Якою зображується любов у цьому сонеті?

9. Назвіть приклади метафор і спробуйте пояснити їхній зміст.

10. Доведіть, що в сонеті 130 ліричний герой не ідеалізує свою кохану. Як портрет коханої з сонета Шекспіра протиставляється портретам жінок із поезій попередників Шекспіра?

11. Доведіть, що Шекспір не обожнює кохання, а зображує його як земне почуття.

12. Як ви розумієте останні два рядки сонета 130?

13. Як за допомогою звичайної побутової сцени поет у сонеті 143 зображує негаразди в любовних стосунках?

14. Поясніть зміст антитези курка-дитина. Що в сонеті символізують ці образи?

15. У сучасній літературі символом мрії є недосяжний синій птах. Поміркуйте, чому автор у сонеті 143 використав приземлений образ курки.

16. Доведіть, що ліричний герой не ідеалізує ні свою кохану, ні їхні стосунки.

17. Доведіть, що поезія В. Шекспіра є прикладом Ренесансного мистецтва.

Застосовуємо теоретичні поняття

18. На прикладі сонетів Шекспіра доведіть, що він розвинув традиції петраркізму.

19. Доведіть, що вірші Вільяма Шекспіра належать до сонетів.

20. Проаналізуйте особливості англійського сонета.

Пов’язуємо новий матеріал з вивченим раніше

21. Порівняйте англійський та італійський сонети.

22. Згадайте, що в літературознавстві називають оригіналом і перекладом.

23. Порівняйте оригінал і переклад сонетів Вільяма Шекспіра. До яких змін вдався перекладач? Зробіть висновок про близькість оригіналу і перекладу.

Виконуємо творчі завдання

24. Спробуйте зробити свій переклад одного з вивчених сонетів.

25. Порівняйте свій варіант перекладу з перекладом відомого українського перекладача Дмитра Паламарчука.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. ШЕКСПІР ТА ЙОГО П’ЄСИ

На відміну від Петрарки, Шекспір байдуже ставився до літературної слави – у період театральної діяльності він не проконтролював видання своїх п’єс, а в останні роки життя не впорядкував творчу спадщину. Після нього залишилося 37 п’єс, дві поеми, 154 сонети.

Шекспір розпочав свою творчість популярним тоді жанром оронців. Основною темою його історичних драм є феодальні міжусобиці. У своїх творах Шекспір не намагається повчати, як було прийнято у тодішній драматургії, а робить спробу показати суперечливість внутрішнього світу людини, а особливо людини, наділеної владою.

Творчість Вільяма Шекспіра багатопланова, у ній представлені не лише криваві образи монархів і феодалів. Як митець доби Відродження, Шекспір не міг оминути у своїх п’єсах тему кохання. Ця тема звучить як у його комедіях, так і трагедіях. Досі надзвичайно популярною залишається написана в 1595 році трагедія “Ромеo і Джульєтта”, коротка історія кохання юних жителів італійського міста Вербна.

У цьому творі драматург використав класичний сюжет про закоханих, яким перешкоджають обставини. Невблаганна доля постає у вигляді ворожнечі між родами Монтеккі і Капулітті, до яких належали Ромео і Джульєтта. Автор намагається донести до глядача думку, що жодні перепони не можуть стати на шляху сильного почуття. У ході дії ми починаємо розуміти, що Монтеккі і Капулетті ворогують уже не між собою, а зі своїми дітьми – Ромео і Джульєттою. Таким чином, ворожнеча і мстивість як спадщина похмурого Середньовіччя протиставляються коханню, світлому здобутку доби Відродження.

Головні герої твору намагаються захистити своє почуття від брутального втручання сторонніх і гинуть. Але кохання юних оронців перемагає вікову ворожнечу двох родів, які над тілами своїх дітей миряться.

Кохання Ромео і Джульєтта далеке від ідеалізації, воно не схоже на надумане кохання середньовічних рицарів до Прекрасної Дами, образ якої був слабо пов’язаний із реальним земним життям. Джульєтта наївна, безпосередня і щира, у проявах свого почуття вона може бути і смішною, і зворушливою. Ромео, який уже мав досвід у сердечних переживаннях, захоплюється цією дівчинкою, схиляється перед силою її кохання, жертовністю і мужністю. Він перероджується під впливом своєї пристрасті до трепетної Джульєтта.

І дівчину, і юнака ми вже не сприймаємо як представників двох родин, вони стають уособленням чистого й вірного кохання, здатного і після їхньої смерті позитивно впливати на життя інших людей. Образи Ромео і Джульєтта в літературі є вічними образами закоханих, здатних іти до кінця заради утвердження свого права любити

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
(скорочено)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ескал, князь Веронський.

Паріс, молодий дворянин, родич князя.

Монтеккі та Капулетті – глави двох ворогуючих родин.

Ромео, син Монтеккі.

Меркуціо, родич князя і друг Ромео.

Бенвдліо, небіж Монтеккі і друг Ромео.

Тібальт, небіж синьйори Капулетті.

Брат Лоренцо, чернець-францисканець.

Брат Джованні, чернець того ж ордену.

Балтазар, слуга Ромео.

Аптекар.

Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі.

Синьйора Капулетті, дружина Капулетті.

Джульєтта, дочка Капулетті.

Мамка Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа, музиканти, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні, початок п’ятої дії – в Мантуї.

ПРОЛОГ

Входить Хор1.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’ях тих,-

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра.

Виходить.

1 Біографи вважають, що роль хору виконував сам Шекспір, який був не дуже майстерним актором, щоб йому могли доручити складнішу роль.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан.

Входять Самсон та Грегорі, слуги Капулетті, з мечами і щитами.

Самсон.

Грегорі, даю слово, ми не допустимо, щоб нас паскудили т; бруднили.

Грегорі.

Авжеж, бо ми ж таки не вуглярі.

Самсон.

Я хочу сказати: як розлютуєшся, то й хапайся відразу за меч.

Грегорі.

Поки там що, гляди, щоб не злетіла, бува, голова з плеч.

Самсон.

Я рубону швидко, як хто мене зачепить. Кожен пес із дому Монтеккі мене дратує.

Грегорі.

Адже ж сваряться наші господарі, а ми – тільки їхні слуги.

Самсон.

Дарма. Я буду справжній тиран!

Грегорі.

Сюди йдуть двоє з дому Монтеккі.

Входять Абрам та Балтазар, двоє слуг Монтеккі.

Самсон.

Зброя моя наголо. Починай сварку, а я підтримаю тебе ззаду.

Грегорі.

Я гляну люто, йдучи повз них; нехай приймають це, як собі хочуть.

Самсон.

Ні, як посміють! Я наставлю їм дулю. Ганьба їм буде, як такі стерплять.

Абрам.

Це ви нам наставили дулю, синьйоре?

Самсон.

Я просто наставив дулю, синьйоре.

Грегорі.

Ви напрошуєтесь на сварку, синьйоре?

Абрам.

На сварку, синьйоре? Ні, синьйоре.

Самсон.

Якщо ви бажаєте, синьйоре, я до ваших послуг. Я служу хазяїнові не гіршому, ніж ваш.

Абрам.

Та вже ж не кращому.

Грегорі.

(до Самсона, побачивши вдалині Тібальта) Скажи – кращому: сюди йде небіж господині.

Самсон.

Авжеж кращому, синьйоре.

Абрам.

Ви бреше

Те.

Самсон. Виймайте мечі, якщо ви мужчини. Грегорі, а покажи-но їх твій знаменитий удар.

Б’ються. Входить Бенволіо.

Бенволіо. Схаменіться, дурні! Мечі сховайте в піхви. Ви самі не тямите,. що робите. (Вибиває мечі в них із рук)

Входить Тібальт.

Тібальт.

Що! Б’єшся ти серед негідних слуг?

Бенволіо, поглянь. Ось смерть твоя.

Бенволіо.

Я їх мирив. Сховай меча у піхви

Або рубай, щоб їх розборонити.

Тібальт.

Меч у руках, а мир на язиці?!

Ненавиджу це слово я, мов пекло,

Як всіх Монтеккі, як тебе самого.

Обороняйся ж, боягузе! (Б’ються)

Входять декілька прибічників обох родин і втручаються в сутичку;
Згодом вбігають кілька городян із киями.

1-й городянин.

Гей, алебард, київ! Мерщій! Лупцюй їх!

Городяни.

Смерть Капулетті! Бий їх! Смерть Монтеккі!

Входить Капулетті В халаті, за ним Синьйора Капулетті.

Капулетті.

Що тут за гамір? Де мій довгий меч?

Синьйора Капулетті.

Ні, костур, костур! Нащо вам той меч?

Капулетті.

Меча, кажу! Іде Монтеккі,

Мені на глум махає він мечем.

Входять Монтеккі Й Синьйора Монтеккі.

Монтеккі.

Ти, підлий Капулетті!

(До дружини) Не тримай.

Синьйора Монтеккі. До ворога не підпущу й на крок.

(Входить князь з почтом)

Князь.

Бунтівники ви! Вороги спокою!

Мечі плямуєте ви кров’ю ближніх.

Додолу кидайте криваву зброю

І слухайте, що скаже в гніві князь ваш, –

Інакше ждуть на вас страшні тортури.

Утретє вже за слово легковажне

Ти, Капулетті, й запальний Монтеккі,

Тривожите ви чварами все місто!

Коли ще раз стривожите Верону

За спокій ви заплатите життям.

На цей раз – хай розійдеться весь натовп –

Ви, Капулетті, йдіть слідом за мною…

А вас, Монтеккі, жду я по обіді

В тім замку, де ми чиним здавна суд.

Щоб нашу волю вислухать надалі.

Під страхом смерті всім велю – розходьтесь.

Виходять усі, крім Монтеккі, синьйори Монтеккі Та Бенволіо.

Монтеккі.

Хто знов підняв цю стародавню чвару?

Скажіть, небоже, ви були при цьому?

Бенволіо.

Тут слуги ваші й ваших ворогів

Зчепилися, коли я підійшов.

Я вихопив меча – рознять хотів їх.

Враз налетів на нас Тібальт завзятий

З оголеним мечем. Я став до бою.

Зібравсь народ. Зчинився бій, та князь

З’явився тут і сварку припинив.

Синьйора Монтеккі Хто бачив сина?

Де ж Ромео мій?

Як рада я, що він не встряв у бій.

Бенволіо.

Ще до пори, коли ранкове сонце

У сходу золоте вікно зорить,

Пройтись я вийшов, щоб розвіять тугу.

І раптом бачу в гаї сикомбрів1,

Що розрослись за мурами на захід,

Ваш син гуляє у годину ранню.

Його догнать хотів я. Він помітив

Мене і зник в гущавині лісній.

Монтеккі

Не раз його там бачать рано-вранці.

Росу блискучу множить він сльозами,

До хмар небесних хмари додає

Зітхань глибоких… А коли на сході

Встає над обрієм веселе сонце

І починає піднімать заслону

Аврориного ложа, раз у раз

Мій син сумний тікає від проміння

І замикається в своїх покоях;

Фіранками вигонить денне світло.

І штучно створює цим темну ніч.

Похмурий, чорний сум біду віщує,

Як щось його завчасно не врятує.

Бенволіо

Скажіть, в чім річ, мій благородний дядьку?

Монтеккі

Не знаю: я цього не чув від нього.

Бенволіо

Чи ви хоч намагались розпитати?

Монтеккі

Не тільки я, але й найкращі друзі.

Та в почуттях він сам собі порадник,

А чи хороший, не скажу цього.

Він мовчазний і потайний безмірно.

Входить Ромео.

Бенволіо

Ось він іде. Прошу вас, відійдіть.

Я розпитаю, все з’ясую вмить.

Монтеккі

Так, розпитай! Ти зробиш добре діло…

Ходім, синьйоро. Ти ж розпитуй сміло.

Монтеккі й синьйора Монтеккі виходять.

Бенволіо

Що ж, доброго вам ранку!

Ромео

Рано ще?

Бенволіо

На вежі вибило всього лиш дев’ять.

Ромео

Як довго тягнуться години смутку!

Чи то не батько мій пішов звідсіль?

Бенволіо

Так, він. Але скажи мені, що саме

Розтягує години для Ромео?

Невже любов?

Ромео

Любов. Лиш безнадійна.

Бенволіо

На жаль, кохання чарівне на вигляд,

Насправді ж – деспотичне і жорстоке.

Ромео

На жаль, сліпе кохання манівцями

Веде примхливо і керує нами.

Де ми обідаємо?.. Що тут сталось?..

Хоча не говори: я чув усе.

Страшна ненависть, та любов страшніша

Любов – це дим, що в’ється від зітхання;

В очах коханців – це вогонь бажання.

Коли ж закохані в тривозі, в горі:-

Сльозами можуть затопити й море.

Безумство мудре ось що є любов.

Воно отруює й зціляє кров.

Прощай, кузене! (Йде)

Бенволіо

Стій! І я з тобою.

Не розлучайсь так холодно зі мною.

Ромео

Я загубив себе… Мене немає…

Це не Ромео, ні, він десь блукає…

Бенволіо

Отож скажи мені, кого ти любиш?

Ромео

Це означає – хворого питати

Про заповіт, що може оживляти

Вмирущого… Кохаю жінку я.

Байдужа їй облога красномовна.

Її не взяти штурмом почуттів,

Ні поглядом закоханим без слів,

Ні золотом, що спокуша й святих,

Вона багата пишною красою…

Аж надто мудра, надто чарівна,

Всіх райських благ доступиться вона.

Клялась вона нікого не кохати,

Я ж – мертвий, хоч живу, щоб це казати.

Бенволіо

Послухай-но, не думай більш про неї.

Ромео

Навчи мене, як розучитись думать.

Бенволіо

Очам своїм дай волю: помилуйся

На інших ти красунь.

Ромео

Найкращий засіб

Ще раз підкреслити її принади.

О, покажи красуню щонайкращу,-

Дивившись на красу її, збагну:

Звабливість милої найвища в світі.

Хоч як навчай, цього я не забуду.

Бенволіо

Стривай. Науку спробую купити.

Я все зроблю, аби свій борг сплатити. (Виходять)

СЦЕНА 2

Вулиця. Входять Капулетті, Паріс і слуга.

Паріс

Синьйоре мій,

Яку ж мені ви відповідь дасте?

Капулетті

Я повторю вам те, що ви вже чули:

Не знає світу донечка моя –

Ще й чотирнадцяти нема їй літ.

Нехай в красі ще двоє літ зів’яне,

І стане на порі дитя кохане.

Паріс

Я матерів щасливих знав молодших…

Капулетті

Тому вони і в’януть надто рано!

Дітей моїх поглинула могила,

Її одну лиш небо зберегло.

Ви серце дівчини скоріть, Парісе,

Це все, що треба нам, щоб ми зійшлися.

Чого вона собі, я їй бажаю –

І радо вас обох благословляю.

Сьогодні свято у моєму домі;

Зберуться рідні, друзі і знайомі,

Всі ті, кого люблю я і шаную.

Бажаним гостем бути вас прошу я.

Капулетті й Паріс виходять.

Входять Бенволіо й Ромео. […]

Бенволіо

На святі цім родиннім в Капулетті

Й твоя кохана Розаліна буде

Між чарівних красунь. Ходімо й ми.

Побачиш сам; хай око безстороннє

Зрівня її з красунями Верони,

І лебідь твій обернеться в ворону…

Ромео

Покіль існує світ, як не крути,

Під сонцем кращої не вгледиш ти!

Бенволіо

Бо з нею поруч інша не стояла,

В твоїх очах вона сама сіяла.

Ромео

Ходім, та не на інших задивлятись,-

Коханою я буду милуватись! (Виходять)

СЦЕНА З

Кімната в домі Капулетті. Входять синьйора Капулетті й мамка.

Синьйора Капулетті

Поклич до мене доню. Де вона?

Мамка

Клянусь, що я вже кликала її.

Ягняточко моє! Моя пташинко!

Куди поділася вона? Джульєтто!

Входить Джульєтта.

Джульєтта

Що сталось? Хто це кличе?

Мамка

Ваша мати.

Джульєтта

Я тут. Чого бажаєте, синьйоро?

Синьйора Капулетті

Скажи мені, Джульєтто,

Чи маєш ти бажання стать до шлюбу?

Джульєтта

Про честь таку я ще й не мрію, мамо.

Синьйора Капулетті

То час уже подумати про шлюб.

У нас в Вероні є шляхетні дами,

Молодші ще за тебе, а вже мами.

Та я й сама давно в твої літа

Була вже матір’ю. Отож, коротше,

Паріс шляхетний сватає тебе.

Мамка

Ох, панночко! Який то молодик!

Такого в цілім світі не знайти…

Ну й кавалер! Як лялька з воску лита.

Синьйора Капулетті

Що скажеш ти? Чи він тобі до серця?

На святі нині буде він у нас.

Читай в лиці Паріса, як у книзі,

Принади, писані пером краси;

Всі риси ти уважно роздивись –

В них ум і чарівна краса злились.

Як дивишся ти на його любов?

Джульєтта

Я подивлюсь, чи погляд гріє кров…

Дивитися дозволю я очам

Лиш доти, доки бажано це вам.

Входить слуга.

Слуга.

Синьйоро, гості прибули, вечеря на столі; на вас чекають, синьйорину шукають, мамку в буфетній проклинають, і все шкереберть іде. Я мушу бігти туди прислуговувати. Благаю вас, будьте ласкаві, з’явіться негайно.

Синьйора Капулетті

Уже йдемо! Джульєтто, граф чекає. (Виходять)

СЦЕНА 4

Вулиця. Входять Ромео, Меркуціо, Бенволіо, з п’ятьма чи шістьма іншими масками, слуги зі смолоскипами.

Ромео

Чи скажеш для пояснення промову,

Чи, може, так, без виправдання ввійдем?

Бенволіо

Ні, пишномовність нині вже не в моді.

Нехай нас міряють вони, як хочуть,

Ми ж зміряєм підлогу їхню в танці Та й підемо.

Ромео

Не можу я скакати.

Дай смолоскип! Якщо в душі моїй

Печаль і морок, я нестиму світло.

Меркуціо

Ні, любий мій, ти мусиш танцювати.

Ромео

О ні! Даруй!.. Ви в бальних черевиках

І на легкій підошві; а у мене

Нудьга лежить на серці й, мов свинець.

Додолу гне: я рухатись не можу.

Меркуціо

Якщо до тебе так любов жорстока,

Жорстокий будь і ти до неї сам.

Коли її, якщо вона колюча,

Додолу гни, й здолаєш ти любов.

А дайте-но футляр лице прикрити.

(Одягає маску)

На маску – маску! Байдуже мені,

Що здамся я потворним і бридким!

Хай машкара за мене червоніє.

Бенволіо

Постукаймо, зайдімо – і відразу

Роботу дати мусимо ногам.

Ромео

…Мені передчуття тривожить душу,

Немов якась погроза наді мною

В сузір’ях висить, і моя судьба

В цю ніч чудову, на розкішнім святі,

Почне негадано свій грізний хід –

Життя моє нікчемне обірве,

Яке ще в грудях жевріє, пославши.

Мені страшну і передчасну смерть.

Та той, хто править кораблем моїм,

Хай підніма вітрила! Ну, ходім! (Виходять)

СЦЕНА 5

Зала в домі Капулетгі. Музиканти чекають. Входять Капулетті, синьйора
Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками.

Капулетті

…Вітаю щиро вас, мої синьйори.

Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

Ромео

(до свого слуги)

Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую…

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт

Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись,-

Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті

Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

Не стерпить він! О Боже мій! Ну й ну!

Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

Він козиритися надумав! Гляньте!

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння! (Виходить)

Ромео

(переодягнений в монаха до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий2.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає –

3 молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм…

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим…

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)3

Твої уста очистили мій гріх…

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх. (Знову цілує її)

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш.

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Джульєтта виходить.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь – кінчається забава.

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Тіберіо старого спадкоємець. (Бенволіо виходить)

Джульєтта

А той, що саме із дверей виходить?

Мамка

А той, здається, молодий Петруччо. (Меркуціо виходить)

Джульєтта

А той, за ним, що танцювати не хотів? (Ромео виходить.)

Довідайся.

Мамка йде до гостей, що розходяться.

Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну –

Ляжу в домовину!

Мамка повертається.

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я! (Виходять)

[1] Сикомбр – рослина з родини фікусів.

2 Ромео, переодягнений монахом, порівнює Джульєтту зі святинею, а цілування святих речей звільняє віруючого від гріха.

3 За часів Шекспіра поцілувати в товаристві незнайому даму з її згоди не вважалося порушенням етикету.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

1. На які дві групи можна розділити персонажів трагедії “Ромео і Джульєтта”? Схарактеризуйте стосунки між двома веронськими родинами.

2. Які безглузді вчинки слуг спровокували новий вибух ворожнечі між родинами Монтеккі та Капулетті? Яка роль у ганебній бійці слуг належить Бенволіо і Тібальтовії Як цей випадок характеризує двох молодих дворян?

3. Як князь Веронський ставиться до чвар між Монтеккі та Капулетті?

4. Що непокоїть батьків Ромео в поведінці сина? Знайдіть у тексті (сцена 1) і прочитайте розповідь Монтеккі про глибокий сум Ромео, його намагання усамітнитись і уникнути сонячного світла.

5. Як Ромео пояснює Бенволіо свою дивну поведінку? Прочитайте, як характеризує закоханий юнак Розаліну. Спробуйте уявити, які риси повинні бути притаманні красуні Розаліні.

6. Як ви гадаєте, чому автор під час діалогу друзів про кохання вводить запитання Ромео про обід? Як характеризує ця деталь почуття Ромео до Розаліни?

7. Хто такий Паріс і про що він розмовляв із сеньйором Капулетті? Чим Капулетті пояснює свою надзвичайну любов до доньки?

8. Які настанови мати дала Джульєтті перед святом? Чи виконала їх дівчина?

9. Що відчуває Ромео на порозі будинку Капулетті? Зачитайте його слова (фінал сцени 4). Поясніть, з якою метою драматург вводить цей епізод.

10. Які поради дав Бенволіо своєму другу, щоб загасити кохання до Розаліни?

11. Чи допомогли Ромео поради Бенволіо? Знайдіть у тексті твору (дія І сцена 5) монолог Ромео, враженого красою Джульетти.

12. Як через образи голубки, галки, лебедя, ворони передається ставлення Ромео до Джульетти та зміна його почуттів до Розаліни?

13. Доведіть, що цей монолог Ромео написаний у формі англійського сонета (див. Теорія літератури. Сонет). Складіть схему римування цього фрагменту.

14. Як відреагував Тібальт на появу у святковій залі Ромео? До чого закликає

15. сеньйор Капулетті свого небожа і як він відгукується про Ромео Монтеккі? Про що свідчить ставлення Капулетті до юнака?

16. Знайдіть у тексті і прочитайте за ролями сцену знайомства Ромео і Джульєтти (дія І сцена 5). Як у цьому епізоді юнак через образи ченця і святині демонструє і винахідливість закоханого і трепетне ставлення до дівчини?

17. Доведіть, що закохані усвідомлюють несумісність своїх почуттів із родовою ворожнечею Монтеккі й Капулетті.

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор

Кохання давнє впало, смертю зжерте,

Натомість юний пломінь запалав;

Ладен за першу він любов померти,

Та над усе Джульєтгу покохав.

Ромео любить, ця любов взаємна,

Та певності в собі він не знайде!

Він ворога блага, вона ж таємно

Принаду з вудки згубної краде.

Як ворог давній, він ввійти не сміє

З вітанням ніжним до коханки в дім.

Не має також жодної надії

Й вона на те. щоб бачитися з ним.

Час їх з’єднає, сили дасть кохання,

Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.

(Виходить)

СЦЕНА 1

Верона. Фруктовий сад Капулетті. Входить Ромео.

Ромео

У тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта – ясне сонце!

Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти – його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!..

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить…

Ну що ж; Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім… Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють –

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж – на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко – ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки…

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила…

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’я, зречися батька; .

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео (вбік)

Послухать – чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’я!

Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний…

О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить,

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромее, не Монтеккі?..

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, –

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі, .

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, – нехай знаходять… .

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб! .

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: “Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер1. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

О може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий – це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульєтта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я повірю.

Ромео

Серця почуттям…

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: “Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте хотіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається, ,

А їм немає меж…

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить)

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер… А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь –

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю –

3 володарем піду хоч на край світу!

Мамка (за сценою)

О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю…

Мамка (за сценою)

Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

…Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То завтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням…

Джульєтта

Ромео!

Ромео

Люба!

Джульєтта

Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео

Найкраще о дев’ятій.

Джульєтта

Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години! […]

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання.

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає! (Виходить)

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях’все забути!

Тепер до келії отця святого –

Почуть пораду хочу я від нього. (Виходить)

СЦЕНА 2

Келія брата Лоренцо. Входить Ромео.

Ромео

Добридень, отче!

Брат Лоренцо

Будь благословен!

Хто там віта мене раненько так?

О сину мій, то є недобрий знак:

Покинуть ложе о такій порі.

Які ж турботи спокій твій тривожать,

Що, рано вставши, вийшов із кімнати?

Чи, може, ти і не вкладався спати?

Ромео

О, найсолодші це були години…

Брат Лоренцо

Прости йому, Вседержцю наш єдиний!

Ти в Розаліни був? Там спочив твій?

Ромео

У Розаліни – я? Ні, отче мій!

Я й це ім’я, й печаль його забув.

Брат Лоренцо

Хвалю, мій сину! Де ж вночі ти був?

Ромео

То слухай же: я присягнув Джульєтті, –

Люблю дочку синьйора Капулетті.

Вона у мене серце узяла

Й мені своє навіки оддала.

Про все тобі дорогою скажу.

А тільки про одне тебе прошу,

Благаю, отче, повінчай нас нині!

Брат Лоренцо

Святий Франціску! Що за дивні зміни!

А Розаліна ж? Правда, що в очах

У юнаків любов, а не в серцях.

Її так скоро зрадив ти й забув?

Ромео

Ти ж лаяв за любов до Розаліни?

Брат Лоренцо

Не за любов,- за дурощі, дитино.

Ромео

Не докоряй! Від неї, що кохаю,

Я за любов – любов і ласку маю.

Не те, що та…

Брат Лоренцо

Бо та вже відгадала,

Що тямиш ти в коханні надто мало

І визубрив його лиш по верхах,

Не вміючи читати й по складах.

Ну, юний вітрогоне, у дорогу!

Подам тобі для того допомогу, –

І через шлюб ваш злоба та родинна

У дружбу обернутися повинна.

Ромео

Ходім мерщій! Мені уже не ждеться…

Брат Лоренцо

Не гарячкуй! Хто квапиться – спіткнеться!

(Виходять)

СЦЕНА З

Вулиця. Входять Бенволіо й Меркуціо.

Меркуціо

І де того Ромео дідько носить?

Він не приходив уночі додому?

Бенволіо

Ні, не приходив; я питав слугу.

Меркуціо

Це все через жорстоку Розаліну;

Його оте гидке, бліде дівчисько

Так мучить, що, мабуть, він ще здуріє.

Бенволіо

Тібальт, старого Капулетті небіж,

Йому якусь записку надіслав.

Меркуціо

Клянусь життям, то виклик!

Бенволіо

Ромео відповість йому.

Меркуціо.

Кожен, хто вміє писати, може відповісти на листа.

Бенволіо.

Ні, я кажу, що він відповість тому, хто писав цього листа, показавши, що коли викликають, то на виклик викликом відповідають.

Меркуціо.

Ох, бідолаха Ромео! Він і так уже мертвий! Його проткнули чорні очі того білолицього дівчиська. То де вже йому мірятися силами з Тібальтом?

Бенволіо.

А що таке цей Тібальт?

Меркуціо.

Він справжній майстер різних церемоній! Фехтує, як по нотах,- додержує такту, часу й дистанції; він не дає супротивникові й зітхнути: раз, два, а три вже в тебе у грудях. Дуелянт! Дуелянт!

Входить Ромео.

Бенволіо.

Ось і Ромео, ось і Ромео!

Меркуціо.

Мов той в’ялений оселедець без ікри. Тепер у нього в голові ті мелодії, якими розпливався Петрарка. Та тільки проти його любки Лаура – кухонна дівка, хоч, правду кажучи, її коханець краще її оспівував! Синьйоре Ромео, bonjur! Ну й штуку ти встругнув нам учора.

Ромео.

Доброго ранку! Яку ж це штуку?

Меркуціо.

Втік од нас! Не розумієш яку?

Ромео.

Пробач, добрий Меркуціо, я мав дуже пильну справу, а в таких випадках можна супроти ввічливості погрішити. Це найчемніше пояснення. Гляньте, ну й убрання!

Входить мамка і її слуга П’єтро.

Меркуціо.

Вітрило, вітрило!

Мамка.

Доброго ранку, синьйори.

Меркуціо.

Пошли вам Боже добрий вечір, прекрасна синьйоро!..

Мамка.

Синьйори, чи не скаже хто з вас, де знайти молодого Ромео?

Ромео.

Я можу вам сказати, але молодий Ромео буде старіший тоді, коли ви його знайдете, ніж тепер, коли ви його шукаєте. Я наймолодший з усіх, що так зовуться, хоч, може, й не найгірший.

Мамка.

Якщо це ви, синьйоре, то мені треба побалакати з вами сам на сам.

Бенволіо.

Вона хоче запросити його кудись на вечерю.

Меркуціо.

Звідниця, звідниця, звідниця! Ату її!

Ромео.

Кого це ти цькуєш?

Меркуціо.

Не зайця, синьйоре; а якщо й зайця, то хіба що з пісного пирога, який устиг зачерствіти й запліснявіти раніше, ніж його з’їли. Ромео, скоро додому? Ми йдемо на обід до вашого батька.

Ромео.

Я – слідом за вами.

Меркуціо.

Прощавайте, старезна синьйоро! Прощавайте! (Наспівуючи)

Синьйоро, синьйоро, синьйоро!..

Меркуціо й Бенволіо виходять.

Мамка.

Прошавайте вже, прощавайте! Скажіть, будьте ласкаві, синьйоре, хто цей зухвалий крамарчук, цей шибеник, у якого в голові сидить тільки паскудство?

Ромео.

Це синьйор, пані, який любить сам себе слухати; він може наговорити за одну хвилину стільки, що не вислухати й за цілий місяць.

Мамка.

Якщо він говоритиме щось на мене, я йому покажу! Я його провчу! Я з ним упораюсь, хоч би він був дужчий, ніж є. Ах ти ж, шолудивий паскуднику! – А ти (звертається до свого слуги П’єтро) стоїш, роззявивши рота, і дозволяєш кожному пройді потішатися наді мною!

П’єтро.

Я ще не бачив, щоб хтось потішався над вами, я вмить вихопив би зброю, будьте певні!..

Мамка.

Богом присягаюсь, я й досі ніяк отямитись не можу… Прошу, вас, синьйоре, одне слово. Як я вам сказала, моя молода синьйорина звеліла мені розшукати вас; а що саме маю переповісти вам, я поки що помовчу. Але перш за все дозвольте мені завважити, що коли ви збираєтесь, як то кажуть, водити її за носа, то це буде вкрай безчесна штука, як то кажуть, бо моя синьйорина ще дуже молоденька. Отож я й кажу: якщо вам спаде раптом на думку погратися з нею, як то кажуть, одурити її, то це буде дуже гидкий вчинок проти такої шляхетної синьйорини.

Ромео.

Няню, вітай від мене твою синьйорину. Запевняю тебе…

Мамка.

Ох, і добра ж душа! Так їй і скажу. Господи, Господи! Як же вона зрадіє!

Ромео.

Та що ж ти їй скажеш, няню? Ти ж не дослухала мене.

Мамка.

Я скажу їй, синьйоре, що ви запевняєте, – а це, на моє розуміння, – благородне освідчення.

Ромео

Скажи їй, щоб вона за всяку ціну

Прийшла на сповідь нинітце надвечір;

І там, у келії отця Лоренцо,

Відбудеться і сповідь, і вінчання.

Не сплутаєш? Ось маєш за труди.

Мамка

Нізащо!

Ромео

Та бери, кажу, бери!

Мамка

Надвечір! Що ж, гаразд, напевне, прийде.

Ромео

Ти ж, добра няню, жди біля абатства;

Туди до тебе прийде й мій слуга

І принесе драбину мотузяну.

Прошу, не зрадь, то матимеш подяку.

Прощай! Вітай від мене синьйорину!

Мамка.

Дуже добре, синьйоре. Моя синьйорина – найчарівніше дівчатко… Боже, Боже!.. Тут у місті є один шляхетний синьйор, Паріс на ім’я, то він був би радий її підхопити. А вона ж, моя голубонька, і дивитися на нього не хоче; їй приємніше на жабу, на справжню жабу дивитись, ніж на нього!.. Я часом серджу її – кажу, що Паріс хороший жених; чим їй, як то кажуть, не до пари? Та присягаюся вам, вона як почує, так і зблідне, аж пополотніє вся, немов крейдою візьметься. А скажіть: розмарин і Ромео починаються з тієї самої літери?

Ромео.

Так, няню. А що? Обидва слова починаються з літери “Р”.

Мамка.

Ох, жартун! Та це ж собаче ім’я! Р-р-р-р… це тільки для собак! Ні, я знаю, що вони з різних літер починаються. А вона такі ніжні вірші складає про вас і про розмарин, що у вас серце з радощів затанцювало б, якби ви почули.

Ромео.

Вітай від мене синьйорину. (Виходить)

Мамка.

О, тисячу разів. Гей, П’єтро!

П’єтро.

Що накажете?

Мамка.

П’єтро, візьми моє віяло та гайда вперед хутенько. (Виходять)

СЦЕНА 4

Сад Капулетті. Входить Джульєтта. За нею мамка.

Джульєтта

Ну, дорога моя… Сумна ти, Боже!..

Хоч би й були твої звістки сумні,

Ти весело їх передай; коли ж

Ти з добрими прийшла сюди звістками,

То музики солодкої не псуй, ,

Не грай її мені з обличчям кислим.

Мамка.

Ех, та й вибрала ж ти собі ні те ні се!.. Не знаєш, як треба вибирати чоловіків. Ромео… Ото не бачили! Правда, хоч з обличчя він і кращий за інших чоловіків… Не скажу, щоб він був цвіт чемності, але ручуся тобі, він лагідний, як ягнятко. Ну, йди ж своїм шляхом, дівчатко, та шануй Бога! А що, в нас уже пообідали?

Джульєтта

Ні, ні! Таж все це знала я й раніш…

А шлюб наш як? Що він сказав про нього?

Мамка

Чи відпускають нині вас на сповідь?

Джульєтта

О так.

Мамка

То до отця Лоренцо йдіть:

Там в келії чекатиме жених,

Щоб нині вже собі за жінку взяти.

Ач, кров одразу збіглась до обличчя.

Пашить, мов жар, – це від моїх новин!

Джульєтта

Спішу до щастя! Нянечко, прощайте! (Виходять)

СЦЕНА 5

Келія брата Лоренцо. Входять брат Лоренцо й Ромео.

Брат Лоренцо

Хай небо шлюб оцей благословить,

Щоб потім нас не покарало горем!

Входить Джульєтта.

Ось і вона! Така легка нога

По плитах цих ще зроду не ступала.

Коханці пройдуться по павутинці,

Яка літає літом у повітрі,

І не впадуть. Так, суєта легка!

Джутьєтта

Добривечір, духовний отче мій!

Ромео

Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях

Від щастя серце б’ється так, як в мене,

І можеш краще виявити радість,

Знайди слова, яких мені бракує,

І всолоди повітря навкруги

Ласкавим подихом своїм, нехай

Мелодія чудова слів твоїх

Змалює те блаженство чарівне,

Яке ми відчуваєм в цю хвилину.

Джульєтта

Любов багата ділом – не словами,

Й пишається собою без прикрас.

Той, хто свої скарби злічити може,

Той лиш жебрак. Але моя любов

Така велика й так зросла безмежно,

Що я злічить не можу й половини

Її скарбів…

Брат Лоренцо

Ходім! Святий обряд

Благословить вас. Я ж бо вас тепер

На самоті нізащо не покину,

Аж доки не зіллю вас в плоть єдину. (Виходять)

__________________________

[1] У давніх римлян вважалося, що верховний бог Юпітер (у греків – Зевс) сміється із клятв закоханих, тому що вони легко даються і ще легше забуваються.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Якщо в дії І говорять, що Ромео ховається від сонця, то про що він благає світило у дії II сцені II Яким був настрій закоханого в Розаліну і яким стає настрій закоханого у Джульєтгу? Чому з Розаліною у Ромео пов’язані “печаль і морок”, а з Джульєттою – “сяйво сонця”?

2. Прочитайте монолог Ромео (сцена 1). До яких образів звертається Ромео, говорячи про вроду Джульєтти та про свої почуття до неї?

3. Прочитайте монолог Джульєтти. Чому ім’я юнака викликає в неї гіркі докори?

4. Прочитайте за ролями початок діалогу Ромео і Джульєтти. Як ви гадаєте, уособленням чого стають для закоханих їхні імена?

5. Зачитайте слова Ромео, які свідчать про силу його почуттів та про втрату для нього цінності життя без кохання Джульєтти.

6. На підставі діалогу Ромео і Джульєтти скажіть, якими, на вашу думку, рисами повинна бути наділена дівчина, здатна на освідчення в коханні, не вимагаючи у відповідь жодних клятв і доказів.

7. Чому неможливо уявити, що на такі вияви почуттів була би здатна і Розаліна?

8. До яких метафор і порівнянь у діалозі сцени 1 звертаються закоханні, говорячи про свої почуття? Випишіть приклади в зошит (“брунька ніжного кохання”; “як море, дна не має і любов” тощо).

9. Про що домовилися юні закохані, прощаючись?

10. У чому докоряв брат Лоренцо Ромео? Як можна охарактеризувати стосунки ченця і юнака? Доведіть, що брат Лоренцо швидше від рідних і друзів дізнавався про душевні переживання юнака.

11. Якою метою керувався чернець, погодившись обвінчати дітей ворогуючих родин?

12. Розкажіть, як Ромео влаштував вінчання. Чому юні закохані змушені були приховувати свої наміри? Як ви гадаєте, чому для Ромео Монтеккі та Джульєтти Капулетті було важливо якомога швидше взяти шлюб?

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги.

Бенволіо

Ходім звідсіль, прошу тебе, Меркуцьйо!

День душний, і гуляють Капулетті.

Як стрінемось – без сварки не минеться,

Бо в дні жаркі кипить шалено кров.

Меркуціо.

Ти мені нагадуєш одного з тих молодців, які, ввійшовши до таверни, ляскають своєю шпагою по столу й гукають: “Дай Боже, щоб ти мені не була потрібна!” – а після другого келиха штрикають нею в слугу, коли в цьому немає ніякої потреби.

Бенволіо.

Та невже ж я подібний до такого молодця?

Меркуціо.

Ще б пак! У гніві ти один з найгарячіших задирак в Італії: як зачепиш тебе, ти починаєш лютувати, а як розлютуєшся, чіпляєшся до всіх. Якби тут було двоє таких, як ти, то скоро не залишилося б жодного, бо вони один одного вбили б. І ти ще повчаєш мене не заходити в сварку?

Входять Тібальт та інші.

Бенволіо.

Клянуся моєю головою, сюди йдуть Капулетті.

Меркуціо.

Клянусь моєю п’ятою, мені це байдужісінько.

Тібальт

Ідіть за мною! З ними хочу я

Поговорить! Добридень вам, синьйори!

Одному з вас сказать я маю слово.

Меркуціо.

Одному з нас – і тільки слово? Додайте до цього слова ще що-небудь; наприклад, хай це буде слово й удар.

Тібальт.

Я готовий, синьйоре, якщо ви дасте мені до цього привід. Меркуціо. А ви хіба не можете знайти привід самі без того, щоб вам його дали?

Тібальт

Синьйоре, мир! Мені он той послужить.

Входить Ромео.

Тібальт

Ромео, я ненавиджу тебе,

Для тебе слова іншого й вітання

Не можу я знайти, окрім “негідник”!

Ромео

Проте, Тібальте, в мене є причина

Любить тебе; вона тобі прощає

Образливі слова. Я не негідник.

Прощай! Як бачу, ти мене не знаєш.

Тібальт

Хлопчисько! Не пробачити ніяк

Образ тяжких, що ти мені завдав!

Вернися ж і ставай мерщій до бою!

Ромео

Ніколи я тебе не ображав

І більш тебе люблю, ніж ти гадаєш.

Але за віщо – зараз не скажу.

А через те, мій добрий Капулетті,

Чиє ім’я шаную так, як власне,

Не гарячкуй і з цього вдовольнись.

Меркуціо

О ти, покоро, підла і ганебна! (Видобуває шпагу)

Тібальте! Щуролове! Гей, виходь!

Тібальт. (видобуваючи шпагу)

До ваших послуг!

Ромео.

Меркуціо, сховай рапіру в піхви!

Меркуціо.

Синьйоре, прошу! (Б’ються)

Ромео

Бенволіо, вперед! Виймай рапіру,

Ми виб’єм разом зброю в них із рук!

О, сором вам, синьйори! Схаменіться!

Тібальт! Меркуцьйо! Князь заборонив

На вулицях Верони колотнечу!

Тібальте, стій! Меркуціо мій добрий!

Тібальт і його спільники виходять.

Меркуціо

Я ранений…

Чума на ваші два роди! Вмираю.

А він утік? І то живий-здоровий?

Бенволіо

Тебе поранено?

Меркуціо

Дурниця! Лиш

Подряпинка, та досить і того.

Де паж мій?

Хлопче, клич мерщій хірурга.

Паж виходить.

Ромео.

Кріпися, друже, рана неглибока.

Меркуціо.

Авжеж, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковна брама, проте й такої досить: вона зробить своє діло. І якого чорта встряли ви між нас? Він мене ранив з-під вашої руки. Ромео. Хотів я повернути все на добре.

Меркуціо

В якийсь будинок відведи мене,

Бенволіо, бо я вже зомліваю…

Меркуціо й Бенволіо виходять.

Ромео

Найближчий родич князя й друг мій щирий

Прийняв за мене тут смертельну рану,

Бо честь мою заплямував Тібальт!

Отой Тібальт, з яким тому годину

Породичався я! О найсолодша!..

Моя Джульєгго, це краса твоя

Мене таким розніженим зробила,-

У честі сталь в душі розгартувала.

Входить Бенволіо.

Бенволіо

Ромео! О Ромео! Вмер Меркуцьйо!

Його безстрашний дух над хмари злинув,

З презирством відвернувшись від землі!

Ромео

О чорний день! Це лиш початок бід!

За ним кінець зловісний прийде вслід…

Входить Тібальт.

Бенволіо

Сюди Тібальт скажений поспішає.

Ромео

Тібальт живий! Меркуціо – немає!..

Лети ж на небо, лагідна покірність!

Веди мене, вогненноокий гнів!

Візьми назад “негідника”, Тібальте,

Якого ти в лице мені шпурнув!

Меркуціо іще душа витає –

Невисоко над головами в нас –

Чекає на твою, щоб взять з собою.

Чи ти, чи я, – котрийсь із нас повинен

Рушати з нею в цю останню путь!

Тібальт

Хлопчисько! Ти був тут із ним у парі,

То й далі будь із ним!

Ромео

Іще побачим!

Б’ються. Тібальт падає.

Бенволіо

Тікай мерщій, Ромео!

Збігається народ! Тібальта вбито!

Чого ж ти як укопаний стоїш?

Тікай: тебе на смерть засудить князь,

Якщо захоплять! Утікай скоріше! (Ромео виходить)

Входять князь з почтом, Монтеккі, Капулетті з дружинами та інші.

Князь

Хто тут почав оцю мерзенну чвару?

Бенволіо

О князю наш! Слова мої печальні

Послухай про обставини фатальні.

Тут той лежить, кого убив Ромео

За те, що він убив твого Меркуцьйо.

Князь

Бенволіо, скажи, хто бій почав?

Бенволіо

Тібальт, що від руки Ромео впав.

Ромео чемний був, просив подумать,

Що привід в них такий пустий для сварки,

Загрожував і вашим гнівом теж.

Однак це все, – хоча і говорилось

Спокійно, ввічливо й сумирно вельми,

Не спромоглось Тібальта вгамувати,

Шалена вдача не скорилась; він

Зоставсь глухий до мирних слів Ромео

Й своєї зброї гостру сталь направив

Відважному Меркуціо у груди.

Тібальт утік, а потім повернувся.

Вмить помстою Ромео запалав,

Бій спалахнув нараз, мов блискавиця!

Я ще не встиг вхопитися за зброю,

Як на землі лежав уже Тібальт,

Поранений на смерть. А наш Ромео,

Його убивши, звідси вже тікав…

Нехай умру, коли я що збрехав!

Синьйора Капулетті

Монтеккі родич це – він сфальшував.

Із приязні неправду він сказав!

В тій чорній справі двадцять душ було,

Одного вбито, як до звад дійшло.

Владарю, вбивцю мусиш засудити!

Тібальт сконав – Ромео теж не жити!

Князь

Тібальта вбито – таж убив він сам!

За смерть Меркуцьйо хто заплатить нам?

Монтеккі

Ні, не Ромео мусить вам платити!

Він те зробив, що мав закон вчинити.

Убивство друга вимага відплати,-

Тібальта мусив смертю він скарати.

Князь

За вчинок цей свавільний і злочинний

Вмить висланий він буде на чужину.

Від ваших чвар, запеклих і проклятих,

Доводиться й мені тепер страждати.

Тут пролилася рідна кров моя,

Й суворо винних покараю я.

Наразитеся на тяжку відплату

Й мою оплачете ви кревну втрату.

Не слухатиму жодних я прохань,

Оглухну я до ваших всіх благань!

Облиште їх, затямте заборону:

Ромео мусить кинути Верону! (Виходять)

СЦЕНА 2

Кімната в домі Капулетті. Входить Джульєтта.

Джульєтта

Прийди, о ноче! О, прийди, Ромео,

Мій день вночі, прилинь же разом з нею

І заіскрись мерщій на крилах ночі

Біліш за сніг на ворона крилі!

Мені цей день такий нудний і довгий,

Як ніч малій дитині перед святом,

Що жде й діждатися не може дня,

Щоб одягти готові вже обновки.

Ось няня йде! Несе мені звістки…

Входить мамка з мотузяною драбиною.

Ну, няню? Що нового? Що це в тебе?

Ти для Ромео добула драбину?..

Мамка

Так, так, драбину… (Кидає її додолу)

Джульєтта

Що сталося?.. Чого ламаєш руки?..

Мамка

Жахливий день! Він вмер, умер, умер!

Пропали ми, пропали, сеньйорино!

О горе!.. Він загинув, вмер, убитий!..

На власні очі бачила я рану –

Рятуй Господь! – отут, на грудях мужніх…

Тібальт сконав, Ромео йти в вигнання.

Джульєтта

Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!

Мамка

Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!

Джульєтта

О серце гада, сховане в квітках!

Не голуб – ворон! Вовк в овечій шкурі!

Ти зовсім не такий, як видавався!

Пекельний праведник, негідник чесний!

Як оселитись міг такий обман В розкішному палаці?

Мамка

О, в мужчин

Ні совісті, ні правди, ані честі:

Нема нічого в них. Всі віроломні!

Всі брехуни, облудники й підступні,

Ганьба твому Ромео!

Джульєтта

Пухирями

Нехай язик твій візьметься за це!

Не для ганьби родився він на світ.

Яка я підла, що його ганьбила!

Мамка

То що ж, хвалить того, хто вбив кузена?

Джульєтта

Та чи ж мені засуджувать його?

О бідний муж мій! Хто ж твоє ім’я,

Крім мене, приголубить… Гетьте, сльози!

Верніться знов назад до джерела!

Повинні ви платити дань журбі,

Та, помилившись, сплачуєте щастю.

Живий мій муж, хоча, його Тібальт

Убить хотів. Тібальта вбито, хоч

Хотів убить він мужа. Все гаразд!

Чого ж я плачу? Слово я почула…

Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

Воно гнітить мені так тяжко пам’ять,

Як душу грішника гнітить провина:

“Тібальт помер, Ромео – йти в вигнання…”

О це “вигнання”, слово це “вигнання”

Убило враз Тібальтів десять тисяч.

Убито всіх відразу. Батька й матір,

Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

Всі, всі загинули відразу. Всі!..

“Ромео йти в вигнання” – меж немає,

Ні міри, ні кінця в оцих словах…

В них тільки смерть, безкрая смерть і жах.

Де батько мій і мати, няню мила?

Мамка

Коло убитого ридають тіла.

Ходім до них. Я проведу тебе.

Джульєтта

Нехай йому слізьми омиють рани,

Я ж тільки за вигнанцем плакать стану!

Візьми шнури… Одурені, як я…

Обідні ж ви!.. Вигнання – смерть моя!

Мамка

Іди в опочивальню! Я знайду

Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.

Ти чуєш? Приведу його. Чекай!

Вночі тут буде він, твій чоловік.

ДжульєТта

Так, так! І перстень цей йому віддай.

Хай прийде він, – ми простимось навік! (Виходять)

СЦЕНА З

Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо.

Брат Лоренцо

Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

У тебе закохалася печаль,

І одружився ти з бідою. (Входить Ромео)

Ромео

Отче!

Що чути там? Який же присуд князя?

Яке ж іще страшне, незнане горе

Загрожує мені знайомством?

Брат Лоренцо

Сину!

Ти надто вже з негодами здружився!

І князеве я рішення приніс.

Ромео

Віддав він справу до Страшного суду1?

Брат Лоренцо

Ні, князь наш не суворий: засудив

Тебе він не на смерть, а на вигнання.

Ромео

Вигнання? Зглянься і скажи – на смерть.

Лице вигнання грізне і страшне,

За смерть страшніше! Не кажи – вигнання…

Брат Лоренцо

О смертний гріх! Яка невдячність чорна!

За вчинок твій закон скарав би смертю,

Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе,

Закон наш відхилив і обернув

Ласкаво на вигнання слово “смерть”.

Однак це милість. Ти ж її не бачиш!

Ромео

Тортури, а не милість! Небеса

Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька

1 миша, навіть пес – тварина кожна,

Дрібна й нікчемна, жити може тут,

У цім раю, дивитися на неї…

Та тільки не Ромео! О!

Ромео ж – ні, не може!

Він – вигнанець! їм – воля,

А мені – лише вигнання!

І ти сказав: вигнання – це не смерть?

О, де ж у тебе серце, отче мій?

Брат Лоренцо

О, бачу я, не мають вух безумці.

Ромео

А як же й бути їм, коли очей

Немає в мудреців?

Брат Лоренцо

О сину мій,

Дай зважимо становище твоє.

Ромео

Як можеш ти, мій отче, говорити

Про те, чого ти серцем не відчув?

Коли б ти був ще молодий, як я,

Й кохав Джульєтту, і годину тому

Ти повінчався, потім вбив Тібальта,

Любив, як я, й потрапив на вигнання,-

Тоді ти міг би говорить про це,

Волосся рвать, як я, й на землю падать,

Щоб зміряти майбутню домовину!..

Стукіт у двері.

Брат Лоренцо

Хтось стукає… Ромео, заховайсь! (Стукіт)

Мамка (за сценою)

Впустіть мене, я все вам розкажу.

Від синьйорини я, Джульєтти.

Брат Лоренцо

Прошу!

Входить мамка.

Мамка

О отче, отче, розкажіть мені,

Де чоловік синьйори? Де Ромео?

Брат Лоренцо

Ось, долі він. Сп’янів від власних сліз.

Мамка

Ох, і моя синьйора так лежить,

Точнісінько так само!

Брат Лоренцо

О нещасна

Спорідненість сердець! Сумна подібність!

Ромео

Ти про Джульєтту говорила? Як їй?

Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь?

Скажи, що думає вона тепер

Про вщент зруйноване кохання наше?

Мамка

Таж ні, вона нічого не говорить,

А тільки плаче, плаче; то на постіль

Враз упаде, то підведеться знов.

Тібальта кличе, скрикне враз “Ромео!” –

І знову падає…

Ромео

О, це ім’я

До кулі смертоносної подібно

Її убило так, як ця рука

Проклята вбила кревного її!

Мій отче, о, скажи мені, скажи:

Де саме криється, в якій частині

В моїм ганебнім тілі це ім’я?

Скажи мені, щоб міг я зруйнувати

Житло мерзенне!

Ромео робить спробу заколоти себе, але мамка відводить убік його кинджал.

Брат Лоренцо

Геть шалену руку!

Дивуєш ти мене великим дивом.

Клянуся орденом моїм святим,

Я думав, ти мужнішу маєш вдачу!

Та ну ж бо, підведися, ти ж мужчина.

Жива твоя Джульєтта, що за неї

Хотів на себе ти накласти руки, –

Адже це щастя. Таж тебе Тібальт

Убить хотів, а ти убив його, –

Це щастя теж. Закон, який тебе

На смерть скарав би, в друга обернувся

І смерть тобі вигнанням замінив, –

Це щастя теж. Ти маєш все, всі блага.

Але, як зле дівчисько вередливе,

Ти супишся й на щастя, й на любов.

О, стережись. Кінець таких сумний.

Йди ж до коханої своєї швидше,

В її кімнату – й заспокой її.

Але пильнуй, не залишайсь до того,

Як ставити почнуть скрізь вартових.

Бо в Мантую тоді вже не пробратись.

Там жити мусиш, доки знайдем час

Оголосити шлюб, і ваших друзів

З ним примирить, і в герцога просити

Вернуть тебе назад, і буде радість

Твоя сильніша в двадцять тисяч раз,

Ніж горе те, що нині відчуваєш!

Ти, няню, йди вперед; скажи синьйорі,

Скажи, – Ромео прийде.

Ромео

Скажи коханій, щоб приготувалась

Мене докорами зустріти.

Мамка

Ось. Вона звеліла перстень передать.

(Прямує до виходу, але знову повертається)

Прошу вас, не баріться. Вже не рано. (Виходить)

Ромео

Я знов бадьорий і ожив душею!

Брат Лоренцо

Йди; на добраніч. Тільки пам’ятай:

Залежить ваша доля лиш від того,

Щоб тут не буть, як ставитимуть варту,

Або тікати треба на світанку

В одежі іншій. В Мантуї чекай.

Твого слугу, знайду я, й через нього

Я сповіщатиму тебе про все,

Що трапиться тобі на користь тут

Хорошого. Дай руку. Пізно вже…

Щасливо! На добраніч! (Виходять)

СЦЕНА 4

Кімната в домі Капулетті. Входить Капулетті, синьйора Капулетті і граф Паріс.

Капулетті

Синьйоре, все так склалось нещасливо,

Що ми ще й досі часу не знайшли

Підготувать дочку. Вона любила

Тібальта дуже ніжно. Я – також.

Ну що ж! Ми всі родились, щоб померти…

Нерано вже. Вона до нас не зійде.

Паріс

В тяжкі, хвилини свататись невчасно.

Синьйоро, на добраніч. Передайте,

Прошу вас, привітання синьйорині.

Синьйора Капулетті Спасибі.

Я довідаюся завтра,

Що думає про це моя дочка.

Тепер вона в полоні у журби.

Капулетті

Я сміливо ручусь, синьйор Парісе,

Вам за любов дочки своєї, – певен:

Дочка мені покірна завжди буде.

Дружино, ви зайдіть до неї зараз,

Допоки ви ще спати не лягли,

І про любов Паріса сповістіть.

Скажіть їй, що у середу… Стривайте…

Який сьогодні день?

Паріс

Синьйоре мій,

Сьогодні понеділок.

Капулетті

Понеділок!

Тоді в четвер. Скажіть, що ми в четвер

Їі з шляхетним графом повінчаєм.

Чи ви ж готові? Чи така поспішність

До серця вам? Влаштуємо все скромно:

Збереться кілька друзів… Бачте, графе:

Адже Тібальт загинув так недавно,

А він же родич нам, – щоб не сказали,

Що ми не журимось за ним, коли

Бенкетувати будем надто бучно.

Лише з півдюжини запросим друзів,

Та й край. Що скажете ви про четвер?

Паріс

Бажав би я, щоб той четвер був завтра,

Синьйоре мій.

Капулетті

Гаразд! Тепер ідіть.

То й добре, у четвер! Дружино, ви

Зайдіть же до Джульєтти перед сном,

Скажіть їй, хай готується до шлюбу.

Прощайте, графе. Світла в спочивальню!

Уже так пізно,- скоро зможем ми

Сказать, що дуже рано. На добраніч! (Виходять)

СЦЕНА 5

Кімната Джульєтти. З’являються Ромеоі Джульєтта у вікні.

Джульєтта

Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко:

Не жайворонок то, а соловей

Збентежив вухо боязке твоє;

Він раз у раз там уночі співає

Між віт граната. І повір мені,

Коханий, любий мій, – то соловей.

Ромео

То жайворонок, оповісник ранку,

Не соловейко. Глянь, моя кохана!

Веселий день стає уже навшпиньки,

З-за верховин туманних визирає.

Піду – я житиму, лишусь – помру.

Джульєтта

Те світло ще не денне… Вір, я знаю.

То метеор, – його послало сонце,

Щоб смолоскипником служив тобі

І осявав до Мантуї дорогу.

Тому побудь іще, не треба йти.

Ромео

Нехай мене захоплять, хай уб’ють!

Я буду радий, як цього ти хочеш.

Те сіре світло – ще не очі ранку,

І то не жайворонка спів бринить

У нас над головами, в вишині.

Мені зостатись легше, ніж піти.

Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає.

Ми будем розмовляти, серце, так?

Ще маєм час. До ранку ще далеко.

Джульєтта

Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!

Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,

То жайворонок так співа невлад;

Яка огидна і фальшива пісня!

Він темну ніч, він. і тебе злякав.

О, йди, іди мерщій! Уже світає.

Ромео

А лихо нас пітьмою огортає. (Входить мамка)

Мамка

Синьйоро!

Джульєтта

Няню?

Мамка

Синьйоро, мати ваша йде до вас.

Світає вже, тож будьте обережні! (Виходить)

Джульєтта

Впускай же день, вікно, й візьми життя!

Ромео

Прощай, прощай!

Один лиш поцілунок,

І я спущуся. (Спускається)

Джульєтта

Як? Ти вже пішов?

Моя любов! Мій муже! Друже мій!

Щодня і щогодини сповіщай.

Для мене днів багато у хвилині.

За цим рахунком буду я старою,

Коли побачу знов мого Ромео!

Ромео

Бувай! Нагоди я не омину,

Щоб привітать тебе, любов моя!

Джульєтта

Ти думаєш, ми зійдемося знову?

Ромео

Так, певен я; а злигодні оці

Нам будуть потім спогадом солодким.

Джульєтта

О Господи! Передчуття зловісне

В моїй душі віщує щось недобре…

Ромео виходить. Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті

Ну, як, Джульєтто?

Джульєтта

Негаразд, синьйоро.

Синьйора Капулетті

Все плачеш ти за втраченим кузеном?

Слізьми не вимиєш його з землі,

А вимиєш – життя йому не вернеш,

Покинь же плакати, голубко. Годі!

Поплакати у міру – знак любові,

Над міру ж плакати – то нерозумно.

Джульєтта

Дозвольте плакати. Я відчуваю,

Яка тяжка ця втрата.

Синьйора Капулетті

Ти лише

Сама її відчуєш, друг же твій

Не відчуває більше й не воскресне.

Джульєтта

Таж: втрату відчуваючи таку,

Не можу я не плакати за другом.

Синьйора Капулетті

Тепер у мене радість є для тебе. ,

Джульєтта

В сумні хвилини радість так до речі!

Яка ж то радість? Розкажіть, синьйоро.

Синьйора Капулетті

То слухай, доню: ранком у четвер

Прекрасний, гідний дворянин шляхетний,

Граф молодий Паріс тебе до церкви

Петра святого поведе, і ти

І Увійдеш, як щаслива наречена.

Джульєтта

Ні, церквою Петра клянусь. Клянусь

Самим Петром. Ніколи я йому

Не буду за щасливу наречену.

Яка хапливість! Мушу я вінчатись,

Коли жених мене іще й не сватав.

Прошу вас, передайте ви синьйору,

Моєму батькові, що заміж я Виходити бажання ще не маю.

Синьйора Капулетті

Ось батько твій; скажи йому сама,

І ти побачиш, як він прийме це!

Входять Капулетті й мамка.

Капулетті

Ну, що, дружино? Ти уже сказала

Про те, що саме вирішили ми?

Синьйора Капулетті

О так, синьйоре, лиш вона не хоче

(1 votes, average: 5.00 out of 5)