РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616) – ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

(уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Еска́л, князь Веронський, Парі́с, молодий дворянин, родич князя, Монте́ккі та Капуле́тті – глави двох ворогуючих родин, Роме́о, син Монтеккі, Мерку́ціо, родич князя і друг Ромео, Бенво́ліо, небіж Монтеккі і друг Ромео, Тіба́льт, небіж синьйори Капулетті, Брат Лоре́нцо, чернець-францисканець, Балтаза́р, слуга Ромео, Паж Паріса, синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі, Синьйора Капулетті, дружина Капулетті, Джульє́тта, дочка Капулетті, Мамка Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа, музиканти, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні.

ПРОЛОГ

Входить Хор1.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’‎ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’‎ях тих, –

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра.

Виходить.

1 Біографи вважають, що роль хору виконував сам Шекспір, який не був майстерним актором, щоб йому могли доручити складнішу роль.

ДІЯ ПЕРША

Сцена 5

Зала в домі Капулетті. Музиканти чекають. Входять Капулетті, синьйора Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками.

Капулетті

Прошу ласкаво! Хто із дам не має

На ніжках мозолів, танцюйте з нами!

Хе-хе, голубоньки! Котра ж синьйора

Відмовиться тепер від танців? Ну ж бо!

Що скажете, чи добре вас піймав?

Вітаю щиро вас, мої синьйори.

Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

Ромео

(до свого слуги) Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую…

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт

Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись,-

Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

Не стерпить він! О Боже мій! Ну й ну!

Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

Він козиритися надумав! Гляньте!

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння! (Виходить)

Ромео

(переодягнений в монаха до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий1.

Тібальт (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Карло Карлео, 2013 рік)

1 Ромео, переодягнений монахом, порівнює Джульєтту зі святинею, а цілування святих речей звільняє вірянина від гріха.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає –

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм…

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим…

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)1

Твої уста очистили мій гріх…

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх. (Знову цілує її}

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш.

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Джульєтта виходить.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь – кінчається забава.

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Тіберіо старого спадкоємець. (Бенволіо виходить)

Джульєтта

А той, що саме із дверей виходить?

Мамка

А той, здається, молодий Петруччо. (Меркуціо виходить)

Джульєтта

А той, за ним, що танцювати не хотів? (Ромео виходить)

Мамка

Не знаю я.

Джульєтта

Довідайся.

1 За часів Шекспіра поцілувати в товаристві незнайому даму з її згоди не вважалося порушенням етикету.

Мамка йде до гостей, що розходяться.

Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну – ляжу в домовину!

Кадр з фільму “Ромео і Джульєтта” (режисер Карло Карлео, 2013 рік)

Мамка повертається.

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я! (Виходять)

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор

Кохання давнє впало, смертю зжерте,

Натомість юний пломінь запалав;

Ладен за першу він любов померти,

Та над усе Джульєтту покохав.

Ромео любить, ця любов взаємна,

Та певності в собі він не знайде!

Він ворога блага, вона ж таємно

Принаду з вудки згубної краде.

Як ворог давній, він ввійти не сміє

З вітанням ніжним до коханки в дім.

Не має також жодної надії

Й вона на те, щоб бачитися з ним.

Час їх з’‎єднає, сили дасть кохання,

Й солодкі втіхи зменшать їх страждання. (Виходить)

СЦЕНА 1

Верона. Фруктовий сад Капулетті. Входить Ромео.

Ромео

У тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта – ясне сонце!

Вгорі, край вікна, з’‎являється Джульєтта.

Зіиди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти – його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин1 одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить…

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім… Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють –

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж – на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б.

Ромео (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Карло Карлео, 2013 рік)

1 Веста́лка – у Давньому Римі жриця Вести, богині домашнього вогнища. Весталки давали обітницю цнотливості і, служачи культу Вести, у її храмі підтримували вічний вогонь.

Як сонечко – ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки…

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила…

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, гулови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’‎я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео

(вбік) Послухать – чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’‎я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’‎я!

Та що ім’‎я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний…

О, скинь же, скинь своє ім’‎я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’‎ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’‎я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,-

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’‎ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти,- нехай знаходять…

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: “Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер1. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий – це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Джульєтта (кадр з фільму “Ромео і Джульєтта”, режисер Франко Дзефіреллі, 1968 рік)

Ромео

То чим я поклянусь?

Не треба зовсім.

Джульєтта

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я повірю

1 У давніх римлян вважалося, що верховний бог Юпітер (у греків – Зевс) сміється із клятв закоханих, тому що їх легко дають і ще легше забувають.

.

Ромео

Серця почуттям…

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: “Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте хотіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж…

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить)

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер… А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь –

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’‎являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю –

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка

(за сценою) О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю…

Мамка

(за сценою) Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

…Облиш мене і більше не приходь,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616) – ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ