РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616) – ДУША ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ – Відродження

(Скорочено )

Дійові особи

Ескал, князь Веронський.

Паріс, молодий дворянин, родич князя.

Монтеккі, Капулетті – глави двох ворогуючих родин.

Старий, дядько Капулетті.

Ромео, син Монтеккі.

Меркуціо, родич князя і друг Ромео.

Бенволіо, небіж Монтеккі й друг Ромео.

Тібальт, небіж синьори Капулетті.

Брат Лоренцо, чернець-францисканець.

Брат Джованні, чернець того самого ордену.

Балтазар, слуга Ромео.

Самсон, Грегорі – слуги Капулетті.

П’‎єтро, слуга Джульєттиної мамки.

Абрам, слуга Монтеккі.

Аптекар.

Тро є музиканті в.

Паж Паріса.

Паж Меркуціо.

Стражник.

Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі.

Синьйора Капулетті, дружина Капулетті.

Джульєтта, дочка Капулетті.

Мамка Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, но сії смолоскипів, пажі, сторожа, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні, початок п’‎ятої дії – у Мантуї.

(…) Дія перша

Багато років дві давні веронські родини – Монтеккі й Капулетті – непримиренно ворогують. На початку першої дії зображено чергову вуличну сварку, що спалахнула між їхніми представниками і лише завдяки втручанню князя Ескала не закінчилася кровопролиттям. Цього разу в зіткненні не брав участі син Монтеккі Ромео: таємно і без взаємності закоханий у дівчину на ім’я Розаліна, він пішов до лісу, щоб побути на самоті.

Того дня в будинку Капулетті готувалися до великого свята. Глава родини дав слузі список гостей, яких належало запросити, але той був неписьменний, тож не міг впоратися із цим дорученням. Зустрівши на вулиці Ромео і Бенволіо, слуга звернувся до них по допомогу. Ромео люб’язно погодився прочитати список. Побачивши там ім’я своєї коханої Розаліни, він вирішив за будь-яку ціну потрапити на свято.

Увечері Ромео разом з Меркуціо й Бенволіо пробралися до маєтку ворога. Обличчя непрохані гості приховали під масками. У розпал святкування Ромео побачив прекрасну юну незнайомку. То була Джульєтта…

Сцена 5

Зала в домі Капулетті. (…)

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую.

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як?! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх! (…)

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди! (…) (Виходить).

Ромео

(до Джульєтти )

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає –

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм…

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим…

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам!

Ілюстрація С. Бродського

(Цілує її).

Твої уста очистили мій гріх…

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх.

(Знову цілує її).

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш.

Наприкінці свята закоханим відкривається жахлива правда: вони – діти затятих ворогів. Однак Ромео і Джульєтта відчувають, що їхня любов набагато сильніша за ненависть батьків.

Дія друга (…)

Сцена 2

Не в змозі розлучитися з Джульєттою, Ромео залишається в саду Капулетті. Тим часом дівчина, не підозрюючи, що в саду хтось є, виходить на балкон. Відтак Ромео стає мимовільним свідком її сердечних таємниць.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’‎я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео (убік)

Послухать – чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’‎я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’‎я!

Та що ім’‎я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний.

О, скинь же, скинь своє ім’‎я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ілюстрація С. Бродського

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео. (…)

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, –

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’‎ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна. (…)

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я. та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: “Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість. (…)

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульєтта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром, –

І я повірю. (…)

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж. (…)

Розлучаючись, Ромео і Джульетта вирішили якнайшвидше повінчатися потай від рідних. Увечері наступного дня чернець брат Лоренцо здійснив над ними обряд. Щастя закоханих було безмежне. Однак незабаром його затьмарили страшні події.

Дія третя

На площі Верони знову відбулося зіткнення між представниками родин Монтеккі й Капулетті. Його призвідником став небіж синьйори Капулетті Тібальт. Він намагався втягнути в конфлікт і Ромео, але той уперто ухилявся. Тоді Тібальт вступив у двобій з Меркуціо. Юний Монтеккі спробував розборонити їх, але з-під його руки Тібальт завдав смертельного удару своєму супротивнику. Вражений смертю друга, мимовільним винуватцем якої він став, Ромео кинувся в бій, що завершився загибеллю Тібальта. Збентежений герой утік з площі, де вже почали скупчуватися городяни. Прибув на місце зіткнення й князь Ескал. Розпитавши очевидців про подробиці події, він засудив Ромео до вигнання з Верони.

Невдовзі про загибель Тібальта й покарання коханого дізналася Джульєтта.

Сцена 2

Кімната в домі Капулетті. (…)

Джульєтта

(…) Чого ж я плачу? Слово я почула.

Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

И воно мене убило. Я хотіла б

Забути це зловісне слово. Ах!

Воно гнітить мені так тяжко пам’‎ять,

Як душу грішника гнітить провина:

“Тібальт помер, Ромео – йти в вигнання.”.

І це “вигнання”, слово це “вигнання”

Убило враз Тібальтів десять тисяч.

Тібальта смерть – вже й так доволі горя.

Нехай би вже на цьому і кінець!

Коли ж біда сама ходить не любить

І тягне низку інших за собою,

О, то чому ж я після слів отих,

Що вмер Тібальт, відразу не почула,

Що вмер мій батько, мати чи обоє?

Це горе виплакати я могла б.

Що вмер Тібальт, сказати і додати:

“Ромео йти в вигнання”, – словом цим

Убито всіх відразу. Батька й матір,

Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

Всі, всі загинули відразу. Всі!..

“Ромео йти в вигнання” – меж немає,

Ні міри, ні кінця в оцих словах.

В них тільки смерть, безкрая смерть і жах. (…)

Ілюстрація С. Бродського. Фрагмент

Дізнавшись про те, що його вигнано з Верони, Ромео вдався в розпач. Думка про розлуку з Джульєттою здавалася юнакові нестерпною. Він вирішив укоротити собі віку, але на заваді став брат Лоренцо.

Запитання і завдання до прочитаного

1. Якою Ромео побачив Джульєтту вперше? Знайдіть у його промові порівняння, що увиразнюють красу дівчини. Чому, зустрівши Джульєтту, юнак одразу забув Розаліну? Про що, на вашу думку, свідчить така зміна?

2. Яке враження справив на Джульєтту Ромео? Наведіть відповідні рядки з тексту.

3. Почуття, що виникло між Ромео та Джульєттою, є класичним прикладом “кохання з першого погляду”. Як його зображує Шекспір? Доберіть для характеристики почуття героїв промовисті визначення. Чи вірите ви в те, що така любов існує в реальному житті?

4. Які міркування про любов містяться в сцені розмови Ромео і Джульєтти в нічному саду? Як у цьому епізоді розкрито силу почуття героїв? Наведіть відповідні цитати.

5. Подискутуймо! Робота в парах. Як ви гадаєте, чому сцену нічної розмови Ромео і Джульєтти в саду визнано однією з найсильніших сторінок світової літератури? Обгрунтуйте свою думку.

6. Чому дівчина відмовилася від любовної клятви Ромео? Відповідь обгрунтуйте цитатами.

7. Чи можна назвати любов Ромео і Джульєтти героїчною? Поясніть свою думку.

Перед від’їздом з Верони Ромео, ризикуючи життям, попрощався із Джульєттою. Тим часом над закоханими нависла нова загроза: спостерігши скорботу Джульєтти, батько вирішив негайно одружити її з Парісом. Весілля мало відбутися за три дні. Дівчина рішуче відмовилася, але розгніваний синьйор Капулетті наполягав на своєму. Джульєтта кинулася за порадою до брата Лоренцо. Щиро бажаючи допомогти, чернець запропонував їй несподіваний план дій…

Дія четверта

Сцена 1

Верона. Келія брата Лоренцо. (…)

Брат Лоренцо

То слухай же, іди тепер додому,

Весела будь і згоду дай на шлюб.

А взавтра, в середу, влаштуй все так,

Щоб уночі самій зостатись в спальні:

З тобою няня завтра хай не спить.

Візьми оцей фіал1. Як ляжеш в постіль

Усю до краплі випий рідину.

І вмить тобі по жилах піде холод,

І летаргічний сон тебе скує,

Твій пульс замре; ні тіла теплота,

Ні дихання слабке – ніщо й ніколи

Не викаже, що ти іще жива;

Троянди уст твоїх і щік зів’‎януть,

Обернуться на попіл неживий;

Очей твоїх зачиняться враз вікна

1Фіал (заст.) – келих.

Так, ніби їх загородила смерть

Від світла ясного життя; зомліє

Все тіло в тебе так, неначе мертве.

І ось в такій подобі смерті ти

Пролежиш рівно сорок дві години

Й прокинешся, як від солодких снів.

Коли ж уранці прийде наречений,

Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.

Тоді тебе, як звичай наш велить,

В найкращім вбранні, у труні відкритій

Перенесуть у старовинний склеп,

Де здавна спочивають Капулетті.

Тим часом, доки спати будеш ти,

Я сповіщу про все листом Ромео;

Він з’‎явиться сюди, і разом з ним

Ми будем ждать пробудження твого,

Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

Тебе з собою візьме. Вихід є.

І від ганьби тебе він урятує,

Якщо несталість і жіночий страх

Не стануть на заваді смілій справі.

Джульєтта

О, дай же, дай! Не говори про страх!

Брат Лоренцо

Візьми і йди. Будь непохитна й дужа

У рішенні своїм. Я надішлю

До Мантуї ченця з листом негайно

Й про все твого Ромео сповіщу.

Джульєтта

Любове, сили дай! У ній – рятунок.

Прощай, мій отче!

Виходять. (…)

Після відвідин брата Лоренцо Джульєтта повернулася додому спокійною і лагідною, чим вельми потішила батька. У будинку Капулетті розпочалися приготування до весільного бенкету. Уночі Джульєтта мала випити снодійне, яке дав їй чернець…

Сцена 3

Кімната Джульєтти. (…) Джульєтта

(…) А що, коли цей трунок не подіє?

Таж силою мене звінчають з графом.

Ні, ні!.. Ти порятуєш. Ляж отут!..

(Кладе поруч себе кинджал).

А що, як дав мені чернець отруту,

Щоб вбить мене підступно, боячись

Себе збезчестити, коли б відкрилось,

Що він мене з Ромео повінчав?

Боюсь, що так… Проте – не може бути:

Бо ж він уславився святим життям…

Ні, я не допущу лихої думки!

А що, як я лежатиму в труні

Й прокинуся у склепі надто рано,

Раніше, ніж туди Ромео прийде,

Щоб визволить мене? Жахлива мить!

Тоді я задихнутись можу в склепі,

Якого паща темна і смердюча

Так рідко дихає повітрям чистим,

І вмерти там, Ромео не діждавшись!

Або, якщо я виживу, тоді…

Лиш уявить собі: навколо смерть,

І темна ніч, і це жахливе місце. (…)

О, гляньте, гляньте! Там мій брат Тібальт!..

То дух його чигає на Ромео,

Який його рапірою вразив.

О, стій, Тібальте, стій! Я йду, Ромео!

Іду вже, йду. Цей трунок п’‎ю за тебе!

(Падає на постіль).

Брат Лоренцо не помилився: уранці наступного дня рідні вирішили, що Джульєтта померла. У будинку Капулетті було оголошено жалобу.

Дія п’‎ята

Ромео не отримав надісланого братом Лоренцо листа, тож був переконаний, що Джульєтта померла. Життя втратило для нього сенс. Роздобувши отруту, юнак виїхав до Верони, щоб зустріти смерть поряд з коханою.

Дізнавшись, що його звістка не дійшла до Ромео, брат Лоренцо кинувся на кладовище, аби допомогти Джульєтті вибратися зі склепу. Тим часом туди прийшов Паріс, який тужив за нареченою. Разом з ним був паж. За кілька хвилин на кладовищі з’явився й Ромео в супроводі слуги Балтазара.

Сцена 3

Кладовище. Склеп родини Капулетті. (…)

Паріс

Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена

Коханої моєї?.. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Схоплю його!

(Виходить наперед).

Спинись, Монтеккі! Стій!

Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?!

Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

Ходім, ти арештований і вмреш.

Ромео

Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

Юначе добрий мій, о, не дратуй

Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене…

Згадай хоч про померлих. Хай ця думка

Про долю їх злякає і тебе.

Благаю, не штовхай мене на гріх

Іще новий і не гніви даремно.

О, йди собі! Клянуся небом, я

Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе.

Тікай хутчій! Живи і пам’‎ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

Парі с

Я зневажаю всі твої закляття

Й беру тебе як підлого злочинця!

Ромео

Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись!

(Б’‎ються).

Паж

О боже! Б’‎ються! Я покличу варту!

(Виходить).

Паріс (падає)

О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульєтти.

(Помирає ).

Ромео

Я обіцяю, слово честі. Гляну

Йому в обличчя. Хто це?.. Граф Паріс! (…)

Я покладу тебе в могилу пишну.

В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

Таж тут моя Джульєтта спочиває;

Її краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть, – тебе ховає мертвий!

(Кладе Паріса в склеп).

Ілюстрація С. Бродського. Фрагмент

(…) Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’‎янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі, – це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’‎ю, моя любов!

(П’‎є).

О чесний

Аптекарю! Швидка твоя отрута.

Отак я з поцілунком умираю!.. (Падає). (…)

Тим часом на кладовищі з’явився брат Лоренцо. Від Балтазара він дізнався, що Ромео вже півгодини перебуває в склепі. З недобрим передчуттям чернець іде до усипальниці Капулетті.

Брат Лоренцо (підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу).

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров’‎ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулись!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта

О мій отче! Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

(Шум за сценою).

Брат Лоренцо

Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

(Шум наближається).

Загаємось – ускочимо в біду.

(Виходить).

Джульєтта

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала…

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста.

Ще, може, трішки є на них трутизни, –

В підкріпленні цьому я смерть знайду.

(Цілує його).

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж (за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульєтта

Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов).

Ось твої піхви!

(Заколює себе).

Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і помирає). (…)

Входить сторожа з Парісовим пажем. (…)

Повертаються кілька стражів з Балтазаром. (…) Входить князь з почтом.

Князь

Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, синьйора Капулетті та інші.

Капулетті

Що скоїлось? Чого це тут кричать?

Синьйора Капулетті

Народ по вулицях гука: “Ромео!”,

А хто – “Джульєтта!”, хто – “Паріс!”. Біжать

Всі з зойками до нашої гробниці.

Князь

Який тут жах так нам тривожить слух?

1 – й страж

Володарю, ось граф лежить убитий,

Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

Вона була вже мертва, а тепер

Її убито знов. Вона ще тепла.

Князь

Шукайте скрізь негайно і дізнайтесь,

Хто б міг вчинити цей жахливий злочин! (…)

Входять Монтеккі та інші.

Князь

Підвівся нині рано ти, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Монтеккі

Володарю, моя дружина вмерла…

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Князь

Глянь і побачиш сам!..

Монтеккі

О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Князь

Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’‎ясували –

Їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Брат Лоренцо

Хоч без вини, а ніби головний

Я в цій кривавій справі винуватець.

Все свідчить проти мене – місце й час.

І ось стою тепер я перед вами,

Щоб засудить чи виправдать себе, –

Обвинувач я свій і оборонець.

Князь

Розповідай нам все, що знаєш ти. (…)

Брат Лоренцо розповідає всю правду.

Князь

(…) О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’‎ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше. Я

Їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуету,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти.

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар…

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’‎ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати.

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

Переклад І. Стешенко

Запитання і завдання до прочитаного

1. Чому Ромео і Джульєтта добровільно пішли на смерть? Як ви оцінюєте відмову закоханих від життя? Чи мала їхня загибель сенс, чи змінила щось у навколишньому світі?

2. Робота в парах. Підготуйтеся до виразного читання будь-якого вподобаного вами діалогу з трагедії.

3. Знайдіть у тексті міркування Джульєтти й Ромео про кохання. Які хибні уявлення про це почуття герої спростовують, які справжні його цінності утверджують? Які міркування персонажів вам особливо близькі? А які ви хотіли б заперечити? Випишіть у зошит висловлювання про любов, які вам найбільше сподобалися.

4. Подискутуймо! Що занапастило Ромео і Джульєтту: сила їхнього кохання, сила ненависті їхніх родин, сліпий випадок чи, може, сама доля? Обгрунтуйте свою думку.

5. Чому образи Ромео і Джульєтти вважають “вічними”? Відповідь обгрунтуйте.

6. Що втратила б п’‎єса “Ромео і Джульєтта”, якби завершувалася щасливим фіналом? Поясніть свою думку.

7. Дайте визначення трагедії. Поясніть на прикладах з тексту, чому п’‎єсу “Ромео і Джульєтта” називають “оптимістичною1 трагедією”.

8. Філологічний майстер-клас. Існує сталий вислів “шекспірівські пристрасті”. Спробуйте пояснити його значення, спираючись на сюжет п’‎єси “Ромео і Джульєтта”. Відповідь викладіть у формі твору-мініатюри.

1Оптимістичний – від оптимізм: бадьоре й життєрадісне світовідчуття, сповнене віри в майбутнє, схильність у всьому знаходити краще.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)