Трагедія “Ромео і Джульєтта” – Вільям Шекспір (1564-1616) – ВІДРОДЖЕННЯ
“Ромео та Джульєтта” – найвідоміша трагедія В. Шекспіра, яка розповідає про кохання юнака та дівчини з двох стародавніх ворогуючих родів – Монтеккі та Капулетті. Античним аналогом трагедії вірних закоханих є історія Шрама та Фісби – її розповів римський поет Овідій у своїх “Метеморфозах”. Джерелом сюжету “Ромео і Джульєтти” є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами. Для сучасників Шекспіра Італія була втіленням своєрідної ренесансної утопії. Тому, створюючи свою легенду про кохання, Шекспір обирає історію двох закоханих з Верони. Саме тут могло розквітнути палке почуття Ромео і Джульєтта з його цілковитою довірою до людської природи, з його беззастережною пристрасністю.
Жанр твору – трагедія – встановлюється відповідно до літературних традицій епохи Відродження і визначається нещасливим кінцем (смертю головних героїв). П’єса складається з п’яти дій і відкривається прологом, в якому коротко викладається сюжет “Ромео і Джульєтта”.
С. Бродський. Ілюстрація до трагедії “Ромео і Джульєтта”
Трагедія “Ромео і Джульєтта” посідає особливе місце у творчій спадщині Шекспіра. Трагічне невіддільне тут від ліричного і навіть фарсового. Характерною рисою п’єси є і відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. “Ромео і Джульєтта” – трагедія кохання, але кохання щасливого. Герої позбавлені почуття трагічної провини, їх загибель – це не очищення стражданням, як ми знаходимо в класичній трагедії.
Пристрасних у відчаї й радості, опалених жарким сонцем півдня юних коханців з Верони, що віддаються пориву всім своїм єством, повністю поглинає їх почуття. Вони переконані, що, не опираючись коханню, лише підкоряються закону природи. Питання про правомірність почуття для них не існує. Герої живуть пристрасно й нетерпляче. Дія трагедії охоплює лише п’ять днів (неділя – п’ятниця).
У родині Капулетті росте слухняна донька Джульєтта, якій лише тринадцять років. Та світле почуття до сина ворогів Ромео неминуче вступає в протиріччя з традиціями і волею батьків.
Для Шекспірових героїв розлука страшніша ніж смерть. Прагнення використати кожну мить, жадібний потяг до всього земного притаманні не лише провідним героям трагедії. Імпульсивний і темпераментний світ, що оточує Ромео і Джульетту, існує за тими ж законами. Легко й невимушено переходить від веселого жарту до запеклої суперечки Меркуціо. Не може дочекатись весілля дочки старий Капулетті, що переносить з четверга на середу ним же визначений день шлюбу. Та й сам Ромео, який тільки що прагнув примирити супротивників, нетямлячи себе, вбиває Тібальта. Від спалаху ненависті до цілковитого виправдання коханого умить переходить Джульетта, коли мамка розповідає їй про загибель брата.
Ф. Айєц “Поцілунок”, 1859
Більшість персонажів трагедії загалом сприймає ворожнечу як щось позбавлене сенсу. Примирення ворогуючих сімей у фіналі не є, таким чином, несподіваним. Воно породжене логікою розвитку дії.
Ворожнеча хоч і стає перешкодою на шляху героїв до щастя, але не перетворюється на єдину причину їх загибелі. Після смерті Тібальта тема родинних чвар відходить на другий план. Навіть оплакування племінника набуває характеру необхідного ритуалу з традиційними планами помсти. Лише через кілька днів після його загибелі Джульетта повинна стати дружиною Паріса. Саме шлюб Джульєтта і є рушійною силою дальшого розвитку інтриги.
Трагедія “Ромео і Джульєтта” прославляє вірність почуття. Шекспір тим переконливіше розповідає про вірність Джульєтта, що він описує її нареченого, Паріса, аж ніяк не виродком і не лиходієм.
Паріс – красень і відданий Джульєтті, але він не розуміє її почуттів.
Традиційна сімейна мораль стає значною перешкодою на шляху кохання героїв і в “Ромео і Джульєтті”. Старий Капулетті, що вимагає від дочки цілковитої покори, не погоджується навіть перенести день шлюбу. Боязкі заперечення Джульєтта викликають запеклий опір синьйори Капулетті. Незважаючи на всі перешкоди, план брата Лоренцо міг би закінчитися вдало, і тоді сюжетна побудова п’єси наблизилась би до комедії з її традиційним фіналом – апофеозом почуття.
Здається, що дія неодмінно призведе до перемоги героїв. Однак протягом усієї дії зберігається і внутрішня драматична напруженість: передчуття Ромео, репліки героїв в епізоді прощання тощо. Виникає особливе емоційне забарвлення дії, не властиве комедіям.
Герої не повинні загинути, але гинуть. У міру того як наближається фінал, до дії втручається прикра випадковість. Ромео не отримує листа брата Лоренцо, слуга героя завчасно повідомляє про смерть Джульєтта, брат Лоренцо не з’являється біля склепу раніше тощо. Передчуття неминучості загибелі героїв, невіддільне від усвідомлення її несправедливості, стає провідним трагічним нервом п’єси.
Кінуко Й. Крафт “Ромео і Джульєтта”, 2007
Ф. Г. Кальдерон. “Джульєтта”, 1888
Трагічне, таким чином, утілюється в ліричній стихії п’єси. Саме кохання героїв, а не лише події, з ним пов’язані, визначає основний зміст трагедії. Людське почуття, що сприймається як важлива етична проблема, є лейтмотивом усього мистецтва епохи Відродження. Тема кохання, як життєствердної основи людської природи, що звеличує людську натуру, формує особистість, стає провідною і в трагедії “Ромео і Джульєтта”. Кохання героїв – це безмежне, могутнє своєю природністю почуття. Сила почуття Ромео і Джульєтта, які відкидають усі настанови брата Лоренцо про міру та гармонію, жахає ченця-гуманіста.
Проте це почуття не можливе поза всією високою культурою кохання, створеною Ренесансом. Кохання спроможне змінювати людину, робити її досконалішою, мудрішою. Досить було Джульєтті покохати Ромео, щоб відразу зникли як позбавлені сенсу давні упередження. Наївна дівчинка початку п’єси перетворюється на героїню, що здатна віддати своє життя заради коханого. Ціле життя відокремлює меланхолійного Ромео, що мріє про Розаліну, від героя в кінці п’єси. З великою художньою переконливістю розкриває Шекспір високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтта. “Головна принада її,- писав про п’єсу Іван Франко, – той час молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і випадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і “правдивість тисяч любовних історій”.
Усупереч широко відомим словам з цього твору “Сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтта”, – це найсвітліша з трагедій В. Шекспіра. Мова трагедії насичена метафорами, грою слів, що підтверджує життєрадісну, ренесансну основу відомої шекспірівської п’єси.
У “Ромео і Джульєтті” буквально на очах народжується новий, гармонійний світ, створений для щастя героїв: на їхньому боці церква (в особі брата Лоренцо, таємно їх вінчає): влада, яка засуджує сімейну ворожнечу: та й самі сімейства Монтеккі і Капулетті не пам’ятають причини чвари і готові примиритися. Підсумок трагедії закономірний: перемога все одно за любов’ю, а не за ненавистю, і над тілами Ромео і Джульєтти їх батьки відмовляються від своєї ворожнечі. Над могилою загиблих споруджують золотий пам’ятник для прийдешніх поколінь.
Бронзова Джульєтта
Верона – “місто Джульєтти”. П’ять днів дії п’єси увічнили і драматурга, і його персонажів, і місто Верону, у якому сам автор ніколи не бував.
Верона нині – місто справжнього паломництва закоханих з усіх кінців світу, адже це “місто Джульєтти”. На вулиці Пьяцца деї Синьйорі завжди багато веронців і туристів. Будинок XV століття – Лоджія дель Консильйо – усіма визнано за “будинок Джульєтти”. Саме тут збираються закохані, промовляють слова любові та залишають пам’ять про себе: на стіні Лоджії майже всіма мовами світу накреслені палкі признання і клятви про вічне кохання.
Біля балкону, де “жила” шекспірівська героїня, стоїть і статуя – бронзова Джульетта, що приклала ліву руку до грудей. Ця статуя відполірована багатьма прихильниками кохання: адже кожному хочеться доторкнутися до, хай і бронзової, Джульєтти.
Вважається, що достатньо одного торкання до статуї Джульєтти, аби в коханні у людини все владналося.
Бажаючі можуть пройти навіть у кімнату, де жила героїня: це просторе помешкання з виходом до балкону.
Є у Вероні і гробниця Джульєтти. Кам’яними східцями можна спуститися до склепу, де під зведеннями стоїть відкритий кам’яний саркофаг, усіяний квітами – свіжими і вже зів’ялими. У невелику стінну нішу з колонками можна опустити послання з побажанням чи признанням.
Балкон Джульєтта
Гробниця Джульєтта
Український контекст
В Україні відомі переклади “Ромео і Джульєтт”, в різні часи здійснені Пантелеймоном Кулішем, Миколою Вороним, Василем Мисиком, Абрамом Гозенпудом. У 1952 р. трагедію переклала Ірина Стешенко.
Видавництво “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га” у 2016 р. донесло до українського читача один зі своїх найамбітніших проектів – “Ромен і Джульєтта” в новому перекладі відомого українською письменника і поета а Юрія Андруховича з ілюстраціями Владислава Єрка, який спеціально їздив до Італії, у Верону, щоб відчути дух шекспірівського сюжету. Юрій Андрухович працював над перекладом майже 9 років. Особливість у тому, що його переклад – сучасний, актуальний.
Є сенс самостійно прочитати повний варіант трагедії – якщо не в оригіналі, то хоча би у перекладі книги українською мовою. Його з легкістю можна знайти в Інтернеті та завантажити. Ну а якщо ваше знання англійської мови дозволяє читати твори в оригіналі – це взагалі чудово! Адже безсмертна історія кохання Ромео та Джульєтти давно вже стала частиною колективної свідомості, тим, без чого не можна вважати себе культурною людиною ні в Україні, ні в Європі, ні де-небудь ще.
Мистецька палітра
Висока поетичність трагедії Шекспіра зумовила інтерес до Історії Ромео та Джульєтту найрізноманітніших видах мистецтва. Художників у різні епохи цікавила як сила почуття шекспірівських героїв, так і окремо образ Джульєтти (Ф. В. Діксі, Ф. Г. Кальдерон, Дж. Вотергаус, Кінуко Й. Крафт та ін.). Найпопулярнішим романтичним твором є картина Ф. Айєца “Поцілунок”, яка передає чуттєвість і пристрасть юних персонажів Шекспіра.
Найвідомішими скульптурними зображення шекспірівських закоханих є роботи О. Родена “Ромео І Джульетта” та Неро Константні – статуя Джульєтти в Вероні.
Низку музичних поем на цю тему створюють Руно, Берліоз, Чайковський. Вражає майстерністю виконання ролі Джульєтти Г. Улановою в балеті на музику Прокоф’єва.
“Ромео і Джульєтта”, Ф. В. Діксі, 1884
Мистецька палітра
Трагедія “Ромео і Джульєтта” підкорила театри світу. Серед знаменитих виконавців ролі Ромео в англійському театрі – Девід Гаррік (1750), Ч. Кембл (1805), Ч. Макреді (1810), Е. Кін (1817), в 1882 році трагедія була поставлена в театрі “Лицеум”, (Ірвінг – Ромео, Е. Террі – Джульєтта), в 1884 роль Джульєтти зіграла Стелла Патрік Кемпбелл. У XX столітті видатним виконавцем ролі Ромео став А. Мо-Іссі (в постановці М. Рейнгардта, 1907). У 1940 році Л. Олів’є і Вів’єн Лі зіграли спектакль в Нью – Йорку. Відомою виконавицею ролі Джульєтти в 1970-і рр. стала Дороті Тьютін.
На зорі свого виникнення звертається до “Ромео і Джульєтти” мистецтво кіно. Перша екранізація трагедії датується 1911 р. Найзнаменитіша екранізація належить Ф. Дзеффіреллі (1968). Серед останніх екранізацій досить вдалою вважається версія 2014 р. (США, режисер – Дон Рой Кінг). Модернізована версія історії Ромео і Джульєтти, перенесеної в XX століття, – фільм-мюзикл “Вестсайдська історія” (1961 р.). З 2001 р. підкорює світ мюзикл “Ромео і Джульєтта”, світова прем’єра якого відбулася в Парижі.
Дж. Вотергаус “Джульєтта”, 1898
(2 votes, average: 4.50 out of 5)