РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616) – ВІДРОДЖЕННЯ

( Фрагменти )

ПРОЛОГ

Входить Хор.

Хор. Однаково шляхетні дві сім’‎ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’‎ях тих,-

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра.

(Виходить)

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан.

Входять Абрам та Балтазар, двоє слуг Монтеккі.

Самсон. Зброя моя наголо. Починай сварку, а я підтримаю тебе ззаду.

Грегорі. Як? Повернешся до мене задом та й накиваєш п’‎ятами?

Самсон. Не бійся мене.

Грегорі. Ще чого! Мені тебе боятись! Я боюся за тебе.

Самсон. Треба, щоб закон був на нашому боці: нехай вони почнуть.

Грегорі. Я гляну люто, йдучи повз них; нехай приймають це, як собі хочуть.

Самсон. Ні, як посміють! Я наставлю їм дулю. Ганьба їм буде, як таке стерплять.

Абрам. Це ви нам наставили дулю, синьйоре?

Самсон. Я просто наставив дулю, синьйоре.

Абрам. Це ви нам наставили дулю, синьйоре?

Самсон (до Грегорі). Чи буде закон на нашому боці, якщо я відповім йому “так”?

Грегорі (до Самсона). Ні.

Самсон. Ні, синьйоре. Я не вам наставив дулю, синьйоре; я просто наставив дулю, синьйоре.

Грегорі. Ви напрошуєтесь на сварку, синьйоре?

Абрам. На сварку, синьйоре? Ні, синьйоре.

Самсон. Якщо ви бажаєте, синьйоре, я до ваших послуг. Я служу хазяїнові не гіршому, ніж ваш.

Абрам. Та вже ж не кращому.

Самсон. Гаразд, синьйоре.

Грегорі (до Самсона). Скажи – кращому: сюди йде небіж мого господаря.

Самсон. Авжеж кращому, синьйоре.

Абрам. Ви брешете.

Самсон. Виймайте мечі, якщо ви мужчини. Грегорі, а покажи – но їм твій знаменитий удар.

Б’ються.

Входить Бенволіо.

Бенволіо. Схаменіться, дурнії Мечі сховайте в піхви. Ви самі не тямите, що робите.

(Вибиває мечі в них із рук)

Входить Тібаяьт.

Тібальт. Що! Б’‎єшся ти серед негідних слуг? Бенволіо, поглянь. Ось смерть твоя.

Бенволіо. Я їх мирив. Сховай меча v піхви або рубай, щоб їх розборонити.

Тібальт. Меч у руках, а мир на язиці?! Ненавиджу це слово я, мов пекло, як всіх Монтеккі, як тебе самого. Обороняйся ж, боягузе!

Б’ються.

Входять декілька прибічників обох родин і втручаються в сутичку; згодом вбігають кілька городян із киями.

1-й городянин. Гей, алебард, київ! Мерщій! Лупцюй їх! Городяни. Смерть Капулетті! Бий їх! Смерть Монтеккі!

Входить Капулетті в халаті, за ним синьйора Капулетті.

Капулетті. Що тут за гамір? Де мій довгий меч?

Синьйора. Кап. Ні, костур, костур! Нащо вам той меч? Капулетті. Меча, кажу! Іде старий Монтеккі, мені на глум махає він мечем.

Входять Монтеккі й синьйора Монтеккі.

Монтеккі. Ти, підлий Капулетті!

(До дружини). Не тримай.

Синьйора Мон. До ворога не підпущу й на крок.

Входить князь з почтом.

Князь Бунтівники ви! Вороги спокою!

Мечі плямуєте ви кров’‎ю ближніх.

Ви чуєте? Спиніться, люди! Звірі!

Ви згубний пломінь люті й ворожнечі

Потоком пурпуровим з власних жил

Гасити ладні раз у раз. Із рук

Додолу кидайте криваву зброю

І слухайте, що скаже в гніві князь ваш,-

Інакше ждуть на вас страшні тортури.

Утретє вже за слово легковажне

Ти, Капулетті, й запальний Монтеккі,

Тривожите ви чварами все місто!

Утретє сиві жителі Верони,

Свої пристойні вбрання поскидавши,

До рук старих стару хапають зброю,

Ущент поточену іржею миру,

Щоб вашу лють іржаву гамувати.

Коли ще раз стривожите Верону,

За спокій ви заплатите життям.

На цей раз – хай розійдеться весь натовп –

Ви, Капулетті, йдіть слідом за мною…

А вас, Монтеккі, жду я по обіді

В тім замку, де ми чиним здавна суд,

Щоб нашу волю вислухать надалі.

Під страхом смерті всім велю – розходьтесь.

[…]

Дія 1

СЦЕНА 5

Золы в домі Капулетті.

[…] Входять Капулетті, синьйора Капулетті. Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками.

Капулетті. Прошу ласкавої Хто із дам не має

На ніжках мозолів, танцюйте з нами!

Хе-хе, голубоньки! Котра ж синьйора

Відмовиться тепер від танців? Ну ж бої

Як хтось з красунь маніжитись почне,

Я присягну, що мозолі на ніжках!

Що скажете, чи добре вас піймав?

Вітаю щиро вас, мої синьйори.

Був час, колись і я ходив у масці

І шепотів на ніжне вушко дамі

Приємне щось. Минуло, все минуло!

Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

Гей, світла, світла, хлопці! Геть столи!

Мерщій вогонь в каміні загасіть,

Тут стало надто жарко і без нього.

Як вчасно несподівана розвага!

Сядь, добрий мій кузене, відпочинь.

Для мене й вас вже танців дні минули…

Коли останній раз були ми в масках?

Старий Кап. Та, мабуть, буде років з тридцять тому…

Капулетті. Е, ні, не так давно, не так давно!

Було це на весіллі у Лученцо,

На трійцю саме, як були ми в масках,

Відтоді збігло літ із двадцять п’‎ять.

Старий Капулетті. Ні, більше, більше. Син його старіший;

Синьйоре мій, йому уже за тридцять.

Капулетті. Та де там! Що ви кажете! Він був

Тому два роки ще неповнолітній.

Ромео (до свого слуги).

Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга. Не знаю я, синьйоре.

Ромео. Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую…

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт По голосу де мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті. Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт. Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись,-

Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті. Ромео тут?

Тібальт. Так, він, негідник, тут.

Капулетті. Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт. Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті. Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

Не стерпить він! О боже мій! Ну й ну!

Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

Він козиритися надумав! Гляньте!

Тібальт. Але ж це сором, дядьку!

Капулетті. Як це? Як це?

Зухвалий ти хлопчисько! Сором?.. Годі!

Гляди, щоб потім ти не жалкував.

Відомо, щодо чого… Ти диви!

Знайшов коли перечити мені!

Так, дітки, так! Чудово! Ти невіглас!

Не галасуй, а то… Гей, світла, світла!

Приборкаю тебе! Жвавіше, друзі!

Тібальт. Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння!

(Виходить)

Ромео (до Джульєтти).

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєтта. О пілігриме, в тім гріха немає –

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Ромео. Але, крім рук, ще дано й губи їм…

Джульєтта. Так, для молитви, любий пілігрим…

Ромео. О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта. Нас незворушно слухають святі.

Ромео. Не рухайся ж, дай відповідь мольбам!

(Цілує її)

Твої уста очистили мій гріх…

Джульєтта. Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео. Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх.

(Знову цілує її)

Джульєтта Мов з книги ти цілуєш…

Мамка Вас просить ваша мати, синьйорино.

Ромео А хто у неї мати?

Мамка Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Така вже добра пані, мудра й чесна,

Я викохала донечку її,

З якою щойно розмовляли ви.

Скажу вам чесно: хто її здобуде –

Здобуде той повнісінький гаман.

Ромео Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео Ох, я боюсь – кінчається забава.

Капулетті О ні, синьйори! Рано ще, не йдіть!

Ось слуги вже розносять частування.

Таки йдете? Ну, дякуємо вам!

Синьйори благородні, вам спасибі!

Гей, смолоскипів! Ну, добраніч вам!

(До старого Калулетті)

А ми до ліжка… Чорт! Таки пізненько!..

Стомився я…

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка Тіберіо старого спадкоємець.

Джульєтта А той, що саме із дверей виходить?

Мамка А той, здається, молодий Петруччо.

Джульєтта А той, за ним, що танцювать не хтів?

Мамка Не знаю я.

Джульєтта Довідайся. Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну – ляжу в домовину!

Мамка Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріта надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я!

Мамка Що це таке7 Що кажеш ти?

Джульетта Це вірші.

Навчив мене їх в танці кавалер…

За сценою гукають: “Джульєтто!”

Мамка Я зараз, зараз! Ну, ходім, ходім!

Останній гість вже залишив наш дім.

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА І

Верона. Фруктовий сад Кипулетті.

[…]

Входить Ромео.

Ромео Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Вгорі, край вікна, з’‎являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта – ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти – його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить…

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім… Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють –

За них тим часом сяяти в блакиті1.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж – на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко – ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки…

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта! О лишенько!

Ромео Вона заговорила…

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’‎я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Калулетті.

Ромео (вбік).

Послухать – чи відповісти відразу?

Джульєтта Лише твоє ім’‎я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’‎я!

Та що ім’‎я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний…

О, скинь же, скинь своє ім’‎я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєта Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео Яким ім’‎ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’‎я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,-

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта Вони тебе уб’‎ють, коли побачать.

Ромео В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти,- нехай знаходять…

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: “Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий – це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео То чим я поклянусь?

Джульєтта Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я повірю.

Ромео Серця почуттям…

Джульєтта Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: “Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж…

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь.

(Виходить)

Ромео О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер… А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь –

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’‎являється Джульєтта.

Джульєтта Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю –

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка (за сценою). О синьйорино!

Джульєтта Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю…

Мамка (за сценою). Синьйорино!

Джульєтта Зараз!

…Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То взавтра я пришлю.

Ромео Душі спасінням…

Джульєтта Сто тисяч раз тобі привіт!

Ромео В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов’‎ю розлучитись]

(Ступає до виходу)

У вікні знову з’‎являється Джульєтта.

Джульєтта Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо,

Й повітря б голос більш, ніж я, захрип.

Повторюючи це ім’‎я невпинно:

“Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео?!”

Ромео То кличе знов мене моя душа]

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі,-

Мов ніжна музика милує вухо!

Джульєтта Ромео!

Ромео Люба!

Джульєтта Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео Найкраще о дев’‎ятій.

Джульєтта Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години!

Забула я, чого тебе вернула…

Ромео Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульєтта Не буду згадувать, щоб ти зостався,

Та не забуду, як з тобою любо!

Ромео Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульєтта Світає… Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’‎язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе…

Прощай, прощай! Тяжкий час резетавання…

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить)

Ромео Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого –

Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить)

ДІЯ П’‎ЯТА

СЦЕНА І

Мантуя. Вулиця.

Входить Ромео.

Ромео Як можна вірити облесним снам,

То сни мої мені віщують радість:

У грудях, ніби цар на троні – серце.

І дух якийсь на крилах ясних дум

Весь день мене підносить легко вгору.

Приснилася мені моя дружина;

Немов умер я, і вона прийшла…

О, дивний сон, в якому мертвий мислить!

Мене поцілувавши палко в губи,

Мені вдихнула враз нове життя,

І я ожив, і був я імператор –

Яке ж солодке й справді ти, кохання,

Якщо лиш тінь твоя – велике щастя!

Входить Балтазар.

Звістки з Верони! Що там, Балтазаре,

Листи привіз ти від ченця святого?

Моя дружина й батько мій здорові?

Ну, як Джульетта? Вдруге я питаю.

Як добре їй, лихого буть не може.

Балтазар О, добре їй – лихого буть не може,

Джульєтта плоть – в гробниці Капулетті,

Душа між ангелів уже витає.

Я бачив сам, як в склеп її несли,

І поскакав, щоб сповістити вас.

Простіть мені за звістку нещасливу,

Я виконав, синьйоре, ваш наказ.

Ромео То он як!.. Зорі, кидаю вам виклик!..

Ти знаєш, де живу я. Принеси

Мерщій мені паперу та чорнила

І коней роздобудь: вночі я їду.

Балтазар Благаю вас, синьйоре, заспокойтесь!

У вас палають очі, й ви бліді,-

Віщує це нещастя…

Ромео О, мовчи!

Це так тобі здалось. Облиш мене,

Зроби все так, як я тобі сказав.

То від ченця листів мені немає?

Балтазар Немає, мій синьйоре.

Ромео Все одно.

Іди мерщій! Найми скоріше коней.

Я зараз теж прийду. Не забарюсь.

Балтазар виходить.

З тобою ляжу нині я вночі,

Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти…

Яке ж ти винахідливе, нещастя, –

Порадником стає в одчаї зло!

Аптекаря згадав я. Тут живе він

Десь поблизу. Його недавно бачив;

Обірваний, з нахмуреним чолом,

Він трави лікарські все розбирав. […]

Так, цей злидар продасть мені отруту… […]

СЦЕНА З

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом тощо.

[…]

Ромео.

Таж тут моя Джульетта спочиває;

ЇЇ краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть,- тебе ховає мертвий!

(Кладе Парка в склеп)

Буває часто, люди перед смертю

Стають веселі! А в уяві свідків

Це “передсмертна блискавка остання”.

Чи ж це “остання блискавка” й моя?

Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’‎янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі,- це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’‎ю, моя любов!

(П’‎є)

О чесний аптекарю! Швидка твоя отрута…

Отак я з поцілунком умираюі..

(Падає )

[…]

Брат Лор. (підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу)

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров’‎ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулись!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта О мій отче!

Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лор. Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось – ускочимо в біду.

(Виходить)

Джульєтта Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала…

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста…

Ще, може, трішки є на них трутизни,-

В підкріпленні цьому я смерть знайду…

(Цілує його )

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж (за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульєтта Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджалі (Вихоплює кинджал Ромео з піхов)

Ось твої піхви!

(Заколює себе)

Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і вмирає)

[…]

Входить князь з почтом.

Князь Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, синьйора Капулетті та інші.

Капулетті Що скоїлось? Чого це тут кричать?

Синьйора Кап. Народ по вулицях гука: “Ромео!”

А хто – “Джульєтта!”, хто – “Парісі”. Біжать

Всі з зойками до нашої гробниці.

Князь Який тут жах так нам тривожить слух?

1-й страж Володарю, ось граф лежить убитий,

Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

[…]

Князь

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’‎ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Калулетті О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі Але я можу дати більше.

Я їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти!

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь Не визирає сонце з-поза хмар…

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’‎ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати…

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

Переклад Ірина Стешенко

Завдання за рівнями

І

1. Пригадайте визначення літературознавчого терміну “трагедія”.

2. Скільки років було Джульєтті?

3. Скільки років було Ромео?

II

1. За яких обставин уперше зустрілись юні герої Ромео і Джульєтта?

2. Чому герої не можуть бути разом?

3. Які перешкоди долають закохані, щоб бути разом?

4. Як загинули закохані?

III

1. Якою постала у вашій уяві головна героїня трагедії Джульєтта? Створіть словесний портрет героїні, увиразнивши окремі риси, про які йдеться в тексті трагедії.

2. Розкрийте образ головного героя твору Ромео.

3. Дайте характеристику почуттю юних героїв.

4. Доведіть, що “Ромео і Джульєтта” належить до жанру трагедії.

5. До яких висновків підводить драматург у фіналі трагедії? Обгрунтуйте свою думку.

1. У шекспірознавстві вважається, що Джульєтта – одна з улюблених героїнь англійського драматурга. Поясніть, що саме свідчить про ставлення Шекспіра до Джульєтт Аргументуйте свою думку.

2. Який смак кохання в трагедії В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта”? Поясніть свої відчуття.

3. Який епізод трагедії “Ромео і Джульєтта” вам найбільше запам’‎ятався? Чому?

4. Якою ви хотіли б бачити кінцівку трагедії “Ромео і Джульєтта”? Запропонуйте свій варіант.

5. Чи можна вважати трагедію Шекспіра “Ромео і Джульєтта” актуальною для XXI ст? Обгрунтуйте свої міркування.

6. Укладіть текст заочної екскурсії “Біля пам’‎ятника Джульєтті в Вероні”.

Індивідуальні завдання

1. Створіть буклет до творчості В Шекспіра.

2. Створіть герою трагедії Шекспіра “Ромео і Джульєтта” кардмейкінг у подарунок (якщо ви дівчина – Ромео, якщо хлопець – Джульєтті). Що найкраще зобразити на листівці?

3. Парфумер Мара де Гуїді, мешканка Верони, надихнувшись безсмертною п’єсою Шекспіра “Ромео і Джульєтта”, створила аромат для парфумів, який, за її задумом, є самою Джульєттою, суттю її душі Авторка парфумів докладно вивчила п’‎єсу, всі джерела історії, які були до Шекспіра і після нього, літературно-критичні матеріали, кіно – і театральні постановки, музику і фотографії, “відновила” ароматну атмосферу трагедії, склала список інгредієнтів і втілила шекспірівську героїню в ароматі Спробуйте скласти власний рецепт для приготування парфумів “Аромат Джульєтти”

(2 votes, average: 4.50 out of 5)