Вільям Шекспір (1564-1616) – ДУША ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ – Відродження
Літературний багаж. Пригадайте, яким був давньогрецький театр. Що таке трагедія? Укажіть її жанрові ознаки.
Доба Відродження подарувала світу геніального поета і драматурга Вільяма Шекспіра. Один із сучасників митця назвав його “душею епохи”. Через двісті років великий Гете зізнався, що, уперше прочитавши шекспірівський твір, відчув себе “сліпонародженим, якому чудотворна рука раптом дарувала зір”. Та й сьогодні, на початку ХХІ ст., кращі режисери й актори з трепетом долучаються до постановок п’єс Шекспіра, вважаючи це неабиякою честю. Творчість англійського митця ретельно досліджена в сотнях книжок і статей, яких стало б на велику бібліотеку. І попри це, достеменно встановлених фактів його біографії не так уже й багато.
Вільям Шекспір з’явився на світ 23 квітня 1564 р. в містечку Стретфорд-на-Евоні. Він був сином шанованого в місті заможного рукавичника, якого кілька разів обирали на почесні посади. Вільям відвідував місцеву “граматичну” школу, де викладали класичні мови.
У шістнадцять років юнак покинув навчання й, імовірно, певний час допомагав батькові у справах. У вісімнадцять років він одружився, а в двадцять один – разом із молодшим братом вирушив до Лондона. Там, за припущенням біографів, Шекспір певний час працював у театрі суфлером1 або помічником режисера і в 1593 р. вступив до трупи Джемса Бербеджа.
Вільям Шекспір (1564-1616)
Коментар архіваріуса
Театр доби Шекспіра відрізнявся від сучасного. Він був майже повністю відкритий, лише сцену й місця для знатних осіб захищав дах. Сцена нагадувала трапецію чи овал і видавалася в глядацьку залу. Це створювало ілюзію майданного дійства, під час якого актори, зусібіч оточені глядачами, виступали на звичайних возах. Такий ефект посилювала й відсутність завіси (як за часів античності). На сцені зазвичай розташовувалися люки, з яких з’являлися актори, що виконували ролі привидів або інших фантастичних істот. Декорацій практично не застосовували. Проте обов’язковим елементом оформлення сцени був балкон, на якому відбувалися найрізноманітніші дії.
1Суфлер – працівник театру, що під час репетицій та вистав підказує акторам текст ролі.
Тогочасні театральні вистави передбачали особливу манеру гри. Актори часто імпровізували, відповідали на репліки глядачів. Велику увагу приділяли постановці голосу, який мав звучати музикально. Щоб заспокоїти публіку після напружених драматичних сцен, на кін виходили блазні. Як і за часів античності, жіночі ролі виконували чоловіки.
Коментар філолога
Утім, хоч би яким переконливим було лицедійство, глядач у всі часи усвідомлює, що зображуване на сцені – лише умовне видовище. Адже, як ви вже знаєте, умовність – один з основних принципів драми. Умовним є час: у виставі він плине набагато швидше, ніж у житті. (Описані в п’єсі події, що відбувалися протягом днів, місяців, а іноді навіть років, тривають на сцені кілька годин). Умовним є простір, у якому розгортається драматичний сюжет. (Місце дії лише назване або позначене декораціями). Умовні й певні особливості поведінки героїв.
Уже за часів Шекспіра текст драматичного твору ділили на акти (або дії), які, своєю чергою, поділялися на яви (або сцени чи картини).
Зауважмо, що драматург позбавлений багатьох можливостей прозаїка й лірика. У межах жанру він не може передати настрій персонажів за допомогою пейзажу, докладно змалювати їхні почуття тощо… Оскільки драма не передбачає описів, головним засобом художнього зображення в ній виступає мова героїв – діалог і монолог.
Літературознавча довідка
Діалог – розмова кількох персонажів, під час якої розкриваються їхні почуття, думки й наміри.
Монолог – розгорнуте висловлювання одного героя, що не потребує негайної відповіді. У драмі монолог є формою характеристики персонажа: звертаючись до себе або до глядачів і на час “випадаючи” зі сценічної дії, герой у такий спосіб розкриває свій душевний стан.
Від 1599 р. трупа, у якій працював Шекспір, давала вистави в театрі “Глобус”. Його будівлю прикрашала вивіска зі словами “Весь світ, лицедіє”, що стали афоризмом. Творчий колектив “Глобуса” був надзвичайно популярним у Лондоні, славився талановитими коміками та яскравими імпровізаціями. Шекспір не лише писав для театру, а й виконував ролі у виставах. Видатними акторськими здібностями він, за свідченням сучасників, похвалитися не міг, а от його п’єси мали неабиякий успіх. Актори “Глобуса” виступали при королівському дворі і 1603 р. були удостоєні почесного звання “Королівські слуги”. Здебільшого це стало можливим завдяки обдарованому драматургу.
У 1613 р. Шекспір покинув театр і переїхав до рідного міста. Останні роки його життя минули в сімейному колі. Помер митець 1616 р., за переказами, – у день свого народження.
Коментар філолога
Крім драматичних творів, перу Шекспіра належить низка сонетів, визнаних вершиною ліричної поезії доби Відродження. Англійські митці видозмінили класичний італійський сонет. Іноді цю форму називають шекспірівською, оскільки саме завдяки Шекспіру вона остаточно утвердилася в літературі. Традиційно класичний італійський сонет поділяється на дві частини: перша – це зав’язка (два катрени), друга – розв’язка (два терцети). Тим часом англійський сонет складається з трьох катренів і фінального двовірша: abab cdcd efef gg.
Шекспірівський сонет відрізняється від італійського не лише будовою, але й композиційним наповненням. У Шекспіра двовірш є не так розв’язкою, як “висновком” до ліричних катренів. Митець, щоправда, не завжди дотримувався обов’язкової схеми. Наприклад, його 126-й сонет складається з дванадцяти, а не із чотирнадцяти рядків.
Коментар архіваріуса
Вихід у світ збірки сонетів – один з найзагадковіших епізодів історії прижиттєвих публікацій Шекспіра. Відомо, що вже до 1598 р. вірші існували в рукописах і оберталися серед друзів митця, та з якоїсь причини автор не хотів їх оприлюднювати. Імовірно, ці шедеври лірики мали для Шекспіра та його близьких особисте значення. Однак 1599 р. два сонети потрапили до рук видавця Джаггарда й були надруковані. Протягом наступних десяти років шекспірівські вірші у пресі не з’являлися, аж поки 1609 р. не вийшли окремою книжкою.
Загалом перу Шекспіра належать сто п’ятдесят чотири сонети, створені протягом 1592-1598 рр. Вірші від 1-го до 126-го присвячені невідомому другові, решта – коханій – загадковій “смаглявій леді”.
Сонети Шекспіра – своєрідний ліричний щоденник, у якому поєдналися сповідь, пейзажний малюнок, філософські роздуми, звернення до друга й коханої. Сама композиція сонета (теза – розвиток тези – антитеза – синтез (висновок)) передбачає боротьбу протилежних почуттів і думок. І такого багатогранного зображення людської душі ми не знаходимо в жодного іншого лірика доби Відродження.
Образ друга Шекспіра дослідники пов’язують з одним із його високих покровителів – Генрі Різлі, графом Саутгемптоном, поціновувачем театру, високоосвіченою людиною. Оспівуючи чесноти адресата сонетів, митець висловлює основну для Ренесансу ідею. Він захоплюється здоров’ям, фізичною красою, гострим розумом…
У своїх сонетах Шекспір також виступає проти давньої літературної традиції, згідно з якою тільки білявих жінок вважали прекрасними і тільки вони могли бути героїнями казок, новел і романів. Якщо дами, оспівані в сонетах Дайте і Петрарки, – яснокосі, майже безтілесні, мов божества, то кохана англійського поета – брюнетка, жінка з крові й плоті, що наче магніт притягує до себе, попри звичайну для земної людини недосконалість.
У витончених рядках Шекспір увічнив пережите й передумане, віртуозність вірша поєднав зі щирістю почуттів і філософською глибиною думки. Сучасники називали сонети майстра солодкоголосими. І століття не згасили їхньої свіжості й сили.
Що ж до драматургічного доробку Шекспіра, то він уславив автора як “найвидатнішого англійського драматурга всіх часів”. У всьому світі відомі сповнені поезії пристрасті трагедії “Гамлет”, “Отелло”, “Макбет”, “Король Лір” та інші шекспірівські п’єси, що оповідають про непересічних особистостей, порушують вічні, загальнолюдські проблеми.
Як ви знаєте, драматичний жанр, що зображує трагічне, сповнене гострих протиріч і конфліктів зіткнення героя з навколишнім світом, називається трагедією. Герой трагедії – сильна, вольова людина, яка за фатального збігу обставин змушена долати перешкоди на шляху до своєї мети.
У п’єсах Шекспір постає надзвичайно проникливим знавцем людської природи, висвітлюючи всі її вияви – від найсвітліших до найтемніших. Проте є твір, який посідає особливе місце в доробку митця. Це – трагедія “Ромео і Джульєтта”.
Н. Костантіні. Пам’ятник Джульєтті у Вероні
Коментар архіваріуса
Зазвичай Шекспір брав для своїх п’єс готові сюжети. Так сталося і з трагедією “Ромео і Джульєтта”. Історію прекрасної любові й трагічної загибелі двох молодих людей уперше розповів в одній зі своїх новел італійський письменник XIV ст. Мазуччо Салернський. Відтак сюжет “помандрував” від одного автора до іншого й зрештою набув широкої популярності в Італії. Звідти він “перекочував” до Англії, де 1562 р. Артур Брук виконав його вільний поетичний переклад. Найімовірніше, саме цей твір і став основним джерелом сюжету п’єси “Ромео і Джульєтта”.
Шекспір надав давній оповіді такої поетичної сили, що історія про невідворотну загибель закоханих перетворилася на пісню всепереможної любові, пройняту життєствердним світовідчуттям ренесансної особистості. Символічним є те, що дія цієї найсвітлішої, на думку літературних критиків, п’єси Шекспіра розгортається в Італії – у країні, що стала батьківщиною доби Відродження і колискою її заповітних сподівань.
Брак достовірних відомостей, деякі невідповідності у творчій біографії, безліч домислів і легенд, зрештою титанічний масштаб літературного хисту – усе це створило ореол таємничості навколо постаті Шекспіра. Відразу після його смерті виникло запитання, чи й справді пересічний актор зі Стретфорда Вільям Шекспір – автор відомих у всій Англії п’єс.
Можливо, за його ім’ям приховувався хтось інший – освіченіший, поважніший, іншими словами, – той, хто більше “відповідає” образу геніального художника слова. Так постало “шекспірівське питання”: чи був Шекспір Шекспіром, тобто автором незрівнянних літературних творів, підписаних його прізвищем? Дослідження цієї теми, що періодично вибухають “сенсаціями”, тривають і досі. Однак серед більшості науковців найвірогіднішою визнано версію, згідно з якою син заможного рукавичника зі Стретфорда і знаменитий митець були однією особою. Та й зрештою читання шекспірівських творів є, безперечно, набагато цікавішою справою, ніж дискусія про те, хто міг би їх написати.
Український мотив
Чимало вітчизняних письменників перекладали драматичні твори Шекспіра. Серед них були П. Куліш, М. Старицький, Ю. Федькович, Леся Українка, Панас Мирний, М. Драгоманов, М. Кропивницький. Ці роботи помітно позначилися на розвитку української літературної мови. Згодом високохудожні переклади Шекспіра здійснили М. Рильський, Борис Тен, М. Бажан, В. Мисик, Д. Паламарчук. Засновником наукового шекспірознавства в Україні є І. Франко.
Першим твором Шекспіра, поставленим на українській сцені, стала трагедія “Макбет” (1920 р., режисер Лесь Курбас). Трагедію “Отелло” вперше поставив львівський театр “Руська бесіда” (1923 р., режисер і виконавець головної ролі Олексій Загаров). Українська прем’єра “Гамлета” відбулася у Львові (1943 р., режисер Йосип Гірняк).
Перевірте себе
1. Розкажіть про життя В. Шекспіра. Поясніть зміст і причини виникнення “шекспірівського питання”.
2. Чим англійський (“шекспірівський”), сонет відрізняється від класичного (“італійського”)?
3. Кому присвячено сонети Шекспіра? Дайте розгорнуту відповідь.
4. Яким був театр за часів Шекспіра? Чим він відрізнявся від античного?
5. Яку функцію виконують діалог і монолог у драматичному творі?
6. Чим п’єса “Ромео і Джульєтта” вирізняється з-поміж інших шекспірівських трагедій? Перекажіть історію її створення. Якого звучання набув відомий сюжет у творі Шекспіра?
Перед читанням. Читаючи переклади сонетів Шекспіра, визначте їхні основні теми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)