Відродження як культурно-мистецька епоха (кінець XIV-XVI ст.) – Література доби Відродження в Італії, Франції та Німеччині
Доба Відродження (або ще від французького – ренесанс) – це період відродження античної культури під впливом серйозних змін у духовному й соціально-економічному житті Західної Європи, яке охопило спочатку Італію (спадкоємицю Риму), а потім і всі інші країни. Саме в часи Відродження тривали найбільші соціальні рухи, відбулося вивільнення людини з-під повної влади церкви та її ідеології. Світогляд кращих людей цієї доби називали гуманістичним, а їх самих – гуманістами (від латинського – людяний). Гуманізм – європейський інтелектуальний рух епохи Відродження, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної культури. Створивши нову систему знань, гуманісти поставили у центр всесвіту людину, почали захищати право людини на земні радощі, на задоволення потреб тіла і духу. Гуманісти заперечували ставлення до людини за її походженням і соціальною приналежністю, відстоювали її право бути рівною з усіма незалежно від раси і релігії.
Як єдиний культурний рух Відродження охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну Хорватію, але в різних країнах воно мало свої національні особливості і період його найбільшого піднесення був також різний: передусім Італія (XIV – перша половина XV ст. і згасає з середини XVI ст.), Німеччина (кінець XV – перша третина XVI ст.), Франція (XVI ст.), Англія та Іспанія (кінець XV – початок XVII ст.). Таким чином, Відродження – це всеохопний культурний рух у межах XIV – початку XVII століття, в ході якого відбулось подолання деспотії церкви, з’явилась нова культура, звернена до земних справ, нова філософія, нова наука і, звичайно, нова література кожного європейського народу.
Появу Ренесансу – Відродження зумовили економічні, політичні, історичні та культурні процеси і явища, зокрема розквіт міст, поява великих держав, занепад феодалізму і накопичення початкового капіталу, епохальні географічні відкриття (наприклад, Америки), розвиток світової торгівлі (з Індією, Японією, Китаєм, освоєння Африки), формування націй і національних культур тощо. На період епохи Відродження припадають не лише географічні подвиги мореплавців Колумба, Васко да Гами, Магеллана та інших, а й значні наукові відкриття. Наприклад, польський астроном Н. Коперник довів, що земля обертається навколо власної осі і водночас навколо Сонця (геліоцентрична будова світу), Д. Бруно прийшов до висновку, що Всесвіт нескінченний і життя можливе не тільки на Землі, Г. Галілей зробив відкриття про місячний ландшафт, плями на Сонці, про супутники Юпітера тощо. У сфері філософії стали відомі нові погляди на світ француза Р. Декарта і англійця Ф. Бекона. Було винайдено книгодрукування Й. Гутенбергом, а в медицині стали відомими імена Ф. Рабле, Ю. Дрогобича та інших.
У галузі політики стали новаторами Н. Макіавеллі (“Державець”), Т. Мор (“Утопія”), роздумам про ідеальну державу присвятив свою книгу “Місто Сонця” Т. Кампанелла. Величезні зміни відбувались і в сфері релігії. Наприклад, професор Віттенберзького університету Мартін Лютер стверджував, що порятунок людини залежить не від церкви з її обрядами, а від віри в Святе Письмо, в слово Боже, що церква не може бути єдиним посередником між Богом і людиною. Мартін Лютер започаткував рух, який називався Реформацією. Реформація – церковно-релігійне, духовно-суспільне та політичне оновлення в країнах Західної та Центральної Європи у XV столітті, спрямоване на повернення до біблійних джерел християнства, яке набуває форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади. Внаслідок Реформації церква розділилась на католиків і протестантів (протест проти католицької церкви). Боровся проти монополії католицької церкви і Жан Кальвін, засновник кальвінізму. Кальвінізм – одна із систем віровчення в протестантстві, яку сповідує значна частина протестантських церков різних деномінацій (найменувань).
Мистецтво доби Відродження мало світський характер, в основу культури було покладено гуманістичні принципи, утвердження гідності людини, її краси, розуму, творчих сил. На противагу церкві, яка вважала людське тіло гріховним, митці Відродження вбачали в ньому високу гармонію, досконалість форми, відображали його оголеним. Активно розвивався живопис, музика, театр, архітектура.
Найбільшим досягненням культури Відродження стала література, предметом зображення якої стала людина та її земне життя. Література якнайповніше проникала у внутрішній світ людини, мала сатиричні елементи і зверталась до національної історії та легендарного минулого, вона творилась національними мовами і активно шукала нових поетичних форм. Саме в період Відродження з’явились сонет, новела, публіцистика, реалістичний роман, остаточно викристалізувались античні жанри елегії, оди, епіграми. Серед епічних жанрів найпоширенішими стали поеми і романи. Література розробляла теми кохання і дружби, боротьби зі злом і допомоги нужденним, поваги до людини, захоплювалась людським розумом і винахідливістю. Вона засуджувала жадобу до грошей, розбещене духівництво і свавільних можновладців, жорстокість, невігластво, ненажерливість та інші недоліки.
Предтечею Відродження став великий поет Середньовіччя Данте Аліг’єрі, а найталановитішими представниками його першого етапу – італійці Франческо Петрарка і Джованні Боккаччо, французи Франсуа Рабле і П’єр Ронсар, німець Себастьян Брант і нідерландець Еразм Роттердамський. До другого етапу доби (пізнього) Відродження належала творчість англійця Вільяма Шекспіра й іспанця Мігеля Сервантеса.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)