Англійська література доби Відродження – Література доби Відродження в Іспанії, Португалії й Англії
Епоха Відродження в англійській літературі охоплює кінець XV – початок XVII століття, але підготовка до неї розпочалася ще в XIV столітті. Англійський гуманізм формували такі історичні фактори, як столітня війна між Червоною і Білою Трояндами, селянське повстання під проводом Уота Тайлера (1381), реформування церкви за часів короля Генріха VIII (1509-1547), культурні й політичні події часів королеви Єлизавети І (1558-1603), коли Англія, перемігши Іспанію, увійшла до кола перших держав світу і стала лідером у морській торгівлі. Велику роль відіграв швидкий розвиток міст, ремесел, торгівлі, тісні зв’язки з Італією і Францією. У середньовічній Англії офіційною державною мовою була французька мова, якою послуговувався королівський двір і аристократи. На початку другої половини XIV ст. на основі лондонського діалекту почала формуватись англійська літературна мова.
Англійські гуманісти перебували під впливом італійської культури, пильно її вивчали, згодом в Англію почав проникати французький гуманізм. Там були дуже шанованими Еразм Роттердамський, Мішель Монтень та інші. У добу Відродження англійський медик Уїльям Харві відкрив кровообіг людини, а філософ Френсіс Бекон став основоположником матеріалізму.
Вагомим фактом культурного життя Англії були театральні вистави, представлені комедіями і трагедіями. В англійській літературі активно розвивалися жанри ліричної поезії, психологічної прози і драматургії. Їй був властивий демократизм, оптимізм, відсутність інтересу до релігійних питань, які вважались уже вирішеними.
Батьком англійської поезії вважається Джефрі Чосер (1340-1400) – учасник військових походів, придворний можновладець, дипломат, чиновник з багатою і різноманітною біографією, який виховувався на зразках французької і латинської середньовічної літератури і філософії. Чосер став першим представником англійського реалізму і створив нове віршування. Чосерові належать поеми “Книга герцогині”, “Пташина рада”, “Дім слави”, “Троїл і Крессіда” та інші. Послуговуючись традиційними сюжетами і формами, він вносив у свої твори багато оригінального – гумор, елементи сатири, портретні характеристики тощо. Найвидатнішим твором Чосера є віршована збірка “Кентерберійські оповідання”, в якій було 24 твори. Там поет відобразив суспільство нової Англії. За своєю будовою твір схожий на “Декамерон” Боккаччо, теж має пролог, де описано оповідачів, а далі подано їхні розповіді. Оповідачами є представники всіх прошарків англійського суспільства: лицар, вільний селянин-йомен, ігуменя монастиря, купець, ченці, студент, ремісники, лікар, юрист та інші. Усі вони докладно характеризуються автором і кожен із них обирає розповідь, яка показує його досвід, рівень освіченості, манери, погляди тощо. Сюжети оповідань взяті з різних джерел – із книжок, реального життя. У своїй збірці Д. Чосер показав світ таким, яким бачив його сам – з його брудом і шляхетністю, потворністю і красою, органічно поєднав високе і низьке, трагічне і комічне, поетичне і буденне. Загалом Джефрі Чосер став основоположником національної літературної англійської мови, а закладені ним традиції далі розвинулись у творах його наступників.
Якщо Д. Чосер ще був посередником між Середньовіччям і Відродженням, то до найкращих представників літератури раннього Відродження належить Томас Мор (1478-1535) – син лондонського судді, вихованець Оксфордського університету, юрист і парламентарій, громадський діяч і видатний політик свого часу. Томас Мор викликав різке невдоволення короля Генріха VIII, тому його звинуватили в державній зраді і засудили до страти.
Літературна спадщина Томаса Мора різноманітна. Він займався перекладами з латини, писав епіграми і поеми. Найвідомішими його творами є незакінчена історична праця “Історія Річарда III” та роман “Утопія”. “Історія Річарда ІІІ” – це документальна розповідь про злочини Річарда Глостера, який шляхом інтриг і обману захопив королівську владу, знищивши законних спадкоємців, своїх племінників.
Проте найоригінальнішим і найвпливовішим твором Томаса Мора є його “Утопія”, або “Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”, яка обезсмертила ім’я автора, стала одним із вершинних творів епохи Відродження. Епітет “золота” було використано відповідно до античної традиції, коли так говорили і писали про дуже цінні твори. “Утопія” написана у формі розмови, яка нібито відбулася між автором – Т. Мором, його нідерландським другом-гуманістом П. Егідієм та вигаданою особою, моряком Рафаїлом Гітлодеєм, який повернувся з далеких мандрів, де побачив багато країн, в тому числі й острів Утопію, на якому він нібито прожив п’ять років і ніколи б його не покинув, якби не бажання розповісти про його досконалий суспільний лад. Сама назва “Утопія” перекладається з грецької як місце, якого немає, яке не існує. Перша книга містить сміливі міркування мандрівника про соціальне й економічне становище Англії кінця XV – початку XVI століття, де панували лихо і злидні. У другій частині твору було змальоване ідеальне суспільство без соціальної нерівності, експлуатації, приватної власності, де діє загальна трудова повинність, рівність у користуванні плодами праці, де жінки мають рівні права з чоловіками тощо. До речі, в справедливому суспільстві автор допускав рабство, рабами, правда, були злочинці.
Поезія періоду раннього Відродження була представлена іменами Джона Скелтона, Томаса Уайєта, Генрі Серрея та інших. Джон Скелтон був магістром мистецтв і вчителем майбутнього короля Генріха VIII. “Єдиним світочем і славою англійської літератури” назвав його Еразм Роттердамський. Майже всі його твори – це віршовані сатири антицерковного та антидворянського спрямування. Поет викривав беззаконня, неробство можновладців, невігластво священиків, церкву загалом. Особливо цінною є його гостросатирична поема “Колін Клаут”, в центрі якої – постать бідняка-бурлаки, який сміливо говорить правду про священиків і вище дворянство. Сатири Скелтона були близькими до ідей Реформації. Наприкінці першої половини XVI ст. в англійській літературі з’явилися поети Уайєт і Серрей, які у своїй творчості опирались не на національну традицію, а на зразки європейської гуманістичної поезії, особливо італійської.
Томас Уайєт був випускником Кембріджського університету, можновладцем при королівському дворі. Захопившись поезією Петрарки, сам почав писати вірші. Саме Уайєт увів в англійську поезію жанр сонета. Проте немилість Генріха VIII і ув’язнення в Тауері стали причиною відходу поета від творчості.
Не був достатньо тривалим і поетичний шлях Генрі Серрея, також аристократа і придворця, майстра сонета і послідовника Уайєта. Серрей зробив спробу перекласти англійською перші дві пісні “Енеїди” Вергілія, увів в англійську поезію білий вірш, яким пізніше, удосконалюючи його, писали драматурги Марло і Шекспір. Білий вірш – неримований вірш, в усьому іншому мало чим відрізняється від римованого. Його розвиток пов’язаний із прагненням наблизити віршову мову до розмовної.
У другій половині XVI ст., в період зрілого і пізнього Відродження швидко зростала державна могутність Англії і гуманістичність її літератури. Проте у перші десятиріччя XVII століття в суспільстві загострились соціальні суперечності, які зумовили політичну реакцію, що, в свою чергу, призвело до кризи англійського гуманізму.
Друга половина XVI ст. була відзначена появою в англійській літературі таких постатей, як Філіп Сідней, Едмунд Спенсер, Вільям Шекспір та інші. Людиною широких знань, випускником Оксфордського університету, мандрівником був Філіп Сідней, майстер ліричної поезії. Першим відомим його твором була збірка сонетів “Астрофель і Стелла”, яка відзначалась непрямим впливом сонетів Петрарки і поетів французької “Плеяди”. Ці оригінальні сонети остаточно утвердили жанр сонета як провідний в англійській ренесансній ліриці. В дусі італійських та іспанських пасторальних романів Філіп Сідней написав роман “Аркадія” зі складною композицією, багатьма сюжетними лініями і введенням у прозовий текст численних віршів. Відомою стала літературно – критична праця Сіднея “Захист поезії” – своєрідний маніфест гуманізму, відповідь на одну з книжок пуританина Госсона, спрямовану проти театру.
Видатним поетом-реформатором був Едмунд Спенсер, друг Сіднея, який також прагнув оновлення літератури і розвитку її національних форм. До його творчої спадщини належать пасторальна поема “Календар пастуха”, ліричні поеми і сонети, написані на зразок творів Петрарки, Тассо, дю Белле. Найвідоміший його твір – поема “Королева фей”, в якій розповідається про подвиги дванадцятьох лицарів, які за наказом королеви фей Глоріани повинні знищити дванадцять чудовиськ. Це була спроба створити англійську національну героїчну епопею. Твір алегоричний, бо кожен лицар втілює певну чесноту, а кожне чудовисько чи велетень – якесь зло. У певних епізодах передані ситуації і випадки з придворного життя королеви Єлизавети. У поемі автор висловлює хвалу природі, доброчесності, активному життю, радощам існування.
Наприкінці XVI століття помітним явищем в англійській літературі став роман, який дещо тяжів до ускладнених форм, орієнтувався на книжну поетику й античну літературу, а розробляючи побутову тематику, послуговувався простим і ясним розповідним стилем. Серед перших романних спроб, здійснених наприкінці XV ст., був роман Томаса Мелорі “Смерть Артура” (1485). Серед авторів періоду зрілого і пізнього Відродження був Джон Лілі, який належав до кола небагатих лондонських літераторів, відомих як “університетські уми” за високу освіченість (Джон Піль, Томас Лодж, Роберт Грін, Томас Неш, Томас Кід і Крістофер Марло). Лілі писав і драми, але найуспішнішим був його роман “Евфеус” про пригоди молодих людей Евфеуса і Філавта, який хоча і не був дуже оригінальним, проте містив багато гуманістичних думок філософського, морально-етичного, виховного характеру. Твір вирізнявся вишуканою, метафоричною мовою, багатством риторичних прийомів, що впливало на мову інтелігенції, викликало захоплення у придворної аристократії.
Томас Неш писав переважно сатиричні твори, найвідомішим з яких був роман “Безталанний мандрівник, або життя Джека Уїлтона”, що започаткував собою побутовий роман і був близький до іспанського шахрайського роману. Йдеться у ньому про пригоди кмітливого пажа-бешкетника короля Генріха VIII, які тривали двадцять років.
У кінці XVI – на початку XVII століття провідним жанром в англійській літературі була драма, яка, засвоївши досвід античної та континентальної ренесансної драми, зберегла свій національний характер. Починаючи від 70-х років XVI століття, в Англії стрімко збільшувалася кількість професійних театрів, що сприяло творчості драматургів. Так, Томас Кід, орієнтуючись на твори Сенеки і середньовічну англійську драму, написав “Іспанську трагедію” про придворне життя, злочини і криваві помсти, наділив персонажів сильними почуттями і переживаннями.
Роберт Грін написав драми “Історія ченця Бекона і ченця Бенгея” та “Джордж Грін, векфільдський польовий сторож”, які серед усіх інших були найцікавішими, особливо остання, де автор створив героїчний образ селянина, сміливого і сповненого почуття людської гідності.
Серед драматургів-попередників Шекспіра найталановитішим був Крістофер Марло – син шевця, який закінчив Кембріджський університет, де захопився творчістю, перекладами з Овідія і Лукіана. Оселившись у Лондоні, був актором, а потім драматургом. Марло часто турбував поліцію політичними поглядами, тому й був убитий під час сварки в таверні. Найвідоміші твори Марло – “Тамерлан Великий”, “Трагічна історія доктора Фауста”, “Мальтійський єврей” та інші. Великий успіх мала його поема на античний сюжет “Геро і Леандр”. Творчий досвід Марло значною мірою підготував розквіт драматургії Ренесансу в творчості Шекспіра.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)