ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАНСЬКИЙ – ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР – АНГЛІЯ – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ – посібник-хрестоматія

1564-1616

Вільям Шекспір – видатний англійський поет і драматург доби Ренесансу. У всьому світі відомі його філософські сонети. На сцені славнозвісного театру “Глобус” (Лондон), для якого В. Шекспір писав твори і сам грав у них, відбулися прем’єри його комедій “Як вам це сподобається” (1599), “Дванадцята ніч” (1599), п’єс на історичну тематику “Генріх IV” (1597) “Генріх V” (1598), великих трагедій “Гамлет” (1603), “Отелло” (1604), “Король Лір” (1605), “Макбет” (1606) і п’єс, присвячених Стародавньому Риму: “Юлій Цезар” (1599), “Антоній і Клеопатра” (1607). Дія п’єси “Гамлет, принц Данський” відбувається в Данії, у містечку Ельсінор, яке знаходиться на кордоні сучасних Данії та Швеції. Із замком Кронборг та містечком Ельсінор пов’язано чимало легенд. Одна з них – про принца Амлета, яку описав історик XII століття Саксон Граматик у праці “Діяння данців”. Середньовічний сюжет був типовою історією про помсту. Однак у трагедії В. Шекспіра все зовсім не так, хоча в основу її покладено ту саму легенду. В. Шекспір дав власну інтерпретацію образу Гамлета, утіливши в ньому філософські пошуки.

ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАНСЬКИЙ

(Скорочено)

ДІЯ ПЕРША

Сцена 2

Уже у першій дії Гамлет постає героєм, який має багато запитань до себе й до всього світу. Його серце крає смерть батька і таємниця довкола неї. Монологи – форма розкриття внутрішнього світу героя, його сумнівів і шукань, осмислення місця людини в світі. Це засіб психологічної характеристики героя і соціальної критики навколишнього середовища. Водночас монологи Гамлета набувають широкого філософського значення, у них порушено вічні морально-філософські проблеми: життя і смерть, кохання і зрада, воля і насильство, правда і лицемірство, совість і ницість.

Гамлет

(…) Боже, Боже!

Яке нікчемне, марне й недолуге

Все, що на світі діється…

Немов город неполотий, де густо

Буяють бур’яни. Саме огидне

Його заполонило! Як це сталось?!

Два місяці як він помер. Ні, менше!

Такий король! Із нинішнім зрівняти –

Він, як Гіперіон з сатиром поруч,

І матір так любив він, що, мабуть,

Вітрам небес не дав би надто грубо

Дихнути їй в обличчя. Небо й земле!

Що згадувати?! Так вона горнулась

До нього, мов з поживи тої голод

Зростав у неї ще. І ось – за місяць.

Несталосте, твоє імення – жінка!

Лиш місяць! Не стоптала й черевиків,

Що в них за тілом батьковим ішла

В сльозах, як та Ніоба. І тепер.

О Боже мій! Тварина нерозумна,

І та, напевно, довше б сумувала!

Побралася із дядьком, що до батька

Подібний так, як я до Геркулеса.

Ще й сіль облудних сліз її не зникла

З очей, а вже на кровозмісне ложе

Вона спішить. В квапливості оцій

Добра немає і не може бути.

Розбийся, серце, – мушу я мовчать!

(Переклад Григорія Кочура)

Сцена 5

Гораціо й королівські офіцери побачили Привида, схожого на батька Гамлета, на терасі замку Ельсінор. Гораціо розповів про це Гамлетові, який вирішив зустрітися з Привидом. Той розповів принцові про страшний злочин, який вчинив король Клавдій. Гамлет вирішив перевірити слова Привида і бере із Гораціо й офіцерів клятву мовчати.

Привид

Цей кровозмісник, звір прелюбодійний

Своїм чаклунським хистом і дарами –

О нечестиві ті дари, той хист! –

Здолав на блуд ганебний спокусити,

Здавалось, доброчесну королеву.

Яке це, Гамлете, було падіння!

Від мене відвернутись, занедбати

Моє кохання, що у парі йшло

З обіцянками, даними при шлюбі,

І прихилитись до цього нікчеми,

Убогого, якщо рівнять зі мною! (…)

Та досить! Ось вітрець війнув ранковий.

Я розповім коротше. У саду

Я ліг спочить опівдні, як і звичайно;

Цієї супокійної години

Твій дядько, в сад промкнувшись, увілляв

Мені у вухо блекоти страшної, –

Така вона ворожа людській крові,

Що прудко, на взірець живого срібла,

Всіма шляхами внутрішніми в тілі

Біжить, і звужується кров від неї,

Як від краплини оцту молоко.

Загусла так раптово кров і в мене… (…)

Так я вві сні від братньої руки

Життя позбувсь, корони й королеви. (…)

Який це жах! Який цей жах незмірний!

Якщо у тебе є чуття, мій сину,

Не попусти, щоб королівське ложе

Перетворилось на кубло розпусти.

Та хоч яка твоя та помста буде,

А проти матері недобрий замір

Нехай душі тобі не заплямує.

Хай судить Бог її, нехай у грудях

Жалить сумління. А тепер прощай…

(Зникає.)

Гамлет

Небесні сили! Земле! Що згадати

Ще треба? Пекло? Тихше, тихше, серце!

Напружтесь, м’язи, не втрачайте сили,

Тримайтеся. Не забувать тебе?!

Так, любий привиде, аж поки пам’ять

Іще живе в збентеженій цій скриньці!

Не забувать? Всі записи безглузді

Зітру з таблиці пам’яті своєї,

Усі слова з книжок, усе, що бачив, –

Всі образи, всі враження колишні,

Усе, що спостеріг від юних днів, –

Одне твоє веління нині в мозку

Залишу я, без домішок низьких.

Клянуся небом! Згубна, згубна жінко!

Усміхнений негіднику проклятий!

Де записник мій? Мушу записати,

Що можна, посміхаючися, бути

Негідником. У Данії – напевно.

(Пише.)

Уже ви, дядьку, тут. Віднині гасло

Моє: “Прощай, прощай! І не забудь”.

Я в цьому присягаюсь.

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена 1

Офелія стала знаряддям королівських інтриг Полоній підмовляє її зустрітися з Гамлетом і викликати його на відверту розмову, а він, Полоній, разом із Клавдієм сховаються і підслухають діалог, щоб з’ясувати, чи справді Гамлет божевільний від кохання, чи є якась інша причина його дивної поведінки.

Король

Гертрудо, люба,

Облиште нас; я Гамлета покликав,

Щоб він, немовби випадково, тут

Зустрів Офелію.

А я й Полоній, шпигуни законні,

Сховавшися, щоб нас ніхто не бачив,

Самі спостерігатимем усе,

То й буде зрозуміло, що насправді

Любов йому страждання завдає,

Чи щось інакше. (…)

Полоній

Ось він іде. Сховаймося, мій пане.

(Король і Полоній виходять. Входить Гамлет.)

Гамлет

(…) Так. Бути чи не бути – ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі

Чи стати збройне проти моря мук

І край покласти їм борнею? Вмерти –

Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться

Сердечний біль і тисячі турбот,

Які судились тілу. Цей кінець

Жаданий був би кожному. Померти –

Заснути. Може, й бачити сновиддя?

У цьому й перепона. Що приснитись

Нам може у смертельнім сні, коли

Вантаж земної суєти ми скинем?

Оце єдине спонукає зносить

Усі нещастя довгого життя;

Інакше – то ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних, –

Хто б це терпів, коли удар кинджала

Усе кінчає? Хто б це став потіти,

Вгинаючись під тягарем життєвим,

Якби не страх перед незнаним чимось

У тій незвіданій країні, звідки

Ще не вертався жоден подорожній?

Миритись легше нам з відомим лихом,

Аніж до невідомого спішити;

Так роздум робить боягузів з нас,

Рішучості природжений рум’янець

Блідою барвою вкриває думка,

І збочує величний намір кожен,

Імення вчинку тратячи! Та досить!

Офеліє! В своїй молитві, німфо,

Згадай мої гріхи! (…)

Офелія

Ласкавий принце,

Скажіть, як вам жилося цими днями?

Гамлет

Я дуже вдячний: добре, добре, добре.

Офелія

У мене є від вас дарунки, принце,

Їх повернути я давно хотіла,

То прошу їх тепер прийняти.

Гамлет

Що ви?!

Я зроду вам не дарував нічого.

Офелія

Ви добре знаєте, що дарували,

Ще й в супроводі запахущих слів, –

Від них принадніші були дарунки.

Але втрачають і дари принаду,

Як той, хто дав їх, дивиться нерадо.

Ось, принце, заберіть.

Гамлет

Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?

Офелія

Що таке, принце?

Гамлет

І ви вродливі?

Офелія

Що ви маєте на увазі, принце?

Гамлет

А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ з вашою красою. (…)

Іди в черниці. Навіщо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в такому, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене напохваті більше гріхів, ніж думок, щоб їх обмірковувати, уяви, щоб їх втілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Не йми віри нікому з нас. Один тобі шлях – у черниці. Де ваш батько?

Офелія

Вдома, принце.

Гамлет

Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в себе вдома. Прощай.

Офелія

Поможи йому, всеблаге небо.

Гамлет

Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива, як крига, чиста, як сніг, а поговорів не минеш. Іди в черниці, йди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. В черниці йди! Та швидше! Прощавай! (…)

(Виходить.)

Офелія

Потьмарився такий шляхетний розум!

Така людина! Виглядом – придворний,

Словами – вчений, войовник – мечем,

Надія і вицвіт нашої держави,

Довершеності дзеркало й взірець!

Я, найнещадніша з жінок, пила

Солодкий мед обіцянок його,

І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув.

(Переклад Григорія Кочура)

Король і Полоній розійшлися в думках щодо “божевілля” Гамлета. Кожен із них висуває власну версію його незрозумілих слів і вчинків.

Король

Кохання? Не воно йому на думці.

Те, що казав він, хоч було й безладне,

Проте не божевільне. З цього смутку

Щось визріває на душі у нього,

Ще й небезпечне, може. А тому,

Щоб лихові якомусь запобігти,

У мене й вирішення вже готове:

Не гаючись, до Англії хай їде

Несплачену данину вимагати.

Можливо, море, і чужа земля,

І враження нові йому розвіють

І розженуть усі думки похмурі,

В яких уже заплутався він так,

Що й сам не свій. А ви якої думки?

Полоній

Це добрий намір. Та мені здається,

Що все ж таки любов – причина смутку,

Ну, як, Офеліє? Нема потреби

Розповідати, ми й самі все чули.

Робіть, що хочете, мій пане. Може,

Звеліть, щоб викликала на розмову

Його після вистави королева,

А я, ласкаво прошу, я сховаюсь

Так, щоб розмову їхню всю почути.

Коли нічого він і їй не скаже,

Шліть в Англію його чи ув’язніть,

Як ваша мудрість визнає.

Король

Нехай!

Шаленству знатних треба класти край.

(Виходять.)

Сцена 2

На замовлення Гамлета мандрівні актори розігрують в королівському палаці п’єсу “Вбивство Гонзаго”, яку герой фігурально називає “Пастка”. Гамлет особисто дав поради акторам і попросив їх вставити в п’єсу уривок, який він написав особисто. Композиційний прийом “п’єса у п’єсі” дозволяє втілити шекспірівську метафору “весь світ – театр”. Інтригами й конфліктами просякнутий увесь світ довкола героя. Гамлет сподівається на те, що під час п’єси Клавдій якось викаже себе або навіть зізнається в скоєному, що дасть можливість спокутувати гріх.

Королева на сцені

“У другім шлюбі не любові ждуть,

До нього розрахунки лиш ведуть.

Я вдруге мужа першого вбиваю,

Коли у постіль другого приймаю”.

Король на сцені

“Я знаю, щирі це слова й думки,

Та наміри не завжди в нас тривкі,

У рабстві наша пам’ять їх тримає,

Життя їх віку довгого не має;

На гілці висить недозрілий плід,

Достиг – упав, по ньому зник і слід.

Не дуже в нас обіцянки живучі,

Бо ми їх забуваєм неминуче;

У захваті приймаєм рішенець,

Минає захват – рішенню кінець…”

(…)

Королева на сцені

“Нехай для мене більше й хліб не родить,

Нехай для мене й сонце більш не сходить,

Нехай ні вдень не знаю, ні вночі

Ні втіхи, ні спочинку живучи,

Хай щастя і вві сні мені не сниться,

Життя моє хай буде як в’язниця,

Хай талану ні в чому не діжду,

Як повдовівши, заміж я піду”.

Гамлет

Ну, що буде, як одурить?

Король на сцені

“Клятьба велика. Йди, моя дружино!

Щось я втомився. Трохи відпочину,

Засну я”.

(Засинає.)

Королева на сцені

“На здоров’я спочивай.

Усе лихе минає нас нехай!”

(Виходить.)

Гамлет

Вам подобається п’єса, ваша величність?

Королева

На мою думку, жінка надто багато обіцяє.

Гамлет

Ну, вона ж дотримає слова.

Король

Ви знаєте п’єсу? В ній немає нічого недозволеного?

Гамлет

Ні, ні, це все жартома, отруєння жартома. Нема тут і трохи нічого недозволеного.

Король

Як зветься ця п’єса?

Гамлет

“Пастка”. Тільки ж у якому розумінні? В алегоричному. В цій п’єсі показано вбивство, що сталось у Відні. (…) Підступний цей витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. (…)

(Входить актор, що грає Луціана.)

А оце королів небіж Луціан.

Офелія

Ви, принце, чудово замінюєте хор своїми поясненнями. (…)

Луціан

“Отрута, чорна думка, слушний час,

Міц на рука, ніхто не бачить нас,

Мерзотна суміш, трави чарівні,

Що в вас Геката закляла аж тричі,

Свої страшні властивості явіть –

Життя живого нитку перервіть!”

(Вливає отруту королю у вухо.)

Гамлет

Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини.

Офелія

Король устає!

Гамлет

Що, злякався хлопавки?

Королева

Що з вами, ваша величність?

Полоній

Припиніть виставу!

Король

Присвітіть мені. Ходім звідси!

Всі

Світла! Світла! Світла!

(Виходять усі, крім Гамлета й Гораціо.)

(Переклад Григорія Кочура)

Сцена 3

Після вистави “Вбивство Гонзаго” Клавдій зрозумів, що Гамлет підійшов надто близько до розгадки страшної таємниці. Водночас король відчув розпач від скоєного братовбивства. Він робить спробу молитися, але каяття не для нього… Гамлет має нагоду вбити короля, тихо підкравшись, проте не може підступно покарати ворога під час спроби звернення до Бога.

Король

Мерзенний сморід злочину мого

Сягає неба. На мені тяжить

Прокляття найдавніше – братовбивство,

Не можу я молитись, хоч і прагну,

До крайніх меж напружуючи волю:

Міцне бажання, але гріх ще дужчий.

Я наче той, хто, маючи дві справи,

Вагається, з якої розпочати,

І жодної не робить. (…)

Нащо ж милосердя,

Як не на те, щоб злочини прощати?

Хіба в молитві не подвійна сила,

Спроможна врятувати від падіння

Чи скинути гріхів тягар із нас?

Минув мій гріх. Я зводжу очі в небо,

Якими ж я словами помолюсь?

“Прости мені, мій Боже, вбивство підле?”

Не можна. Адже все, заради чого

Я вбив, усе це й досі при мені:

Корона, честолюбство й королева. (…)

То що ж? Що ж лишилось? Каяття?

Коли ж бо я і каятись не можу!

О груди, чорні, наче смерть! Що більш

Душа силкується, тим глибше грузне.

Рятуйте, ангели! Коліна, гніться!…

(Відходить у глибину сцени й стає навколішки)

Гамлет

Він молиться. Яка нагода зручна

Все довершить! І він у рай потрапить.

Хіба ж це помста? Слід поміркувати:

Негідник убиває мого батька,

І от негідника цього я шлю

До неба.

Це ж нагорода скорше, а не помста! (…)

Коли він очищає душу

І перейти готовий на той світ,

А я уб’ю його – чи я помщуся?

Ні.

Сховайся, мечу, на страшнішу дію. (…)

(Виходить.)

Король

(Підводячись.)

Слова угору, думка вниз їх тягне.

Без думки слово неба не досягне.

(Виходить.)

Сцена 4

Покої королеви. Входять королева і Полоній.

Полоній

Він прийде. Ви ж нагримайте на нього,

Скажіть, що вихватки його нестерпні

І що від гніву він не врятувався б,

Якби не ви. А я ось тут сховаюсь.

Суворіше, будь ласка.

Гамлет

(За сценою)

Мамо, мамо!

Королева

За мене можете не турбуватись.

Іде вже. Заховайтеся мерщій.

(Полоній ховається за килимом.)

Гамлет

Ну, мамо, в чому річ?

Королева

Чому ти, Гамлете, образив батька?

Гамлет

Чому образили батька ви, мамо?

Королева

Говориш марнослівним язиком.

Гамлет

Питаєте гріховним язиком.

Королева

Що це таке?

Гамлет

А ви чого хотіли?

Королева Забув ти, хто я!

Гамлет

Ні. Ви королева,

Дружина брата свого чоловіка,

І ще – на горе – мати ви мені.

Королева

Що ж, хай з тобою інші поговорять.

Гамлет

Ні, ні, сідайте і не руште з місця.

Я дзеркало поставлю перед вами,

В якому ви побачите себе.

Королева

Чого ти хочеш? Ти не вб’єш мене?

Рятуйте! Пробі!

Полоній

(За килимом)

Гей! Рятуйте! Пробі!

Гамлет

(Витягаючи шпагу)

А! Щур попався! Тут йому і смерть!

(Проколює шпагою килим.)

Полоній

(За килимом)

Ой! Помираю!

(Падає і вмирає.)

Королева

Боже! Що ти робиш?

Гамлет

І сам не знаю. Хто там був? Король?

Королева

Який квапливий і кривавий вчинок!

Гамлет

Ще гірше – короля життя позбавить,

А потім шлюб із братом справить.

Королева

Що? Короля життя позбавить?

Гамлет

Так.

(Відхиляє килим і бачить Полонія.)

Прощай, убогий, метушливий дурню!

Тебе я з вищим сплутав. Бачиш сам,

Як небезпечно надто клопотатись…

ДІЯ П’ЯТА

Сцена 1

Промовистий символ трагедії – череп Йоріка, якого знайшов на цвинтарі гробокоп. “Бідолашний Йорік!”, – каже Гамлет, тримаючи його в руках. Хто ж такий Йорік? Королівський блазень. Колись він весело сміявся і добре звеселяв челядь. Але сьогодні його немає. Той, хто жартував і веселився, опинився в могилі. Людське життя – лише мить, думає Гамлет із черепом Йоріка в руці. То навіщо ж тоді живе людина, якщо життя таке коротке? Що залишить вона по собі на землі?.. Певною мірою Гамлет вважає себе також блазнем у Данському королівстві (адже він удавав із себе божевільного, змушений прикидатися перед усіма, щоб приховати справжні наміри). Череп Йоріка навіває героєві думки про власну смерть, а ще – про суєтність мирського, земного буття.

Гамлет

Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці. Може, макітра, що нею жбурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого не міг обхитрити, – хіба ні? (…) А тепер він потрапив до пані Хробакової і гробокоп лупить його заступом по вилицях. Дивовижне перетворення, якби тільки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки на те, щоб гратися ними в кеглі? Мої кістки ниють, ледве думаю про це. (…)

(Бере череп.)

Бідолашний Йоріку! Я знав його, Гораціо! Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Твоє вистрибування? Твої пісеньки? Спалахи веселощів, від яких усі за столом, бувало, покотом лягали з реготу? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Піди у світлицю до вельможної дами та скажи їй, що хоч би вона фарбувалась і на палець завтовшки, однаково колись буде така сама…

Убивство Полонія спричинило цілу низку інших трагічних подій. Офелія збожеволіла, утративши батька й коханого. Лаерт вертається з Франції і хоче помститися Гамлетові, убивці його батька. А Клавдій використовує горе і розпач Лаерта у власній грі, щоб позбутися Гамлета. Клавдій підмовив Лаерта взяти гострішу рапіру, намастити її спеціальним отруйним зіллям… Клавдій про всяк випадок підготував ще й келих із отрутою для Гамлета. Король готує поєдинок, як театральну виставу. Але під час двобою усе пішло не за “сценарієм”. У фіналі від трагічних випадковостей гинуть усі головні герої трагедії.

Сцена 2

Король

Наш син перемагає.

Королева

Але він огрядний,

Задихався. Ось хусточку візьми

Та витрись. Я також за тебе вип’ю.

Гамлет

Спасибі, матінко.

Король

Не пий, Гертрудо!

Королева

Таки я вип’ю. Ви мені даруйте. (П’є.)

Король (убік)

З отрутою! Рятунку вже немає.

Гамлет

Ні, я не питиму. Іще хвилинку.

Королева

Ходи сюди, утру твоє обличчя.

Лаерт

А зараз я ударю.

Король

Сумніваюсь.

Лаерт (убік)

Це майже проти власного сумління.

Гамлет

Ану, Лаерте, втретє. Та не грайтесь,

А нападайте, скільки сили є,

Бо ви немов жартуєте зі мною!

Лаерт

Ах, он як! Ну, тримайтеся тоді!

(Б’ються.)

Озрік

Нема удару.

Лаерт

Маєте один!

(Лаерт ранить Гамлета. Потім у розпалі вони обмінюються рапірами й Гамлет ранить Лаерта.)

Король

Розбороніть. Вони поскаженіли.

Гамлет

Ні, ще!

(Королева падає.)

Гамлет

Що з нею?

Король

Кров побачила й зомліла.

Королева

Ні, це вино, вино. Мій сину любий,

Це все пиття! Отруєно мене.

(Умирає.)

Гамлет

Злочинство! Зрада! Зачиняйте двері,

Шукайте! Треба винного знайти!

(Лаерт падає.)

Лаерт

Він, Гамлете, між нами. Ти помреш,

Тобі ніякі ліки не поможуть.

Та зброя, що в руці твоїй, отруйна

І незатуплена. І сам я гину

Як жертва заміру свого бридкого.

Ось я лежу і вже не встану більше,

І матір теж отруєно твою.

Це все король, король у всьому винен.

Гамлет

Рапіра теж отруєна? Отруто,

Довершуй те, що довершити слід!

(Заколює короля.)

Всі

Зрада! Зрада!

Король

Рятуйте, друзі! Я ж іще живий!

Гамлет

Ні, пий свою отруту, вбивцю клятий,

Розпуснику! Отут твоя перлина!

Іди за матір’ю!

(Король умирає.)

Лаерт

Це по заслузі:

Отруту він же сам приготував.

Тобі я нині, Гамлете шляхетний,

І власну смерть, і батькову прощаю,

А ти мені свою також прости.

(Вмирає.)

Гамлет

Хай Бог простить! А за тобою слідом

І я піду. Гораціо, вмираю.

Прощай і ти, нещасна королево!

Я вам, що зблідли й мовчки тремтите,

Все розказав би, та не маю змоги,

Бо смерть, тупий жорстокий конвоїр,

Арешту ні на мить не відкладає.

А ти, Гораціо, ти жити будеш,

То розкажи про все правдиво.

Гораціо

Ні!

Душею більш я римлянин, ніж данець.

Тут є отрута.

Гамлет

Якщо ти мужчина,

Облиш! Віддай! Однаково я вирву!

Яку, Гораціо, ганебну славу

Залишу я, коли ніхто не взнає

Того, що сталось. Адже ти мій друг!

Не поспішай до райського блаженства,

Помучся ще на цім безладнім світі,

Щоб розказать про мене.

(Здаля чути військовий марш і постріли.)

Хто стріляє?

Озрік

Це Фортінбрас. Із Польщі переможно

Він повертає і послам англійським

Дає салют.

Гамлет

Гораціо, вмираю.

Міцна отрута дух мій подолала.

Не чутиму вже й з Англії звісток.

Я провіщаю, що впаде ваш вибір

На Фортінбраса. Віддаю свій голос

І я за нього. Ти подбай, щоб він

Про все дізнався. А тепер – мовчання.

(Вмирає.)

(Переклад Григорія Кочура)

Ключові компетентності

Спілкування державною мовою. 1. Академічний словник української мови фіксує слово “гамлетизм”. Як ви вважаєте, що воно означає? 2. Випишіть образи-символи з твору та визначте їхній ідейно-художній зміст. Спілкування іноземними мовами (для тих, хто володіє англійською мовою). 3. Складіть покажчик крилатих висловів трагедії. 4. Прочитайте монолог Гамлета “To be, or notto be”. Зіставте оригінальний та перекладний варіант. У чому монолог Гамлета суголосний із 66 сонетом В. Шекспіра? Математична компетентність. 5. Складіть схему “Система образів трагедії “Гамлет” В. Шекспіра”. Компетентності в природничих науках і технологіях. 6. Знайдіть у тексті описи природи. Поясніть їхню функцію. Інформаційно-цифрова компетентність. 7. Створіть колаж “Мій Шекспір”. Уміння вчитися. 8. Що, на вашу думку, краще: змиритися чи боротися зі злом? Зіставте свої погляди з поглядами Гамлета. Ініціативність і підприємливість. 9. Як у творі розкрито проблему вибору і вчинку героя? 10. Підготуйте розповідь про план Гамлета. Чи вдалося героєві досягти своєї мети? Поясніть. Соціальна та громадянська компетентності. 11. Оцініть стосунки Гамлета і зображеного в шекспірівській трагедії соціуму. Обізнаність та самовираження у сфері культури. 12. Підготуйте повідомлення “Інтерпретація трагедії “Гамлет” В. Шекспіра в театрі та кіно”. 13. Напишіть фрагмент сценарію кінофільму про життя і творчість В. Шекспіра. Запропонуйте його музичне оформлення, декорації. Екологічна грамотність і здорове життя. 14. Охарактеризуйте зміни душевного стану Гамлета. Доберіть відповідні цитати.

Предметні компетентності

Знання. 15. Дайте визначення поняття “вічний образ”. 16. Доберіть цитати, які характеризують персонажів трагедії у момент прийняття ключових рішень. Поясніть мотиви учинків героїв (або героїнь). Діяльність. 17. Порівняйте особливості античної драми і драми В. Шекспіра. 18. Визначте основний конфлікт трагедії “Гамлет”. 19. Назвіть причину зволікання Гамлета з помстою. 20. У чому полягає трагізм образу Гамлета? 21. Як виявляється ренесансний світогляд героя? 22. Аргументуйте думку про те, що Гамлет – вічний образ у світовій літературі. Цінності. 23. Доведіть або спростуйте тезу Б. Пастернака: “Гамлет стає суддею свого часу й слугою майбутнього”. 24. Напишіть власне висловлення на тему “Чи потрібен Гамлет у ХХІ ст.?”.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)