ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА – ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048 – між 1122 і 1131) – ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Коли країна переживає складні часи, вона особливо потребує героя, який би власним прикладом закликав до активних дій в ім’‎я високих ідеалів. Цей герой стає взірцем, навіть його вади іноді перетворюються на переваги. Такого героя шукають у минулому, щоб надихати сучасників на боротьбу за майбутнє. І тоді вже не так важливо, що насправді він був не таким, яким ми його уявляємо тепер.

Кожна нація має таких героїв. Коли Київська Русь стогнала під навалою монгольської орди й ризикувала зникнути з етнічної та політичної карти світу, з’‎явилися билини про диво – богатирів Іллю Муромця і Добриню Микитича. Сліпі гуслярі співали про подвиги билинних богатирів, ніби соромлячи слухачів можливістю втрати слави їхніх дідів-прадідів.

Приблизно тоді й Західна Європа переживала буремні часи – розпочалася ера релігійних війн. Зі Сходу до християн лунали постійні заклики вирушити в черговий хрестовий похід: “Нас мало порівняно з язичниками… У будинку, де є два чоловіки, нехай один швидше йде на війну”. На вулицях і ярмаркових майданах жонглери співали так звані жести (джести) (фр. chansons De geste, “шансон де жест” – пісні про діяння), у яких розповідали про славні діла й подвиги героїв минулого, про те, як відважно вони боронили свою країну і віддавали життя за віру… В одній із таких пісень йшлося про смерть відважного рицаря Роланда в битві у Ронсевальській ущелині.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

1. Пригадайте, що ви дізналися на уроках літератури про епічні героїчні пісні, про героїв цих творів.

2. Як трансформувалася історія Київської Русі в давньоруських билинах?

3. Чому героїчний епос стає популярним жанром у добу Середньовіччя?

4. Грунтуючись на знаннях, отриманих під час вивчення історії Середньовіччя, опишіть ідеального рицаря, його цінності.

778 р. один із мусульманських правителів запросив короля Карла як союзника в усобній війні на території Іспанії. Щоб подолати Піренеї, війську Карла треба було пройти через володіння басків (до речі, християн). Вони не були в захопленні від присутності на своїй землі іноземних вояків, але пропустили-таки франків. В Іспанії Карл пробув кілька місяців. Загін маркграфа Бретані Хруотланда пограбував баскське місто. Коли військо франків поверталося назад, ар’‎єргард (загін прикриття), яким командував Хруотланд, знищили баски. Карл повернувся, проте знайшов тільки трупи франків.

Уперше “Пісня про Роланда” – найвідоміша пам’‎ятка середньовічного епосу Франції – нібито була виконана в 1106 р. на весіллі хороброго ватажка християн у хрестових походах Богемонда. Деякі дослідники вважають автором поеми легендарного Турольда. Ким він був? Ченцем чи мирянином? А може, таким воїном, як Турпін чи Олів’‎єр? Одне можемо сказати напевно: Турольд знав, що таке війна, був талановитою і надзвичайно освіченою особою.

Спочатку поему виконували усно під акомпанемент музичних інструментів. Така декламація, з перервами, могла тривати два дні.

Завдяки тому, що жонглери користувалися маленькими кишеньковими “шпаргалками”, зберігся рукопис “Пісні про Роланда”, зроблений близько 1170 р.

Поема складається із трьох частин: 1. Зрада Ганелона: а) нарада короля Марсілія в Сарагосі; б) нарада Карла в Кордові; в) посольство Ганелона та його зрада; г) безвихідне становище ар’‎єргарду на чолі з Роландом. 2. Смерть Роланда. 3. Помста за Роланда. Загалом – це 290 строф (тирад), написаних десятискладовими рядками.

Провідною темою поеми є зображення боротьби проти іноземців-іновірців за “красуню-Францію”, за християнську віру й короля Карла. У центрі поеми – рицар Роланд. Він ідеальний герой-богатир епосу: молодий, сильний, мужній, сміливий. Роланд – патріот, до останньої миті життя відданий своїй батьківщині, вірний васал і непохитний християнин. Водночас йому властиві й деякі вади, що також характерно для героїчного епосу. Так, Роланд занадто запальний, упевнений у власних силах.

Ще одним ідеальним героєм епосу є Карл. Але це не молодий гарячкуватий богатир, а сивочолий, досвідчений, мудрий керманич, ідеал державної мудрості. Отже, обидва образи ідеалізовані, але кожен по-своєму: Роланд – ідеал епічного богатиря, Карл – ідеал епічного владаря.

У поемі особливо яскраво оспівуються патріотизм і відданість християнству на тлі різкого й категоричного засудження зради державних і релігійних інтересів, феодального свавілля й анархізму, які втілені в образі та сюжетній лінії вітчима Роланда – франкського барона Ганелона.

“Пісня про Роланда” створювалася, коли описувані в ній події – похід Карла в Іспанію – за кілька століть призабулись і почали сприйматись інакше. Автор поеми використав для свого твору лише факт походу й загибелі ар’‎єргарду франків, решта – породження його фантазії. Такий несправжній, “неповний” історизм отримав назву квазіісторизму.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Жонглер – виконавець джести, пісні про подвиги, діяння

Жеста (джеста) – жанровий різновид французького героїчного епосу. Це ліро-епічні поеми за історичними мотивами, що мають, як правило, одного центрального героя. Одна жеста описує один із епізодів життя персонажа. Слово “жеста” (від латин. gesta – “діяння”) означало “розповідь про подвиги, діяння”.

Може виникнути закономірне запитання: навіщо це було зроблено? Справа в тому, що будь-яка героїчна поема на історичну чи квазіісторичну тему створюється не так для уславлення минулого, а як для утвердження у свідомості сучасників певних ідеалів: треба бути сміливим, мужнім, набожним і вірним, як Роланд, мудрим і справедливим, як Карл, а зрада за будь-яких обставин залишається зрадою, противною Богові, і карається.

Минуло майже тисячоліття відтоді, як уперше прозвучала “Пісня про Роланда”, але вона продовжує хвилювати читачів і нині…

Квазіісторизм – вигадка, що грунтується на реальних фактах.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА

Король наш Карл, Великий Імператор,

В Іспанії провоював сім років.

Весь край гірський він підкорив до моря,

Фортеці непохитні впали швидко,

Ні міст, ні мурів не лишилось цілих.

Зосталась Сарагоса на горі лиш…

Там цар Марсілій, що не вірить в Бога,

Шанує Аполліна1 й Магомета.

Та прийде час, і Бог його скарає.

Аой!2

1Аполлін – Аполлон. У “Пісні…” сарацини – язичники, які поклоняються “трійці” богів – Аполлону, Магомету й Тервагану.

2Аой! – вигук, що повторюється після кожної з 158 тирад (строф).

Марсілій у Сарагосі зібрав раду, де було вирішено відправити до Карла посольство із запевненнями, що маври начебто зголосилися прийняти християнство й визнати його владу. Карл повірив облудним послам. На раді в Карла вирішено було послати до Марсілія посла.

ОБРАННЯ ПОСЛА ФРАНКІВ

“Кого ж послать? Скажіть мені, барони,

Нам до Марсілія у Сарагосу?”

Роланд підвівся: “Я давно готовий!”

“Не згодний з цим! – тут Олів’‎єр озвався, –

Занадто ви нестримані й гарячі.

Боюсь, посольство закінчиться лихом!

Поїду я, якщо король дозволить”.

А Карл промовив: “Помовчіть обидва!

Ніхто з вас до невірних не поїде.

Бо знов я присягаюсь бородою,

Що не назву послом нікого з перів”.

Сказав так Карл – запанувала тиша.

“Сеньйори! – Карл промовив, – тож самі ви

Того з моїх баронів оберіте,

Хто передасть послання в Сарагосу”.

Роланд озвавсь: “Хай Ганелон, вітчим мій1!

Мудрішого барона ми не знайдем!”

Схвалили франки: “Справиться як слід він!”

Граф Ганелон наляканий був дуже,

У гніві скинув він куничу шубу,

Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.

Обличчя горде, променисті очі,

Могутня постать і широкі груди –

На нього задивилися присутні.

Роланду крикнув: “Звідки злість подібна?

Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,

На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!

Якщо поможе Бог мені вернутись,

Тобі таку я помсту приготую,

Що до кінця життя ти не забудеш!”

Роланд всміхнувсь: “В тобі вирує гордість!

Всі знають, що погроз я не боюся,

Та посланцем повинен бути мудрий.

Якщо король накаже – сам поїду!”

Розлютувався Ганелон: “Поїдеш?

Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.

Готовий я дістатись Сарагоси

І сповнити наказ суворий Карлів.

Я все зроблю, у разі ж небезпеки

Перетворю свій гнів великий в пекло!”

У відповідь Роланд лиш розсміявся.

Аой!

А Ганелон, почувши сміх Роланда,

Відчув страшну образу, біль у серці,

Що ледь не розірвалося від люті.

“Ненавиджу! – він скрикнув. – Через тебе

В краю чужім я маю смерть спіткати

Без каяття! Володарю могутній!

Готовий виконати ваш наказ негайно!”

“Розніжились ви надто! – Карл промовив, –

Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!”

Король додав: “Наблизьтесь, Ганелоне,

Даю почесний жезл і рукавицю2.

Ви чули: франки вас послом обрали”.

І мовив граф: “Роланд у всьому винний!

Віднині ворогом його заклятим

Вважатиму. І другу Олів’‎єру,

І вашим перам, що Роланда люблять,

Усім їм, сіре, я кидаю виклик!”

Король сказав: “Занадто ви гнівливі!

То не Роландів – мій наказ іти вам!”

Аой!

Правицею подав Карл рукавицю,

Та Ганелон в думках ще був далеко,

Й на землю рукавиця раптом впала.

“О Боже правий! – франки закричали, –

Біду велику принесе посольство!”

Лиш буркнув граф: “Грядущий день покаже!”

1…вітчим мій – Роланд сам називає себе пасербом Ганелона. За однією версією, Роланд був сином Берти, сестри Карла та Мілона; удруге Берта вийшла заміж за Ганелона.

2 Жезл і рукавиця – знаки посольського звання, щось на зразок сучасних “вірчих грамот” у дипломатичних відносинах.

1. Чому Карл не хоче відправити в Сарагосу Роланда чи Олів’‎єра?

2. Чому в посольство до царя Марсілія Роланд запропонував Ганелона? Як це сприйняв Ганелон?

Бланкандрин, уміло використовуючи неприязнь Ганелона до Роланда, намовляє посланця Карла до зради. Ганелон дає Марсілію пораду, де краще влаштувати засідку, щоб знищити Роланда та його військо. Свою угоду Марсілій і Ганелон скріплюють присягою. Марсілій відправляє Ганелона до Карла з великими дарами й начебто ключами від Сарагоси. Упевнений у тому, що Марсілій пристав на його пропозицію, Карл вирішив повернутися до Франції.

СНОВИДІННЯ КАРЛА

Минув вже день, і ніч надходить швидко.

Король, могутній Карл, вже спочиває.

Сізерську браму1 бачить уві сні він:

Неначе ясеневий спис тримає.

Граф Ганелон цей раптом спис хапає,

Об землю вдарив, та з такою злістю,

Що лиш уламки полетіли в небо…

Карл спить так міцно, навіть не прокинувсь.

А після цього сну він бачить інший.

Вже Франція. Він в Ахенській каплиці.

Ведмідь зубами рве його правицю

Й прокушує до кості плоть живую.

Та раптом з гір Арденнських барс страшенний

На груди кинувся, оскаженілий,

З палацу вибігає хірт проворний,

На допомогу Карлу мчить, стрибає,

Ведмедю вухо праве відгризає,

На смерть жорстоко б’‎ється з барсом хижим.

І франки гомонять: “Жахлива битва!”

Та переможець в битві невідомий…

А Карл так міцно спав, що й не прокинувсь.

Аой!

1 Сізерська брама – ущелина в Північних Піренеях.

З намови Ганелона, біля ущелини Карл залишив 20 000 свого війська на чолі з Роландом. Разом із ним залишилися кращий друг Роланда Олів’‎єр, 12 найкращих перів Франції та єпископ Турпін1. Засмучений пророчим сном про зраду Ганелона, Карл від’‎їжджає. У Сарагосі Марсілій готує військо, щоб зустрітися в бою з Роландом. Разом із ним виступають дванадцять сарацинських перів. Олів’‎єр виявив велике військо маврів. Роланд зрозумів, що Ганелон їх зрадив. Французи вирішили прийняти бій.

ГОРДОТА РОЛАНДА

Тут Олів’‎єр додав: “Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом”.

Та відповів Роланд: “Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку.

Мій Дюрандаль2 завдасть страшних ударів

І до ефеса вщент заллється кров’‎ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври

І, певний, всі приречені на смерть в них!”

Аой!

“Роланде, в Оліфант3 сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!”

Роланд відповідав: “Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,

Красуню-Францію покрив безслав’‎ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І запевняю – всі вони загинуть!”

Аой!

“Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!

Почує Карл, виходить він з тіснини.

Я запевняю, франки повернуться”.

Та лицар відповів: “Хай Бог боронить,

Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався,

1Турпін – легендарний французький архієпископ; йому приписують авторство літописів, присвячених подвигам Карла Великого.

2Дюрандаль – власне ім’‎я меча Роланда, яке походить від прикметника Dur – твердий.

3Оліфант – єдиний у війську Карла ріг зі слонової кістки, подарований монархом Роландові (від фр. Eléfant – слон). Уславився гучним звуком, який було чути аж за 30 льє (120 км).

Й від страху перед маврами сурмив він!

Не докорятиме ніхто із рідних.

Коли потраплю у велику битву,

То тисячу і ще сімсот смертельних

Завдам ударів, меч заллється кров’‎ю!

Хоробрі франки б’‎ються всі відважно!

Іспанські ж маври не втечуть од смерті”.

А Олів’‎єр: “Не бачу в тім ганьби я.

Бо ж я розгледів військо сарацинів,

Вони покрили гори всі й долини,

Поля всі, бескеди і верховини.

Велика сила в цього плем’‎я маврів,

Йому протистоїть лиш жменька франків!”

“Тим більший запал! – граф відповідає. –

Хай Бог боронить з усіма святими,

Щоб через мене слава франків згасла!

То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,

Бо за безстрашність Карл нас полюбляє”.

Роланд побачив – битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’‎єру мовить:

“Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає – боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!””

З’‎явився і Турпін, архієпископ,

Коня острожить і злетів на пагорб,

Звернувсь до франків і запально мовив:

“Сеньйори, Карл нас залишив на варті,

За короля повинні ми померти

І ствердити святу Христову віру.

Ви знаєте, що зараз буде битва,

Бо перед нами лави сарацинів.

Моліться і просіть прощення в Бога.

А я земні гріхи всім відпускаю,

Блаженний мученик лиш той, хто згине1,

Його душа спасіння знайде в Раї”.

1 Блаженний мученик лиш той, хто згине… – церква обіцяла всіх, хто загинув за Христову віру, оголосити мучениками.

Зійшли всі з коней, на колінах франки.

Турпін благословив в ім’‎я Христове,

Замість покути ж наказав їм битись.

Ось мчить Роланд іспанськими долами,

Під ним кінь Вельянтіф 1, прудкий, надійний,

І обладунок прикипів до тіла,

А лицар потрясає гострим списом,

І грізно вістря звернене до неба,

Лиш білий прапорець мигтить на ньому,

Вниз торочки спадають золотії.

Могутній стан, лице ясне й красиве.

За ним услід прямує друг незмінний

І франки всі – в надії на спасіння.

З завзяттям подививсь Роланд на маврів,

На франків – із захопленням й любов’‎ю.

Аой!

Сказав тут Олів’‎єр: “Назад ні кроку!

З ім’‎ям Господнім лиш про те турбуйтесь,

Щоб кращу відсіч сарацинам дати,

Могутніми ударами їх бити.

Не забувайте й бойовий клич Карла!”

Всі франки закричали “Монжуа!”2

І хто почув цей поклик славнозвісний,

Пізнав, що значать доблесть і відвага.

З якою гордістю помчали франки!

Мій Боже! Шпорять коней, галопують!

І зараз вдарять – хто їх переможе?

Проте не налякали сарацинів.

І от впритул зійшлися франки й маври.

1 Вельянтіф – кінь Роланда; імовірно, ім’‎я утворено від фр. Veiller – пильнувати.

2″Монжуа!” – бойовий клич французів, уперше засвідчений у 1119 р.; можливо, походить від фр. Mont-joie – Гора радощів, тобто гора, яку вітали пілігрими, наближаючись до святих місць.

У першій битві з маврами військо Роланда перемогло, хоча зазнало значних втрат. У цей час у Франції “бушують грози, смерчі, лячні бурі, …то плаче вся природа за Роландом”.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Пам’‎ятний знак на місці битви, Іспанія

ДРУГА РАТЬ МАРСІЛІЯ. ЗАГИБЕЛЬ ФРАНКІВ

Марсілій військо вів уздовж долини,

Зібрав тепер він величезну силу

І поділив її колон на двадцять.

Виблискують щити, шоломи й лати,

Оздоблені коштовностями й злотом.

Сім тисяч труб невірних кличуть в битву.

Страшне оте гудіння чути всюди.

Роланд сказав: “Мій брате Олів’‎єре!

Послав на смерть нас Ганелон зрадливий,

Та зраду приховати неможливо,

За неї Карл призначить люту кару.

Попереду тяжка, жахлива битва,

Не бачили такої споконвіку.

Я буду битись Дюрандалем звично,

А ви, мій друже, Альтеклером 1 Дійте.

В стількох краях мечі були із нами,

А скільки битв ми ними вигравали!

Пісень ганебних ми не заслужили!”

Аой!

Аж бачать франки, що невірних сили

І знову схили пагорбів покрили,

І кличуть Олів’‎єра і Роланда,

І перів всіх, аби допомогли їм.

До вояків звернувсь архієпископ:

“Сеньйори, ви лихі думки облиште!

Молю я Богом, не тікайте з битви,

Аби пісень про нас не склали кривдних!

Бо краща смерть для нас в бою загинуть!

Так, скоро всі ми помремо тут разом,

Не будуть нас серед живих лічити.

Але я клятвено вам присягаюсь:

Для всіх для вас одкриють брами Раю,

З святими будете в розкішнім гаї”.

Велика радість охопила франків,

Всі разом закричали: “Монжуа!”

Аой!

Швидкий предивний бій кипить і далі.

Несамовито, з люттю б’‎ються франки,

Боки рубають, спини й руки маврів,

І через лати входить меч у тіло.

Потоки крові заливають трави.

Кричать невірні: “Вже не хочем слави!

О Франціє, хай Магомет скарає

Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!”

Марсілія тепер всі кличуть разом:

“Спіши, надай нам допомогу, царю!”

Удари скрізь, триває люта січа.

Багато християн на полі вбитих!..

Видовище жахливе – бій нещадний,

Блищать мечі Роланда й Олів’‎єра,

Архієпископ списом б’‎є не гірше.

Записано у хроніках й рескриптах,

Що перебили тьму вони невірних.

“Чотири тисячі!” – так свідчить Джеста.

Чотири наступи відбили франки,

Та п’‎ятий, лихо, став для них згубливим,

Всі полягли вони у Ронсевалі.

В живих лишилось шістдесят героїв.

За їх життя заплатять дорого невірні.

Аой!

1 Альтеклер – назва меча Олів’‎єра.

1. Чому Роланд не слухає поради Олів’‎єра? Як це його характеризує?

2. За які ідеї готові йти на смерть Роланд, Олів’‎єр, Турпін?

ОЛІФАНТ КЛИЧЕ

Роланд побачив – втрати величезні,

Й звернувся він до друга Олів’‎єра:

“Мій друже, бережи вас Бог, повсюди

Ми бачимо сміливців – друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів’‎єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?”

Той відповів: “Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!”

Аой!

Сказав Роланд: “Я засурмлю у ріг вже,

І Карл, який виходить з гір, почує.

Я певен, він поверне військо зразу”.

А Олів’‎єр: “Великий буде сором

Для вас, а для батьків тяжка образа,

На все життя нестерпнеє безчестя.

Я радив вам – нічого не зробили!

Тепер вже я не дам своєї згоди.

Засурмите у ріг – то ви не лицар.

Адже залили вже ви кров’‎ю поле!”

Аой!

Роланд спитав: “У чім причина гніву?”

У відповідь: “Ви винуватець всьому!

Розумна смілість – то не божевілля,

Обачність важливіша, ніж завзяття.

Згубила франків легковажність ваша!

Ніколи вже ми не послужим Карлу,

Послухали б мене, він був би з нами,

Й, напевно, виграли б ми другу битву.

Марсілій був би вбитий чи в полоні.

Геройство ваше призвело до скрути,

І ви вже більше не підпора Карлу,

До Судного вже дня таких, як ви, не буде!

Ви помрете, а Франції – безчестя

І нашій дружбі край настав сьогодні.

До вечора обом нам не дожити!”

Аой!

Турпін, почувши їхню сварку зблизу,

Коня злотою шпорою стискає,

Впритул під’‎їхав і почав картати:

“Сеньйори, ви, Роланде, Олів’‎єре,

Ім’‎ям Господнім прошу не сваритись.

Що ж, Оліфант нас, звісно, не врятує,

Але було б все ж краще засурмити,

Щоб повернувсь король, – заради помсти.

Хай не святкують перемогу маври!”

Роланд промовив: “Правду ви сказали!”

Аой!

Роланд приклав до вуст свій ріг славетний

І засурмив, зібравши усі сили.

За тридцять льє ті звуки було чутно,

Через вершини гір пішло відлуння.

Карл та його барони їх почули,

Король сказав: “Там наші люди б’‎ються!”

Та відповів тут Ганелон підступний:

“Скажи це інший хто, сміялись б з нього!”

Аой!

І знов, вкладаючи нелюдську силу,

Роланд сурмить у Оліфант потужно.

Багряна кров вже на вустах з’‎явилась,

З натуги тріснули на скроні жили.

І Оліфант свій звук розніс далеко.

Карл, що долав тіснину, чує знову,

Почули також Найм та інші франки.

Король сказав: “То плаче ріг Роланда!

Даремно не сурмив би, там вже битва!”

Та мовив Ганелон: “Яка там битва!

Старим ви стали, посивіли зовсім,

А розмовляєте, немов дитина.

Тож знаєте, Роланд пихатий надто,

І диво, що Господь його ще терпить!

Заради зайця просурмить день цілий.

Що ж стоїмо? Хутчіш рушаймо далі!

Земля Велика1 ще від нас неблизько!”

Аой!

Вуста Роланда вже залиті кров’‎ю,

І коло лоба з скронь вона стікає.

Та він долає муки й сурмить знову…

Ці звуки Карл почув та інші франки.

Сказав король: “Як довго ріг рокоче!”

І герцог Найм додав: “Роланд у скруті!

Там бій кипить. А хто доводить інше,

Той зрадник, хоче обдурить усіх нас.

Мерщій до зброї! Клич нехай лунає!

На поміч поспішим дружинам нашим!

Ви чуєте, як ріг Роланда стогне!”

Король поспішив на допомогу Роланду й наказав схопити Ганелона як зрадника.

Вершини гір похмурі й грізні, доли

Глибокі й темні, в них стрімкі потоки!

Попереду й позаду війська сурми,

Здається, відповідь шлють Оліфанту.

А Імператор в гніві мчить донизу,

За ним всі франки у журбі та тузі,

І жодного немає, хто б не плакав

І Бога не просив спасти Роланда,

Щоб вийти вкупі з ним на поле бою,

Відважно кинутись на сарацинів.

Та що з того? Даремні ці благання,

Роланда їм уже не врятувати.

Аой!

У горі Карл Великий мчить донизу,

І борода весь панцир закриває2.

Барони безперервно шпорять коней,

Понятий кожен справедливим гнівом,

Їм прикро, що Роланд, їх вождь хоробрий,

Без них жорстоко з бусурманом б’‎ється,

Якщо поранять графа, хто ж спасеться?

Король не мав героїв сміливіших!

Аой!

1 Земля Велика – володіння франків.

2 І борода весь панцир закриває – випущена на лати борода означала грізний виклик ворогу.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Битва в Ронсевальській ущелині. Середньовічна книжкова мініатюра

Халіф Ефіопії смертельно поранив Олів’‎єра, але той встигає вбити його і продовжує жорстоку січу. Знесилений, вірний друг Роланда помирає.

1. У чому причина сварки Роланда і Олів’‎єра? Чому в ситуації, що склалася, Олів’‎єр не хоче просити про допомогу?

2. Яку роль відіграє Турпін у “Пісні…”?

3. Навіщо, на вашу думку, у поемі необхідний такий герой, як Олів’‎єр?

ОСТАННІЙ БІЙ

Як тільки граф Роланд прийшов до тями,

Опам’‎ятався і навколо глянув,

То враз збагнув: загибель неминуча.

Він втратив військо, вояки всі мертві.

Окрім Турпіна і Готьє де л’‎Ума.

Аой!

Засмучений й розгніваний Роланд

Знов у бою, він б’‎є нещадно маврів,

Убив відразу двадцять тих невірних,

Готьє іще шістьох, п’‎ятьох Турпін сам.

Лунають кличі бойові невірних,

З усіх боків на франків нападають.

Аой!

Як справжній лицар б’‎ється граф Роланд.

Та спекота, піт заливає тіло,

Страшенно голова болить, всю ломить:

Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.

Проте він хоче знать, чи прийде Карл,

Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.

Король завмер, послухав, тихо каже:

“Сеньйори, нам цей звук віщує горе.

Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.

По звуках рога чую – смерть вже близько.

Не гайте часу, скакунів острожте!

Заграйте гучно в усі сурми війська!”

І враз відповіли всі сорок тисяч,

Луна пішла по горах і в долинах.

Почули маври, переполошились,

Здійнявся гомін: “Карл вже повернувся!”

А потім крик: “Од нас він зовсім близько!

Ми чули звук французьких труб тривожний.

Як прийде Карл, то не минути кари!

Роланд живий – війна почнеться знову,

Ми втратимо Іспанію, весь край наш!”

Із війська відібрали щонайкращих

Чотири сотні вояків в шоломах.

Смерть несучи, вони мчать на Роланда.

Що ж, є робота для меча героя.

Аой!

Коли Роланд побачив наступ вражий,

Відчув він силу, гордість і відвагу.

Поки живий, завзято буде битись.

Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,

Ударив острогами золотими

І кинувсь в саму гущу сарацинів.

Слідом за ним з мечем архієпископ.

Тікають маври до країв іспанських,

Їх переповнює шалена злоба.

А граф Роланд не може гнатись слідом,

Бо втратив Вельянтіфа-скакуна він,

І мусить відтепер боротись піший.

Тож поспішив допомогти Турпіну.

Граф відстібнув реміння у шолома,

А потім зняв білястий легкий панцир,

Мечем розрізав одяг на Турпіні,

Клаптями з нього закриває рани,

А потім притулив до своїх грудей,

Поклав легенько на траву зелену

І лагідно сказав: “Шляхетний друже!

Дозвольте борг мені сплатить останній.

Всі друзі, що були нам любі, вбиті,

Та ми не можемо їх так лишити.

Піду на розшуки і всіх знайду я,

А потім поруч покладу любовно”.

Турпін сказав: “Ідіть і повертайтесь!

Хвалити Бога, поле бою наше!”

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Загибель Роланда. Мініатюра з “Великих французьких хронік”, середина XV ст.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Ущелина Роланда (ширина 30 м, висота 80 м) на перевалі в Піренеях. За легендою, утворилася там, де Роланд намагався знищити свій меч Дюрандаль.

СМЕРТЬ РОЛАНДА

Та й сам Роланд відчув: кончина близько,

Бо з вух у нього витікає мозок.

Він молить Господа за душі перів,

А Гавриїла-ангела – за себе.

І Оліфант, і Дюрандаль взяв звично,

Бо саме так вмирає лицар справжній, –

Зайшов углиб землі іспанських маврів

На відстань льоту стріл із арбалета.

Росли два дерева на пагорбі, а поруч

Чотири глиби височіли мармурові.

Роланд там впав на мураву зелену

І знепритомнів. Смерть була вже поруч.

Між гір крутих, серед дерев високих

Блищать чотири глиби мармурові.

Зомлілий граф лежить в траві шовковій.

За ним давно вже сарацин пильнує,

Посеред тіл валявсь, прикинувсь мертвим.

Замазав кров’‎ю тіло та обличчя;

Аж ось підвівсь на ноги, підбігає.

Він був красивий, мужній і кремезний,

Та повен люті і жаги до вбивства.

Схопив меча, Роланда пхнув ногою

І закричав: “Здолав небожа Карла!

А Дюрандаль візьму в краї арабські!”

Коли він так волав, граф опритомнів.

Роланд відчув – меча хтось забирає.

Отямився, розплющив очі й каже:

“Здається, злодію, ти не із наших!”

В руці тримав, як завжди, Оліфант.

В шолом ударив, вкритим злотом щирим,

Розбив його, а з ним розтяв і череп,

І очі геть полізли в мавра з лоба.

Той мертвий впав як стій до ніг Роланда.

А граф сказав: “Падлюко, ти зухвало

Присікатись до мене намірявся.

Будь-хто, почувши це, сказав би – дурень!

Жаль, ріг мій посередині аж тріснув,

Повипадали золото й каміння”.

Відчув Роланд – пітьма вкриває очі.

Підвівсь на ноги і стоїть насилу,

Сірішає знекровлене обличчя.

А перед ним лиш темно-сіра скеля.

Він десять раз мечем ударив гнівно,

Та сталь дзвенить, щербин немає навіть.

Сказав: “Допоможи, Свята Маріє!

О мій чудовий Дюрандале! Горе!

Ми маємо розстатись! Не загострю

Тебе я більше! Скільки битв позаду!

А скільки володінь завоювали,

І Карл – сивобородий їх володар.

Ти не служив ніколи боягузу –

Належав ти шляхетному барону,

Таких у вільній Франції не буде!”

Роланд все б’‎є ту брилу темно-сіру.

Вже вдарив безліч раз, та все даремно.

Сталь лиш дзвенить – ані щербин, ні тріщин,

Клинок зі свистом вгору підлітає.

Переконався граф: йому несила,

І знов оплакує меча він долю:

“О Дюрандале! Ти краса й святиня!

Ховаєш в золотій ти рукояті

Нетлінні мощі: зуб Петра й священну

Василія Святого кров, волосся

Дениса Пресвятого і уривок

З одежі Пріснодіви! Неможливо,

Щоб нехристі тобою володіли.

Лиш християнам ти служити маєш!

О Небо, меч не дай в безчесні руки!”1

Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,

Вона іде від голови до серця.

У тінь сосни високої лягає

Він долілиць, в траву зелену й ніжну,

Підклав під себе меч і Оліфант свій,

Звернув обличчя до землі невірних.

Аби відразу стало зрозуміло

І Карлові, і лицарям-баронам,

Що він, Роланд, помер як переможець.

Відпущення гріхів у Бога просить

Й до Неба рукавицю простягає2.

Аой!

Роланд, на груди голову схиливши,

Схрестивши руки, смерті ждав покірно.

І Бог послав до нього херувимів.

Злетіли з Неба Рафаїл1-заступник

І Михаїл, потвор злих переможець,

І сам архангел Гавриїл Святійший…

Віднесли душу графа в Райські кущі!

1 Доля Дюрандаля неясна. За одним із джерел, Карл посилає славних рицарів взяти з рук мертвого Роланда меч. Вони витягують меч, але рука Роланда не розтискається. Тоді Карл молиться, і меч сам випадає з руки. Імператор знімає з нього рукоять заради святинь, які в ній заховані, а клинок кидає у воду, бо ніхто не вартий носити цей меч після Роланда.

2…до Неба рукавицю простягає – цей жест означав визнання себе васалом або виклик на двобій. Тут Роланд оголошує себе васалом Бога.

3 Рафаїл – один із семи великих ангелів, архангел; ангел зцілення. Михаїл – архангел, провідник небесного воїнства в битві із силами зла; ангел милосердя і прохач людей перед Богом. Гавриїл – архангел, провідник чину херувимів, що оточують Божий престол і з вогняним мечем охороняють вхід до раю. Зветься також “Лівицею Бога”, вважається Божим вісником та посланцем, вартовий раю.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Роланд сурмить у ріг і намагається знищити меч. Вітраж Шартрського собору (Франція), ХІІІ ст.

1. Чого бажає Роланд? Чи відповідає його поведінка таким християнським чеснотам, як розсудливість і смиренність?

2. Чому перед смертю Роланд намагається знищити свій меч?

3. З допомогою яких символів змальовується смерть Роланда?

Карл прибуває до Ронсевалю і оплакує померлих. Страшною була його помста: французи вбивають усіх сарацинів. Після бою Карлу не спиться. Він молиться за Роланда, дванадцятьох перів і франків, які полягли в Ронсевальській ущелині. Поволі його зморює сон, навіяний ангелом Божим. У сні він бачить провіщення великої битви: на військо рушаться град, гроза, ураган, вогонь, що б’‎є з неба. На франків нападають хижаки, дракони, змії, пекельні потвори. Вояки благають Карла про допомогу. Але на перешкоді стає лев, який кинувся Карлу на груди. І ніхто не знає, чим закінчиться цей бій… Після цього Карл бачить інше видіння. Він в Ахені, на ланцюзі тримає ведмедя. Ще тридцятеро вийшли з лісу й вимагають відпустити родича. Та з палацу вибігає хорт і починає битися із найсильнішим ведмедем. Ніхто не знає, чим закінчиться ця сутичка…

У Сарагосі Марсілій передав свою владу Баліганту, вавилонському еміру, який був старіший за Вергілія й Гомера. Він зібрав велике військо й вирушив на Карла.

Франки поховали загиблих, а тіла Роланда, Олів’‎єра й Турпіна Карл наказав забрати із собою. Коли франки готувались у зворотну путь, то помітили авангард маврів. Звернувшись до Бога, Карл вирішив вступити в бій. Імператор, а за ним і всі франки випустили на лати свої бороди – щоб у бою розпізнати один одного. Араби також почали готуватися до бою.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Карл знаходить Роланда. Середньовічна мініатюра. XIV ст.

ОСТАННЯ БИТВА

Війська величні, всі полки чудові.

Не відділяють їх доли чи гори,

Лісів, дерев для засідок немає.

Дві армії застигли у чеканні.

Звелів Великий Карл в сурми заграти,

Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.

Кричать араби: “Військо Карла гарне!

Важка й жахлива битва нас чекає!”

Аой!

Як тільки Карл побачив Баліганта,

Його “Дракона”, стяги, орифламу1,

І величезну армію арабів,

Що поле бою зайняла повсюдно,

Окрім ділянки, де стояли франки,

То гучно закричав король французький:

“Барони Франції! Прекрасні вояки всі!

Багато битв важких ви вигравали!

Невірні перед вами, боягузи,

Й деньє2 не варті дикі їх закони!

Хоч їх багато, що для нас те значить?

Вперед, герої! Монжуа! За мною!”

По цих словах коня шалено шпорить,

Враз Тансендюр стрибки чотири робить.

Сказали франки: “Бравий наш королю!

Вперед скачіть! А ми слідом за вами!”

Величні армії, полки безстрашні,

Зійшлись війська в лячній нещадній січі.

Язичники там б’‎ються відчайдушно.

О Боже! Скільки вже списів зламали,

Щитів і панцирів вщент порубали!

Земля тілами мертвих вкрита рясно,

Трава ж полів, колись зелена й ніжна,

Пурпурною тепер залита кров’‎ю.

Емір звернувся до своїх невірних:

“Барони, в бій! Вперед, на люд хрещений!”

І бій тривав, запеклий, безпощадний,

Лютішої ніхто не бачив битви!

Про неї пам’‎ятатимуть довіку…

Аой!

А Карл звернувся до своїх баронів:

“Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,

В стількох боях за мене ви вже бились,

А скільки ви держав завоювали,

Скількох царів без трону залишили!

Моя винагорода була щедра,

Багатства дав і лени3. Я готовий

Віддать своє життя. Лише помстіться

Невірним за братів, синів-нащадків,

Що полягли учора в Ронсевалі!

Святу цю справу маємо здійснити!”

Відповідають франки: “Ми готові!”

Аой!

1У середні віки орифлама – прапор французьких королів, тут – просто королівський прапор; у сучасній мові – великий прапор, підвішений упоперек вулиці між будинками.

2Деньє – дрібна середньовічна монета (тут: не варта і копійки).

3Лени – земельне володіння, яке васал (ленник) одержував від сеньйора за умови виконання військової служби.

Французи та араби б’‎ються люто.

Хто бачив, як тріски щитів летіли,

Як розбивались лати від ударів

Чи панцирі й шоломи з брязкотінням,

Трощилися списи з жахливим тріском,

Як вершники перевертались з сідел,

Хто чув, як там кричать від ран з хрипінням,

Той збереже про бій страшне видіння.

Цю битву витримать було вже важко.

І Балігант благає Аполліна,

І молить Тервагана й Магомета:

“Боги! Величні, я служив вам завжди!

Злотими ваші статуї зроблю всі!

Лиш дайте перемогу нам над Карлом!”

Аой!

Тут Джемальфін постав перед еміром,

Приніс погані звістки з поля бою:

“О сіре Баліганте, там нещастя:

Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній

І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.

У цьому винні двоє франків лютих,

Здається, Імператор був одним з них –

Величний, мужній, лицарська постава,

І сива борода – квітнева квітка”.

Зняв свій шолом емір, застиг безсило,

А голова на груди похилилась.

Відчув такий він біль, що помертвів весь,

І все ж заморського позвав Джанглея.

Емір сказав: “Джанглею, підійди-но!

Ти мудрий дуже і багато знаєш.

Завжди я слухався твоєї ради!

Як думаєш ти? Франки чи араби?

Хто переможцем вийде в битві нині?”

Той відповів: “Ви, Баліганте, мертвий!

Боги нас не врятують – хочуть жертви.

Карл гордий, лицарі його відважні.

Таких не бачив можних сил я вражих!

І все ж, зберіть бійців із Окціанту,

А також турків, енфрів та арабів

І велетнів. Зберіть всіх і рушайте!”

Емір на лати бороду спускає,

Білішу за цвіт глодовий у травні,

Не хоче більше він її ховати.

Підніс до вуст пронизливий ріжок,

Сурмить так гучно, всі невірні чують.

По полю мчить, полки свої шикує,

Тут окціанці з їх виттям й ревінням,

Аргуйці з песячим їх гавкотінням.

Немов скажені, всі на франків линуть.

Ряди ламають, в гущу лізуть, гинуть…

Там полягло тоді сім тисяч франків.

Чудово б’‎ється Карл Великий в полі,

З ним поруч герцог Найм та Одж’‎єр-Данець,

Джефрейт з Анжу, що орифламу носить.

Одж’‎єр відвагу виявив нестримну:

Коня він шпорить, кинувши повіддя,

Вбива язичника, що ніс “Дракона”.

Амбор звалився долілиць миттєво,

А з ним “Дракон” – емірова святиня.

Побачив Балігант, що впав знак царський

І на землі штандарт із Магометом,

Лише тоді почав він розуміти

Свою неправоту і правду Карла,

Відразу ж зменшився невірних запал…

А Карл звернувся до своїх васалів:

“Чи допоможете мені, барони?”

У відповідь: “Прохання нам образа!

Немає серед нас страхополохів!”

Аой!

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Пам’‎ятник Роланду поблизу Ронсевальської ущелини, Наварра, Іспанія

ДВОБІЙ КАРЛА І БАЛІГАНТА

Минає день ясний, заходить сонце.

Запекло б’‎ються франки і араби.

Могутні владарі ввели два війська,

Їх кличі бойові повсюди чути.

Дзвінкий еміра крик “Прецьйоз!” лунає,

Та Карлів “Монжуа!” наздоганяє.

І цар царя по голосах пізнали,

Й зустрілись вороги серед рівнини…

Двобій почавсь. Списів важкі удари

У центр щитів, в розетку потрапляють

І врешті їх дощенту розбивають,

Дірки в міцній кольчузі залишають,

Проте ніяк не досягають тіла.

Попруги тріснули, і сідла – набік,

Царі попадали па землю зразу.

Та в мить одну обидва підхопились

І за мечі взялись свої булатні.

Ніщо не може зупинить двобою,

Крім смерті одного із двох героїв.

Аой!

Емір в руках мав силу неймовірну.

Він вдарив Карла по шолому з сталі,

Розсік його і голови дістався,

А потім меч зануривсь у волосся

І шкіру з голови зсік на долоню,

У цьому місці череп оголився.

Карл похитнувсь і ледь не впав на землю,

Та Бог не допустив, щоб він загинув.

З’‎явився Гавриїл у розпал бою,

Спитав: “Королю, що там із тобою?”

Почув монарх глас ангела святого,

Відразу зникли жах і страх смертельний,

До нього повернулись сила й пам’‎ять.

Мечем французьким вдарив він еміра.

Розтяв шолом, що блискотів від перлів,

А з ним і голову, лиш бризнув мозок,

Розсік по білу бороду обличчя.

Вмер Балігант, не допоможуть ліки.

Карл крикнув “Монжуа!”, щоб всі почули.

Відразу герцог Найм з’‎явився поруч,

Впіймав коня, король на нього скочив.

Біжать невірні, їх сам Бог карає!

Дійшла до Господа молитва франків.

Вороги переможені, Марсілій мертвий. У захопленому місті провели обряд хрещення. В Ахені Карл зібрав баронів на суд над Ганелоном, але вони попросили помилувати зрадника. Тоді Тьєррі, молодший брат Джефрейта Анжуйського, який загинув разом із Роландом, звинуватив Ганелона й викликав його захисника Пінабела на двобій – Божий суд. Під час поєдинку Пінабел загинув, це означало, що Бог став на сторону Тьєррі.

ПОКАРАННЯ

От повернулися всі судді в місто.

Були тут алемани і баварці,

Бретонці, нуатвінці і нормандці.

З усіх найбільше франки вимагали

Ганебної для Ганелона смерті.

Тож четверню приводять буйних коней

Й за руки й ноги в’‎яжуть Ганелона,

Були ті коні дикі та шалені.

Четвірка слуг їх випустила разом

На луг, де випасалася кобила.

Запроданця там смерть лиха спіткала:

Розтягнуті, розірвані всі жили

І видрані із тіла руки й ноги,

А мураву червона кров зросила…

Так Ганелон сконав, лукавий зрадник,

Своїм щоб віроломством не хвалився.

Звершився суд правдивий. Карл Великий

Угамував нарешті гнів свій грізний,

Вклав Божу віру в серце Брамімонди.

Минає день, і темна ніч надходить…

До сну готується король в покоях,

Та Гавриїл приніс послання Бога:

“Час, Карле! Знов збирай свої дружини!

Мерщій рушай в похід на Бірські землі.

Король Вів’‎єн чекає допомоги,

Невірні місто Інф взяли в облогу.

На тебе християни уповають!”

Так не бажав Карл знов іти в похід цей…

Сказав: “О Боже, вже життя не миле!”

Ридає гірко, бороду рве сиву…

Тут і кінець настав Турольда джесті.

Переклад Н. Пащенко і В. Пащенка

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

В одній ілюстрації – вісім епізодів із “Пісні про Роланда”. На мініатюрі зображений розгром ар’‎єргарду армії Карла Великого в Ронсевальській ущелині. Зліва внизу – Карл із почтом приймає дари сарацинських королів Марсілія і Баліганта через зрадника Ганелона. У центрі – військо Карла разом з ар’‎єргардом, очолюваним Роландом, виступає з Пампелуни. Зліва вгорі – поєдинок Роланда з Марсілієм. Праворуч – під деревом лежить поранений Роланд, безуспішно сурмить у ріг, викликаючи допомогу. Праворуч від Роланда зображений Карл, якому зрадник Ганелон радить не поспішати. Справа вгорі – рейнський архієпископ Турпін під час меси бачить, як на небесах чорти тягнуть Марсілія і його наближених у пекло, а архангел Михаїл несе душу Роланда в рай. Це видіння повідомляють Карлу. Він повертається і знаходить військо знищеним, а Роланда мертвим. Після розслідування в присутності імператора Ганелон четвертований.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА   ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048   між 1122 і 1131)   ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Пам’‎ятник Роланду у Бремені

Статуї Роланда прикрашають багато – щонайменше 55 – європейських міст від Риги (Латвія) до Дубровника (Хорватія). У середні віки їх встановлювали на честь здобуття містом незалежності. Фігура Роланда з мечем у руці, встановлена на міській площі, означала, що міський магістрат має права судочинства і торгівлі та інші привілеї.

1. Яка історична подія лягла в основу “Пісні про Роланда”?

2. Чим можна пояснити, що в “Пісні про Роланда” змінені історичні факти?

3. Як у поемі відображені феодальні відносини, цінності середньовічного суспільства, рицарський кодекс?

4. Дослідіть особливості поетичної мови “Пісні про Роланда”: знайдіть гіперболи, символи, повтори, постійні епітети й поясніть їхню роль.

5. Яка роль сновидінь Карла у поемі?

6. Порівняйте двобій Карла й Баліганта з двобоєм Ахілла й Гектора. Що спільного в цих двобоях? Чим вони відрізняються?

7. Доведіть, що Карл у “Пісні…” уособлює ідеального правителя.

8. Доберіть цитати, які б найяскравіше характеризували головних дійових осіб поеми:Роланда, Олів’‎єра, Карла, Ганелона.

9. Порівняйте образи Роланда і Ахілла. Свої міркування узагальніть у таблиці.

Роланд

Ахілл

Характер

Вчинки

Авторське ставлення

10. Порівняйте ставлення елліна Гомера до елліна Ахілла й троянця Гектора й ставлення Турольда до франків і маврів. Чи можемо ми говорити про об’‎єктивізм оповіді в обох епічних поемах?

11. Порівняйте героїв “Пісні про Роланда” з давньоруськими билинними богатирями. Що їх об’‎єднує?

ПІДСУМОВУЄМО

1. Для франків Роланд – ідеальний рицар. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?

2. Чи могла б “Пісня про Роланда” слугувати фрагментом підручника історії? У своїй відповіді спирайтесь на поняття “історичні факти”, “літературний вимисел”, “фантастика”.

3. Спираючись на твори, вивчені у попередніх класах, “Пісню про Роланда”, доведіть, що провідною темою середньовічного героїчного епосу була тема захисту рідної землі від іноземців та іновірців.

ВІДЛУННЯ

“Пісню про Роланда” українською мовою перекладено тричі. Перший переклад з’‎явився ще 1895 року, його автор – науковець, публіцист і перекладач Василь Щурат. У 2003 році побачив світ переклад Вадима і Нінелі Пащенків (саме його ви читали), а 2008-го – поета і дослідника середньовічної літератури Ігоря Качуровського. У найновішому перекладі зроблено спробу передати українською ритм старофранцузького оригіналу. Пропонуємо порівняти уривок поеми в найпершому й останньому перекладах.

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

“Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну

Баронів стільки разом опустило!

Гей, Карле-друже, де ти, володарю?

Що нам почати, Олівере-брате?

Яким би світом вість йому подати?” –

“Не знаю як, – говорить Олівер, –

Я над ганьбу волію смерть тепер”.

Василь Щурат

Бачить Ролянд, що втрати в них великі,

І Олів’‎єра-товариша він кличе:

– Мій любий друже, на Бога, що подієм? –

Добрих васалів полягло вже без ліку.

Франції шкода, що прекрасна і мила,

Та без юнацтва вона тепер – пустиня…

Друже-королю, чом ви не тут, не близько? –

Повіджте, брате, що маємо чинити.

Може, йому послати треба вістку?

Рік Олів’‎єр: – Не знаю, що робити.

Волію вмерти, аніж ганьбою вкритись.

Ігор Качуровський

ДАНТЕ АЛІГ’‎ЄРІ. СОНЕТИ

Якось уночі у міцні ворота середньовічного монастиря, що нагадував фортецю, постукав самотній подорожній. “Чого тобі треба?” – похмуро спитав непривітний сонний сторож і був украй здивований відповіддю незнайомця – “Миру!”. Так легенда описує один із епізодів довгих блукань світами Данте Аліг’‎єрі. Що казати про напружене життя поета, коли вже й після його смерті могутні тоді церковники вимагали спалити не лише “Комедію”, а й прах її автора. То хто ж він такий, цей суворий пілігрим, якому так бракувало миру, душевного спокою?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА – ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048 – між 1122 і 1131) – ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ