ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ – Вільям Шекспір – Золоті сторінки далеких епох – Хрестоматія 10 клас

Творчість Вільяма Шекспіра – найвище досягнення англійської і всієї європейської літератури доби Відродження. Він є одним із символів Англії, її національним поетом.

Відомостей про життя Шекспіра надзвичайно мало. Він народився у заможній сім’ї у Стретфорді, навчався в місцевій школі. У 15 років залишив навчання і допомагав сім’ї, тому що батько розорився. Згодом Шекспір виїхав до Лондона, де працював суфлером, помічником режисера в різних театрах, спочатку переробляв, а потім почав писати п’єси, заживши слави драматурга. Він став актором однієї з найкращих лондонських труп. У 1599 році актори цієї трупи будують театр “Глобус”, де ставлять п’єси Шекспіра. Він, як і інші актори, був співвласником театру й отримував свою частку від доходів. На перше десятиліття XVII століття припадає розквіт його творчості. Незадовго до смерті Шекспір залишив Лондон і повернувся у Стретфорд.

Шекспір є автором принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Його твори перекладено багатьма мовами світу і з’являються на театральній сцені частіше, ніж п’єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.

Трагедія “Гамлет” – одна з найвідоміших п’єс у світовій драматургії. В основу її конфлікту покладено різку суперечність між гуманістичними ідеалами і дійсністю.

ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ

Скорочено

ДІЙОВІ ОСОБИ

Клавдій, король Данії. Гамлет, син попереднього й небіж нинішнього короля. Полоній, головний королівський радник. Гораціо, друг Гамлета. Лаерт, син Полонія. Розенкранц, Гільденстерн, Озрік – придворні. Марцелл, Бернардо – офіцери. Актори. Гробокопи. Фортінбрас, принц Норвезький. Капітан. Гертруда, королева Данії, Гамлетова мати. Офелія, дочка Полонія. Привид Гамлетового батька.

Дія відбувається в Данії. Король повідомляє, що, хоча ще й триває жалоба за братом, померлим королем, він одружується з його вдовою. До того ж принц Гамлет, син небіжчика, і небіж нового короля, стає спадкоємцем трону й залишається в Данії, а не їде продовжувати навчання у Віттенберзі.

ДІЯ ПЕРША1

СЦЕНА 2

Зал у замку.

Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, вельможі й почет.

Гамлет

Коли б ця плоть моя, міцна занадто,

Розтала, зникла, скапала росою!

Чому Творець заборонив нам віку

Собі вкорочувати? Боже, Боже!

Яке нікчемне, марне й недолуге

Все, що на світі діється. Тьху! Тьху!

Немов город неполотий, де густо

Буяють бур’яни. Саме огидне

Його заполонило! Як це сталось?!

Два місяці, як він помер. Ні, менше!

Такий король! Із нинішнім зрівняти –

Він, як Гіперіон2 з сатиром поруч,

І матір так любив він, що, мабуть,

Вітрам небес не дав би надто грубо

Дихнути їй в обличчя. Небо й земле!

Що згадувати?! Так вона горнулась

До нього, мов з поживи тої голод

Зростав у неї ще. І ось – за місяць…

Несталосте, твоє імення – жінка!

Лиш місяць! Не стоптала й черевиків,

Що в них за тілом батьковим ішла

В сльозах, як та Ніоба3. І тепер…

О Боже мій! Тварина нерозумна,

І та, напевно, довше б сумувала!

Побралася із дядьком, що до батька

Подібний так, як я до Геркулеса4.

Ще й сіль облудних сліз її не зникла

З очей, а вже на кровозмісне ложе

Вона спішить. В квапливості оцій

Добра немає і не може бути.

Розбийся, серце, – мушу я мовчать!

Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо.

Гораціо

Привіт вам, принце!

Гамлет

Гораціо! Невже це ви насправді!

Гораціо

Приїхав я на похорон сюди.

Гамлет

Студенте-друже, не кепкуй ти з мене.

Кажи вже, що приїхав на весілля.

Гораціо

Та з ним таки ж і справді не барились.

Гамлет

Ощадність, любий друже мій, ощадність.

Печеню з похорону подавали

Уже як холодець на стіл весільний.

З найгіршим ворогом в раю зустрітись

Волів би я, ніж дня цього дожити.

Мій батько! Він стоїть переді мною.

Гораціо

Де, принце, де?

Гамлет

В очах душі моєї.

Гораціо

Його я бачив: справжній був король.

Гамлет

Він був людиною в усьому й завжди.

Я рівного йому вже не спіткаю.

Гораціо повідомив Гамлету, що офіцери Бернардо і Марцелл дві ночі поспіль бачать привид батька принца. Гамлет вирішив стати вночі на чати і попросив нікому нічого не говорити. Лаерт, який від’їздить на навчання до Парижа, попереджає Офелію, щоб не довіряла залицянням Гамлета. Полоній забороняє доньці зустрічатися з Гамлетом, бо вона йому не рівня. Офел і я обіцяє слухатися.

СЦЕНА 5

Інше місце на терасі. Входять привид і Гамлет.

Привид батька Гамлета розповідає принцу, що насправді його отруїв Клавдій, і просить сина помститися за його наглу смерть, але при цьому не чіпати матері.

Гораціо (за сценою)

Принце, де ви?

Гамлет

Агов, агов, соколики, сюди!

Входять Гораціо і Марцелл.

Гораціо

Які новини, принце?

Гамлет

У Данії негідника немає,

Який не був би й справжнім шахраєм.5

Гораціо

Не варто й привиду з труни вставати,

Щоб нам відкрити це.

Гамлет

Так, правда ваша.

Отож, мабуть, без зайвих балачок

Ми, розпрощавшись, підем хто куди:

Ви йдіть, куди бажання й справи кличуть,

Бо в кожного бажання й справи власні, –

А я? Ну, щодо мене, бідолахи,

То я піду молитись.

Гораціо

Якийсь безладний вихор диких слів.

Гамлет Якщо я вас образив, то шкодую.

Ви не беріть за зле.

Гораціо

Тут зла немає.

Гамлет

Є зло, Гораціо, та ще й велике,

Клянуся в цьому Патріком святим.

А привид мій – він чесний, справжній привид.

Ну, й якось ви вже стримайте бажання

Дізнатися, що відбулось між нами.

А нині є до вас прохання в мене,

Товариші по школі й по мечу.

Ви обіцяйте…

Гораціо

Зробимо. Що саме?

Гамлет

Про те, що сталося, нікому й слова.

Гораціо й Марцелл

Ні, не розкажем.

Гамлет

З любов’ю покладаюся на вас.

А все, чим бідолаха Гамлет зможе

Свою довести приязнь і любов,

Дасть Бог, невдовзі станеться. Ходімо

І – пальці на устах, благаю ще раз.

Звихнувся час наш. Мій талане клятий,

Що я той вивих мушу направляти!

Ну що ж, ходімо разом.

ДІЯ ДРУГА

Офелія розповідає Полонію про дивну поведінку Гамлета. У цей час до Ельсінора приїздять Розенкранц і Гільденстерн, яких викликав король, стурбований поведінкою Гамлета. Полоній упевнений, що причина безумства принца – кохання до Офелії. Він пропонує підслухати розмову його дочки з Гамлетом.

СЦЕНА 2

Кімната в замку.

Входить Гамлет, читаючи книгу. Входять Розенкранц і Гільденстерн.

Гільденстерн

Мій шановний принце!

Розенкранц

Мій любий принце!

Гамлет

Друзі ви мої!

Ну, як у тебе справи, Гільденстерне?

І Розенкранц! Як живете ви, хлопці?

Розенкранц

Як незначні сини землі живуть.

Гільденстерн

На щастя, ми щасливі не надмірно.

Не гудзики на ковпаку Фортуни6.

Гамлет

Але ж і не підошви, не на споді.

Розенкранц

Та ні, принце.

Гамлет

Виходить, ви живете в неї коло пояса, десь у самому осередку її ласки.

Гільденстерн

Та туди ми вчащаємо.

Гамлет

До потайних частин? А справді, Фортуна – дівка розпусна. Ну, що новенького?

Розенкранц

Нічого, принце, хіба тільки те, що світ став чесний.

Гамлет

Ну, то швидко кінець світу. Тільки відомості ваші неправдиві. Чим ви, друзі мої, так прогнівили цю саму Фортуну, що вона заслала вас сюди, до в’язниці?

Гільденстерн

До в’язниці, принце?

Гамлет

Звичайно. Данія – в’язниця.

Розенкранц

У такому разі, весь світ – в’язниця.

Гамлет

Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, камер, підземель. Данія належить до найгірших.

Розенкранц

Ми так не вважаємо, принце.

Гамлет

Тоді для вас світ не в’язниця. Ніщо само по собі не буває ні добре, ні погане, таким його робить наша оцінка. Для мене світ – в’язниця.

Розенкранц

Отже, на в’язницю його перетворює ваше честолюбство: світ надто тісний для вашої душі.

Гамлет

Боже мій! Та замкніть мене хоч і в горіхову шкаралупку, я й там себе вважатиму володарем безмежності. […] Але скажіть по щирості, що ви робите в Ельсінорі?

Розенкранц

Приїхали вас одвідати, та й тільки.

Гамлет

Вас не викликали?

Гільденстерн

Що нам казати, принце?

Гамлет

Та що хочете, аби до діла! Тільки – заклинаю вас нашою приязню, спільними молодощами, обов’язками непорушної любові, усім найдорожчим, в ім’я чого благав би вас хтось красномовніший, ніж я, – скажіть одверто: по вас посилали чи ні?

Розенкранц (пошепки доГільденстерна)

Що йому скажете?

Гамлет (убік)

Ну, все помітно. Якщо ви любите мене, не крийтеся.

Гільденстерн

Принце, по нас посилали.

Гамлет

Хочете, я вам скажу, навіщо? З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору – земля – видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро – повітря, – оці, погляньте, чудові небеса, їх величне склепіння, оздоблене золотими іскрами, – усе це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої – прах? Чоловік не вабить мене… та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хотіли сказати.

Розенкранц

Принце, у мене нічого схожого й на думці не було.

Гамлет

А чого ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловік мене не вабить?

Розенкранц

Я подумав, яка пісна зустріч тут чекає акторів. Ми якраз їх випередили по дорозі. Вони прямують сюди, щоб запропонувати свої послуги.

Гамлет

Той, хто грає королів, буде в нас бажаним гостем.

Приїздять актори, яких Гамлет називає “стислим літописом і відбитком часу”. Принц просить увечері зіграти “Вбивство Гонзаго”, додавши монолог, який він напише. Всі виходять.

Гамлет

Ну, от я й сам.

Тупий нікчема, бовдур жалюгідний,

Тиняюсь, як сновида, і мовчу,

Нездатний боронити власну справу

І короля обстояти, що в нього

Так підло вкрадено життя і владу.

Страхополох я? Хто мене назве

Поганцем? Схоче ляпаса вліпити?

Чи висмикати бороду й здмухнути

Мені в обличчя? Сіпнути за носа?

Хто обізвати хоче брехуном

І слово це мені в горлянку вбити?

Ну, зважтеся! Усе я проковтну!

Стерплю! Печінка в мене голубина,

Немає жовчі в ній, а то інакше

Я всіх шулік нагодував би падлом

Цього раба. Мерзотнику кривавий!

Розпуснику підступний, безсоромний!

О помсто!

Та чи не дивно ж слухати? Мене

Помститись небо й пекло закликають,

А я словами тішусь, я розради

Собі в лайках шукаю, як повія,

Мов та перекупка!

Яка бридота! Ну, прокинься, мозку!

Чував я, що злочинці на виставі

Бували так до глибини душі

Мистецтвом вражені, що зізнавались

У злочинах прихованих своїх.

І хоч убивство язика не має,

Воно озветься, навіть і без слів.

Нехай актори виставлять що-небудь,

Немов убивство батька. Подивлюся,

З яким обличчям слухатиме дядько:

Хай затремтить, нехай здригнеться ледве –

І знатиму я, що мені робити.

Бо, може, й так, що привид той – диявол,

Він бачить сум мій і в спокусу вводить,

Щоб душу допровадити до згуби.

Вистава – доказ: хай вона вловля,

Як на гачок, сумління короля.

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА 1

Ельсінор. Кімната в замку.

Гільденстерн і Розенкранц доповідають королю, що вони нічого не дізналися про дивну поведінку Гамлета. Вирішено було залучити до цієї справи Офелію: дівчина починає вдавати, що читає книжку, а Полоній і король тим часом ховаються. Входить Гамлет.

Гамлет

Так. Бути чи не бути – ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі,

Чи стати збройно проти моря мук

І край покласти їм борнею? Вмерти –

Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться

Сердечний біль і тисяча турбот,

Які судились тілу. Цей кінець

Жаданий був би кожному. Померти –

Заснути. Може, й бачити сновиддя?

У цьому й перепона. Що приснитись

Нам може у смертельнім сні, коли

Вантаж земної суєти ми скинем?

Оце єдине спонукає зносить

Усі нещастя довгого життя;

Інакше – хто ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних, –

Хто б це терпів, коли удар кинджала

Усе кінчає? Хто б це став потіти,

Вгинаючись під тягарем життєвим,

Якби не страх перед незнаним чимось

У тій незвіданій країні, звідки

Ще не вертався жоден подорожній?

Миритись легше нам з відомим лихом,

Аніж до невідомого спішити;

Так роздум робить боягузів з нас,

Рішучості природжений рум’янець

Блідою барвою вкриває думка,

І збочує величний намір кожен,

Імення вчинку тратячи. Та досить!

Офеліє! В своїй молитві, німфо,

Згадай мої гріхи!

Офелія

Ласкавий принце,

Скажіть, як вам жилося цими днями?

Гамлет

Я дуже вдячний: добре, добре, добре.

Офелія

У мене є від вас дарунки, принце,

Їх повернути я давно хотіла.

То прошу їх тепер прийняти.

Гамлет

Що ви?! Я зроду вам не дарував нічого.

Офелія

Ви добре знаєте, що дарували,

Ще й в супроводі запахущих слів, –

Від них принадніші були дарунки.

Але втрачають і дари принаду,

Як той, хто дав їх, дивиться нерадо.

Ось, принце, заберіть.

Гамлет

Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?

Офелія

Що таке, принце?

Гамлет

І ви вродливі?

Офелія

Що ви маєте на увазі, принце?

Гамлет

А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ із вашою красою.

Офелія

А з чим же найкраще й мати справу красі, як не з чеснотою, принце?

Гамлет

Ну, звичайно! І скорше краса перетворить чесноту на зводню, аніж чеснота надасть красі своєї подоби. Колись воно було парадоксом, а за нашого часу на це є всі докази. Я вас любив колись.

Офелія

І я вірила цьому, принце.

Гамлет

А не слід було вірити. Бо хоч би як прищеплювати доброчесність до нашого старого пня, а грішний дух таки залишиться. Я не любив вас.

Офелія

Тим болючіша мені омана.

Гамлет

Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в такому, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене напохваті більше гріхів, ніж думок, щоб їх обміркувати, уяви, щоб їх утілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Не йми віри нікому з нас. Один тобі шлях – у черниці. Де ваш батько?

Офелія

Вдома, принце.

Гамлет

Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в себе вдома. Прощай.

Офелія

Поможи йому, всеблаге небо.

Гамлет

Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива як крига, чиста як сніг, а поговорів не минеш. Іди в черниці, йди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. У черниці йди! Та швидше! Прощавай! (Виходить.)

Офелія

Потьмарився такий шляхетний розум!

Така людина! Виглядом – придворний,

Словами – вчений, войовник – мечем,

Надія й вицвіт нашої держави,

Довершеності дзеркало й взірець!

Я, найнещасніша з жінок, пила

Солодкий мед обіцянок його,

І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув, –

Колись лунав, тепер лиш деренчить.

Від безуму зів’яв цей пишний розквіт.

Які мені це муки страховинні –

Те, що було, рівняти з тим, що нині.

Король не певен, що дивна поведінка Гамлета пов’язана з коханням. Він боїться, що на душі у племінника визріває щось небезпечне, тож вирішує відправити його в Англію за даниною. Полоній, переконаний, що вся справа в любові, пропонує, щоб королева викликала сина на щиру розмову, яку він підслухає. Король погоджується, бо “шаленству знатних треба класти край”.

СЦЕНА 2

Кімната в замку. Гамлет з двома чи трьома акторами. Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші з почту, а також варта, що несе смолоскипи.

Король

Як ся має наш небіж Гамлет?

Гамлет

Чудово, їй-богу; на хамелеонових харчах7: їм повітря, начинене обіцянками. Каплуна цим не відгодуєш.

Король

Що маю спільного я з цією відповіддю, Гамлете? Це не мої слова.

Гамлет

Тепер уже й не мої. А що, актори готові?

Розенкранц

Так, принце. Вони чекають вашого наказу.

Королева

Ходи сюди, любий Гамлете, сідай біля мене.

Гамлет

Ні, матусю, тут є магніт, що більше притяга.

Полоній (до короля)

Ого, ви чуєте?

Гамлет

Леді, можу я лягти вам на коліна? (Лягає біля ніг Офелії)

Офелія

Ні, принце.

Гамлет

Власне, чи можна покласти голову вам на коліна?

Офелія

Так, принце.

Гамлет

А ви вже подумали, що я мав на увазі щось непристойне?

Офелія

Вам весело, принце?

Гамлет

Та, Боже мій, для вас я готовий щоразу на жарти. Що ж і лишається людині, як не веселитись? Погляньте, як весело виглядає моя мати, а ще нема й двох годин, як помер батько.

Офелія

Ні, принце, минуло вже двічі два місяці.

Гамлет

Стільки багато? Якщо так, лишаю дияволові жалобу, а сам пишатимусь у соболях. Сили небесні! Уже два місяці, як помер, а його досі ще не забуто? Ну, тоді можна сподіватися, що пам’ять про велику людину переживе саму людину на півроку.

Грають гобої. Починається пантоміма.

“Королева” клянеться в коханні й вірності “королю”, що вірить “дружині” й засинає.

Гамлет

Вам подобається п’єса, ваша величність?

Королева

На мою думку, жінка надто багато обіцяє.

Гамлет

Ну, вона ж дотримає слова.

Король

Як зветься вона, ця п’єса?

Гамлет

“Пастка”. Тільки ж у якому розумінні? В алегоричному. У цій п’єсі показано вбивство, що сталось у Відні. Ім’я герцога – Гонзаго, його дружини – Баптіста. Зараз ви побачите. Підступний це витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. Нехай шкапа брикається, коли шию натерла, а в нас потилиця не чухається.

Входить актор, що грає Луціана. Вливає отруту королю у вухо.

А оце королів небіж Луціан. Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана вона добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини.

Офелія

Король устає!

Гамлет

Що, злякався хлопавки?

Королева

Що з вами, ваша величносте?

Полоній

Припиніть виставу!

Король

Присвітіть мені. Ходім звідси!

Усі

Світла! Світла! Світла!

Виходять усі, крім Гамлета й Гораціо.

Гамлет

Любий Гораціо, я готовий закластися на тисячу фунтів, що привид говорив правду. Ти помітив?

Гораціо

Дуже добре помітив, принце.

Гамлет

Коли мова зайшла про отруєння.

Гораціо

Я очей з нього не зводив.

Гораціо і Гамлет помітили дивну поведінку короля і королеви під час вистави. До них підходять Розенкранц і Гільденстерн і просять принца відкритися їм, адже вони – його друзі.

Розенкранц

Ласкавий принце, де причина вашої недуги?

Ви ж самі собі шкодите, приховуючи свої турботи від друга.

Гамлет

Мені не дають ходу.

Розенкранц

Як це так? Адже король сам оголосив вас спадкоємцем датського престолу.

Гамлет

Воно-то так, пане, тільки “поки трава підросте…”

І прислів’я це вже давно цвіллю взялось.

Входять актори з флейтами.

А, флейти! Дайте-но мені одну. Чого це ви все кружляєте біля мене, ніби хочете мене в тенета загнати?

Гільденстерн

Принце, якщо я й сміливий у виконанні своїх обов’язків, так це тому, що любов моя надто щира.

Гамлет

Щось я не зрозумів цього. Може б, ви заграли на цю флейту?

Гільденстерн

Я не вмію, принце.

Гамлет

А це не складніше, ніж брехати. Перебирайте пальцями оці щілини, дмухайте, і флейта озветься най – красномовнішою музикою.

Гільденстерн

Та я ж не знаю, як керувати ними, щоб видобути якусь гармонію, немає в мене цього вміння.

Гамлет

От і поміркуйте, за яку нікчемну річ ви мене вважаєте! Ви хочете грати на мені. Вам здається, що ви знаєте всі мої лади; ви намагаєтесь вирвати серце моєї таємниці; вам забаглося випробувати кожну мою ноту, від найнижчої до найвищої. У цьому ось невеличкому приладі багато музики, він має чудовий голос. А проте ви неспроможні змусити, щоб він заговорив. Невже ви вважаєте, лихий би його не взяв, що на мені легше грати, ніж на флейті? Звіть мене яким завгодно інструментом, ви можете мене розладнати, але не грати на мені!

Входить Полоній.

Полоній

Принце, королева хоче поговорити з вами, і то негайно.

Щоб остаточно позбутися Гамлета, король хоче відправити його до Англії з Розенкранцом і Гільденстерном. Полоній має намір сховатися в кімнаті Гертруди, щоб підслухати її розмову із сином. Залишившись наодинці й думаючи, що його ніхто не чує, Клавдій признається у вбивстві брата і розуміє, що він скоїв великий гріх “прокляття найдавніше – братовбивство”. Він молиться та просить ангелів урятувати його душу. Це зізнання почув Гамлет. Проте помститися він не може, адже його батько, вбитий без покаяння, опинився в пеклі. А якщо Клавдій помре під час молитви, то його душа полине до раю. Під час розмови з Гертрудою Гамлет убиває Полонія, прийнявши його за короля, який ховається за килимом. Принц дорікає матері, що вона дуже швидко забула його батька, який мав “розкішні кучері Гіперіона, чоло Юпітера і погляд Марса” і поставу – “ніби це Меркурій-вісник спустився з неба на гірську вершину”. Він не вірить, що матір щиро закохалася у Клавдія, миршавого колоса, що “брата свого пожер нещадно і підступно”. Привид нагадує Гамлетові, щоб той не чіпав матері. Гертруді, яка його не бачить, здається, що син насправді збожеволів. Принц заперечує це і говорить, що шкодує через вбивство Полонія. Він знає, що Розенкранц і Гільденстерн везуть його в Англію в пастку. Забирає труп царедворця і йде геть.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

СЦЕНА 2

Інша кімната в замку. Входить Гамлет.

Гамлет

Сховав надійно.

Входять Розенкранц і Гільденстерн.

Розенкранц

Де ви поділи, Гамлете, мерця?

Гамлет

Змішав з землею, бо землі він рідний.

Розенкранц

Скажіть нам, де він, бо його потрібно в каплицю віднести.

Гамлет

А ви не вірте.

Розенкранц

Не вірити чому?

Гамлет

Що я збережу вашу таємницю, а не свою. Та й хто це запитує? Губка! Яку відповідь може на це дати королівський син?

Розенкранц

Ви мене вважаєте за губку, принце?

Гамлет

Так, пане, за губку, яка всмоктує королівську прихильність, нагороди, владу. І виявляється, що такі слуги – найкращі для короля. Він тримає їх за щелепами, а ковтати не квапиться. А коли йому буває потрібне те, що ви всмоктали, він вичавлює вас, і знову ви сухі, наче губка.

Розенкранц

Принце, ви повинні сказати нам, де тіло вбитого, і йти з нами до короля.

Гамлет

Тіло при королі, лиш король не при тілі. Яку тут роль відіграє король?

Розенкранц

Король, принце?

Гамлет

Звичайний нуль. Ведіть мене до нього.

СЦЕНА 3

Інша кімната в замку. Входить король із почтом.

Король

Звелів я розшукати тіло й принца.

Як небезпечно, поки він на волі!

Його не можна й покарать суворо, –

До нього так і горнеться простолюд,

Юрба ж не розумом, очима любить,

І зважує лиш на суворість кари,

А не на те, що й злочин був тяжкий.

Входить Розенкранц.

Розенкранц

Не каже він, де труп.

Король

А сам він де?

Розенкранц

Під вартою чекає за дверима.

Король

Введіть, нехай він перед нами стане.

Розенкранц

Гей, Гільденстерне! Гамлета введіть!

Входять Гамлет і Гільденстерн.

Король

Ну, Гамлете, то де ж Полоній?

Гамлет

На вечері.

Король

На вечері? На якій?

Гамлет

Не там, де він їсть, а там, де його їдять. Ми відгодовуємо різних тварин, щоб нагодувати себе, а себе відгодовуємо для черваків. І гладкий король, і кощавий жебрак – це тільки різні переміни, тільки дві страви на той самий стіл; такий уже кінець.

Король

Де Полоній?

Гамлет

На небі. Пошліть туди по нього. Коли ваш посланець не знайде його там, то шукайте самі в іншому місці. Але якщо не знайдете за місяць, то почуєте нюхом, ідучи сходами на галерею.

Король (до почту)

Ідіть пошукайте його там.

Гамлет

Він якраз чекатиме, поки ви прийдете.

Кілька чоловік з почту виходять.

Король

Це для твоєї ж, Гамлете, безпеки,

Якої й ми пильнуєм якомога;

Ти мусиш, після того, що накоїв,

Негайно звідси їхати. Збирайся.

Судно готове, вітер дме погожий,

Щоб ти мерщій до Англії відбув.

Гамлет

До Англії?

Король

Ти зрозумів би, знаючи наш намір.

Гамлет

Я бачу херувима8, що знає цей намір. Ну що ж! До Англії, то й до Англії! Прощавайте, люба матусю!

Король

Мабуть, любий батьку, Гамлете.

Гамлет

Ні, мати. Батько й мати – чоловік і дружина; чоловік і дружина – це плоть єдина. Отже, прощавайте, мамо. Рушаєм до Англії! (Виходить.)

Король

Мерщій за ним! І заманіть як-небудь

Його на корабель. Пливіть сьогодні.

Усе належне до цієї справи

В листі я виклав. Поспішіть, будь ласка.

Розенкранц і Гільденстерн виходять.

Якщо, Англійцю, ти мою прихильність

Хоч трохи ціниш, – отже, ти не знехтуй

Того, що вимагаю я в листі:

Негайно Гамлета життя позбавить.

Зроби це! Лиш подумаю про нього,

І кров моя кипить, як у вогні,

Поки живий він – не життя мені.

СЦЕНА 4

Поле в Данії. По сцені проходять Фортінбрас, капітан і військо.

Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденстерн та інші.

Гамлет

Чиє це військо, пане?

Капітан

Норвезьке, пане.

Гамлет

А скажіть, будь ласка,

В яку країну йде воно?

Капітан

На Польщу

Гамлет

То ваш похід проти всієї Польщі

Чи проти прикордонних володінь?

Капітан

Якщо сказати вам по правді, пане.

Йдемо ми відвойовувати клаптик

Такий, що я не дав би й п’ять дукатів,

Якби хотів узять його в оренду.

За більші гроші не продасть його,

Мабуть, король ні Польський, ні Норвезький.

Усі, крім Гамлета, виходять.

Гамлет

Усе мені навколо докоряє,

Усе підгонить, квапить мляву помсту.

Якщо в людини головні бажання

Лиш їсти й спати – це хіба людина?

Худоба, й годі. Той, хто дарував

Нам пам’ять, передбачення і розум,

Давав дарунки всі ці не для того,

Щоб пліснявою бралися вони.

Чи це безпам’ятність, як у тварини,

Чи звичка обмірковувати вчинки

Та зважувати наслідки можливі?

В такому розмірковуванні завжди

Чверть мудрості, три чверті боягузтва.

Чому це я повторюю без ліку,

Що треба діяти, – адже ж я маю

Для дій підставу, силу і рішучість?!

А прикладів навколо – досхочу.

Ну от хоча б оце потужне військо,

Яке веде тендітний, ніжний принц.

Він честолюбний духом, він не стане

Роздумувати, чим усе скінчиться,

Глузує з долі, віддає, що тлінне,

Він на поталу небезпеці й смерті.

Це справжня велич – без причини й з місця

Не рушити, а як про честь ідеться –

У бій вступити навіть за стеблинку.

Чому ж, коли у мене батька вбито

І матір зганьблено, стою байдуже?

А двадцять тисяч душ заради примхи

На смерть, як на спочинок, поспішають,

Змагаючись за клапоть, на якому

У битві їм нема де повернутись,

Де навіть їх могилам буде тісно.

Просякни кров’ю, думко, а як ні, –

То й зовсім не потрібна ти мені!

Лаерт повертається з Парижа, щоб помститися за смерть батька, і зустрічається з божевільною сестрою. Клавдій переконує його, що в усьому винен Гамлет, і обіцяє свою підтримку. Король отримує листа, у якому повідомляється про те, що роздягненого Гамлета висадили на берег королівства. Стурбований цією звісткою, король намовляє Лаерта прийняти виклик на двобій із Гамлетом. Той погоджується і навіть вирішує змастити вістря рапіри смертельною отрутою. Гертруда повідомляє, що Офелія втопилася.

ДІЯ П’ЯТА

СЦЕНА 1

Ельсінор. Кладовище. Входять два гробокопи із заступами та іншим приладдям.

Перший гробокоп

А чи слід же її ховати за християнським звичаєм?

Другий гробокоп

[…] Не була б вона дворянського роду, не ховали б її за християнським звичаєм.

Перший гробокоп

Оце таки правда твоя. Вельможним людям на цьому світі й топитись та вішатись легше, ніж простим собі християнам9.

Віддалік з’являються Гамлет і Гораціо.

Перший гробокоп

Як за дівчатами впадав (копає й співає)

Колись давно-давно,

То я не думав, гей, не гадав,

Що все промине воно.

Викидає череп.

Гамлет

Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці10. Може, макітра, що нею шпурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого міг обхитрувати, – хіба ні?

Гораціо

Правда, пане.

Гамлет

А тепер він потрапив до пані Хробакової і гробокоп лупить його заступом по вилицях. Дивовижне перетворення, якби тільки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки на те, щоб гратися ними в кеглі? Мої кості ниють, ледве здумаю про це. Я поговорю з цим чолов’ягою. Чия це могила, шановний?

Перший гробокоп

Моя, пане.

Гамлет

Та, мабуть, що твоя, коли ти в ній засів.

Для якого чоловіка ти копаєш цю могилу?

Перший гробокоп

Не для чоловіка, пане.

Гамлет

Ну, то для якої жінки?

Перший гробокоп

І не для жінки.

Гамлет

А кого ж у ній ховатимуть?

Перший гробокоп

Ту, що була жінкою, пане. А тепер, царство їй небесне, вона вже небіжчиця.

Гамлет

Ну й спритний же з нього крутій! Треба уважно добирати слів, щоб з ним розмовляти, а то пропадеш від двозначності. Ти давно гробокопом?

Перший гробокоп

Із усіх днів почав якраз у той самісінький, коли наш покійний король Гамлет подолав Фортінбраса.

Гамлет

А коли це сталось?

Перший гробокоп

Хіба ви цього не знаєте? Та це кожен дурень може сказати. Це було того самого дня, коли народився молодий Гамлет. Той, що з глузду з’їхав і його до Англії повезено.

Гамлет

А нащо його до Англії повезено?

Перший гробокоп

Бо з глузду з’їхав. По глузд його й послано, щоб набрався. А не набереться, то там цього й не треба.

Гамлет

Чому?

Перший гробокоп

Там ніхто не помітить.

Гамлет

А як же він збожеволів?

Перший гробокоп

Та дуже чудно, кажуть.

Гамлет

Як це так чудно?

Перший гробокоп

А так, що взяв і з’їхав з глузду.

Гамлет

На якому грунті?

Перший гробокоп

Та на тутешньому, на датському. А на якому ж? Я тут уже тридцять років як грабарюю, із самого малечку… Цей череп у землі пролежав двадцять три роки.

Гамлет

Чий він?

Перший гробокоп

Це, пане, Йоріків череп, Йоріка, блазня королівського.

Гамлет

Дай подивлюся. (Бере череп). Бідолашний Йоріку! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Гораціо, скажи мені одне, будь ласка.

Гораціо

Що саме, принце?

Гамлет

Як ти вважаєш, Александр Македонський11У землі мав такий самий вигляд?

Гораціо

Такий самий.

Гамлет

І від нього так само тхнуло! Пхе! (Кладе череп на землю)

Гораціо

Так само, принце.

Гамлет

Тихіше! Відійдімо! Ось король.

Входять король, королева, Лаерт; вносять труну; священики, придворні.

І королева, й почет. Хто ж помер?

Обряд скорочено, а це ознака,

Що ми на похороні самовбивці.

І, певно, це значна якась особа.

Постіймо осторонь та подивімось.

(Відходить разом з Гораціо)

Лаерт

Спустіть труну! Хай навесні фіалки Із тіла чистого її ростуть.

Гамлет

Це що? Невже Офелія?

Королева

Прощай же. Найніжнішій – найніжніше.

(Кидає в могилу квіти)

Лаерт

Хай тридцять раз паде потрійне горе

На голову того, чий злобний замір

Тебе ясного розуму позбавив!

Не засипайте! Ще раз обніму. (Стрибає в могилу)

Тепер засипте з мертвою живого,

Насипте в цій долині верховину,

Яка б була від Пеліону12 вища

І від блакитного Олімпу13.

Гамлет (наближаючись)

Хто це

З такою пишномовністю сумує,

Що зачаровує мандрівні зорі.

Як слухачів здивованих? Ось я,

Я, Гамлет Датський. (Стрибає в могилу.)

Лаерт

Хай тобі, нечистий! (Бореться з ним)

Король

Розбороніть!

Королева

Ой Гамлете! Ой сину!

Їх розбороняють, і вони вилазять із могили.

Гамлет

Я з ним готовий битися за це.

Аж поки не склепилися у мене Повіки.

Королева

Битися? За що, мій сину?

Гамлет

Її любив я. І нехай з’єднають

Любов свою братів хоч сорок тисяч, –

Моїй не дорівняють. Що ти зробиш

Для неї?

Королева

Спиніть його, благаю!

Гамлет

Що ти зробиш?

Ридати хочеш? Постувати? Битись?

Себе картати? Чи напитись оцту?

Чи крокодила з’їсти?14 Я також! (Виходить.)

Король

Гораціо, будь ласка, йдіть за ним.

СЦЕНА 2

Гамлет розповідає Гораціо, що на кораблі він прочитав листа, якого віз в Англію. У ньому Клавдій просив англійського короля негайно відрубати Гамлетові голову. Принц підробив листа, написавши в ньому прохання стратити Гільденстерна й Розенкранца, а сам висадився на пустельний берег Ельсінору. Гамлет шкодує, що посварився із Лаертом. Придворний Озрік передає принцові, що король побився об заклад з Лаертом, що той програє поєдинок Гамлетові. Принц приймає виклик. Під час двобою король кидає коштовну перлину в келих і пропонує Гамлету випити за перемогу. Гамлет відмовляється. Тоді за сина вирішила випити Гертруда. Король її відмовляє, але королева осушує кубок. У цей час Лаерт поранив Гамлета. В запеклій сутичці вони обмінялися рапірами, і Гамлет також поранив Лаерта. Королеві стає зле, і вона признається сину, що пиття було отруєне. Гамлет хоче знайти злочинця.

Лаерт

Він, Гамлете, між нами. Ти помреш,

Тобі ніякі ліки не поможуть.

Та зброя, що в руці твоїй, отруйна

І незатуплена. І сам я гину

Як жертва заміру свого бридкого.

Ось я лежу і вже не встану більше,

І матір теж отруєно твою.

Це все король, король в усьому винен.

Гамлет

Рапіра теж отруєна? Отруто,

Довершуй те, що довершити слід! (Заколює короля.)

Король

Рятуйте, друзі! Я ж іще живий!

Гамлет

Ні, пий свою отруту, вбивцю клятий,

Розпуснику! Отут твоя перлина!

Іди за матір’ю!

Король умирає.

Лаерт

Це по заслузі:

Отруту він же сам приготував.

Тобі я нині, Гамлете шляхетний,

І власну смерть, і батькову прощаю.

А ти мені свою також прости. (Вмирає.)

Гамлет

Хай Бог простить! А за тобою слідом

І я піду. Гораціо, вмираю.

Прощай і ти, нещасна королево!

Я вам, що зблідли й мовчки тремтите,

Все розказав би, та не маю змоги,

Бо смерть, тупий, жорстокий конвоїр.

Арешту ні на мить не відкладає.

А ти, Гораціо, ти жити будеш,

То розкажи про все правдиво.

Гораціо

Ні!

Душею більше я римлянин, аніж данець:

Тут є отрута.

Гамлет

Якщо ти мужчина,

Облиш! Віддай! Однаково я вирву!

Яку, Гораціо, ганебну славу

Залишу я, коли ніхто не взнає

Того, що сталось. Адже ти мій друг!

Не поспішай до райського блаженства,

Помучся ще на цім безладнім світі,

Щоб розказать про мене.

(Здаля чути військовий марш і постріли.)

Хто стріляє?

Озрік

Це Фортінбрас. Із Польщі переможно

Він повертає і послам англійським

Дає салют.

Гамлет

Гораціо, вмираю.

Міцна отрута дух мій подолала.

Не чутиму вже й з Англії звісток.

Я провіщаю, що впаде ваш вибір

На Фортінбраса. Віддаю свій голос

І я за нього. Ти подбай, щоб він

Про все дізнався. А тепер – мовчання.

(Умирає.)

Гораціо

Розбилось благородне серце. Принце,

Добраніч. Хай вколихує твій сон

Хор ангелів!

Переклад Григорія Кочура

1. Як розгортається сюжетна дія в трагедії “Гамлет”?

2. Проаналізуйте репліки Гамлета, які стосуються окремих героїв трагедії, його розуміння світу, своїх обов’язків і можливостей. З огляду на це схарактеризуйте його погляди.

3. Як Гамлет ставиться до матері, дядька, коханої? Поясніть причини такого ставлення.

4. Які сторони життя королівства відкрилися Гамлету? Хто винен у занепаді королівства?

5. Які грані характеру Гамлета розкриваються в конфлікті з Клавдієм? Ким на противагу Клавдію захоплюється принц і чому?

6. Сформулюйте основну думку монологу Гамлета “Бути чи не бути?”

7. Поміркуйте, як можна тлумачити питання Гамлета “Бути чи не бути?”

____________________________________

1 У театрі за часів Шекспіра не було ані антрактів, ані навіть коротких зупинок, оскільки декорацій майже не існувало. Дія тривала невпинним потоком. “Гамлет” був повністю розділений на акти і сцени лише в 1676 р., через шістдесят років після смерті драматурга.

2 Гіперіóн – міфроргічнй персонаж, титан, син Урана і Геї. Мав сина – бога сонця Геліоса.

3 Ніóба – в античній міфології образ невтішної матері, яка оплакує своїх убитих дітей.

4 Геркулéс – найславетніший з міфічних героїв, який здійснив багато подвигів, на своїх плечах тримав земну кулю.

5 Гамлет хотів сказати: “Як Клавдій”, але раптом пригадав, яку важливу таємницю він виказує, тому урвав мову, завершивши її незначущою фразою.

6 Фортýна (латин. fortuna) – римська богиня щастя, успіху, щасливого випадку. Гільденстерн і Розенкранц не вважають себе улюбленцями долі.

7 Як вважали в ті часи, хамелеон живився повітрям.

8 Херувúм – ангельська істота, яка бере участь у поклонінні й прославленні Бога.

9 Самогубство у християнському світі не вважається достойним способом завершення життя. Церква забороняла молитися за самогубців.

10 За Біблією, між Каїном і Авелем, синами Адама і Єви, виникла суперечка через жертви, які вони приносили Богу. Дари Авеля були сприйняті прихильніше, тому заздрісний Каїн убив брата.

11 Алексáндр Македóнський (356-324 рр. до н. е.) – македонський цар, великий полководець, засновник однієї з найбільших імперій давнього світу, відомий як Александр Великий.

12 Пеліóн – гора в Греції, згідно з античними міфами, там жили кентаври.

13 Олíмп – найвище гірське пасмо грецьких Балкан, вважалось в античній міфології священним місцем, яке заселяли боги.

14 Гамлет іронізує над пишномовністю Лаерта. Серед молоді, яка належала до знаті, були модними “обітниці кохання”, вони полягали в тому, щоб, наприклад, вживати оцет, що додавало обличчю блідості, або поклястися з’їсти опудало крокодила – такі екзотичні експонати виставляли аптекарі у своїх лавках.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)