ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР. Трагедія Гамлет – Золоті сторінки далеких епох

Син Вічності й Слави

Хоча Ренесанс в Англії розцвів пізніше, ніж в Італії, на півночі Європи він також дав рясні культурні й літературні плоди. Найвидатнішим тогочасним англійським письменником був, поза сумнівом, Вільям Шекспір. Його творчість є найвищим досягненням національної та всієї європейської літератури доби Відродження. Спадщина геніального митця набула світового значення, впливала на творчий розвиток багатьох народів упродовж століть, зберігає свою актуальність до сьогодні. Він є центральною постаттю західноєвропейського літературного канону, що є безумовним визнанням значущості й авторитету майстра пера. Шекспір писав твори різних жанрів (сонети, поеми тощо), проте найбільше уславився саме як драматург, передовсім – автор трагедій.

Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів. Приміром, на думку еллінів, у їхній основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки плин земного життя і майбутнє цілих народів повністю залежали від волі богів. Цей погляд яскраво втілено в античній “трагедії фатуму”. Так, у трагедії Софокла “Едіп-цар” (V ст. до н. е.) головний герой Едіп понад усе прагнув, щоб не справдилося лиховісне віщування оракула, однак так і не зміг уникнути убивства рідного батька та одруження з власного матір’‎ю (інцесту).

І хоч особисто він здійснювати цих тяжких злочинів щиро не хотів, та з волі фатуму таки здійснив їх, за що й був жорстоко покараний. Отже, ідейно-художній каркас античної трагедії зазвичай тримався на міфологічному світосприйнятті людини.

Драматургія пізніших епох це міфологічне підгрунтя втратила, у ній трагічні конфлікти здебільшого криються в суспільному ладі, у зіткненні особистості з суспільством. Тому доля персонажів визначалася вже не античним фатумом, не примхливою й часто незбагненною волею богів, а реальними й логічно зумовленими соціальними обставинами.

У трагедіях Вільяма Шекспіра “Ромео і Джульетта”, “Король Лір”, “Отелло”, “Гамлет” герої виступають проти усталених звичаїв і традицій. Події з життя персонажів мотивуються не зовнішнім щодо них фатумом, а внутрішнім розвитком їхніх характерів, що виявляються у конкретних обставинах. Герої трагедій вступають у борню із суперниками, які сповідують інші моральні принципи та/або протилежні, пов’‎язані з минулими часами погляди на життя, тому й гинуть, ставши жертвою суспільства, що відмирає, або позачасового зла, яке наявне в людині як такій (боротьба за владу, заздрість, підлість, помста тощо).

Трагедія (грец. tragoedia – букв, “цап’‎яча пісня”; назва походить від давньогрецьких свят на честь бога Діоніса, де відбувалися вистави та ритуальні жертвопринесення цапа – “тваринного символа” Діоніса) – це один із жанрів драми, твір, який грунтується на якихось гострих, непримиренних конфліктах, що зазвичай призводять до загибелі персонажів, передовсім – головних героїв. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному та духовному планах, вирізняється високим напруженням психологічних переживань героя.

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616)

Як драматург Шекспір почав працювати десь на схилку 1580-х рр. Спершу він залюбки використовував і перероблював чужі п’‎єси (наприклад, свого сучасника Крістофера Марло), а згодом став віддавати перевагу написанню власних творів.

П’‎єси Шекспіра завжди були популярними, проте спочатку мало хто цікавився ім’‎ям автора, оскільки тогочасний глядач звертав увагу насамперед на гру акторів. Поступово Шекспір, колишній провінціал (він народився у маленькому містечку Стретфорд-на-Ейвоні), ставав чимдалі відомішим, тож прийшов час, коли він удостоївся особистого спілкування навіть із королевою Великої Британії Єлизаветою.

Шекспір був до такої міри талановитим трагіком і майстром зображення людських характерів і типів, що навіть імена його персонажів стали узагальненими та означають певну рису людського характеру або руйнівну пристрасть: Ромео і Джульетта асоціюються із “сильнішим за смерть” коханням; Отелло – з руйнівними, навіть смертоносними ревнощами; Гамлет – із болючими роздумами перед важким і водночас неминучим життєвим вибором. Наприклад, його знаменита репліка “Бути чи не бути – ось питання” (англ. “То be or not to be – that isthe question”) за кілька століть від часу написання трагедії “Гамлет” обросла такою неймовірною кількістю значень і сенсів, що стала сприйматися не просто як афоризм, “крилатий вислів”, а і як символ англійської, ба більше – світової літератури.

Джон Тейлор (?). Вільям Шекспір (імовірно прижиттєвий портрет). 1600-1610

Шекспір – це Канон. Саме він окреслює цінності та межі літератури.

Гарольд Блум

Трагедія “Гамлет”

Найбільшу славу в усьому світі Шекспірові принесла трагедія “Гамлет, принц датський”, яку часто називають просто “Гамлет”, написана між 1599 і 1601 рр. Дія трагедії відбувається в Данії. У ній розповідається, як принц Гамлет помстився своєму дядькові, королю Клавдію, за підле вбивство попереднього короля, Гамлетового батька. У п’‎єсі яскраво відтворено психологічний стан Гамлета, який удав божевільного, щоб вивести вбивцю на чисту воду, але водночас не загинути самому. Проте ця суха схема – “вбивство як помста” – аж ніяк не могла бути причиною неймовірного успіху трагедії “Гамлет”. Хоча б тому, що існує безліч творів подібної тематики, які не мають і мізерної частки того визнання, яке мав Шекспір. Тоді в чому ж секрет популярності цього твору?

Вічними образами в літературі називають міфологічні та літературні образи, що вийшли за межі своєї епохи, які зосереджують важливі риси характеру, моралі й набули естетичної цінності та загальнолюдського значення.

Почнемо з геніального відкриття Шекспіра, який чи не першим у світовій драматургії використав не одну дію (адже слово “драма” з давньогрецької перекладається як “дія”), а дві: 1) дію зовнішню та 2) дію внутрішню.

Зовні Гамлет бездіяльний, неактивний і навіть сам собі за це дорікає: “Тупий нікчема, бовдур жалюгідний, тиняюсь, як сновида, і мовчу, нездатний боронити власну справу”. Але це лише зовні. У цей час в його душі відбувається дуже складна боротьба, що нагадує розбурханий океан, в якому гинуть люди й кораблі. І зрештою, можливо, саме ця роздвоєність дії й захоплює глядача найбільше: зіставлення того, яким бачить і сприймає Гамлета його оточення (зовнішня дія), із тим, що в його скривавленій душі відбувається насправді (внутрішня дія). А Гамлетова душа кривавила і страждала, оскільки він один за одним отримав безліч “важких ударів навісної долі”. Новий король Данії прийшов до влади шляхом убивства Гамлетового батька і свого брата (прозорий натяк драматурга на братовбивство біблійного Каїна), Гамлетова мати навіть не дочекалася, коли скінчиться жалоба, а непристойно швидко одружилася з убивцею і братом покійного чоловіка (“Не стоптала й черевиків, що в них за тілом батьковим ішла”). Гамлетова кохана, Офелія, погодилася стати донощиком і стежити за принцом. Перелік таких прикладів можна продовжувати й продовжувати…

Ви вже ознайомилися з творчістю продовжувача Шекспірової традиції Генріка Ібсена, зокрема спостерігали використання водночас зовнішньої і внутрішньої дії в його п’‎єсі “Ляльковий дім”, коли на сцені наче нічого особливо драматичного й не відбувається (зовнішньої дії майже немає), а тим часом внутрішня дія така руйнівна, що сім’‎я Хельмерів розсипалася, мов ляльковий будиночок. Недаремно дослідники метафорично порівнюють зовнішню дію із дзеркальною поверхнею спокійного озера, а дію внутрішню – з підступними прихованими підводними течіями та водовертями, що їх зовні не видно, але тому вони є ще небезпечнішими.

Зважаючи на глибину характерів персонажів і складну композицію п’‎єси, трагедію “Гамлет” можна аналізувати та інтерпретувати під різними кутами зору. Наприклад, дослідників упродовж багатьох століть цікавило, чому Гамлет вагався та зволікав із прийняттям рішення про помсту дядькові за підле вбивство батька й братовбивство. Одні вбачали в цьому засіб підтримання напруги й інтересу глядачів, які з нетерпінням чекали розв’‎язки: то нарешті наважиться Гамлет, цей “принц нерішучості”, на помсту чи ні? Інші розцінювали це як результат тривалого й болісного осмислення гуманістом Гамлетом складних філософських і етичних проблем, які в принципі заперечують холоднокровне вбивство людини (хай і вмотивоване бажанням помститися за смерть батька). Не бракує варіантів інтерпретацій і нині.

Шекспір виявив надзвичайні талант і майстерність у розробленні проблематики трагедії. А проблематика ця розмаїта: тут і роздуми про людську сутність, і зрада, і помста, і ревнощі, і обмануте кохання, і високі людські почуття в непримиренному герці з підлістю… Наприклад, важливою є проблема активної боротьби та пасивної бездіяльності.

Альфонс Муха. Рекламний плакат вистави “Гамлет” для театру Сари Бернар у Парижі. 1899

Що краще: змиритися чи боротися зі злом? І чи не перетворюється добро під час боротьби зі злом на таке саме зло? То “бути чи не бути”?.. Не менш гострою є також проблема вірності та зради, про що вже йшлося. Так само багатоманітними є мотиви трагедії. От хоча б мотив “гнилизни”, яка вразила Датське королівство. Адже Данія є не просто місцем дії трагедії “Гамлет”, а й узагальненим символом неправди й несправедливості всього світу. Недаремно Гамлет називає її в’‎язницею, а на репліку Розенкранца, що “в такому разі, весь світ – в’‎язниця”, негайно реагує, продовжуючи: “Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, камер, підземель. Данія належить до найгірших”. Що це символізує? Те, що в Ельсинорі всі один за одним наглядають, як у в’‎язниці? Можливо. Що в Данії всі є заручниками влади злочинця, фактично невільниками? І це може бути. Символ на те й символ, що він є “невичерпним у своїй останній глибині” (Вс. Іванов), тобто його можна й слід тлумачити, але через свою універсальність він містить багато смислів.

Та навіть на тлі усіх згаданих і незгаданих проблем, мотивів, питань трагедії Шекспіра постає глобальне та ключове для Ренесансу філософське питання: то ким же все-таки є ЛЮДИНА? І слід сказати, що Шекспір не оминає цієї надважливої проблеми. Вустами Гамлета він озвучує два діаметрально протилежні погляди на людську природу. З одного боку, Гамлет, захоплюючись людиною, пафосно виголошує: “Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого!”.

Проте, проголосивши цей “гімн людині”, мислитель-принц водночас ставить людину під сумнів: “…А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої – прах?” То все-таки ким є людина: окрасою всесвіту чи прахом, брудом? І знову Шекспір геніальний: Гамлет, який ставить це “прокляте питання”, сам же і доводить своє право на звання людини, бо “виправляє вивих часу”, карає зло, хай і ціною власного життя. Дослідники недаремно звертали увагу, що у фіналі Шекспірових трагедій сцени буквально всіяні трупами. Але драматург ішов на це свідомо, оскільки добре знав, чим можна втримати увагу дуже різнорідної тогочасної публіки (як нині це роблять автори трилерів).

Насамкінець слід зауважити формальну досконалість трагедії “Гамлет”. Чого варта лише “вистава у виставі”, яку грають в Ельсинорі мандрівні актори і під час якої розкрився злочин Клавдія-братовбивці. Це неймовірна для такої ранньої пори (не забуваймо, що твір написано в XVI ст.!) сюжетна майстерність, що також подобається глядачам.

Творчість Шекспіра – яскравий вияв ренесансного мислення, яке утілюється в багатьох його творах та у звернених “до всіх людей і до всіх віків” образах.

“Глобус”. Відновлений Шекспірів театр у Лондоні, у якому близько 1600 р відбулася перша вистава “Гамлета”

Діалог із текстом

ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ

Дійові особи

Клавдій, король Данії. Гамлет, син попереднього й небіж нинішнього короля. Полоній, головний королівський радник. Гораціо, друг Гамлета. Лаерт, син Полонія. Розенкранц, Гільденстерн, Озрік – придворні. Марцелл, Бернардо – офіцери. Актори. Гробокопи. Фортінбрас, принц Норвезький. Капітан. Гертруда, королева Данії, Гамлетова мати. Офелія, дочка Полонія. Привид Гамлетового батька.

Дія відбувається в Данії. Король повідомляє, що, хоча ще й триває жалоба за братом, померлим королем, він одружується з його вдовою. Принц Гамлет, син небіжчика і небіж нового короля, стає спадкоємцем трону й залишається в Данії, а не їде продовжувати навчання у Віттенберзі.

Дія перша

СЦЕНА 2

Зал у замку.

Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, вельможі й почет.

Гамлет

Коли б ця плоть моя, міцна занадто,

Розтала, зникла, скапала росою!

Чому Творець заборонив нам віку

Собі вкорочувати? Боже, Боже!

Яке нікчемне, марне й недолуге

Все, що на світі діється. Тьху! Тьху!

Немов город неполотий, де густо

Буяють бур’‎яни. Саме огидне

Його заполонило! Як це сталось?!

Два місяці, як він помер. Ні, менше!

Такий король! Із нинішнім зрівняти –

Він, як Гіперіон з сатиром поруч,

І матір так любив він, що, мабуть,

Вітрам небес не дав би надто грубо

Дихнути їй в обличчя. Небо й земле!

Що згадувати?! Так вона горнулась

До нього, мов з поживи тої голод

Зростав у неї ще. І ось – за місяць…

Несталосте, твоє імення – жінка!

Лиш місяць! Не стоптала й черевиків,

Що в них за тілом батьковим ішла

В сльозах, як та Ніоба. І тепер…

О Боже мій! Тварина нерозумна,

І та, напевно, довше б сумувала!

Побралася із дядьком, що до батька

Подібний так, як я до Геркулеса.

Ще й сіль облудних сліз її не зникла

З очей, а вже на кровозмісне ложе

Вона спішить. В квапливості оцій

Добра немає і не може бути.

Розбийся, серце, – мушу я мовчать!

Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо.

Гораціо

Привіт вам, принце!

Гамлет

Гораціо! Невже це ви насправді?

Гораціо

Приїхав я на похорон сюди.

Гамлет

Студенте-друже, не кепкуй ти з мене.

Кажи вже, що приїхав на весілля.

Гораціо

Таз ним таки ж і справді не барились.

Гамлет

Ощадність, любий друже мій, ощадність.

Печеню з похорону подавали

Уже як холодець на стіл весільний.

З найгіршим ворогом в раю зустрітись

Волів би я, ніж дня цього дожити.

Мій батько! Він стоїть переді мною.

Гораціо

Де, принце, де?

Гамлет

В очах душі моєї.

Гораціо

Його я бачив: справжній був король.

Гамлет

Він був людиною в усьому й завжди.

Я рівного йому вже не спіткаю.

Гораціо повідомив Гамлету, що офіцери Бернардо і Марцелл дві ночі поспіль бачать привид батька принца. Гамлет вирішив стати вночі на чати і попросив нікому нічого не говорити. Лаерт, який від’‎їздить на навчання до Парижа, попереджає Офелію, щоб не довіряла залицянням Гамлета. Полоній забороняє доньці зустрічатися з Гамлетом, бо вона йому не рівня. Офелія обіцяє слухатися.

СЦЕНА 5

Інше місце на терасі. Входять привид і Гамлет.

Привид батька Гамлета розповідає принцу, що насправді його отруїв Клавдій, і просить сина помститися за його наглу смерть, але при цьому не чіпати матері.

Гораціо (за сценою)

Принце, де ви?

Гамлет

Агов, агов, соколики, сюди!

Входять

Гораціо і Марцелл.

Гораціо

Які новини, принце?

Гамлет

У Данії негідника немає,

Який не був би й справжнім шахраєм.

Гораціо

Не варто й привиду з труни вставати,

Щоб нам відкрити це.

Гамлет

Так, правда ваша.

Отож, мабуть, без зайвих балачок

Розенкранц

Ми, розпрощавшись, підем хто куди:

Ви йдіть, куди бажання й справи кличуть,

Бо в кожного бажання й справи власні, –

А я? Ну, щодо мене, бідолахи,

То я піду молитись.

Гораціо

Якийсь безладний вихор диких слів.

Гамлет

Якщо я вас образив, то шкодую.

Ви не беріть за зле.

Гораціо

Тут зла немає.

Гамлет

Є зло, Гораціо, та ще й велике,

Клянуся в цьому Патріком святим.

А привид мій – він чесний, справжній привид.

Ну, й якось ви вже стримайте бажання

Дізнатися, що відбулось між нами.

А нині є до вас прохання в мене,

Товариші по школі й по мечу.

Ви обіцяйте…

Гораціо

Зробимо. Що саме?

Гамлет

Про те, що сталося, нікому й слова.

Гораціо й Марцелл Ні, не розкажем.

Гамлет

3 любов’‎ю покладаюся на вас.

А все, чим бідолаха Гамлет зможе

Свою довести приязнь і любов,

Дасть Бог, невдовзі станеться. Ходімо

І – пальці на устах, благаю ще раз.

Звихнувся час наш. Мій талане клятий,

Що я той вивих мушу направляти!

Ну що ж, ходімо разом.

Дія друга

Офелія розповідає Полонію про дивну поведінку Гамлета. У цей час до Ельсінора приїздять Розенкранц і Гільденстерн, яких викликав король, стурбований поведінкою Гамлета. Полоній упевнений, що причина безумства принца – кохання до Офелії. Він пропонує підслухати розмову його дочки з Гамлетом.

СЦЕНА 2

Кімната в замку.

Входить Гамлет, читаючи книгу. Входять Розенкранц і Гільденстерн.

Гільденстерн Мій шановний принце!

Розенкранц Мій любий принце!

Гамлет

Друзі ви мої!

Ну, як у тебе справи, Гільденстерне?

І Розенкранц! Як живете ви, хлопці?

Розенкранц

Як незначні сини землі живуть.

Гільденстерн

На щастя, ми щасливі не надмірно.

Не гудзики на ковпаку Фортуни.

Гамлет

Але ж і не підошви, не на споді.

Розенкранц

Та ні, принце.

Гамлет

Виходить, ви живете в неї коло пояса, десь у самому осередку її ласки.

Гільденстерн Та туди ми вчащаємо.

Гамлет

До потайних частин? А справді, Фортуна – дівка розпусна. Ну, що новенького?

Розенкранц Нічого, принце, хіба тільки те, що світ став чесний.

Гамлет

Ну, то швидко кінець світу. Тільки відомості ваші неправдиві. Чим ви, друзі мої, так прогнівили цю саму Фортуну, що вона заслала вас сюди, до в’‎язниці?

Гільденстерн До в’‎язниці, принце?

Гамлет

Звичайно. Данія – в’‎язниця.

Розенкранц

У такому разі, весь світ – в’‎язниця.

Гамлет

Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, камер, підземель. Данія належить до найгірших.

Розенкранц

Ми так не вважаємо, принце.

Гамлет

Тоді для вас світ не в’‎язниця. Ніщо само по собі не буває ні добре, ні погане, таким його робить наша оцінка. Для мене світ – в’‎язниця.

Розенкранц

Отже, на в’‎язницю його перетворює ваше честолюбство: світ надто тісний для вашої душі.

Гамлет

Боже мій! Та замкніть мене хоч і в горіхову шкаралупку, я й там себе вважатиму володарем безмежності. Але скажіть по щирості, що ви робите в Ельсінорі?

Розенкранц

Приїхали вас одвідати, та й тільки.

Гамлет

Вас не викликали?

Гільденстерн

Що нам казати, принце?

Гамлет

Та що хочете, аби до діла! Тільки – заклинаю вас нашою

Приязню, спільними молодощами, обов’‎язками непорушної любові, усім найдорожчим, в ім’‎я чого благав би вас хтось красномовніший, ніж я, – скажіть одверто: по вас посилали чи ні?

Розенкранц (пошепки до Гільденстерна)

Що йому скажете?

Гамлет (убік)

Ну, все помітно. Якщо ви любите мене, не крийтеся.

Гільденстерн

Принце, по нас посилали.

Гамлет

Хочете, я вам скажу, навіщо? З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору – земля – видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро – повітря, – оці, погляньте, чудові небеса, їх величне склепіння, оздоблене золотими іскрами, – усе це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої – прах? Чоловік не вабить мене… та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хотіли сказати.

Розенкранц

Принце, у мене нічого схожого й на думці не було.

Гамлет

А чого ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловік мене

Не вабить?

Розенкранц

Я подумав, яка пісна зустріч тут чекає акторів. Ми якраз їх випередили по дорозі. Вони прямують сюди, щоб запропонувати свої послуги.

Гамлет

Той, хто грає королів, буде в нас бажаним гостем.

Приїздять актори, яких Гамлет називає “стислим літописом і відбитком часу”. Принц просить увечері зіграти “Вбивство Гонзаго”, додавши монолог, який він напише. Всі виходять.

Гамлет

Ну, от я й сам.

Тупий нікчема, бовдур жалюгідний,

Тиняюсь, як сновида, і мовчу,

Нездатний боронити власну справу

І короля обстояти, що в нього

Так підло вкрадено життя і владу.

Страхополох я? Хто мене назве

Поганцем? Схоче ляпаса вліпити?

Чи висмикати бороду й здмухнути

Мені в обличчя? Сіпнути за носа?

Хто обізвати хоче брехуном

І слово це мені в горлянку вбити?

Ну, зважтеся! Усе я проковтну!

Стерплю! Печінка в мене голубина,

Немає жовчі в ній, а то інакше

Я всіх шулік нагодував би падлом

Цього раба. Мерзотнику кривавий!

Розпуснику підступний, безсоромний!

О помсто!

Та чи не дивно ж слухати? Мене

Помститись небо й пекло закликають,

А я словами тішусь, я розради

Собі в лайках шукаю, як повія,

Мов та перекупка!

Яка бридота! Ну, прокинься, мозку!

Чував я, що злочинці на виставі

Бували так до глибини душі

Мистецтвом вражені, що зізнавались

У злочинах прихованих своїх.

І хоч убивство язика не має,

Воно озветься, навіть і без слів.

Ежен Делакруа. Гамлет і його матір. 1849

Нехай актори виставлять що-небудь,

Немов убивство батька. Подивлюся,

З яким обличчям слухатиме дядько:

Хай затремтить, нехай здригнеться ледве –

І знатиму я, що мені робити.

Бо, може, й так, що привид той – диявол,

Він бачить сум мій і в спокусу вводить,

Щоб душу допровадити до згуби.

Вистава – доказ: хай вона вловля,

Як на гачок, сумління короля.

Дія третя

СЦЕНА 1

Ельсінор. Кімната в замку. Гільденстерн і Розенкранц доповідають королю, що вони нічого не дізналися про дивну поведінку Гамлета. Вирішено було залучити до цієї справи Офелію: дівчина починає вдавати, що читає книжку, а Полоній і король тим часом ховаються. Входить Гамлет.

Гамлет

Так. Бути чи не бути – ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі

Чи стати збройно проти моря мук

І край покласти їм борнею? Вмерти –

Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться

Сердечний біль і тисяча турбот,

Які судились тілу. Цей кінець

Жаданий був би кожному. Померти –

Заснути. Може, й бачити сновиддя?

У цьому й перепона. Що приснитись

Нам може у смертельнім сні, коли

Вантаж земної суєти ми скинем?

Оце єдине спонукає зносить

Усі нещастя довгого життя;

Інакше – хто ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних, –

Хто б це терпів, коли удар кинджала

Усе кінчає? Хто б це став потіти,

Вгинаючись під тягарем життєвим,

Якби не страх перед незнаним чимось

У тій незвіданій країні, звідки

Ще не вертався жоден подорожній?

Миритись легше нам з відомим лихом,

Аніж до невідомого спішити;

Так роздум робить боягузів з нас,

Рішучості природжений рум’‎янець

Блідою барвою вкриває думка,

І збочує величний намір кожен,

Імення вчинку тратячи. Та досить!

Офеліє! В своїй молитві, німфо,

Згадай мої гріхи!

Офелія

Ласкавий принце,

Скажіть, як вам жилося цими днями?

Гамлет

Я дуже вдячний: добре, добре, добре.

Офелія

У мене є від вас дарунки, принце,

Їх повернути я давно хотіла.

То прошу їх тепер прийняти.

Гамлет

Що ви?! Я зроду вам не дарував нічого.

Офелія

Ви добре знаєте, що дарували,

Ще й в супроводі запахущих слів, –

Від них принадніші були дарунки.

Але втрачають і дари принаду,

Як той, хто дав їх, дивиться нерадо.

Ось, принце, заберіть.

Гамлет

Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?

Офелія

Що таке, принце?

Гамлет

І ви вродливі?

Офелія

Що ви маєте на увазі, принце?

(1 votes, average: 5.00 out of 5)