ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР – ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР – ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
…З-поміж усіх великих людей Шекспір найзагадковіший.
Єдине, що ми знаємо про нього, – це те, що він жив і страждав.
Дж. Джойс, ХХст.
25 квітня 1616 р. закінчилася велика літера – рна епоха – у цей день помер Мігель Серван – був похований Вільям Шекспір. Відходила в минуле доба, яка давала надію, що людина здатна відродити золотий вік, піднести збіднілого гідальго й провінціала до вервіин людського духу. Які б списки й рейтинги найвпливовіших особистостей світу не складалися – серед них завжди будуть імена Сервантеса й Шекспіра.
Про життя Вільяма Шекспіра відомо не дуже багато. Він народився в невеличкому містечку Стретфорд-на-Ейвоні. День народження великого драматурга невідомий, однак ми знаємо, що 26 квітня 1564 р. його хрестили. А потім усе було, як і в усіх дітей із заможних міщанських родин: школа, де вивчали грецьку та латинську мови, і, звичайно, розваги, серед яких найулюбленішими були виступи мандрівних театральних труп, яких на той час в Англії існувало дуже багато. Вони переїжджали з ярмарку на ярмарок, з містечка до містечка, з графства до графства, примушуючи публіку то до нестями реготати, то без упину ридати. Прийде час, і Шекспір стане актором однієї з таких труп…
У вісімнадцять років Шекспір одружився з дівчиною, старшою за нього на вісім років. Вона народила трьох дітей: доньку Сусанну і близнюків – сина Гамнета і доньку Джудіт. Подальша доля, здавалося, була чітко визначена. І раптом у житті Шекспіра відбулася надзвичайно стрімка зміна: у двадцять три роки він покинув родину і поїхав до Лондона, щоб стати актором. Що примусило його це зробити? Дослідники шукають відповідь до цього часу і залежно від того, яким вони уявляють Шекспіра, визначають різні варіанти. Одні стверджують, що це був бунт проти провінційної нудьги, намагання реалізувати себе й ствердити свій талант. Збереглася легенда, за якою Шекспір змушений був покинути рідні місця, тікаючи від переслідування місцевого аристократа, бо полюбляв полювати на оленів у його парку. Інші вважають, що справа набагато простіша: батько Шекспіра майже збанкрутував, треба було шукати заробітку, а в Лондоні його знайти було значно легше. У будь-якому разі згодом Шекспір розрахувався не тільки з боргами, а й купив у Стретфорді найбільший будинок.
Достеменно відомо: у 1587 р. Шекспір покинув рідне містечко і в 1590 р. опинився в лондонській театральній трупі. Що з ним відбувалося впродовж трьох наступних років – невідомо. Чи він мандрував шляхами Англії з мандрівними акторами, чи вирушив разом з експедиційними військами до Нідерландів, чи побував в Італії…
Театральне життя в Лондоні на початку 1590-х років було бурхливим і дещо відрізнялося від сучасного. Справа в тому, що репертуар тоді їв нього театру залежав від складу його трупи. Скажімо, у ній було шістнадцять акторів. Отже, дійових осіб у п’єсі мало бути не більше або дія розгорталася так, щоб один актор міг зіграти декілька ролей. Якщо хтось із них хворів чи залишав трупу і йому не було заміни, то відповідно перероблялася й п’єса. Вона мала протягом усієї дії утримувати увагу публіки, щоб після вистави невдоволені глядачі не побили акторів-невдах. До речі, млявість і нерішучість Гамлета в однойменній трагедії дехто з дослідників пояснює саме необхідністю постійно тримати глядачів у напруженні.
Часто конкуренти “позичали” один в одного сюжети, характери чи сценічні розв’язки. Зазвичай, у цій боротьбі вигравала та трупа, у якої, окрім обдарованих акторів, був ще й талановитий автор, який міг швидко переробити чужі п’єси чи написати власну. Мабуть, саме з цього й почав Шекспір свою письменницьку кар’єру в Лондоні. Великої акторської слави він не зажив, а от драматургом став відомим. Коли Шекспір повернувся до столиці, де знову відкрилися театри, що були закриті через чуму, за нього сперечалися вже кілька театральних труп. Драматург віддав перевагу театру Джеймса Бербеджа і написав для його сина Річарда, видатного актора, найкращі трагічні ролі.
Шекспір став відомим автором. Його трупа виборола право ставити вистави при королівському дворі, що відкрило шлях драматургові до вищих прошарків суспільства. Подейкували, що навіть Єлизавета І із задоволенням спілкувалася з геніальним письменником.
У 1596 р. Шекспір пережив велике горе – помер його одинадцятирічний син Гамнет. Він обезсмертив його ім’я в трагедії, яку написав через п’ять років після смерті хлопчика. У цьому ж році батько Шекспіра отримав дворянство, спадковий герб і девіз “Не без прав”. Джон Шекспір домагався цього майже тридцять років і досяг завдяки впливовим друзям сина Вільяма.
У 1599 р. в Лондоні відкрився новозбудований театр “Глобус”, девіз якого “Увесь світ лицедіє” нині повсюдно відомий. Пайовиком його був і Шекспір. Саме в “Глобусі” вперше були поставлені великі трагедії “Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір” і “Макбет”.
У своїй найвідомішій трагедії “Гамлет” Шекспір використав легенду про датського принца Амлета, записану Саксоном Граматиком близько 1200 р. Щоправда, доля до Амлета була прихильнішою: він зміг заручитися підтримкою англійського короля і повернув собі
Трон. Надзвичайно популярна в ті часи “трагедія помсти” набула в Шекспіра іншого, філософського, звучання. З одного боку, ми із завмиранням серця стежимо за протистоянням Гамлета і Клавдія: чи встигне принц помститися? Чи буде покарано братовбивцю? Це зовнішня дія п’єси, яка протягом усієї вистави тримає глядача в напруженні. З іншого – нас хвилює те, що відбувається в душі принца. Це внутрішня дія п’єси, що надає трагедії глибокого філософського звучання. Гамлет стоїть перед непростим вибором: піднятися на боротьбу зі злом і загинути чи скоритися й залишитися живим. І далі: караючи Клавдія, чи не уподібнюється Гамлет своєму дядькові? Чи можна подолати зло, не використовуючи його засоби? Тож, як влучно зауважив Й. В. Гете, трагедія Гамлета – це трагедія пізнання зла людиною. Ця п’єса Шекспіра ставить багато запитань, відповіді на які людство разом із Гамлетом шукає вже не одне століття.
У 1609 р. вийшла друком єдина прижиттєва збірка сонетів Шекспіра, що засвідчила неабиякий ліричний талант письменника. Її героїня, так звана смаглява леді, порушила всі поетичні канони: чи не вперше в європейській поезії оспівувалася не довершена красуня, а звичайна земна жінка, яку кохання робить найкращою і наймилішою.
У 1612 р. драматург, припинивши свою театральну діяльність, повернувся до рідного міста.
Ще за життя сучасники Шекспіра надзвичайно високо цінували його талант, називаючи письменника “солодкозвучним і медоточивим”. Проте вони й звинувачували його в тому, що драматург не гребував “запозиченнями” із чужих творів. На це Шекспір не без гумору відповідав, що запозичені сюжети й сцени – це як гарні дівчата, яких він забирає з непристойного товариства, щоб увести до шляхетного. Безперечно, що в нього “позичали” набагато більше: однак нам про це невідомо.
Для сучасників літературні заслуги й авторство Шекспіра були поза сумнівами, його талант ставили понад здобутки дуже шанованих у добу Відродження античних авторів. Джон Мільтон назвав його “сином Вічності і Слави”. Однак уже у XVIII ст. почали висловлювати сумніви щодо авторства Шекспіра. Мовляв, провінціал, актор без освіти не міг створити такі глибокі філософські твори. Це хтось з якихось причин за домовленістю із Шекспіром користувався його прізвищем, аби приховати своє авторство. Гак виникло шекспірівське питання. Серед імовірних авторів шекспірівських творів кого тільки не називали: від філософа Френсіса Бекона до королеви Єлизавети І!
Як би там не було, головне те, що неможливо уявити духовне життя людства без творчості стретфордського лебедя, як часто називають великого письменника, бо навіть людина, надзвичайно далека від літератури, перебуває в полоні безсмертних шекспірівських образів: Ромео і Джульєтти, Гамлета й Офелії, короля Ліра та Отелло…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)