Франческо Петрарка – Література доби Відродження – ВІДРОДЖЕННЯ – Хрестоматія
Франческо Петрарку вважають вождем освіченої Європи XIV століття, носієм ідеології нової людини, яка усвідомлює свою індивідуальність і неповторність. Із початком його творчості в італійській літературі починається доба Відродження.
Народився Франческо Петрарка 20 липня 1304 року в невеликому італійському місті Ареццо, у сім’ї нотаріуса. Його батько був успішною і шанованою людиною Флоренції. Він дружив із видатним італійським поетом Данте Аліг’єрі, творчість якого стала підгрунтям для італійського Відродження. Однак так само, як і Данте, батько Петрарки був вигнаний із міста за політичну діяльність.
Дитинство Франческо пройшло в домі його прадіда, людини високоосвіченої і глибоко релігійної. Величезний вплив на формування особистості хлопчика мала його мати, монна Елетта. Її Петрарка називав найкращою з матерів, присвятив їй вірші, а роки дитинства вважав найщасливішими.
Батько хотів, щоб син здобув юридичну освіту. Петрарка був здібним студентом, але ще в університеті зрозумів, що його справжнім покликанням є поезія. Після смерті батьків, які (за переказами) залишили йому у спадок тільки рукопис творів Вергілія, Франческо покинув юридичний факультет і прийняв духовний сан. Однак це не завадило Петрарці присвятити себе світській поезії. Незабаром він здобув репутацію кращого поета сучасності.
Б квітня 1327 року в церкві святої Клари 23-річний Петрарка зустрів жінку, яку покохав і оспівав у своїх віршах, називаючи її мадонною Лаурою (мадонна – звертання до заміжньої жінки). Ця дата названа в сонетах Петрарки, які були укладені в збірку “Канцоньере” (збірку канцон, тобто пісень), написану не латиною, а італійською мовою.
Вірші Петрарки до Лаури, як і вірші Данте до Беатріче, стали своєрідною сповіддю про нерозділене кохання. Хто така Лаура і яким було її справжнє ім’я – невідомо. Очевидно, невипадково поет оспівав кохану саме під цим іменем, що співзвучне і з лавром (символом слави), і з ніжним вітерцем: Laura – lauro – І’auro. Жінка, якій Петрарка присвятив вірші, померла в 1348 році під час епідемії чуми.
Із 1333 року поет подорожує країнами Європи. Під час цих, поїздок Петрарка гостро відчув красу природи, яка для середньовічної людини мала практичне, господарське значення. Поет же оспівує чудові живі пейзажі, які викликають у його душі радість.
Під час подорожі Петрарка знайомиться з видатними європейськими вченими, вивчає бібліотечні фонди монастирів, розшукує і оплачує переписування античних рукописів.
Завдяки Петрарці були збережені сотні давніх рукописів, які в добу Середньовіччя вважалися старим непотрібним мотлохом. Списки рукописів видатних античних авторів, зроблені Петраркою, і його коментарі до них лягли в основу фондів бібліотек Італії.
У 1337 році Франческо Петрарка вперше відвідує Рим – колишню столицю могутньої імперії. Це доволі занедбане місто вразило поета величністю давньої архітектури і своєю історією.
Поет захоплюється ідеєю відродження втраченої величі Риму. Петрарка завжди цікавився римською культурою й Італію бачив спадкоємицею її давніх традицій. Він сподівався, що Рим зможе об’єднати навколо себе всю націю, відродити її дух.
1 вересня 1340 року Франческо Петрарка одержав запрошення на церемонію увінчання лавровим вінком у Римі. Це було найвищою відзнакою для державних діячів та митців. Увінчання Петрарки означало визнання особливого значення поезії і поета в житті суспільства. Сам поет уже давно мріяв про визнання у священній столиці, яка пам’ятала коронації імператорів.
Пасхальної неділі 8 квітня 1341 року у парадній залі давньоримського сенату Петрарку оголосили “великим поетом та істориком”, надали йому римське громадянство, відповідні привілеї та право увінчувати інших.
Слава Франческо Петрарки була вражаючою. Його визнали вождем нової епохи, нової культури, що будується на засадах людинолюбства. Сучасники вважали, що він відродив раніше втрачену витонченість стилю поезії давніх римлян. Діяльність Петрарки ознаменувала перехід від середньовічного дикунства до світла культури і людяності.
Про нього писали: “Петрарка зажив такої слави, якої не зажив жоден мораліст, жоден поет”. Вельможі “вважали за щастя доторкнутися до його священних ніг”. Протягом життя він відвідував видатних учених і політичних діячів, листувався з ними, дозволяв собі давати поради і робити зауваження імператорам, папам і правителям Італії.
Петрарка був людиною нової епохи, митцем, інтелектуалом, наділеним почуттям власної гідності. Поет, усвідомлюючи свою винятковість, говорив: “Не терпіти нестатків і не мати надлишків, не командувати іншими і не бути підлеглим – ось моя мета”.
У 1351 році уряд Флоренції відправив до Петрарки його друга, видатного письменника Джованні Боккаччо, який вручив поетові послання, в якому йшлося, що Флоренція запрошує Петрарку очолити університетську кафедру, створену спеціально для нього. Поетові також обіцяли повернути конфісковане колись у його родини майно. Петрарка пишномовно подякував за високу честь і… не поїхав до Флоренції, яка колись прирекла на вигнання його батька, а також великого Данте Аліг’єрі.
Останні роки життя Франческо Петрарка прожив у місті Падуя. Він говорив: “Я хочу, щоб смерть прийшла до мене у той момент, коли я буду читати або писати”. За легендою, він помер, схилившись над рукописом.
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. ЗБІРКА “КАНЦОНЬЄРЕ”
У своїй творчості Франческо Петрарка, спираючись на античну спадщину, втілив нову гуманістичну ідеологію, орієнтовану не на релігію, а на людину. Він закликав відійти від аскетичного самозречення і вчив людей радіти земному життю, бачити його багатобарвність.
Петрарка прагнув відродити античне розуміння реальної, земної, внутрішньо вільної людини. Новий погляд втілився у збірці “Канцоньєре”, створеної не латиною, а національною, тобто італійською мовою.
Петрарка почав працювати над “Канцоньєре” з 1336 року і в останню редакцію збірки 1373 року включив 365 творів (відповідно до кількості днів у році): 317 сонетів, 29 канцон, 15 секстин і балад, 4 мадригали. .
Ця збірка поділена на дві книги: “На життя мадонни Лаури” і “На смерть мадонни Лаури”. Тема і структура “Канцоньєре” розкриті в першому, вступному сонеті. “Канцоньєре” – це розповідь-спогад зрілої людини про нерозділене кохання, яке вона пережила в молодості.
Петрарка в зображенні дійсності та почуттів прагне реалізму. Тому Лаура для закоханого поета – не абстракція, не холодний символ, а цілком реальна земна жінка, хоча й по-ренесансному ідеалізована. Уяву поета хвилює її зовнішній вигляд, її краса. Почуття кохання до Лаури переростає в радісне сприйняття земного. Але любов у “Канцоньєре” – не лише світла радість, а й пекельні муки, бо це почуття без взаємності.
“Канцоньєре” містить не тільки любовну лірику – це перша в літературі різнотематична збірка віршів. До неї входять вірші на політичні та моральні теми; поезії, в яких оспівується дружба і краса природи, передаються філософські роздуми.
Сонети Петрарки вирізняються довершеністю форми і вишуканою образністю. Петрарка досяг вершини у створенні ліричного сонета. Вірші італійського поета викликали величезну кількість наслідувань і заклали основу для розвитку лірики петраркізму, для якої властива ідеалізація коханої і зображення любові як почуття, невіддільного від страждання.
СОНЕТ 61
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль опечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім’я
Моєї донни – ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне,-
Й ти, неподільна радосте моя!
Переклад з італійської Дмитра Павличка
СОНЕТ 132
Як не любов, то що ж це бути може?
А як любов, то що ж таке вона?
Добро? – Таж в ній скорбота нищівна!
Зло? – Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? – Бідкатись негоже!
Не хочу? – То даремна скарг луна?!
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній долі я служу? .
Неначе в далечінь морську безкраю
В човні хисткому рушив без керма –
Про мудрість тут і думати дарма,
Чого я хочу – й сам уже не знаю;
В мороз палаю – в спеку весь дрижу.
Переклад з італійської Григорія Кочура
СОНЕТ 162
Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим’яті донною на самоті;
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави;
Гаї прозорі, віти, наче пави,
Фіалки у любовній блідноті,
Ліси вільготні, тихі та густі,
Куди не входить сонце величаве;
О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі,
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непорочні!
А там підводні скелі серед ночі
Горять в мого закохання журбі.
Переклад з італійської Дмитра Павличка
СОНЕТ №267
Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?
Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава,
Висока й гідна владарського права,
Небесний нам осяяла блакить?
Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю;
Як радість відійшла моя жива,
В словах надію я плекав безкраю,
Та вітер порозвіював слова.
Переклад з італійської Дмитра Павличка
СОНЕТ 312
Ні зір ясних мандрівні каравани,
Ні стрімкощоглі на морях човни,
Ні лицарі звитяжної війни,
Ні олені стрункі серед поляни,
Ні строф любовних плетиво кохане,
Ні вісті радісні з чужини,
Ні спів жіночий ранньої весни
В садах, де чисті гомонять фонтани, –
Ніщо поваби серцю не несе,
Бо згасло сонце і померкло все,
Разом із ним засипане землею,
В життя моє лиш смуток увійшов,
Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,
Що краще був би не стрічався з нею. :
Переклад з італійської Дмитра Паламарчука
СОНЕТ 361
Раз по раз каже дзеркало мені:
Душа стомилась, убуває з тіла
І звична спритність, і колишня сила.
Що ти старий – не приховаєш, ні.
Природі підкорися без борні,-
Змагатись марно старість би хотіла.
Так раптом, мов вода вогонь згасила,
Проснувсь, я досі живши ніби в сні.
Вже знаю добре, що життя минає,
Що двічі в світі ще ніхто не жив,
І в серці слово все частіш лунає
Тієї, що була як диво з див,
Що рівних їй на всій землі немає, –
Владарки дум моїх і почуттів.
Переклад з італійської Григорія Конура
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. СОНЕТ.
Сонет (від італійського sonetto – пісенька) – старовинна форма вірша, особливістю якої є строга будова, через що її називають канонічною. Різноманітні обмеження щодо форми та змісту зробили сонет своєрідною інтелектуальною грою.
Сонет складається із 14 віршорядків і чітко поділяється на 2 катрени (тобто чотиривірші) і 2 терцети (тобто тривірші): 4 + 4 + 3 + 3 = 14. На два катрени використовується лише 2 рими, а на два терцети – 2 або 3 рими.
Крім того, композиційно сонет складається з двох частин: перша частина (І і II катрени) є зав’язкою, а друга (І і II терцети) – розв’язкою.
Виокремлюють кілька видів традиційних сонетів, наприклад, сонети італійський, французький та англійський. У французькому сонеті в катренах використовується охопне (кільцеве) римування за схемою ABBA ABBA. В італійському, крім охопного, у катренах трапляється і перехресне римування за схемою АВАВ АВАВ.
У терцетах переважно римування за схемою CDC DCD (або CDE CDE, Або CCD EED, Але можливі й інші варіанти). Англійський, або шекспірівський, сонет має особливу будову. Він розбивається на 3 катрени з неоднаковими римами та 1 дистих, тобто двовірш: 4 + 4 + 4-2 = 14.
Сонет виник в Італії у першій половині XIII століття. Його основоположником був італійський адвокат Якопо да Лентіні (1210 – 1260 роки), але неперевершеним майстром визнаний Франческо Петрарка. Завдяки Петрарці сонет став однією з найпопулярніших поетичних форм італійської лірики XV-XVIII століть. Поступово сонет проникнув в іспанську, португальську, англійську, німецьку, польську та інші національні літератури.
Англійський сонет виник на початку XVI століття, тобто до народження Вільяма Шекспіра, але розквіту досяг саме завдяки йому.
ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з творами
1. Чому поета Франческо Петрарку називають вождем культурного руху доби Відродження у країнах Європи?
2. У чому полягає особлива заслуга Петрарки в збереженні літературних пам’яток античної епохи?
3. Як античність вплинула на формування світогляду італійського поета та на його творчість?
4. Чому саме Рим мав особливе значення для Петрарки?
5. Яке значення, на думку Петрарки, має поезія в житті людини та в культурному розвиткові суспільства? У чому полягає новий погляд поета на літературу?
Працюємо над текстами творів
6. Розкажіть про побудову і тематику збірки Франческо Петрарки “Канцоньєре”.
7. Яке почуття стало поштовхом до створення збірки “Канцоньєре”?
8. Вдумливо і виразно прочитайте сонет 61. Повтор якого слова використовується в сонеті? Свідченням чого є цей повтор?
9. Що ліричний герой благословляє у вірші?
10. Доведіть, що за допомогою повтору і переліку поет досягає постійного посилення напруженості почуттів у сонеті.
11. Згадайте, яку функцію виконував в античній міфології бог Амур. Чому стріли Амура асоціюються у вірші одночасно і з болем, і з радістю?
12. У сонеті 132 знайдіть приклади використання протиставлення та оксимордну (поєднання несумісних понять), риторичних звертань і риторичних запитань. Як за допомогою цих стилістичних засобів передано душевний неспокій ліричного героя?
13. Що, на вашу думку, символізує образ човна в цьому вірші Петрарки?
14. Які епітети використано в сонеті 132?
15. Як у сонеті 162 закоханий сприймає природу? Як природа відтіняє красу Лаури?
16. У чому полягає новаторство Петрарки, який звернувся до образу природи?
17. Які почуття в сонеті 267 підкреслюються за допомогою повторів?
18. Прокоментуйте рядки: “Я вами дихаю, для вас палаю”. Зробіть висновок, яке значення кохання мало для ліричного героя твору.
19. Проаналізуйте сонет 312. У чому полягає автобіографізм цієї поезії?
20. Яким чином автор у сонеті підкреслив безмежність втрати? Поясніть сутність метафори – згасле сонце, засипане землею.
21. Сонет 61 вивчіть напам’ять.
Узагальнюємо і підсумовуємо
22. Доведіть, що у творах Петрарки кохана жінка зображується ідеалізовано.
23. На вашу думку, кохання несе ліричному герою втіху чи страждання?
24. Як ліричний герой сприймає свої любовні муки? Доведіть, що кохання без взаємності стало все ж таки окрасою його життя.
25. Доведіть, що в центрі уваги поета-гуманіста – людина зі своїми земними почуттями.
26. Як ви гадаєте: якби священнослужитель Франческо Петрарка жив у добу Середньовіччя, які теми він обрав би для своїх віршів?
27. Що спільного у ставленні до жінки в сонетах Петрарки і у віршах середньовічних трубадурів?
28. Ліричний герой Данте Аліг’єрі відчував до коханої священний молитовний трепет. Зробіть висновок, як змінилося бачення жінки у творах Петрарки.
Застосовуємо теоретичні поняття
29. Чим відрізняється лірика від інших літературних родів?
30. Чому, аналізуючи ліричний твір, ми переважно говоримо не про розвиток подій, а про розвиток переживань?
31. Що вам відомо про історію виникнення сонета і його побудову?
32. Поясніть, чому форму сонета називають канонічною.
33. Складіть схему римування сонетів 61 та 132.
34. Поясніть, що таке петраркізм.
Виконуємо творчі завдання
35. Розгляньте ілюстрацію на сторінці 173. Опишіть зображену на ній сцену. Розкажіть, якою постає Лаура перед поетом.
36. Поміркуйте, у чому полягає для поета символізм зустрічі з Лаурою саме у церкві?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)